31.03.2025м. СумиСправа № 920/114/25
Господарський суд Сумської області у складі судді Ковтуна В.М, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/114/25
за позовом Фізичної особи - підприємця Чеберячко В'ячеслава Васильовича
( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача Акціонерного товариства “Сумський завод насосного та
енергетичного машинобудування “Насосенергомаш»
(пл. Привокзальна, буд. 1, м. Суми, 40011, код ЄДРПОУ 05785448)
про стягнення 74233грн 00 коп.,
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
29.01.2025 позивач подав до суду позовну заяву, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь 74233 грн 00 коп., з яких: 47280 грн 00 коп. сума основного боргу, 4728 грн 00 коп. пеня, 4014 грн 27 коп. 3% річних, 18210 грн 73 коп. інфляційних втрат за неналежне виконання зобов'язань за Договором поставки від 11.05.2021 № 1105/1, а також просить стягнути судові витрати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.01.2025, справу № 920/114/25 розподілено до розгляду судді Ковтуну Володимиру Миколайовичу.
Ухвалою суду від 30.01.2025 у справі № 920/114/24 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження; постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив відповідно до статті 166 ГПК України; встановлено відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України.
13.02.2025 Відповідачем через систему «Електронний суд» надано Відзив на позовну заяву (вх. № 611 від 13.02.2025). У Відзиві Відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що у зв'язку з відсутністю укладеної між сторонами специфікації до договору поставки № 1105/1 від 11.05.2021 на партію товару, яка вказана у видатковій накладній № 17/02-2 від 17.02.2022, то постачання цієї партії товару вчинено, за думкою відповідача, поза рамками укладеного договору поставки. Також Відповідач вказує на те, що сума заборгованості за видатковою накладною № 17/02-2 від 17.02.2022 складає не 47280 грн, а 46857 грн, так як за іншою видатковою накладною № 17/02-1 від 17.02.2022 було сплачено не 4864,50 грн, як зазначено у цій накладній, а більшу суму - 5287,50 грн. Окрім іншого Відповідач посилається на форс-мажорні обставини (військові дії) та заборони здійснення платежів.
25.02.2025 Позивачем через систему «Електронний суд» було надано Відповідь на відзив (вх. 1115 від 25.02.2025), відповідно до змісту якої наводить спростування наведених у Відзиві тверджень Відповідача .
Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, крім випадку, передбаченого частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарський суд, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
11.05.2021 між Фізичною особою - підприємцем Чеберячко В.В. (далі - Позивач) та Акціонерним товариством «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» (далі - Відповідач) було укладено договір поставки № 1105/1 (далі - Договір).
Згідно з п. 1.1 Договору, постачальник (Позивач) зобов'язався передати у власність покупця (Відповідача), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах договору, надалі «товар», кількісні та якісні характеристики якого викладені в специфікаціях (прикладених до Договору), що є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 2.1. договору Поставка товару частинами (партіями) допускається. Постачальник поставляє товар (партію товару) автомобільним транспортом на умовах EXW - м. Дніпро, якщо інше не вказано в специфікації. При тлумаченні умов поставки мають силу Міжнародні правила тлумачення торгівельних термінів Інкотермс в редакції 2010 року.
Строк поставки товару - протягом 30 календарних днів з дати підписання специфікації сторонами, якщо інше не зазначено в специфікації (п. 2.3. договору).
Датою поставки товару вважається дата, вказана у видатковій накладній та в товарно-транспортній накладній (п. 2.4. договору).
Відповідно до п. 2.7. договору, право власності на товар (партію товару) та ризики переходять від постачальника до покупця з моменту передачі товару (партії товару).
Згідно з п. 3.2. договору покупець здійснює оплату в розмірі 100% загальної вартості товару (партії товару) відповідно до рахунку-фактури на банківський рахунок постачальника протягом 30 днів з дати постачання товару, якщо інше не вказано в специфікації.
Договір вважається діючим з моменту підписання та діє до 31.12.2022 (п. 9.4. договору).
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 14.02.2022 Позивачем було виставлено Відповідачу рахунок № 14/02-1 на оплату партії товару - труба 377х9 ГОСТ 8732-78 ст.20, масою 0,985 тн, вартістю 47280 грн, без ПДВ.
Вказаний товар було отримано Відповідачем 21.02.2022 за видатковою накладною № 17/02-2 від 17.02.2022, на підставі довіреності № 352 від 14.02.2022.
Факт отримання товару підтверджується товарно-транспортною накладною № 1702/1 від 17.02.2022.
Обґрунтовуючи позов, Позивач вказує, що з урахуванням того, що товар за видатковою накладною було отримано 21.02.2022, Відповідач, згідно положень пункту 3.2. договору, повинен був оплатити отриманий товар у строк до 23.03.2022.
Відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору не оплатив поставлений товар, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед Позивачем в сумі 47280 грн 00 коп.
Позивач, керуючись п. 6.3. Договору, нарахував відповідачу 4728,00 грн. пені за період з 24.03.2022 до 24.09.2022. Також, нарахував 4014,27 грн. 3% річних за період з 24.03.2022 по 20.01.2025; 18210,73 грн. інфляційних втрат, за період з квітня 2022 року по грудень 2024 року включно.
Таким чином, Позивач просить суд стягнути з Відповідача 47280 грн 00 коп. боргу за договором поставки № 1105/1 від 11.05.2021, 4728 грн 00 коп. пені, 18210 грн 73 коп. інфляційних втрат, 4014 грн 27 коп. 3% річних.
Мотиви, якими керувався суд, застосоване ним законодавство та висновки за наслідками розгляду справи.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін), виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує факту укладення між сторонами Договору поставки № 1105/1 від 11.05.2021, проте зазначає, що у зв'язку з відсутністю укладеної між сторонами специфікації до Договору поставки № 1105/1 від 11.05.2021 на партію товару, яка вказана у видатковій накладній № 17/2-2 від 17.02.2022, то постачання цієї партії товару вчинено поза рамками укладеного договору поставки.
Суд критично оцінює означене твердження Відповідача, враховуючи наступне:
Згідно з положеннями пункту 1.1. Договору поставки - постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідача), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах Договору продукцію, надалі «Товар», кількісні та якісні характеристики якого викладені в специфікаціях (прикладених до договору), що є невідємною частиною Договору.
Крім того, у пункті 2.1. Договору зазначено, що поставка товару частинами (партіями) допускається. Постачальник поставляє товар (партію товару) автомобільним транспортом на умовах EXW - м. Дніпро, якщо інше не вказано в специфікації. При тлумаченні умов поставки мають силу Міжнародні правила тлумачення торгівельних термінів Інкотермс в редакції 2010 року.
З викладеного вбачається, що умови договору поставки не встановлюють вимоги про те, що без підписання сторонами специфікацій на партію товару не є можливим поставка товару за цим договором.
Крім того, в довіреності № 352 від 14.02.2022, яка була видана Відповідачем на отримання товарно - матеральних цінностей (а.с. 19) зазначено (самим Відповідачем) що вона видана на отримання від ФОП Чеберячко В.В. цінностей за рах. 14/02-1 від 14.02.2022.
В рахунку №14/02-1 від 14.02.2022 (а.с. 16) зазначено, що умовою оплати є « 100% відстрочка платежу 21 календарний день».
Тобто Відповідач, отримавши від Позивача рахунок № 14/02-1 від 14.02.2022, погодився з його умовами та видав вищезазначену довіреність № 352 від 14.02.2022 на отримання товарно-матеріальних цінностей за вказаним рахунком.
У зв?язку із цим посилання Відповідача, що строк платежу, за отриманий товар за видатковою накладною № 17/02-2 від 17.02.2022, виданою на підставі рахунку № 14/01-1 від 14.02.2022 та за довіреністю № 352 від 14.02.2022, не настав, не відповідає матеріалам справи.
Поставка товару за видатковою накладною № 17/02-2 від 17.02.2022 була здійснена сторонами саме за договором поставки № 1105/1 від 11.05.2021, так як у цій видатковій накладній, яка підписана Відповідачем, є посилання на договір № 1105/1.
Позивач у відповіді на відзив стверджує, що Сторонами було допущено описку у видатковій накладній №17/02-2 від 17.02.2022 щодо дати договору №1105/1 (замість правильної дати 11.05.2021, помилково вказано 10.05.2021).
Ця помилка була допущена і у видатковій накладній №17/02-1 від 17.02.2022, яка додана Відповідачем до відзиву і за якою Позивачем було поставлено ще партію товару на суму 4 864,50 грн. (в цій видатковій накладній аналогічно допущено помилку щодо дати договору, але номер вказано правильно - № 1105/1).
Доказів укладення чи існування між позивачем та відповідачем ще одного договору поставки під тим же самим номером (№1105/1), але за іншою датою (10.05.2021) до матеріалів справи не надано.
Відповідно до положень ст. 79 ГПК України - наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням того, що у видатковій накладній №17/02-2 від 17.02.2022, є посилання на договір №1105/1 від 10.05.2021, якого не існує, а існує договір № 1105/1 від 11.05.2021, то більш вірогідним є те, що у вказаній видатковій накладній сторонами здійснено посилання саме на існуючий договір № 1105/1 від 11.05.2021.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.02.2025 по справі №910/628/20 колегія судді дійшла наступних висновків:
« 42.5. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
42.6. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов?язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
42.7. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц».
З урахуванням того, що між Позивачем та Відповідачем не було укладено ще один договір поставки під тим же самим номером (№1105/1), але за іншою датою (10.05.2021), то більш вірогідним є те, що Позивач та Відповідач у видатковій накладній №17/02-2 від 17.02.2022 здійснювали посилання на договір поставки №1105/1 від 11.05.2021, а тому поставка за цією накладною була здійснена в межах вказаного договору поставки.
Представник Відповідача у відзиві зазначає, що сума заборгованості за видатковою накладною №17/02-2 від 17.02.2022 складає не 47 280 грн., а 46 857 грн., так як за іншою видатковою накладною №17/02-1 від 17.02.2022 було сплачено не 4 864,50 грн., як зазначено у цій накладній, а більше суму - 5 287,50 грн.
З цього приводу суд зазначає, що у доданому до відзиву платіжному дорученні № 25853 від 18.02.2022 у призначенні платежу зазначено: «попередплата рах.№09/02-1 від 09.02.22 за трубу без ПДВ».
Товар за видатковою накладною №17/02-2 від 17.02.2022 було поставлено на підставі іншого рахунку (№14/02-1 від 14.02.22), на який є посилання в довіреності № 352 від 14.02.2022 на отримання товарно-матеріальних цінностей.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази (в т.ч. переписка між сторонами) щодо можливості зарахування залишку коштів, що сплачені на підставі платіжного доручення №25853 від 18.02.2022 та рахунку №09/02-1 від 09.02.22 в рахунок інших платежів (за іншими видатковими накладними), а тому у суду відсутні правові підстави вважати, що наявне часткового погашення заборгованості за видатковою накладною №17/02-2 від 17.02.2022 та рахунку №14/02-1 від 14.02.2022.
Також факт виконання зобов'язань сторонами за видатковою накладною № 17/02-1 від 17.02.2022 не є предметом розгляду у даній справі, а тому не досліджується окремо судом в межах справи № 920/114/25.
Акту взаємозвірки розрахунків між сторонами по договору ні Позивач ні Відповідач до матеріалів справи також не надали.
Отже, враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується, що Позивач на виконання умов Договору поставки № 1105/1 від 11.05.2021, відповідно до видаткової накладної 17/02-2 від 17.02.2022 поставив, а Відповідач на підставі довіреності № 352 від 14.02.2022 отримав партію товару 21.02.2022, вартістю 47280 грн.
Відповідно до положень п. 3.2. Договору, покупець здійснює оплату в розмірі 100% загальної вартості товару (партії Товару) відповідно до рахунку на банківський рахунок постачальника протягом 30 днів з дати поставки Товару, якщо інше не зазначено в специфікації.
Враховуючи викладене, строком оплати отриманого 21.02.2022 товару є строк до 23.03.2022 включно.
Доказів оплати отриманого товару Відповідачем до матеріалів справи надано не було.
Приймаючи до уваги означене, суд приходить до висновку, що позов у частині стягнення основного боргу у розмірі 47280 грн є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо існування форс-мажорних обставин з огляду на таке.
За приписами ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до п. 7.1.-7.4. договору сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором, якщо це виявилося наслідком дії непереборної сили (форс-мажору), наприклад: стихійні лиха, військові дії, страйки, масові безлади і хвилювання, дії органів державної влади, що роблять неможливим виконання Договору.
Строк виконання зобов'язань по договору подовжується на час дії перерахованих вище обставин непереборної сили при умові, що сторона для котрої настав форс-мажор, у 3-денний термін з моменту виникнення цих обставин письмово сповістить іншу сторону про настання форс-мажорних обставин. Належним підтвердженням настання форс-мажорних обставин та їх строку дії є відповідний документ Торгово-промислової палати України.
У випадку, якщо обставини форс-мажору діють протягом більше 3-х місяців, сторони проведуть перемовини по питанням подальшого виконання або розірвання договору та проведення взаєморозрахунків.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідно до листа від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України засвідчує форсмажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/якого настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Верховний Суд у постанові від 07.06.2023 у справі № 912/750/22 виклав висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22 викладено наступні висновки:
- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0- 7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований “Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Відповідач зазначає, що в період з 24.02.2022р. по 03.04.2022р. у Відповідача була зупинена буд-яка діяльність, а також припинена робота державних (комунальних, приватних) підприємств, установ та організацій, у зв'язку з чим Відповідач не мав можливості звернутися до Торгово-промислової палати або її регіональних відділень для засвідчення форс-мажорних обставин, а мав можливість лише розмістити інформацію про настання форс-мажорних обставин на своєму офіційному сайті, що і було зроблено листом від 28.02.2022р. № 26-07/01519, яким Відповідач заявив про настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) по договорам (контрактам).
В обґрунтування неможливоств засвідчення настання форс-мажорних обставин, Відповідач також зазначає, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, Сумська міська територіальна громада в період з 24.02.2022р. по 03.04.2022р. визнана територією активних бойових дій, на яких не функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Однак Відповідачем не надано доказів, які підтверджують повідомлення Позивача про неможливість виконання зобов'язання через настання форс-мажорних обставин, хоча інформацію про настання форс-мажорних обставин на своєму офіційному сайті Відповідачем було розміщено, що спростовує твердження про не функціонування електронних інформаційних ресурсів на території м. Суми в спірний період. Також, Відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що він вчиняв будь-які дії для звернення до Торгово-промислової палати для засвідчення форс-мажорних обставин після 03.04.2022 (припинення активних бойових дій на території м. Суми).
Доводи відповідача стосовно впливу органів державної влади на виконання Відповідачем зобов'язань за договором про те, що він не має можливості виконати свої зобов'язання, у зв'язку із зупиненням здійснення обслуговуючими банками, на підставі постанови НБУ №18 від 24.02.2022, видаткових операцій за рахунками юридичних осіб (крім банків), кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти рф суд також оцінює критично.
Відповідач не подав доказів, які свідчать, що ним вживались заходи для виконання обов'язку з оплати товару, в той час, як Позивач свої зобов'язання згідно умов Договору № 1105/1, перед Відповідачем виконав у повному обсязі. Також Відповідачем не надано доказів, які підтверджують повідомлення позивача про неможливість виконання зобов'язання через введені Національним банком України обмеження видаткових операцій.
Введений воєнний стан на території Україні, прийняття постанови КМУ від 03.03.2022 № 187 та постанови правління НБУ від 24.02.2022 № 18 не означає, що АТ «Сумський завод «Насосенергомаш» не здійснювало підприємницьку діяльність. Доказів того, що підприємство зупинило свою роботу у зв'язку з воєнним станом та прийнятими постановами, що всі працівники не виконують професійні обов'язки, у зв'язку з воєнними діями, Відповідачем на надано, а тому такі посилання Відповідача на вплив органів державної влади на виконання Відповідачем зобов'язань за договором є безпідставними.
Відносно посилання Відповідача, що він нібито був позбавлений правової можливості здійснення видаткових операцій (оплату отриманого товару) на користь суб?єктів господарської діяльності України, внаслідок наявності в складі його акціонерів громадянина рф Лукяненко В.В., суд зазначає наступне.
По-перше, Відповідачем не надано до відзиву копію платіжного доручення про перерахування коштів позивачу на виконання обов?язку по оплаті отриманого від Позивача товару за видатковою накладною №17/02-2 від 17.02.2022, а банківською установою було б відмовлено, на підставі пункту 15 постанови НБУ №18 від 24.02.2022 в перерахуванні коштів на користь позивача.
По-друге, відповідач отримав 21.02.2022 неоплачений за видатковою накладною №17/02-2 від 17.02.2022 товар, і враховуючи те, що з 24.02.2022 відповідач нібито не мав правової можливості за нього розрахуватися, міг його повернути позивачу із зазначенням, що внаслідок п. 15 постанови НБУ № 18 від 24.02.2022 Відповідач позбавлений правової можливості його оплати. Однак Відповідача не здійснив його оплату (навіть не намагався його оплати), а також не повернув його позивачу, що вказує на недобросовісну поведінку відповідача.
Отже Відповідачем не подано доказів, які свідчать, що ним вживались заходи для виконання обов?язку з оплати товару, в той час, як Позивач свої зобов?язання згідно умов Договору № 1105/1 ВІД 11.05.2021, перед Відповідачем виконав у повному обсязі. Також Відповідачем не надано доказів, які підтверджують повідомлення позивача про неможливість виконання зобов?язання через введені Національним банком України обмеження видаткових операцій.
Щодо стягнення пені.
Позивач просить суд стягнути 4728 грн 00 коп. пені за порушення строку оплати отриманого товару.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України.
У пункті 6.3. Договору сторони домовилися, що у разі прострочення платежів по Договору покупець (Відповідач), на вимогу постачальника (Позивача), сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,2% простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше 10% суми простроченого платежу.
У зв'язку з цим до правовідносин застосовуються умови п. 6.3 Договору, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 343 ГК України, про те, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Відповідно до поданого розрахунку Позивачем нараховано Відповідачу пеню у розмірі 4728 грн за період з 24.03.2022 по 24.09.22.
Відповідачем контр розрахунок пені надано не було.
Суд перевірив надані Позивачем розрахунки пені та вважає їх обґрунтованими, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню.
Також Відповідач у відзиві на позов зазначене клопотання, відповідно до змісту якого останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій повністю або зменшити розмір штрафних санкцій до справедливого розміру, а саме зменшити їх розмір на 90%, яке він обґрунтовує наступним:
1) пеня, відповідно до законодавства, є фінансовою санкцією, спрямованою на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засобом безпідставного збагачення;
2) Позивачем не обґрунтовано завдання йому збитків саме через порушення Відповідачем зобов'язань за Договором, а також розміру збитків, який би відповідав нарахованим штрафним санкціям;
3) наявності збитків у господарській діяльності АТ “Сумський завод “Насосенергомаш». За дев'ять місяців 2024 року збиток підприємства склав 236671462,00 грн., що підтверджується податковими деклараціями з податку на прибуток підприємств за 3 (три) квартали 2024 р.;
4) запроваджених законодавчих обмежень в діяльності Відповідача щодо зупинення будь-яких видаткових операцій на адресу юридичних осіб - резидентів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно до ч. 2 ст. 233 ГК України у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під “іншими учасниками господарських відносин» слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість. Із мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Тому, судом враховано факт відсутності у відповідача основного боргу за укладеним між сторонами Договором, а також те, що порушення виконання зобов'язання за Договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Також, суд враховує не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов'язань за Договором (зокрема, його повне виконання), стягнення сум інфляційних втрат та відсотків річних, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.
У правовій позиції “Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій» Верховний Суд (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 924/709/17.
Враховуючи викладене вище, суд приймає до уваги відсутність доказів на підтвердження понесення Позивачем збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договору або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з діями відповідача, складне фінансове становище Відповідача, суд вважає за доцільне зменшити розмір нарахування пені на 20%, а стягненню з Відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 3782 грн 40 коп.
Щодо стягнення інфляційних збитків та 3% річних.
Позивач, відповідно до положень позовної заяви, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 18210 грн 73 коп. інфляційних втрат та 4014,27 грн на підставі ст. 625 ЦК України.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення процентів річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Відповідачем контррозрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань надано не було.
Судом перевірено здійснені позивачем нарахування інфляційних втрат та 3 % річних. Відповідно до здійсненого судом перерахунку сума 3% річних становить 4014 грн 27 коп. (за період з 24.03.2022 до 20.02.2025, виходячи з суми боргу 47280 грн 00 коп.) є арифметично правильною, розмір інфляційних нарахувань становить більшу суму, ніж заявлено до стягнення Позивачем, тому оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, розмір інфляційних нарахувань становить 18210 грн 73 коп.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання Відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати товару, перевіривши за допомогою Юридичного калькулятора розрахунок Позивача 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає правомірними та обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 4014 грн. 27 коп. та інфляційних втрат у розмірі 18210 грн 73 коп.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про задоволення позову частково, а саме в частині 47280 грн 00 коп. основного боргу, 3782 грн 40 коп. пені, 4014 грн 27 коп. - 3% річних, 18210 грн 73 коп. інфляційних втрат.
В частині стягнення пені в сумі 945 грн 60 коп. відмовляє.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги судом визнано правомірними (без урахування суми, на яку зменшено судом розмір пені), витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 грн 00 коп. покладаються на Відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позов Фізичної особи - підприємця Чеберячко В'ячеслава Васильовича до Акціонерного товариства “Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування “Насосенергомаш» про стягнення 74233грн 00 коп.- задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» (пл. Привокзальна, буд. 1, м. Суми, 40011, код ЄДРПОУ 05785448) на користь Фізичної особи - підприємця Чеберячко В'ячеслава Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 47280 грн 00 коп. основного боргу, 3782 грн 40 коп. пені, 4014 грн 27 коп. - 3% річних, 18210 грн 73 коп. інфляційних втрат, 3028 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Видати позивачу - Фізичній особі - підприємцю Чеберячку В'ячеславу Васильовичу - наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно зі ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 03.04.2025.
Суддя В.М. Ковтун