Справа № 202/6590/21
Провадження № 2/202/21/2025
ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
27 березня 2025 року місто Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого судді Марченко Н.Ю., за участю секретаря судового засідання Шульги А.О., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -
У жовтні 2021 року ОСОБА_3 звернулася з позовом про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 червня 2003 року був зареєстрований шлюб між нею і ОСОБА_4 . Мають двох дітей 2004 та 2013 року народження.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.12.2018 шлюб між нею і відповідачем розірваний.
Під час шлюбу ними за спільні кошти були придбані два транспортних засоби: автомобіль MAZDA, модель 6, який зареєстрований за відповідачем, але яким фактично користується вона, та автомобіль ВMW, модель 520i, який зареєстрований за нею, але яким фактично користується відповідач.
Ринкова вартість автомобіля MAZDA становить 233 086 грн., а ринкова вартість автомобіля BMW - 443 773 грн.
Також під час шлюбу ними були зроблені заощадження готівкових грошових коштів у розмірі 130 000 доларів США та 500 000 грн., а 27 389 доларів США вони зберігали на банківському рахунку.
Крім того, в період шлюбу відповідач здійснював підприємницьку діяльність, отримавши за 2018 рік дохід у розмірі 80 000 грн.
Після розірвання шлюбу вони не дійшли згоди щодо поділу майна. Відповідач відмовився віддати їй половину коштів.
За цих підстав позивач із урахуванням заяви про зміну предмета позову від 15.02.2024 просила виділити їй у власність автомобіль марки MAZDA, модель 6, колір білий, рік випуску 2008, VIN НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , а відповідачу автомобіль марки BMW, модель 520i, колір чорний, рік випуску 2013, VIN НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , стягнувши з відповідача на її користь грошову компенсацію різниці вартості автомобілів у розмірі 210 687,00 грн.
Також позивач просила визнати за нею право власності та стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину грошових коштів: 65 000,00 доларів США та 250 000 грн., 13 694,50 доларів США, що знаходилися на банківському рахунку в АТ АБ «РАДАБАНК», 40 000,00 грн., отриманих відповідачем від здійснення підприємницької діяльності, а всього 78694,50 доларів США та 290 000 грн.
Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року у даній справі було відкрито загальне позовне провадження.
Відповідач ОСОБА_4 звернувся з зустрічним позовом, в якому зазначив, що дійсно під час шлюбу були придбані два транспортні засоби: автомобіль марки MAZDA 6, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 та автомобіль марки BMW 520і, 2013 року випуску, номерний знак НОМЕР_5 .
Після розірвання шлюбу в його користуванні залишився автомобіль марки BMW 520і, а в користуванні позивачки автомобіль марки MAZDA 6.
Також у період шлюбу ним був укладений з АТ «АБ «РАДАБАНК» договір банківського вкладу на суму 27 389 доларів США строком до 24.02.2019. Даний договір був розірваний по закінченню строку його дії - 24.02.2019. Того ж дня отримані грошові кошти за депозитом у розмірі 27 389 доларів США він передав позивачці, що підтверджується укладенням останньою 25.02.2019 договору банківського вкладу.
Крім передачі позивачці вказаних коштів, ним у 2018 році на банківську картку позивачки були перераховані грошові кошти, отриманні від здійснення підприємницької діяльності, на загальну суму 53 400 грн.
Посилаючись на вказані обставини, відповідач вважав, що позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з нього 1/2 частини грошових коштів, розміщених на банківському рахунку, в розмірі 13 694,50 доларів США та 1/2 частини доходу від підприємницької діяльності у розмірі 40 000 грн. є безпідставними.
Відповідач вважав за доцільне в порядку поділу майна подружжя виділити йому автомобіль марки BMW, а позивачці автомобіль марки MAZDA, зарахувавши 1/2 частину банківського вкладу в розмірі 13 694,50 доларів США, що підлягає стягненню з позивачки на його користь, у рахунок компенсації різниці вартості автомобілів, яка підлягає стягненню з нього на користь позивачки.
Проти визнання спільною сумісною власністю подружжя готівкових грошових коштів у розмірі 130 000 доларів США та 500 000 грн. та стягнення з нього на користь позивачки 1/2 частини цих коштів відповідач заперечував, посилаючись на те, що такі кошти були отримані ним після розірвання шлюбу зі ОСОБА_3 у дар від своїх батьків, що підтверджується договором дарування від 20 грудня 2018 року, укладеним між ним і ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також актом приймання-передачі від 20.12.2018, який було здійснено в присутності свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Зокрема відповідач зазначив, що у зв'язку з відсутністю у нього власного житла батьки подарували йому зазначені грошові кошти для будівництва будинку. В серпні 2019 року ним був придбаний старий будинок під будівництво та розпочато процедуру оформлення права власності на земельну ділянку та дозволу на будівництво. Після отримання даних документів він почав будівництво нового будинку, який у вересні 2021 року був уведений в експлуатацію. Наразі він мешкає в цьому будинку з молодшим сином. Але на прохання батьків, які були розчаровані ситуацією, яка склалася з його першою дружиною, право власності на зазначений будинок було зареєстровано на його батька ОСОБА_5 .
Відповідач вважає, що підтвердженням того, що грошові кошти у розмірі 130 000 доларів США та 500 000 грн. не є сімейними заощадженнями, накопиченими в період шлюбу, є довідка Пенсійного фонду України про нараховану йому заробітну плату з 2003 по 2018 рік, відповідно до якої розмір отриманих ним доходів у цей період не дозволяв мати грошові заощадження у такому розмірі. В свою чергу, ОСОБА_3 в період шлюбу майже не працювала.
Отже, відповідач наполягав на тому, що грошові кошти у розмірі 130 000 доларів США та 500 000 грн. не є об?єктом спільної сумісної власності подружжя, оскільки були набуті ним після розірвання шлюбу на підставі договору дарування.
За цих підстав відповідач у своєму зустрічному позові в редакції від 16.02.2022 просив у порядку поділу майна подружжя виділити йому та визнати за ним право власності на автомобіль марки BMW 520і, державний номер НОМЕР_6 , виділити ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на автомобіль марки MAZDA 6, державний номер НОМЕР_2 , припинити право спільної сумісної власності подружжя на ці автомобілі; стягнути зі ОСОБА_3 на його користь 1/2 частину грошових коштів, отриманих за договором банківського вкладу, який був розміщений в АТ АБ «РАДАБАНК», у розмірі 13 694,50 доларів США; зарахувати його зустрічні вимоги про стягнення зі ОСОБА_3 1/2 частини грошових коштів, отриманих за договором банківського вкладу в розмірі 13 694,50 доларів США, в рахунок компенсації різниці вартості автомобілів у розмірі 210 687 гривень, належної до стягнення з нього на користь 3дреник ОСОБА_9 .
Ухвалою суду від 16 лютого 2022 року зустрічний позов ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 , які об?єднані в одне провадження.
На зустрічний позов ОСОБА_4 позивач подала відзив, в якому зазначила, що не заперечує проти порядку поділу транспортних засобів та зарахування зустрічних вимог у рахунок компенсації різниці вартості автомобілів.
Але заперечувала проти доводів відповідача про те, що ним були перераховані їй грошові кошти, отримані від здійснення підприємницької діяльності, в загальній сумі 53 400 грн., посилаючись на те, що такі кошти перераховувалися відповідачем на утримання їх спільних дітей.
Також позивач вважала фіктивним договір дарування відповідачу в 2018 році батьками грошових коштів у розмірі 130 000 доларів США та 500 000 грн.
Позивач стверджувала, що договір дарування було сфальсифіковано вже після її звернення з позовом про поділ майна подружжя з метою введення суду в оману та уникнення розподілу грошових коштів.
Зауважила, що батьки колишнього чоловіка не мали можливості накопичити грошові кошти в такому розмірі, оскільки є пенсіонерами. Мати до виходу на пенсію працювала вчителькою молодших класів, а батько військовим, водієм в податковій службі, завідувачем складського приміщення.
Позивач наполягала на тому, що грошові кошти є їх з відповідачем заощадженнями, які вони накопичували з 2007 року.
Так, 13 липня 2007 року вона уклала кредитний договір із ЗАТ «ПУМБ» на суму 30 000 доларів США. 14 липня 2007 року нею на підставі договору купівлі-продажу був придбаний житловий будинок по АДРЕСА_1 ціною 73 503 грн., що еквівалентно 14 135 доларів США.
Протягом трьох років ними за спільні кошти замість старого житлового будинку було зведено новий двоповерховий будинок з гаражем загальною площею 338,3 кв.м.
25 листопада 2010 року цей житловий будинок був проданий за 942 408 грн., що складало 119 292, 15 доларів США, а також продана земельна ділянка, розташована за цією ж адресою, за 145 160 грн., що складало 18 374, 68 доларів США.
14 січня 2011 року вона придбала квартиру АДРЕСА_2 , за 154 522 грн., що складало 19 436, 72 доларів США.
Залишок заощаджень від продажу будинку вони стали зберігати в банківській установі на депозитних рахунках. Згідно з додатковою угодою № 10313670 до депозиту № 10041245 від 25.11.2010, укладеною між нею і ПАТ «ПУМБ», сума депозиту складала 125 000 доларів США. Згідно з договором банківського вкладу № 14249436 від 01.03.2012 сума вкладу 100 000 доларів США.
В подальшому вони зберігали частину грошових коштів вдома, частину в АБ «РАДАБАНК», частину в ПАТ «ПУМБ». Пізніше зберігали заощадження у сейфі.
Після розірвання шлюбу готівкові грошові кошти залишилися у відповідача.
Отже, позивач просила відмовити в задоволенні зустрічного позову та задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.
В свою чергу, відповідач подав відповідь на відзив, в якому вважав твердження ОСОБА_3 необґрунтованими.
Відповідач наполягав на тому, що перераховані ним позивачці грошові кошти на загальну суму 53 400 грн. були отриманні від здійснення підприємницької діяльності та не є аліментами. Після припинення сімейних відносин він особисто сплачував за комунальні послуги та приватний дитячий садок.
Крім того, твердження ОСОБА_3 про те, що вони мали спільні заощадження у розмірі 130 000 доларів США та 500 000 грн. не відповідають дійсності.
Під час шлюбу в 2010 році було продано спільне домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 та придбано квартиру АДРЕСА_2 . Залишок коштів від продажу в розмірі 125 000 доларів США були розміщені на депозитному рахунку, відкритому на ім?я ОСОБА_3 у ПАТ «ПУМБ». Після закінчення строку дії даного договору 01 березня 2012 року між ОСОБА_3 та ПАТ «ПУМБ» був укладений новий договір банківського вкладу на суму 100 000 доларів США строком дії до 01.07.2012.
Але за період шлюбу нами було придбано нерухоме майно, автомобілі та здійснювалися систематичні витрати на сімейній відпочинок (туристичні путівки). Сума грошових коштів, отриманих від продажу спільного майна, розміщених на депозитному рахунку, поступово зменшувалася.
Зокрема в період з 2012 року по 2018 рік було придбано наступне майно: 06 грудня 2012 року автомобіль марки HONDA ACCORD, 2009 року випуску, вартістю 178 000 грн., що складало 22 277 доларів США; 24 липня 2013 року - 52/100 частин домоволодіння АДРЕСА_3 вартістю 167 008, 40 грн., що складало 20 876 доларів США; ?20 квітня 2017 року - 48/100 частин домоволодіння АДРЕСА_3 вартістю 73 113, 60 грн., що складало 2 730 доларів США; ?20 квітня 2017 року - 48/100 частин земельної ділянки АДРЕСА_3 вартістю 39 969,00 грн., що складало 1 490 доларів США; 15 серпня 2015 року автомобіль марки BMW 520і, 2013 року випуску, вартістю 593 307 грн., що складало 27 737 доларів США.
Також було виконано реконструкцію домоволодіння АДРЕСА_3 , загальна вартість якої склала 550 000 грн., що становило 23 000 доларів США.
Крім того, вказані кошти були використані на туристичні подорожі, а саме: 2015 рік - відпочинок у Туреччині, 2016 рік - морський круїз країнами Європи, 2017 рік - відпочинок у Шрі-Ланці та Об'єднаних Арабських Еміратах, 2018 рік - тур по Європі, відпочинок у Єгипті. Вартість однієї подорожі складає приблизно 2 000 доларів США.
Отже, відповідач стверджував, що грошові кошти в розмірі 130 000 доларів США та 500 000 грн. не є сімейними заощадженнями, так як грошові кошти, отримані від продажу спільного домоволодіння та земельної ділянки, були витрачені, а їх доходи не дозволяли мати такі заощадження.
На підставі вищевикладеного, відповідач наполягав на задоволенні його зустрічного позову.
Ухвалою від 26 жовтня 2022 року у справі була призначена технічна експертиза давності документа (фізико-хімічна експертиза документа), а саме договору дарування грошових коштів від 20 грудня 2018 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , проведення якої доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Ухвалою від 20 червня 2023 року провадження у справі зупинено до проведення експертизи.
Ухвалою від 13 листопада 2023 року провадження у справі поновлено.
Ухвалою від 04 березня 2024 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов ОСОБА_3 підтримав, зустрічний позов ОСОБА_4 визнав частково - в частині поділу транспортних засобів.
Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов ОСОБА_3 визнав частково - в частині поділу транспортних засобів та наполягав на задоволенні зустрічного позову.
Суд, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що як первісний, так і зустрічний позов підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:
Судом установлено, що сторони перебували у шлюбі з 21 червня 2003 року.
Мають двох дітей: малолітнього ОСОБА_10 , 2013 року народження, та ОСОБА_11 , 2004 року народження, який досяг повноліття.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року, яке набрало законної сили 14 січня 2019 року, шлюб між сторонами розірваний.
При цьому згідно з цим рішенням сторони припинили шлюбні відносини, проживають окремо та не мають спільного бюджету з травня 2018 року.
В період шлюбу сторонами був придбаний автомобіль марки MAZDA, модель 6, колір білий, рік випуску 2008, VIN НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , який зареєстрований за ОСОБА_4 , але який знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_3 .
Також у період шлюбу був придбаний автомобіль марки BMW, модель 520i, колір чорний, рік випуску 2013, VIN НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_5 , який зареєстрований за ОСОБА_3 , але який знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_4 .
Відповідно до копії звітів незалежної оцінки ринкової вартості транспортних засобів ринкова вартість автомобіля марки MAZDA 6, 2008 року випуску складає 233 086 грн., а ринкова вартість автомобіля марки BMW 520i, 2013 року випуску - 443 773 грн.
Окрім поділу вказаних транспортних засобів, між сторонами наявний спір про поділ грошових коштів у розмірі 130 000 доларів США, 500 000 гривень, 27 389 доларів США, що знаходилися на банківському рахунку в АТ АБ «РАДАБАНК», а також 80 000,00 грн., отриманих відповідачем у 2018 році від здійснення підприємницької діяльності.
При вирішенні між сторонами спору про поділ вищевказаного майна суд виходить із того, що відповідно до частини 1 статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно з частиною 2 статті 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Отже, реєстрація прав на майно за одним із подружжя не спростовує презумпцію належності такого майна до спільної сумісної власності подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, діє поки вона не спростована одним із подружжя.
Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до частини 1 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Згідно зі статтею 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Статтею 70 СК України визначено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Аналогічно згідно з частинами другою та третьою статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
При цьому в частині 2 статті 364 ЦК України визначено, що якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц зазначено, що поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України).
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду, яка у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 відзначила, що якщо позивач просить припинити не право власності відповідача на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації, а своє право на частку у цьому майні та стягнути компенсацію з відповідача, то на ці правовідносини поширюються положення частини другої статті 364 ЦК України. Відповідний припис передбачає, що співвласник, частку якого у майні не можна виділити в натурі, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Згідно з частиною першою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
При поділі автомобілів MAZDA 6, номерний знак НОМЕР_2 та BMW 520i, номерний знак НОМЕР_5 суд враховує, що сторони не заперечують, що таке майно є їх спільною сумісною власністю.
При цьому між сторонами встановився порядок користування спільними автомобіля, відповідно до якого автомобіль MAZDA 6, номерний знак НОМЕР_2 перебуває у користуванні позивачки, а автомобіль BMW 520i, номерний знак НОМЕР_4 у користуванні відповідача.
Сторони дійшли згоди щодо поділу автомобілів, а саме як позивачка, так і відповідач просили в порядку поділу майна подружжя виділити позивачу автомобіль MAZDA 6, номерний знак НОМЕР_2 вартістю 233 086 грн., а відповідачу автомобіль BMW 520i, номерний знак НОМЕР_5 вартістю 443 773 грн., стягнувши з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію різниці вартості транспортних засобів.
Тому суд вважає можливим первісний та зустрічний позов у цій частині задовольнити, визнавши за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль марки MAZDA, модель 6, колір білий, рік випуску 2008, VIN НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , припинивши право власності ОСОБА_4 на це майно. В свою чергу, визнати за ОСОБА_4 у порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль марки BMW, модель 520i, колір чорний, рік випуску 2013, VIN: НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_5 , припинивши право власності ОСОБА_3 на це майно.
При цьому, враховуючи, що загальна вартість обох автомобілів подружжя становить 676 859 грн. (443773 + 233 086), а відповідно вартість 1/2 частина цього майна, що належить кожному з подружжя, складає 338 429,50 грн., з відповідача на користь позивачки належить стягнути грошову компенсацію у розмірі 105 343,50 грн. (338429,50 - 233 086 або 443 773 - 338 429,50).
Підстави для присудження позивачці грошової компенсації у заявленому розмірі 210 687,00 грн. відсутні, оскільки це не відповідатиме принципу рівності часток подружжя у спільному майні.
В своєму позові ОСОБА_3 також просила визнати спільною сумісною власністю подружжя грошові кошти в розмірі 130 000,00 доларів США та 500 000 грн., стягнувши з відповідача на її користь половину цих коштів.
Заперечуючи проти цих позовних вимог, відповідач послався на те, що ці грошові кошти є його особистою приватною власності як такі, що набуті на підставі договору дарування, укладеного 20 грудня 2018 року між ним і його батьками ОСОБА_5 і ОСОБА_6 .
В пункті 2 частини статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.
Водночас суд вважає, що укладання договору дарування та відповідно поширення на спірні грошові кошти режиму особистої приватної власності відповідачем не доведено.
Суд виходить із того, що відповідно до частини 1 статті 717 ЦК України одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина 1 статті 718 ЦК України).
Відповідно до частини 5 статті 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про валюту і валютні операції» валютні цінності - національна валюта (гривня), іноземна валюта та банківські метали.
Суд ураховує, що договір дарування грошових коштів у національій та іноземній валюті, на який посилається відповідач, нотаріально не посвідчувався, тобто такий договір не відповідає вимогам закону.
Крім того, суд звертає увагу, що згідно з наявними у справі відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів батьки відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у період 2003-2018 років не мали значних доходів.
Також суд звертає увагу, що в декларації за 2018 рік, поданій відповдачем як кандидатом на посаду особи, уповноваженої на виконання фукцій держави або місцевого самоврядування, в розділі 14 “Видатки та правочини суб?єкта декларування» зазначено про відсутність об?єктів для декларування в цьому розділі.
Тобто сам же відповідачем у поданій ним декларації було зазначено, що ним не укладалися в 2018 році будь-які правочини, в тому числі договір дарування, предмет якого перевищує 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Згідно з висновком експертів № 3155-23 за результатами проведення судової технічної експертизи від 13.10.2023, яка була призначена та проведена в суді за клопотанням позивачки, у договорі дарування грошових коштів від 20.12.2018 усі рукописні записи та підписи в графах: «Дарувальники» та «Обдаровуваний» виконані пастою вірогідніше за все синьо-фіолетового кольору, для кулькових ручок, на яку здійснювався вплив сторонніх факторів, невластивих для звичайних умов зберігання документа. На договір дарування грошових коштів від 20.12.2018 здійснювався навмисний вплив сторонніх факторів, невластивих для звичайних умов зберігання документа. Встановити чи відповідає давність виконання підписів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 на договорі дарування грошових коштів, зазначеній у ньому даті, а саме 20 грудня 2018 року, та коли фактично виконані підписи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 в договорі дарування грошових коштів, датованому 20 грудня 2018 року, не видається можливим, у зв'язку з тим, що на договір дарування грошових коштів від 20.12.2018 здійснювався вплив сторонніх факторів, невластивих для звичайних умов зберігання документа.
Експерт ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що нею проводилося дослідження рукописних записів та підписів у договорі дарування. З приводу впливу на договір дарування сторонніх факторів, невластивих для звичайних умов зберігання документа, зазначила, що у досліджуваний документ здійснювалося навмисне втручання, скоріше за все низькотемпературною термічною обробкою, тому що в кулькової ручки немає властивості змінюватися за такий короткий проміжок часу.
Експерт ОСОБА_13 у судовому засіданні з приводу характеру впливу на записи та рукописні підписи у тексті договору дарування пояснила, що згідно з хімічними показниками досліджуваного документа на нього був вплив - термічна обробка, що підтверджується крапельними реакціями на папір у віддалених для рукописних записів та підписів місцях. Навмисний вплив на документ підтверджується тим, що при звичайних умовах зберігання не могли відбутися такі зміни, які не дозволили б відповісти на питання, поставлені експертам. Щодо можливості зміни документа через незвичайні умови зберігання, наприклад якщо документ довго лежав влітку на підвіконні, зазначила, що в такому разі сам папір був би одного кольору, а в даному випадку на документі містяться плями, які не могли утворитися внаслідок використання старого паперу, який зберігався на підвіконні чи в іншому місці, оскільки штрихи рукописних записів та підписів втратили свою форму та колір. Їх колір є неоднаковим (яскравіше, темніше). Вплив на документ підтверджується сукупністю факторів.
Отже, з огляду на непосвідчення договору дарування в нотаріальному порядку, відсутність відомостей про вчинення правочину дарування як об'єкта декларування в декларації відповідача за 2018 рік, ненадання доказів наявності у батьків відповідача доходів, достатніх для відповідних накопичень, а також підтвердженого висновком експертів навмисного впливу на документ (договір дарування), що унеможливило визначення давності виконання на ньому підписів у зазначений період, суд вважає, що укладення 20.12.2018 договору дарування грошових коштів між відповідачем і його батьками не доведено.
Суд не приймає до уваги показання допитаних у судовому засідання як свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про дарування ними сину в грудні 2018 року грошових коштів, оскільки вони як близькі родичі відповідача є особами, заінтересованими в результатах розгляду судом цієї справи.
Також суд не приймає до уваги показання допитаних у судовому засідання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_14 про те, що в їх присутності подружжя ОСОБА_15 подарували своєму синові ОСОБА_4 грошові кошти, оскільки обставини справи, які за законом мають підтверджуватися певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими доказами.
Так, статтею 719 ЦК України прямо визначено, що укладення договору дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, посвідчується нотаріусом, а тому укладення договору дарування таких цінностей не може підтверджуватися показаннями свідків.
Тим більше, що свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_14 об'єктивно не можуть бути обізнані про належність грошових коштів, які з їх слів передавалися відповідачу його батьками, саме батькам відповідача.
За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що грошові кошти в сумі 130 000 доларів США та 500 000 грн. були набуті відповідачем внаслідок укладення договору дарування та є його особистою приватною власністю.
Суд вважає доведеним, що спірні грошові кошти в розмірі 130 000 доларів США та 500 000 грн. є спільною сумісною власністю сторін, оскільки належних та допустимих доказів поширення режиму особистої приватної власності на такі грошові кошти відповідачем не надано.
Згідно з декларацією, поданою відповідачем як кандидатом на посаду особи, уповноваженої на виконання фукцій держави або місцевого самоврядування, за 2018 рік, на момент припинення шлюбних відносин сторони мали готівкові грошові активи в розмірі 130 000 доларів США та 500 000 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що ці кошти підлягають поділу як спільне сумісне майно подружжя, а саме з відповідача на користь позивачки слід стягнути половину цих коштів у розмір 65 000 доларів США та 250 000 грн., що відповідає її частці у праві спільної сумісної власності подружжя.
Також матеріалами справи доведено, що під час шлюбу 28.02.2018 відповідачем був укладений договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (відкриття та обслуговування депозитного рахунку) з АБ «РАДАБАНК», відповідно до якого внесено на банківський рахунок суму вкладу в розмірі 33 000 доларів США на строк до 29.05.2018.
29.05.2018 відповідачем був укладений договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (відкриття та обслуговування депозитного рахунку) з АБ «РАДАБАНК», відповідно до якого внесено на банківський рахунок суму вкладу в розмірі 33 194,23 доларів США на строк до 27.08.2018.
27.08.2018 відповідачем був укладений договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (відкриття та обслуговування депозитного рахунку) з АБ «РАДАБАНК», відповідно до якого внесено на банківський рахунок суму вкладу в розмірі 27 389,88 доларів США на строк до 25.11.2018.
Між сторонами наявний спір про поділ грошових коштів у розмірі 27 389 доларів США, які знаходилися на банківському рахунку.
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення 1/2 частини цієї суми, відповідач послався на те, що сума вкладу по закінченню строку дії договору була ним знята ним 24.02.2019 та передана позивачці, яка наступного дня уклала договір банківського вкладу від свого імені, у зв'язку з чим він у своєму зустрічному позові просив стягнути з позивачки на його користь 13694,50 доларів США.
Матеріалами справи доведено, що після припинення шлюбних відносин відповідачем була отримана сума вкладу в розмірі 27 389,88 доларів США та укладено 26.11.2018 договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (відкриття та обслуговування депозитного рахунку) з АБ «РАДАБАНК» на суму 27 540,39 доларів США на строк до 24.02.2019.
Згідно з наявною у справі копією договору позивачка 25.02.2019, тобто наступного дня після закінчення строку дії вищевказаного договору, уклала з АБ «РАДАБАНК» договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (відкриття та обслуговування депозитного рахунку), відповідно до якого внесла на банківський рахунок суму вкладу в розмірі 20 000 доларів США на строк до 26.05.2019.
Позивач право особистої приватної власності на грошові кошти, які були внесені нею на банківський рахунок 25.02.2019, не довела. Тим самим доводи відповідача про передачу їй спільних коштів (вкладу) не спростувала.
Навпаки, суд звертає увагу, що у своєму відзиві на зустрічний позов позивачка не заперечувала проти зарахування зустрічних вимог відповідача у рахунок належної їй компенсації вартості спільного майна.
За таких обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 в частині стягнення з відповідача 13 694,50 доларів США, що відповідає її частці у спільному майні, необхідно відмовити, стягнувши з позивачки на користь відповідача грошову суму в розмірі 6305,50 доларів США (20 000 - 13 694,50), що з урахуванням знятих ним з банківського рахунку 24.02.2019 коштів вкладу в розмірі 27389 доларів США відповідатиме розміру його частки у цьому спільному майні.
Щодо поділу грошових коштів у сумі 80 000 грн., які отримані відповідачем у 2018 році від підприємницької діяльності, то суд вважає, що такі позовні вимоги є недоведеними.
Суд виходить із того, що доходи від підприємницької діяльності можуть отримуватися періодично (щомісячно, щоквартально, щорічно). Доходи від підприємницької діяльності, набуті одним із подружжя, можуть як накопичуватися, так і витрачатися. При цьому доходи, набуті під час шлюбу і витрачені в інтересах сім?ї, не можуть бути предметом поділу між подружжям.
В даному випадку у справі відсутні докази наявності у сторін на час припинення ними у травні 2018 року шлюбних відносин будь-яких накопичень, отриманих відповідачем від підприємницької діяльності.
Згідно з наявними у справі відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів ОСОБА_4 як фізичною особою-підприємцем була надана інформація про отримання доходу в розмірі 80 000 грн. за 4 квартал 2018 року.
Позивачем не надано розрахунків отриманих відповідачем доходів від підприємницької діяльності.
Отже, суд вважає, що позивачем не доведено отримання відповідачем такого доходу під час їх спільного проживання та наявність збережень у сумі 80 000 грн., отриманих від підприємницької діяльності, на час припинення сторонами шлюбних відносин.
Тому позовні вимоги ОСОБА_3 в частині поділу грошових коштів у сумі 80 000 грн., отриманих відповідачем у 2018 році від підприємницької діяльності, не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 8 статті 265 ЦПК України при розгляді первісного і зустрічного позовів та при розгляді позову третьої особи з самостійними вимогами у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.
Частиною 12 статті 265 ЦПК України визначено, що у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.
Таким чином із відповідача на користь позивачки необхідно стягнути грошову компенсацію різниці вартості автомобілів у розмірі 105 343,50 грн., а також половину спільних коштів у сумі 250 000 грн. та 65 000 доларів США, а з позивачки на користь відповідача 6305,50 доларів США.
Частково задовольняючи первісний та зустрічний позов, суд вважає за необхідне здійснити зустрічне зарахування, стягнувши зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості спільного майна в загальному розмірі 355 343,50 грн. (105 343,50 грн. + 250 000 грн.) та 58 694,50 доларів США (65 000 доларів США - 6305,50 доларів США), що на день розгляду справи судом (27.03.2025) за офіційним курсом НБУ (41,5644 грн. за 1 долар США) еквівалентно 2 439 601,68 грн.
При розподілі судових витрат, суд виходить із того, що за змістом частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати , пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи (пункт 2 частини 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
У зв?язку з поданням позову позивачем був сплачений судовий збір у загальному розмірі 15140 грн. Крім того, у зв?язку з розглядом цієї справи позивачем були понесені витрати на проведення судової експертизи в розмірі 11471,04 грн. А всього 26611,04 грн.
У свою чергу, за подання зустрічного позову відповідачем був сплачений судовий збір у розмірі 4437,73 грн.
За результатами розгляду цієї справи позов ОСОБА_3 задоволено на суму 3 290 115,50 грн., що складає 82,16 % від загальної суми заявлених вимог, а зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено на суму 705857,32 грн., що складає 69,68 % від загальної суми заявлених ним вимог.
Отже, оскільки первісний та зустрічний позов задоволений частково, судові витрати підлягають відшкодуванню сторонам пропорційно розміру задоволених позовних вимог: позивачу в сумі 21 863,63 грн., а відповідачу в сумі 3092,21 грн.
Разом із тим, приймаючи до уваги, що на відповідача покладено більшу суму судових витрат, суд приходить до висновку, що з відподівача на користь позивачки слід стягнути різницю судових витрат у розмірі 18 771, 42 грн., звільнивши сторін від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль марки MAZDA, модель 6, колір білий, рік випуску 2008, VIN НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , припинивши право власності ОСОБА_4 на це майно.
Визнати за ОСОБА_4 у порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль марки BMW, модель 520i, колір чорний, рік випуску 2013, VIN: НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_5 , припинивши право власності ОСОБА_3 на це майно.
Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості спільного майна в загальному розмірі 355 343,50 гривень (триста п'ятдесят п'ять тисяч триста сорок три гривні 50 коп.) та 58 694,50 доларів США (п'ятдесят вісім тисяч шістсот дев'яносто чотири долари США 50 центів).
В іншій частині первісного та зустрічного позову відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 18771,42 гривень (вісімнадцять тисяч сімсот сімдесят одна гривня 42 коп.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дані сторін:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_8 .
Суддя Наталія Марченко