адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
03.04.2025 Справа № 917/347/25
Суддя Мацко О.С. , розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр», 81500, Львівська обл., Городоцький р-н, с. Черляни, вул. Польова, 97, код ЄДРПОУ 38169102,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Джет-Х», 39600, Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Халаменюка Олександра, 8, кім. 508, код ЄДРПОУ 43596842,
про cтягнення 308 349,12 грн
Без виклику представників сторін
Ухвалою від 25.02.2025р. суд відкрив провадження у справі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи, зокрема встановив відповідачу строк у 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов . Вказана ухвала була направлена відповідачу через систему Електронний суд до зареєстрованого Електронного кабінету та отримана ним 26.02.2025р.. Відповідно до ч. 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
06.03.2025р. від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач заперечує проти позову, посилаючись, зокрема, на тяжкий фінансовий підприємства та настання форс-мажорних обставин (введення в країні воєнного стану), тож позовні вимоги вважає передчасними. У реагування на відзив позивачем подано заперечення від 10.03.2025р. Інших заяв чи клопотань до суду не надходило.
Відповідно до частини п'ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.
За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Судом при розгляді справи встановлено наступне:
06.02.2023р. між сторонами укладено Договір поставки товарів №552984, за умовами якого:
- постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець - прийняти товар і оплатити його на умовах, визначних цим договором;
-Товар передається за асортиментом, ціною та якістю відповідно до замовлення останнього;
- кількість фактично переданого товару вказується у видатковій накладній, що видається на кожну партію товару;
- передача товару оформлюється видатковою накладною;
- загальна сума договору визначається за сумою всіх видаткових накладних; оплата товару здійснюється покупцем на основі даного договору і видаткових накладних шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з дати отримання товару;
-договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2023 року з можливістю пролонгації (розд.10 договору).
Як вказує позивач, і це не заперечується відповідачем, ним поставлено на виконання даного договору товару на загальну суму 155 044,38 грн, що підтверджується належним чином оформленими і підписаними сторонами видатковими накладними:
№ FTM00339165/24 від 17.09.2024 р. на суму 39984,00 грн.
№ FTM00342817/24 від 19.09.2024 р. на суму 35119, 19 грн.
№ FTM00343432/24 від 19.09.2024 р. на суму 35433,07 грн.
№ FTM00344441/24 від 20.09.2024 р. на суму 44508.12 грн.
Однак, як вказує позивач, відповідач не розрахувався за поставлений товар, у відповіді на претензію та доповненнях до відповіді на претензію посилався на скрутне економічне становище та висловлював намір погасити заборгованість. Однак, станом на час подання позову сума основного боргу не змінилася та становить 155 044,38 грн. Крім суми основного боргу, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача:
- 136 793,32 грн штрафу згідно п.6.3 договору;
- 10 422,44 грн пені;
- 5157,71 грн інфляційних втрат;
- 931,27 грн - 3% річних.
Відповідач, як було зазначено вище, визнав факт укладення договору та поставки товару; проте вважає позовні вимоги передчасними, оскільки в даному випадку мали місце обставини форс-мажору (введення в країні воєнного стану), тож, з урахуванням умов розд.7 Договору, строк виконання зобов'язань з боку відповідача не наступив. Крім того, відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан підприємства.
При вирішенні спору суд виходить з наступного:
Згідно з п. 1 ч. 2. ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Водночас, статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до вимог статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частинами 1, 3, 4 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Судом досліджено наявні у справі докази та встановлено, що позивачем належним чином підтверджено факти поставки обумовленого товару на вказані у позові суми (видаткові накладні, підписані обома сторонами та оформлені належним чином). Відтак, позовні вимоги про стягнення основного боргу є правомірними і підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення штрафу та пені:
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. В розумінні ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В той же час пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Відповідальність сторін урегульовано розд.6 договору. Так, згідно п.6.1 договору, у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ відвартості несвоєчасно сплаченого товару за кожен день прострочення до моменту закінчення такого прострочення, а у випадку, коли прострочення триває - до моменту звернення постачальника до суду. На цій підставі позивач заявив до стягнення 10 422,44 грн пені. Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, суд вважає його арифметично правильним і задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Також судом встановлено, що позивач заявив до стягнення 136 793,32 грн штрафу на підставі п.6.3 договору, яким передбачено. що увипадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів покупець, окрім пені, сплачує постачальнику штраф у розмірі 1% вартості неоплаченого товару за кожен день такого протермінування. З цього приводу суд зауважує, що чинним законодавством не встановлено для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
При цьому законодавством передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (тобто, разове стягнення), однак штраф, погоджений сторонами в п.6.3 Договору, нараховується у розмірі 1% від вартості товару за кожен день прострочення виконання, що за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб його обчислення за кожен день прострочення, підпадає під визначення пені.
Отже, визначення п.6.3 розміру штрафу не лише не узгоджується з положеннями ЦК України та ГК України, а й з приписами статті 61 Конституції України, тому що у випадку встановлення у договорі окремо пені за прострочення строків оплати, кредитор може здійснити подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання боржником, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен календарний день прострочення, за період з 01.11.2024р. по 31.01.2025р. (яка задоволена судом), то підстави для стягнення штрафу у розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення з 08.11.2024р., з 10.11.2024р., з 11.11.2024р. по 05.02.2025р., який по суті теж є пенею, у позивача відсутні. У даному випадку, запобігаючи подвійному притягненню відповідача за одне й те ж порушення в одні й ті ж строки, суд вважає правомірним нарахування і стягнення штрафної санкції, передбаченої п.6.3 договору, за період з 01.02.2025р. по 05.02.2025р. (період, в який тривало прострочення, однак він не охоплений нарахуванням пені по п.6.1 договору), з обмеженням розміру нарахування подвійною обліковою ставкою НБУ відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». За розрахунками суду, розмір неустойки за цей період за прострочення оплати за 4-ма накладними становить 615.92 грн. Відтак, загальна сума неустойки, що підлягає стягненню з відповідача становить 11 038.36 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення решти штрафу, оскільки, як уже зазначено, його розмір, визначений умовами договору, нараховується за кожен день прострочення виконання зобов'язання, та за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб його обчислення за кожен день прострочення, підпадає під визначення пені (ч.3 ст.549 ЦК України), яку сторонами вже було погоджено умовами договору в розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.
Щодо 3% річних та інфляційних.
Нормами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Перевіривши наданий позивачем розрахунок річних та інфляційних, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині.
При цьому заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позов, до уваги судом не беруться з наступних підстав:
Згідно розд.7 укладеного між сторонами договору, будь-яка з Сторін вважатиметься такою, що не несе відповідальності за невиконання своїх зобов'язань за цим Договором в тій мірі, в якій затримку чи перешкоду виконанню таких зобов'язань причинено виникненням і дією обставин непереборної сили (форс-мажор). Під обставинами форс-мажор розуміються стихійні лиха, епідемії, епізоотії, війна чи військові дії будь-якого характеру, блокади, ембарго, пожежа, страйки на підприємствах сторін, акти нормативно-правового характеру органів державної влади чи місцевого самоврядування та інші обставини надзвичайного характеру, які сторони не могли передбачити під час укладення та виконання даного Договору і які знаходяться поза контролем сторін та перешкоджають виконанню ними договірних зобов'язань за цим договром (п.7.1). Належним доказом виникнення обставин форс-мажор та строку їхньої тривалості для сторін цього договору визнаватимуться підтверджуючі документи, видані відповідним уповноваженим органом (п.7.2). Виникнення форс-мажорних обставин, у момент прострочення виконання стороною своїх зобов'язань по цьому договору, позбавляє цю сторону права посилатися на такі обставини як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне своїх договірних зобов'язань (п.7.3). Якщо форс-мажорні обставини тривають більше 1 (одного) календарного місяця, сторона, що не знаходиться під їх дією, може достроково розірвати договір в односторонньому порядку (п. 7.4).
Відповідно до чч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 ЦК України).
Згідно з положеннями ст. 218 ГК України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 ГК України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов'язання за Договором були порушені / невиконані та причину такого невиконання.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17.
Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.
Тобто, за вже усталеною практикою Верховного Суду, сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для невиконання зобов'язань. Обставини, які виникли у зв'язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов'язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв'язок між неможливістю виконання рішення та військовими діями.
Відповідачем жодних доказів на підтвердження вказаних обставин надано не було. Договір укладено вже після початку збройної агресії проти України, тож обставини, викладені відповідачем у відзиві на позов, жодним чином не вливають на висновок суду про порушення ним своїх зобов'язань перед позивачем стосовно оплати отриманого на виконання договору товару. Так само як і тяжкий фінансовий стан підприємства сам по собі не звільняє його від необхідності виконувати взяті на себе зобов"язання.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Скай Джет-Х» (39600, м.Кременчук, вул.Халаменюка Олександра, 8, кім.508, код ЄДРПОУ 43596842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» (81500, с.Черляни, вул..Польова, буд.97, Львівський р-н, Львівська обл.., код ЄДРПОУ 38169102) 155044,38 грн основного боргу, 11038,36 грн пені, 5 157,71 грн інфляційних, 931,27 грн річних, 2 582,58 грн судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України).
Повне рішення складено 03.04.25р.
Суддя О.С.Мацко