Справа № 932/1442/25
Провадження 3/932/528/25
03 березня 2025 року Суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Міросєді А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративний матеріал, який надійшов із УПП в Дніпропетровській області ДПП, відносно:
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Гадяч Полтавської області, громадянина України, працюючого експедитором ТОВ «Алан», проживає за адресою: АДРЕСА_1 , якому роз'яснені права згідно зі ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, -
02 січня 2025 року поліцейським УПП в Дніпропетровській області ДПП Пантюхиним О.А. відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 350237 за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, відповідно до якого «02 січня 2025 о 00:10 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру стосовно своєї дружини ОСОБА_2 , чим завдав шкоду психічному здоров'ю.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав частково та повідомив, що дійсно у зазначених у протоколі місці та часі між ним і його дружиною сталася словесна сварка на побутовому ґрунті, під час якої він міг щось образливе сказати дружині, але ніякої агресії та фізичного насильства до дружини не проявляв і не застосовував. З якою метою дружина викликала поліцію, йому невідомо, але навіть після приїзду поліції він поводив себе адекватно, постійно був присутній на місці. За образливі слова він попросив вибачення у дружини і більше таких інцидентів не повторювалося. Вони сім років проживають у злагодженому шлюбі і виховують дитину. Просив не притягувати його до адміністративної відповідальності, так як сімейного насилля він не вчиняв.
Потерпіла ОСОБА_2 до суду надала заяву, якою повідомила, що 01 січня 2025 року нею не свідомо був зроблений виклик до поліції за номером 102 із заявою щодо агресивного настрою та з приводу домашнього насильства її чоловіка ОСОБА_1 . Розладів у стосунках та насильства в їх сім'ї не відбувається, будь-яких зауважень та нарікань на свого чоловіка вона не має. Також просила не притягувати до адміністративної відповідальності свого чоловіка ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що сімейного насилля він фактично не вчиняв, просто вона була на нього розсерджена.
Відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об'єктивне з'ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
З'ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст. 251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до положень КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Положеннями статті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Відповідно до ч.1 ст.173-2 КУпАП відповідальність настає за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису
Диспозиція ч.1 ст.173-2 КУпАП є бланкетною, тобто вона відсилає до іншого законодавства, зокрема до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою,стосовно якої він винесений, не проходженні колекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім'ї (матеріальний склад).
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Отже, для визнання факту домашнього насильства слід звернутися до його ознак:
- умисність (з наміром досягнення бажаного результату);
- спричинення шкоди;
- порушення прав і свобод людини;
- значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Якщо в діях немає хоча б однієї з чотирьох наведених ознак, вони не є насильством.
Тобто, для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч.1 ст. 173-2 КУпАП, необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визначаються Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Так, відповідно до п.3 ч.1 зазначеного Закону домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Водночас, домашнє насильство характеризується такими ознаками: умисність (з наміром досягнення бажаного результату); спричинення шкоди; порушення прав і свобод людини; значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Для наявності складу адміністративного правопорушення щодо вчинення домашнього насильства є обов'язковим одночасне існування вищевказаних ознак, у разі відсутності хоча б однієї із ознак дії особи не можна розцінювати як насильство.
При цьому, слід вказати, що зазначити, що конфлікт (лат. conflictus - зіткнення, сутичка) - це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями. Конфлікт не містить вище перелічених ознак. Ескалація конфлікту може призвести до насильства, але не завжди призводить.
Різниця полягає у тому, що насильство є результатом свідомих дій кривдника, підкріплене агресією і бажанням завдати шкоди.
Таким чином, у даному випадку самі по собі дії щодо словесної перепалки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не формують собою домашнє насильство, але можуть утворювати склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у потерпілої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю потерпілої особи.
Суд, вважає, що зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення не знайшли свого підтвердження.
Невід'ємною складовою інкримінованого адміністративного правопорушення повинно бути таке насильство, яке проявляється в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру, яке могло завдати чи завдало шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Дія Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя. Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.
Відповідно до частин 2 та 4 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Як вбачається з аналізу змісту чинного законодавства, ознакою домашнього насильства є залежність потерпілого від кривдника чи значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, можуть бути як члени однієї сім'ї відповідно до визначеного поняття члена сім'ї у Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та інші родичі та особи, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання.
З матеріалів справи вбачається, що потерпілою є ОСОБА_2 , яка являється дружиною ОСОБА_1 , при цьому вона є повнолітньою, працює та має самостійний заробіток, не визнана недієздатною, будь-якого обов'язку чоловіка утримувати повнолітню дружину немає, вона, хоч і пов'язана спільним побутом з чоловіком, оскільки разом з ним проживають та виховують спільну дитину, веде спільний бюджет та має спільні права та обов'язки, але вона не є залежною від свого чоловіка ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 254 КУпАП основним документом, призначеним для фіксації юридичного факту адміністративного правопорушення, є протокол про адміністративне правопорушення, який, у свою чергу, є найважливішим джерелом доказів у справі про адміністративне правопорушення. Протокол це офіційний документ, відповідним чином оформлений уповноваженою особою про вчинення діяння, яке містить ознаки правопорушення, передбаченого КУпАП.
Протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і до нього висуваються певні вимоги. Обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.
Виходячи з аналізу норм КУпАП, варто зазначити, що при вирішенні питання щодо наявності законних підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності, протокол розглядається як доказ у сукупності з іншими доказами (поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, свідків, висновків експертів, речовими доказами, фотоматеріалами, т.і.), та не може виступати єдиним доказом скоєння правопорушення.
Згідно ч.1 ст. 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, як документ, що засвідчує факти неправомірних дій, є основним джерелом доказів, складається по встановленій формі і повинен містити дані, необхідні для розгляду справи по суті, а саме: дату і місце його складення, посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до статті 251 КУпАП є одними із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення.
Проте протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи.
Зазначене узгоджується із судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом (п.43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Будь-яких належних та допустимих доказів, в розумінні ст. 251 КУпАП, які б свідчили про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні 02 січня 2025 року адміністративного правопорушення за ст. 173-2 КУпАП, а саме у вчиненні домашнього насильства, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, працівниками поліції не зібрано, як і не здобуто таких доказів у судовому засіданні під час розгляду цієї справи.
Під час розгляду справи в діях ОСОБА_1 не встановлено складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а саме у вчиненні домашнього насильства та наявність у ОСОБА_1 вини у формі прямого чи непрямого умислу, які спрямовані на вчинення домашнього насильства у розумінні ст. 173-2 КУпАП. Отже матеріалами справи не підтверджується суб'єктивна та об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП.
Згідно з п. 4 Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року 23-рп/2010, конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 1, 3, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч.1 ст. 64).
Відповідно до п. 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Частиною 2 ст. 251 КУпАП визначено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Відповідно до Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» є джерелом національного права.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002 неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Тобто усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна норма міститься і в ст. 62 Конституції України.
Рішенням Конституційного суду України від 20.10.2011 року № 12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, яке є обов'язковим до виконання на території України, встановлено, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу правопорушення.
Таким чином вважаю, що по даній справі про адміністративне правопорушення не доведено поза всяким розумним сумнівом факт вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства, а тому приходжу до висновку про відсутність в його діях події і складу даного адміністративного правопорушення, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до ст. 40-1 КУпАП. Оскільки провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП слід закрити, а судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення сплачується особою, на яку накладено адміністративне стягнення, то судовий збір слід віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 40-1, 247, 251, 256, 280, 283, 284, 287, 291, 294 КУпАП, -
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Гадяч Полтавської області, громадянина України, до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 173-2 КУпАП - закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На постанову може бути подана апеляційна скарга особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та може бути пред'явлена до примусового виконання протягом трьох місяців після набрання нею законної сили.
Суддя