Справа № 175/15550/24
Провадження № 2/175/2483/24
(з а о ч н е)
20 березня 2025 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.,
з участю секретаря Рожкової Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у с-щі Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання правової(правничої) допомоги,-
До Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання правової(правничої) допомоги.
Позивач просить постановити рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором про надання правової допомоги у розмірі 152 614 грн. 61 коп., сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 526 грн. 15 коп., а всього стягнути - 154 140 грн. 76 коп.
Позивач надав заяву про розгляд справи без його участі, не заперечував проти ухвалення рішення в заочному порядку.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законом порядку, що підтверджується повернутим на адресу суду конвертом з відміткою пошти «За закінченням терміну зберігання», відзив на позовну заяву відповідач не подавав, а тому зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи.
30 жовтня 2019 року між ОСОБА_2 та адвокатом Пустинцевим А.В. у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», де, на момент укладання вказаного договору, ОСОБА_2 тримався під вартою, було укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги на представництво у Європейському суді з прав людини № 14, відповідно до умов якого ОСОБА_2 як клієнт доручає, а адвокат Пустинцев А.В. приймає на себе зобов'язання в якості правової (правничої) допомоги здійснювати представницькі повноваження захищати права і законні інтереси клієнта в Європейському суді з прав людини, надавати інші види правової допомоги в обсязі та на умовах встановлених договором та за домовленістю сторін, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги, у зв'язку з виконанням даного договору. Угода предметами судового розгляду не виступала, недійсною повністю чи частково не визнавалась, сторонами розірвана чи змінена у встановленому порядку не була, а отже є дійсною, укладеною належним чином та є обов'язковою до виконання сторонами способами, визначеними в угоді.
За умовами пункту 1.2 Договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 жовтня 2019 року, адвокат бере на себе зобов'язання надати необхідну правову допомогу клієнту, зокрема, консультування клієнта щодо процедури звернення до Європейського суду з прав людини та аналіз перспективності розгляду справи в Європейському суді з прав людини; розробка та узгодження з клієнтом юридичної позиції по справі; складання скарги до Європейського суду з прав людини та підготовка необхідних матеріалів та її відправка; складання інших необхідних процесуальних документів в рамках процедур в Європейському суді з прав людини; консультування клієнта з правових питань, що виникають в ході юридичного представництва перед Європейським судом з прав людини; організація та ведення листування та інших форм комунікацій в Європейському суді з прав людини;
Відповідно до положень пункту 2.1. Договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 жовтня 2019 року, за надання юридичних послуг, визначених в пунктах 1.2.1-1.2.6. клієнт ОСОБА_2 зобов'язаний сплатити адвокату (представникові) винагороду лише в наступних випадках: якщо Європейський суд з прав людини своїм рішенням по справі визнає порушення положень Європейської Конвенції та зобов'язує державу Україна сплатити клієнту певну суму грошової винагороди; якщо у справі досягнуть дружнього врегулювання спору; у разі заяви односторонньої декларації уряду (країна - відповідач).
Відповідно до положень пункту 2.2. Договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 жовтня 2019 року, розрахунок клієнта ОСОБА_2 перед адвокатом проводиться після фактичного перерахування коштів на банківський рахунок клієнта суми коштів за рішенням Європейського суду з прав людини. Розрахунок проводиться у співвідношенні 50 відсотків від суми компенсації за рішенням Європейського суду з прав людини залишається у клієнта ОСОБА_2 та 50 відсотків клієнт ОСОБА_2 зобов'язаний передати адвокату, як винагороду за представництво у Європейському суді з прав людини.
16 листопада 2019 року адвокат Пустинцев А.В., діючи в інтересах ОСОБА_2 подав до Європейського суду з прав людини скаргу. Адвокат Пустинцев А.В. скаржився на порушення прав ОСОБА_2 , гарантованого статтями 3,5 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме на неналежні умови тримання під вартою в ДУ «Дніпровська УВП № 4», порушення права на свободу та на відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту. Всі витрати, пов'язані з веденням представництва в Європейському суді з прав людини в інтересах ОСОБА_2 , адвокат Пустинцев А.В. взяв на себе у відповідності до договору про надання правової допомоги.
За результатами цієї скарги, 10 червня 2021 року Європейським судом з прав людини було ухвалено остаточне рішення у справі “Мясніков та Ульянов проти України» (заява № 61919/21 та № 3 2809/20). Європейський суд з прав людини та констатував порушення прав ОСОБА_2 , гарантованого статтями 3, 5 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд присудив ОСОБА_2 , грошові кошти, в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди та компенсації судових та інших витрат у розмірі 9550 євро. Представником у вказаному рішенні Європейський суд з прав людини - є адвокат Пустинцев А.В.
Відповідно до рішення у справі “Мясніков та Ульянов проти України» продовж трьох місяців держава - відповідач повинна сплатити заявникам суми, зазначені у таблиці в додатку; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави - відповідача за курсом на день здійснення платежу; із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься повний відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
03 серпня 2021 року заступником Міністра юстиції - Уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини Ліщиною І.Ю. було направлено службову записку №111-5.2.2.-21 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з вимогою відкрити виконавче провадження за вказаним рішенням Європейського суду з прав людини повідомив та лист ОСОБА_2 про те, що той має надіслати на адресу: 01001, м. Київ, пров. Рильський, 10 Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунку для перерахування коштів.
13.08.2021 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 66429182 на підставі рішення Європейського суду з прав людини у справі “Мясніков та Ульянов проти України» (заява № 61919/21 та № 32809/20) від 10 червня 2021 року.
Після цього, ОСОБА_2 направив до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву про виплату відшкодування (з додатками), в якій зазначив реквізити банківського рахунку для перерахування коштів.
23 червня 2022 року Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перераховано грошові кошти стягувачу ОСОБА_2 у розмірі 305 229, 22 грн (гривневий еквівалент 9550 євро). Того ж дня, 23.06.2022 року, Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 66429182, у зв'язку з фактичним виконанням рішення та виплатою матеріальної компенсації за вказаним рішенням Європейського суду з прав людини стягувачу Мяснікову Є.Є.
На день звернення до суду ОСОБА_2 не виконав свого договірного зобов'язання з оплати отриманих послуг у розмірі, визначеному Договором про надання правової (правничої) допомоги від 30 жовтня 2019 року.
Предметом спору в даному випадку є стягнення 152 614 грн. 61 коп. заборгованості по оплаті послуг з правової (правничої) допомоги, наданих адвокатом Пустинцевим А.В. ОСОБА_2 на виконання умов укладеного між сторонами Договору про надання правової (правничої) допомоги від 30 жовтня 2019 року.
Підставою позову є невиконання ОСОБА_2 свого договірного зобов'язання з оплати отриманих послуг у розмірі, визначеному Договором про надання правової (правничої) допомоги від 30 жовтня 2019 року.
Отже за своєю суттю спірні правовідносини, що склалися між сторонами у справі, є правовідносинами, що виникли між сторонами Договору про надання правової (правничої) допомоги договору №14-в від 30.10.2019 року (між адвокатом та його клієнтом), з приводу виконання цього договору, є цивільними, договірними та зобов'язальними. 5
Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Враховуючи зобов'язальний та договірний характер цих правовідносин для їх врегулювання застосовуються загальні вимоги договірного права, норми цивільного права, що урегульовують зобов'язальні договірні відносини.
Відповідно до частин першої та п'ятої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі Договір про надання правової (правничої) допомоги договору № 14-в від 30.10.2019 року - є договором про надання послуг.
Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналогічні положення містяться і у статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року.
Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Не погодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Адвокат, який надає безоплатну правову допомогу, отримує винагороду виключно за рахунок держави у порядку та розмірах, встановлених законодавством.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.
У розділі 2 Договору про надання правової (правничої) допомоги договору № 14-в від 30.10.2019 року сторони визначили порядок оплати послуг та погодили, що гонорар є формою винагороди адвоката за надання правової допомоги клієнту.
Отже укладений між сторонами у справі Договір про надання правової (правничої) допомоги договору № 14-в від 30.10.2019 року за змістом його умов є відплатним.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що важливою умовою відплатних договорів є ціна, яка є істотною умовою відплатного договору.
У випадку, коли ціна є істотною умовою договору, вона має бути обов'язково встановлена ним. Проте невизначеність ціни у відплатному договору не звільняє покупця (замовника) від обов'язку оплатити прийнятий ним товар (роботи, послуги).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статті 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Таким чином, ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
Відповідно до тлумачного словника української мови слово «винагорода» вживається у такому значенні: те, що є платою за працю, нагородою за які-небудь заслуги. Слово «гонорар» є синонімом слова «винагорода».
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики надають визначення поняття «гонорар» без поділу цього поняття на види. Зокрема норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи «гонорар успіху», що свідчить про те, що поняття «гонорар», яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.
Передбачена пункту 2.2 укладеного між сторонами у справі Договору про надання правової (правничої) допомоги договору № 14-в від 30.10.2019 року винагорода є винагородою адвоката, платою за досягнутий адвокатом результат, та є за своєю суттю так званим «гонораром успіху», нарахування та сплата якого залежать від настання певної події.
Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Іаігібіз V. Огеесе, заява № 31107/96) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що с пі вставна з «гонораром успіху». Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За змістом пункту і частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже статті 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).
З огляду на викладене, враховуючи закріплену законом презумпцію правомірності правочину, враховуючи те, що договір про надання правової (правничої) допомоги договору № 14-в, від 30.10.2019 року, який, в судовому порядку, недійсним повністю чи частково не визнавався, сторонами не розривався та не змінювався, є дійсним та є обов'язковим до виконання сторонами, однак ОСОБА_2 не виконав це зобов'язання,суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.
Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
У зв'язку з тим, що відповідачем не надано до суду заперечень проти позову, доказів в підтвердження того, що ним належним чином виконувалися умови договору, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання правової допомоги у розмірі 152 614 грн. 61 коп.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується положенням ст. 141 ЦПК України та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 526 грн. 15 коп.
На підставі ст. 11, 204, 509, 626, 901,903 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 259, 264 265, 268, 273, 280-282 ЦПК України суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про надання правової(правничої) допомоги, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на користь адвоката ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , заборгованість за договором про надання правової допомоги у розмірі 152 614 грн. 61 коп., сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 526 грн. 15 коп., а всього стягнути - 154 140 грн. 76 коп.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Озерянська Ж.М.