65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"02" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1281/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.
розглянувши заяву керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області (вх. 2-462/25 від 31.03.2025) про забезпечення позову у справі № 916/1281/25
за позовом: Керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області (вул. Центральна, № 85, с. Доброслав, Одеський р-н, Одеська обл., 67500) в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (вул. Степна, № 4, с. Фонтанка, Одеський р-н, Одеська обл., 67571)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» (бульвар Французький, № 20А, м. Одеса, 65012)
про стягнення 3 743 391,81 грн,
Керівник Доброславської окружної прокуратури Одеської області звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» грощових коштів у сумі 3 743 391,81 грн, з яких: 3 180 919,36 грн - безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, 452 662,51 грн - інфляційні нарахування та 109809,94 грн - 3% річних.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що у відповідача був обов'язок упродовж 10 днів після 01.01.2020 звернутись до сільської ради з заявою про визначення розміру пайової участі та сплатити визначену суму до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Проте, замовник будівництва не звертався до Фонтанської, Крижанівської сільських рад з питань розрахунку розміру пайової участі та укладення відповідного договору, у зв'язку з чим Фонтанською сільською радою було здійснено розрахунок розміру пайової участі, а також було нараховано інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Разом з позовною заявою 31.03.2025 керівником Доброславської окружної прокуратури Одеської області було подано до господарського суду заяву про забезпечення позову в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої прокурор просить суд:
- накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 3743391,81 грн;
- накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс», у межах суми позову 3743391,81 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову керівник Доброславської окружної прокуратури Одеської області посилається на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» 27.10.2016 на підставі декларації про початок будівельних робіт № ОД083162932280 від 19.10.2016 розпочато будівництво об'єкта за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, територія Крижанівської сільської ради, с. Крижанівка, земельна ділянка № 5122783200:01:002:0735 (нове будівництво 3-х секційної житлової будівлі № 22).
При цьому прокурор зауважує, що Постановою Верховної Ради України від 14.07.2016 № 1465-VIII Комінтернівський район Одеської області перейменовано на Лиманський район, а розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 20-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територіальних громад Одеської області» затверджено територію Фонтанської територіальної громади у складі: Фонтанської, Крижанівської, Новодофінівської та Олександрівської територіальних громад. Також заявник додає, що пунктом 3 Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 № 807-IX Лиманський район в Одеській області ліквідовано та Фонтанську сільську раду визначено у складі Одеського району.
Наразі прокурор вказує, що сертифікатом № ІУ122231226222, виданим Державною інспекцією архітектури та містобудування України 05.01.2024, прийнято в експлуатацію закінчений будівництвом об'єкт. Разом з тим прокурор зазначає, що встановлений законом обов'язок щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту замовником будівництва не виконано, а відповідним розділом вищезазначеного сертифіката установлено, що замовник будівництва звільнений від сплати пайової участі відповідно до п. 13 розділу І ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»
Водночас, прокурор наголошує, що ч. 2 прикінцевих та перехідних положень даного Закону встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Також, зазначеною нормою установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у розмірі 2 відсотків вартості будівництва для житлових об'єктів, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Разом з тим прокурор додає, що листом Фонтанської сільської ради № 03.1-12.01/608 від 20.02.2025 окружну прокуратуру повідомлено, що замовник будівництва не звернувся у встановлений законом строк до органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва. Ураховуючи викладене, прокурор зазначає, що Фонтанською сільською радою листом № 03.1-12.01/453 від 11.02.2025 надано розрахунок розміру пайового внеску замовника будівництва, враховуючи 3% річних та інфляційні втрати за несвоєчасне виконання зобов'язання. При цьому, з метою ефективного захисту порушених інтересів держави в особі уповноваженого органу окружною прокуратурою встановлено необхідність у додатковому нарахуванні інфляційних втрат та 3% річних за актуальним на дату подання позовної заяви періодом прострочення зобов'язання.
Із посиланням на ст.ст. 136, 137 ГПК України, прокурор зазначає, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Також прокурор звертає увагу, що Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.03.2023 по справі № 905/448/22 (п. 23) наголошував на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача, за таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Щодо співмірності заходів забезпечення позову прокурор стверджує, що накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача не матиме наслідком подвійного забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), і не суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення із заявленими позовними вимогами, оскільки у випадку недостатності коштів на банківському рахунку позивач матиме гарантію того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
При цьому, на переконання прокурора, обраний вид забезпечення позову (арешт коштів та майна відповідача в межах заявленої суми позовних вимог) не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Крім того, як вважає прокурор, у разі задоволення позовних вимог, відповідач матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Наразі прокурор зазначає, що ефективний захист права держави у спірних правовідносинах безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач нерухоме майно у власності, оскільки вибуття такого майна може породити нові реєстраційні дії щодо нього та призведе до необхідності звернення з новим позовом.
Отже, за ствердженнями прокурора, необхідність вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог прокурора, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість ТОВ «Сіті-Строй Плюс» в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною.
Відтак, на думку прокурора, співмірним та адекватним заходом забезпечення позову у даному випадку буде накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «Сіті-Строй Плюс» та знаходяться на всіх рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, а також на майно, яке належить останньому, сукупно у межах суми позову, яка складає 3743391,81 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
Також прокурор на виконання п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України повідомляє, що пропозиції щодо зустрічного забезпечення позову відсутні, оскільки достатніх підстав вважати, що вказаними заходами забезпечення позову відповідачу можуть бути спричинені збитки, немає.
Дослідивши текст описаної вище заяви керівника Доброславської окружної прокуратури Одеської області на предмет відповідності нормам українського законодавства, господарський суд дійшов висновку про її задоволення, виходячи з такого.
Так, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду; забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
За положеннями ч.ч.1, 2, 3, 4 ст.137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Також заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейським судом з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Суд зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, предметом позову у цій справі є вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача про стягнення з ТОВ «Сіті-Строй Плюс» грошових коштів у розмірі 3743391,81 грн, з яких безпідставно збережені кошти пайової участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту в розмірі 3180919,36 грн, інфляційні нарахування в розмірі 452662,51 грн, 3% річних в розмірі 109809,94 грн.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та у постанові Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд відзначає, що обставини щодо обґрунтованості підстав позову прокурора судом будуть встановлені за результатом вирішення спору та під час ухвалення рішення по суті спору. Між цим, саме вжиття судом заходів забезпечення позову має сприяти гарантуванню відновлення порушених прав держави, у разі задоволення/часткового задоволення позову судом та реального виконання постановленого судового рішення.
Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення грошових коштів у загальній сумі 3743391,81 грн, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме ТОВ «Сіті-Строй Плюс» необхідну суму грошових коштів.
А тому, на переконання суду, застосування обраних прокурором заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно ТОВ «Сіті-Строй Плюс», у межах суми заявлених позовних вимог, безпосередньо пов'язані із предметом позову у цій справі та є адекватними заходами забезпечення позову, оскільки такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення/часткового задоволення позову.
Суд, звертаючись до правової позиції, викладеної у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 наголошує на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 09.04.2024 у справі № 917/1610/23.
Також, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.
До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
Саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Однак, суд наголошує на тому, що ТОВ «Сіті-Строй Плюс» наразі не доведено недоцільності чи неспівмірності заходів забезпечення, про вжиття яких просить у суду прокурор, що такі заходи забезпечення позову створюють або можуть створити перешкоди господарській діяльності товариства, а також не спростовано обставини ймовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
До того ж, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та обґрунтувати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а не подати докази вчинення боржником дій, спрямованих на відчуження його майна/грошових коштів, розпорядження ними тощо, ураховуючи, що право власника на таке відчуження/розпорядження у будь-який момент, який (момент волевиявлення) неможливо ні передбачити, ні відстежити позивачем.
Слід також відзначити, що у випадку арешту коштів на рахунках гроші залишаються у власності відповідача і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з його рахунків й уникнення виконання судового рішення у майбутньому. Такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову або виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем. Відсутні будь-які підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи втручання в його господарську діяльність, адже грошові кошти залишаються у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися тимчасово обмежується на певний час лише щодо частини коштів, а не всіх коштів відповідача, і спрямовані на запобігання перешкод у виконанні судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.
Суд також зазначає, що в силу приписів статей 48, 59 Закону України «Про виконавче провадження» рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
Отже, накладення арешту на грошові кошти ТОВ «Сіті-Строй Плюс», у межах суми заявлених позовних вимог, не спричинить неможливість сплати товариством заробітної плати, податків, зборів і обов'язкових платежів тощо.
Крім того, накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Також, Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 зазначив, що «… виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним».
Відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на нерухоме майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі № 908/2382/21 зазначив, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Таким чином господарський суд, з урахуванням позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, що за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 3743391,81 грн, дійшов висновку про доцільність накладення арешту на майно відповідача саме у межах суми, яка була би достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто, лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.
З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позовними вимогами, відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Окрім того, суд вважає за необхідне додати, що як у справі №905/448/22, так й у даній справі, предметом позову є вимоги майнового характеру про стягнення грошових коштів та за результатами розгляду таких спорів у відповідачів виникає однакове зобов'язання - сплата грошових коштів на користь іншої сторони спору.
При цьому, на переконання суду, правова природа виникнення майнового зобов'язання у вигляді сплати грошових коштів з однієї сторони на користь іншої, може бути різною та виникати із правовідносин, які склались між такими сторонами та не є тотожними, зокрема але не виключно із зобов'язань за договорами, з огляду на їх невиконання в частині здійснення розрахунків, у зв'язку із визнанням правочину недійсним та необхідністю сторін повернути одержане за таким правочином, у тому числі грошові кошти отримані на його виконання, тощо.
Втім, різна правова природа виникнення зобов'язання не впливає на саме зобов'язання, яке є майновим та полягає у зобов'язані однієї сторони сплатити на користь іншої грошові кошти, як у разі неналежного виконання умов договору, так й у випадку безпідставн збережених коштів пайової участі.
А тому, суд вважає, що висновки Верховного Суду викладені у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 є релевантними відносно даної справи, оскільки в обох цих справах у відповідача виникає одне й те саме зобов'язання, а саме щодо сплати на користь іншої сторони грошових коштів.
Суд зауважує на тому, що у даному випадку накладення арешту на майно відповідача (грошові кошти) не може призвести до невиправданого обмеження його майнових прав, оскільки такі кошти фактично залишаться у володінні товариства, а буде обмежена лише можливість розпоряджатися ними на певний строк.
Вказане дійсно може слугувати для позивача додатковою гарантією того, що у разі задоволення позову щодо його вимог про стягнення грошових коштів, рішення суду буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог, а отже такі заходи забезпечення позову спрямовані на ефективний захист прав позивача.
Судова колегія також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 висловила правову позицію про те, що при вирішенні питання забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Так, у даному випадку, судом встановлено, що:
- між сторонами у цій справі існує спір майнового характеру щодо стягнення ТОВ «Сіті-Строй Плюс» на користь позивача грошових коштів;
- відсутність у відповідача грошових коштів, у випадку задоволення заявлених позовних вимог, створить реальний ризик незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, оскільки максимально ускладнить (унеможливить) в подальшому виконання рішення суду;
- заходи забезпечення позову, які прокурор просить вжити у поданій заяві, стосуються предмету заявленого позову та заявлені в межах суми заявленої до стягнення;
- вжиття таких заходів є адекватним змісту порушеного права, на відновлення якого поданий позов, а доказів того, що таке звернення спрямоване на зловживання учасником справи своїми правами наявні матеріали справи не містять.
При цьому суд відзначає, що накладення арешту на кошти та нерухоме майно є тими заходами забезпечення позову, які в розумінні приписів статті 136 ГПК України є ефективними для можливого захисту спірних інтересів держави у цій справі та такими, що відповідають змісту порушеного права. Між цим, невжиття зазначених заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду.
Крім цього, станом на час розгляду заяви про забезпечення позову, у суду відсутні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову у цій справі призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки як грошові кошти, так і нерухоме майно залишаються у володінні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час та лише щодо частини коштів, якої стосується спір.
Отже, вжиті судом заходи забезпечення позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний «забезпечувальний» характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.
Слід зазначити, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ч.1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Згідно ч.6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення, суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Частинами 1 та 4 ст.141 ГПК України встановлено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
Оскільки на теперішній час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача та їх розміру, правові передумови для зустрічного забезпечення наразі не вбачаються. Разом з тим, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» не позбавлено права подати до суду відповідне клопотання, яке підлягає розгляду протягом строків, встановлених ст.141 ГПК України.
Керуючись статтями 2, 13, 76, 79, 86, 136, 137, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Заяву керівника Добросласької окружної прокуратури Одеської області (вх. № 2-462/25 від 31.03.2025) про забезпечення позову по справі № 916/1281/25 - задовольнити.
2. Накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» (бульвар Французький, № 20А, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 33890626) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог на загальну суму 3 743 391,81 грн.
3. Накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» (бульвар Французький, № 20А, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 33890626), у межах суми позову 3 743 391,81 грн, лише в межах різниці між сумою ціни позову та арештованих грошових коштів у разі їх недостатності.
4. Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом, виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень та може бути пред'явлена до виконання в строк, встановлений Законом України «Про виконавче провадження».
5. Стягувачем за даною ухвалою є: Добросдавська окружна прокуратура Одеської області (вул. Центральна, № 85, с. Доброслав, Одеський р-н, Одеська обл., 67500, код ЄДРПОУ 03528552).
6. Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіті-Строй Плюс» (бульвар Французький, № 20А, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 33890626).
Ухвала набирає законної сили 02.04.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Суддя Цісельський Олег Володимирович