Справа № 175/16320/24
Провадження № 2/175/2545/24
19 березня 2025 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.,
з участю секретаря Рожкової Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
У жовтні 2024 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила ухвалити рішення, яким визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двохкімнату квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м., житлова площа 27,4 кв.м. Визнати за нею право власності на 1/2 частину двохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м., житлова площа 27,4 кв.м. Судові витрати віднести за її рахунок.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено до підготовчого судового засідання.
Ухвалою суду від 07 січня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.
Позивач надала заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Відповідач надав суду заяву про слухання справи за його відсутності, позовні вимоги визнає та просить задовольнити.
Дослідивши письмові докази, повно та об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Згідно ст. 69 ч. 1 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що 13 травня 1989 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується відповідним штампом у паспорті позивача та відповідача.
Згідно договору купівлі-продажу від 20 листопада 1996 року відповідач ОСОБА_2 придбав у власність двохкімнату квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м., житлова площа 27,4 кв.м.
07 березня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 розірвано, що підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу від 07 березня 2023 року серія НОМЕР_1 , актовий запис №49 складений Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Суд зазначає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).
Тобто, критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, мету придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Норма ст. 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо доведено, що набуття майна відбулося за час шлюбу і за кошти подружжя.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності повинно беззастережно дотримуватися подружжям.
Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.
Таким чином ,оскільки судом встановлено, що в період шлюбу сторонами було придбано двохкімнату квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м., житлова площа 27,4 кв.м. , то необхідно визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 двохкімнату квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м., житлова площа 27,4 кв.м.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених поданими доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.
Судовий збір за заявою позивача віднести на її рахунок .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 81, 141, 263, 273, 280-284, 288 ЦПК України, ст. ст. 57, 60, 63, 65, 69, 71 СК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ): двохкімнату квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м., житлова площа 27,4 кв.м.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 1/2 частину двохкімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м., житлова площа 27,4 кв.м.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Озерянська Ж.М.