вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"25" березня 2025 р. Cправа № 902/25/25
за позовом: Керівника Могилів-Подільської окружної прокуратури (вул. Покровська, 5, м. Могилів - Подільський, 24000) в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради (вул. Соборна, буд. 70, м. Вінниця, 21050)
до: Ямпільської міської ради (вул. Свободи 132, м. Ямпіль, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 24500)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблагроліс" (вул. Сергія Зулінського, 9, м. Вінниця, 21022)
про скасування державної реєстрації, витребування земельної ділянки
Суддя Яремчук Ю.О.
Секретар судового засідання Надтока Т.О.
за участю представників сторін:
прокурор: Ярмощук В.П.
позивача: Сенів А.М.
відповідача: Колюшко В.В.
третьої особи: Усенко В.Ю.
10.01.2025 Керівник Могилів-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вінницької обласної ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Ямпільської міської ради про скасування державної реєстрації, витребування земельної ділянки.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.01.2025 справу передано для розгляду судді Яремчуку Ю.О.
Ухвалою суду від 15.01.2025 відкрито провадження у справі 902/25/25. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.02.2025. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Віноблагроліс" (вул. Сергія Зулінського, 9, м. Вінниця, 21022).
31.01.2025 від Ямпільської міської ради надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/1019/25 від 31.01.2025), який долучений судом до матеріалів справи.
04.02.2025 від Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства "Віноблагроліс" надійшло пояснення (вх. № канц. 01-34/1164/25 від 04.02.2025), яке долучене судом до матеріалів справи.
05.02.2025 від Могилів - Подільської окружної прокуратури Вінницької області надійшла відповідь на відзив (вх. № канц. 01-34/1224/25 від 05.02.2025), яка долучена судом до матеріалів справи.
На визначену дату судом 04.02.2025 в судове засідання з'явились прокурор та представники позивача. Інші учасники судового процесу в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 04.02.2025.
За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.
Ухвалою суду від 06.02.2025 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 25.03.2025.
На визначену дату судом в судове засідання з'явились прокурор, представник позивача, представник відповідача, представник третьої особи.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
25.03.2025 в судовому засіданні в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор вказує на набуття Ямпільською міською радою права власності на земельну ділянку 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га, до складу якої входить частина лісової земельної ділянки, яку безпідставно віднесено до земель рибогосподарських потреб, категорія земель водного фону, з огляду на те, що спірна земельна ділянка належить Вінницькому обласному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблагроліс» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН № 000309 від 26.12.2003 на території Порогівської сільської ради загальною площею 183,3 га надана для ведення лісового господарства, що зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4.
Суть заперечень Ямпільської міської ради по суті спору, викладених у відзиві на позовну заяву, зводиться до того, що на спірній земельній ділянці розташований ставок площею 17,3760 га. Даний ставок площею 17,3760 га, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га, існував до виготовлення технічної документації по виготовленню державних актів на право постійного користування землею ВОКСЛП «Віноблагроліс». За доводами відповідача частина земельної ділянки площею 21,1370 га із земельної ділянки №2, зазначеної в державному акті І-ВН №000309 Ямпільська міська рада набула на неї право комунальної власності на підставі законодавчого акту.
В матеріалах справи міститься пояснення Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» доводи якого зволяться до того, що приймаючи рішення 16 сесії 3 скликання Вінницької обласної ради № 252 від 15.09.2000 «Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс» та відповідним структурам» уповноваженим органом місцевого самоврядування у постійне користування передано земельні ділянки лісового фонду. Згідно з положеннями статті 125 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року (в редакції на час отримання державного акту на право постійного користування) визначено, що право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України, на час спірних відносин визначено, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом, форми яких затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблагроліс» до Вінницької обласної Ради із відповідними заявами про припинення права постійного користування не зверталось, також рішення Вінницькою обласною Радою щодо припинення права постійного користування не приймалось. Також слід зауважити, що рішення про погодження вилучення земельної ділянки площею 21,137 га із земель постійного користування Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс», зміну цільового призначення та передачу цієї земельної ділянки в комунальну власність Ямпільської міської територіальної громади Вінницькою обласною Радою не приймалось. Відтак, спірна земельна ділянка із спільної комунальної власності, розпорядником якої є Вінницька обласна Рада, безпідставно те незаконно зареєстрована за Ямпільською міською радою, і у такий спосіб незаконно всупереч волі власника вибула із спільної власності громад області та з постійного користування Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс».
В матеріалах справи міститься відповідь на відзив Вінницької обласної ради на позовну заяву: рішенням 15 сесії Вінницької обласної Ради 3 скликання від 06.07.2000 №217 «Про передачу земель лісового фонду» припинено право постійного користування землями лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. Цим рішенням передано в постійне користування землі лісового фонду за межами населених пунктів, що знаходились в користуванні колишніх сільськогосподарських підприємств області, спеціалізованим лісогосподарським підприємствам комунальної власності.
Розпорядженням голови обласної Ради від 28 серпня 2000 року №74 «Про створення Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблкомунліс», затвердженим рішенням 16 сесії обласної Ради 3 скликання від 15 вересня 2000 року №245 «Про затвердження розпоряджень голови обласної Ради» з метою ведення лісового господарства створено спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблкомунліс» (в подальшому перейменовано рішенням 23 сесії обласної Ради 3 скликання від 12 жовтня 2001 року №463 «Про перейменування Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблкомунліс») у Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблагроліс»).
Рішенням 16 сесії Вінницької обласної Ради 3 скликання «Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс» та відповідним районним структурам» від 15 вересня 2000 року №252 землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств передано ВОКЛП «Віноблагроліс». Відповідно до додатку до рішення вбачається, що на території Ямпільського району ВОКЛП «Віноблагроліс» передано 2640,0 га лісових земель.
Розпорядженням Ямпільської районної державної адміністрації від 24.12.2003 №320 затверджено технічну документацію для виготовлення державних актів на право постійного користування землею для ВОКСЛП «Віноблагроліс», згідно з яким Порогівській сільській раді передано 183,3 га землі. На підставі цього розпорядження ВОКСЛП «Віноблагроліс» отримало державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН №000309 на території Порогівської сільської ради площею 183,3 гектара для ведення лісового господарства. Цей акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №4.
Відповідно до плану зовнішніх меж землекористування Вінницького обласного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» наявна земельна ділянка під № 2 площею 53,1 га. Згідно з проєктом організації та розвитку лісового господарства дочірнього підприємства «Крижопільський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс» Вінницької області (Ямпільська дільниця), розроблений у 2016 році, на цій ділянці знаходяться 1-11 виділи 22 кварталу.
Державним підприємством «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проведено проектно-вишукувальні роботи та виявило, що земельна ділянка з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га повністю знаходиться в межах ділянки №2 загальною площею 53,1 га, яка надана у постійне користування ВОКСЛП «Віноблагроліс» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН №000309.
Рішення про погодження вилучення земельної ділянки із земель постійного користування Вінницького обласного комунального спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс», зміну цільового призначення та передачу цієї ділянки в комунальну власність Ямпільської міської територіальної громади Вінницькою обласною Радою не приймалось.
В подальшому, 22.08.2022 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га зареєстровано за Ямпільською міською радою, про що внесено запис у Державному реєстрі речових прав. Підставою для такої реєстрації, на думку Ямпільської міської ради, є пункт 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та регуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 року №1423-ІХ, відповідно до пункту в) якого «З дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: ... в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення».
За доводами позивача ця норма прямо виключає землі лісогосподарського призначення з переліку земель, що переходять у комунальну власність, а враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 відноситься до ділянки лісогосподарського призначення, зазначена норма не може бути підставою для державної реєстрації права власності на неї за Ямпільською міською радою.
Посилання Ямпільської міської ради на лист департаменту правового забезпечення Вінницької облдержадміністрації від 07.09.2021 №13.01-12/520, щодо передачі документації (договорів оренди водних об'єктів, паспортів водних об'єктів тощо) не є підставою для реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га за Ямпільською міською радою.
Прокурор заперечує проти доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, позиція останнього викладена у відповіді на відзив, де доводи зводяться до наступного: рішення 16 сесії 3 скликання Вінницької обласної Ради № 252 від 15.09.2000 «Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс» та відповідним структурам» уповноваженим органом місцевого самоврядування у постійне користування передано земельні ділянки саме лісового фонду. Згідно інформації Вінницької обласної Ради рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки не приймалося. Разом з тим, ВОКСЛП «Віноблагроліс» до Вінницької обласної Ради із відповідними заявами про припинення права постійного користування не зверталось, також рішення Вінницької обласною Радою щодо припинення права постійного користування не приймалось. Відтак, за Ямпільською міською радою безпідставно зареєстровано право комунальної власності на частину земельної ділянки лісогосподарського призначення комунальної власності, розпорядником якої є Вінницька обласна Рада, а постійним користувачем - ВОКСЛП «Віоблагроліс». При цьому, в законодавчо визначеному порядку цільове призначення такої землі не змінено. Тобто, саме по собі створення штучної водойми на земельній ділянці, з цільовим призначенням для лісогосподарського призначення, без дотримання законодавчо встановленої процедури в частині погодження зміни цільового призначення уповноваженими органами влади та добровільної відмови землекористувача від права користування нею, не може бути підставою для прийняття рішення в односторонньому порядку на зміну цільового призначення та її відчуження не уповноваженим суб'єктом влади.
Також, прокурор вказує, що належність вказаної землі саме до земель лісового фонду додатково підтверджується проведеними Державним підприємством «Вінницький науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» проектно-вишукувальними роботами щодо накладення земельних ділянок, згідно яких земельна ділянка з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га в цілому знаходиться в межах ділянки № 2 загальною площею 53,1 га, наданої у постійне користування ВОКСЛП «Віноблагроліс» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН № 000309.
Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне: рішенням 16 сесії 3 скликання Вінницької обласної Ради № 252 від 15.09.2000 «Про передачу земель лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Вінницькому обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс» та відповідним структурам» на виконання рішення 15 сесії 3 скликання Вінницької обласної Ради від 06.07.2000 «Про передачу земель лісового фонду» вирішено передати землі лісового фонду колишніх колективних сільськогосподарських підприємств за межами населених пунктів обласному комунальному спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Віноблкомунліс» та відповідним районним комунальним спеціалізованим лісогосподарським структурам в обсягах, що рахуються в земельно-обліковій документації згідно з додатком.
Так, судом встановлено, що додатку до рішення вбачається, що на території Ямпільського району райкомунлісу передано 2640,0 га лісових земель.
Рішенням Вінницької обласної Ради від 12.10.2001 № 463 Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Віноблкомунліс» перейменоване в Вінницьке обласне комунальне спеціалізоване лісогосподарське підприємство ««Віноблкомунліс».
Розпорядженням Ямпільської районної державної адміністрації від 24.12.2003 № 320 «Про затвердження технічної документації по виготовленню затвердження технічної документації по виготовленню державних актів на право постійного користування землею ВОКСЛП «Віноблагроліс» на території Ямпільського району» затверджено технічну документацію по виготовленню державних актів на право постійного користування землею ВОКСЛП «Віноблагроліс» та визначено видати державні акти на право постійного користування землею в межах територій органів місцевого самоврядування, згідно з додатком до вказаного розпорядження на території Порогівської сільської ради передано землі загальною площею 183,3 га.
На підставі вказаного розпорядження ВОКСЛП «Віноблагроліс» видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 000309 на території Порогівської сільської ради загальною площею 183,3 га для ведення лісового господарства, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4.
Згідно з планом зовнішніх меж землекористування Вінницького обласного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» наявна земельна ділянка під № 2 площею 53,1 га.
29.10.2010 Вінницькою регіональною філією Державного підприємства «Центр ДЗК» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб на території Порогівської сільської ради Ямпільського району та надалі 15.05.2012 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 та віднесено до земель водного фонду із кодом цільового використання 10.07 - для рибогосподарських потреб.
Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства дочірнього підприємства «Крижопільський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс» Вінницької області - Ямпільська дільниця, розробленого в 2016 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням Українська лісовпорядна експедиція, за планшетами та відомостями пояснювальної записки та карт-схеми поділу території, експлікації, вбачається, що на вказаній ділянці розташовані виділи 1-11 кварталу 22.
У подальшому, 22.08.2022 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га зареєстровано за Ямпільською міською радою, про що внесено запис в Державному реєстрі речових прав.
Згідно з проведеними Державним підприємством «Вінницький науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» проектно-вишукувальними роботами щодо накладення земельних ділянок установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га в цілому знаходиться в межах ділянки № 2 загальною площею 53,1 га, наданої у постійне користування ВОКСЛП «Віноблагроліс» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН № 000309.
Предметом позову у цій справі є вимоги про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Ямпільської міської ради на земельну ділянку кадастровий номер 0525684000:05:003:0060 площею 21,1370 га, скасування в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 0525684000:05:003:0060 площею 21,1370 га із цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, категорія земель: землі водного фонду та витребування зазначеної земельної ділянки на користь Вінницької обласної ради та витребування в Ямпільської міської ради (вул. Свободи, 132 М. Ямпіль, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24500, код в ЄДРПОУ 03772660) на користь Вінницької обласної Ради (вул. Соборна, буд. 70, м. Вінниця, 21050, код в ЄДРПОУ 00022438), земельну ділянку площею, яка знаходиться в межах та координатах Ділянки № 2 (22 квартал Ямпільської дільниці Дочірнього підприємства «Крижопільський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс»), визначених державним актом на право постійного користування землею серії І-ВН № 000309 для ведення лісового господарства, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4
Суд зазначає, що норма ст. 16 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2019 у справі № 917/733/14.
Окрім того, суд зазначає, що статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2019 № 911/476/17 та від 19.09.2019 у справі № 924/831/17.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
В силу положень статей 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
Звертаючись з позовом до суду прокурор вказує, що за Ямпільською міською радою безпідставно зареєстровано право комунальної власності на частину земельної ділянки лісогосподарського призначення комунальної власності, розпорядником якої є Вінницька обласна Рада, а постійним користувачем - ВОКСЛП «Віоблагроліс».
За доводами прокурора земельні ділянки комунальної власності, розпорядником яких є Вінницька обласна Рада, які визначено у плані зовнішніх меж землекористування ВОКСЛП «Віноблагроліс» згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії І-ВН № 000309 для ведення лісового господарства, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4, є сформованими, як земельні ділянки лісового фонду незважаючи на те, що кадастровий номер їм не присвоєно. Крім того, в законодавчо визначеному порядку цільове призначення такої землі не змінено.
Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Приписами ч. 1 ст. 18 ЗК України унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами.
Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
У відповідності до ст. 1 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Земельна лісова ділянка - земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства.
Статтею 5 ЛК України унормовано, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи (ст. 7 ЛК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.
Отже, в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) територіальною громадою такою земельною ділянкою.
У відповідності до ст. 14 Конституції України, ч.ч. 1, 2 ст. 373 Цивільного кодексу України та ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з ч.1 ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Приписами ч.ч. 2, 3 вказаної статті передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (стаття 41 Конституції України).
За приписами ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У відповідності до ч.ч. 1 та 7 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Приписами ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ч.1 та п.п. е) ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Аналогічне за змістом правове положення закріплено у п. 4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом якого з дня набрання чинності цим Законом у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.
Згідно з ч.1 ст. 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг, зокрема, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.
Таким чином, у випадку, якщо право постійного користування виникло в суб'єкта господарювання до 01.01.2002 (дня набрання чинності діючим Земельним кодексом України), після цієї дати воно продовжує зберігатися.
При цьому, згідно з розділом VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Пунктом 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державний земельний кадастр" передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.
Так, з наявних у справі доказів вбачається, що приналежність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується наступним:
розпорядженням Ямпільської районної державної адміністрації від 24.12.2003 № 320 «Про затвердження технічної документації по виготовленню затвердження технічної документації по виготовленню державних актів на право постійного користування землею ВОКСЛП «Віноблагроліс» на території Ямпільського району» затверджено технічну документацію по виготовленню державних актів на право постійного користування землею ВОКСЛП «Віноблагроліс» та визначено видати державні акти на право постійного користування землею в межах територій органів місцевого самоврядування, згідно з додатком до вказаного розпорядження на території Порогівської сільської ради передано землі загальною площею 183,3 га;
на підставі вказаного розпорядження ВОКСЛП «Віноблагроліс» видано державний акт на право постійного користування землею серії І-ВН № 000309 від 26.12.2003 на території Порогівської сільської ради загальною площею 183,3 га для ведення лісового господарства, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4;
згідно з планом зовнішніх меж землекористування Вінницького обласного спеціалізованого лісогосподарського підприємства «Віноблагроліс» наявна земельна ділянка під № 2 площею 53,1 га;
згідно з проведеними Державним підприємством «Вінницький науково- дослідний та проектний інститут землеустрою» проектно-вишукувальними роботами щодо накладення земельних ділянок установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га в цілому знаходиться в межах ділянки № 2 загальною площею 53,1 га, наданої у постійне користування ВОКСЛП «Віноблагроліс» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН № 000309.
Статтею 9 ЛК передбачено, що право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
У статті 30 ЛК України зазначено, що обласні ради, серед іншого, передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки на землях спільної власності відповідних територіальних громад.
Отже, розпорядником земель лісового фонду державної власності на землях спільної власності територіальних громад є Вінницька обласна рада.
Частиною 1 ст. 117 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
Відповідно до ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини.
Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 7 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
У відповідності до ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення, землі житлової та громадської забудови, землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду, землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
У частині 2 цієї статті вказано, що земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Так, як слідує з матеріалів справи 29.10.2010 Вінницькою регіональною філією Державного підприємства «Центр ДЗК» виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб на території Порогівської сільської ради Ямпільського району та надалі 15.05.2012 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 та віднесено до земель водного фонду із кодом цільового використання 10.07 - для рибогосподарських потреб.
Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства дочірнього підприємства «Крижопільський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс» Вінницької області - Ямпільська дільниця, розробленого в 2016 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об'єднанням Українська лісовпорядна експедиція, за планшетами та відомостями пояснювальної записки та карт-схеми поділу території, експлікації, вбачається, що на вказаній ділянці розташовані виділи 1-11 кварталу 22.
У подальшому, 22.08.2022 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га зареєстровано за Ямпільською міською радою, про що внесено запис в Державному реєстрі речових прав.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів відмови ВОКСЛП «Віноблагроліс» від права постійного користування земельною ділянкою, що є дотичною до предмету спору, як і нема доказів того, що право постійного користування земельною ділянкою у визначеному законом порядку- припинялось чи земельна ділянка рішенням обласної ради передавалась з державної власності у комунальну.
Враховуючи викладене, реєстрація за Ямпільською сільською радою права комунальної власності на зазначену земельну ділянку є незаконною та свідчить про її незаконне вибуття з володіння держави в особі розпорядника цієї землі є Вінницька обласної ради.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що "Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98)".
Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного прокурором способу захисту,суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, тобто визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Тобто, державна реєстрація земельної ділянки полягає у внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про її формування та присвоєння їй кадастрового номера.
Кадастровий номер є ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, присвоюється їй при здійсненні державної реєстрації та скасовується у разі скасування такої державної реєстрації земельної ділянки (ч. ч. 1, 2, 6 ст. 16, ч. 9 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку, у тому числі щодо її цільового призначення (категорія земель, вид використання в межах певної категорії земель) та обмежень у її використанні. Однак, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки Поземельна книга на неї закривається (ст. 15, ч. 1 ст. 24, ч.ч. 2, 4 ст. 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Частиною 13 ст. 79-1 ЗК України, ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, передбачено вичерпний перелік підстав для скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Зокрема, земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, поміж іншого, у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.
При цьому, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки.
Відомості про земельну ділянку у разі скасування її державної реєстрації набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора, відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи, зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.
З огляду на викладене, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.
Разом з тим, державна реєстрація речових прав на земельні ділянки, у відповідності до ч. 10 ст. 79-1 ЗК України, здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. ст. 125, 126 ЗК України).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у відповідності до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Однією із підстав проведення державної реєстрації права власності є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
У відповідності до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
У разі скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному реєстрі прав закриваються розділ та реєстраційна справа щодо цього об'єкта нерухомого майна, які не підлягають поновленню, а присвоєний йому реєстраційний номер скасовується (ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону.
У разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, то відповідний запис формально наділяє відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно позбавляє відповідних прав законного власника - державу.
Зважаючи на те, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та у Державному земельному кадастрі державної реєстрації з порушенням вимог чинного законодавства зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку лісового фонду державної власності та внесено зміни щодо її цільового призначення, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише в порядку скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Ямпільської міської ради (вул. Свободи, 132, м. Ямпіль, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24500, код в ЄДРПОУ 03772660) на земельну ділянку кадастровий номер 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га, припинивши право комунальної власності Ямпільської міської ради на вказану земельну ділянку та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га із цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, категорія земель: землі водного фонду, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру.
Суд звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12- 95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).
У пунктах 142, 150 постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що «під час розгляду справи, у якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена».
Подібні за змістом правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц та у постанові від 22.06.2022 у справі № 76/1795/20.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.
Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. (ч. 2 ст. 152 ЗК України).
Перелік способів захисту земельних прав викладений у ч. 3 ст. 152 ЗК України, якою, зокрема передбачено і застосування інших, передбачених законом способів.
Підсумовуючи викладене, господарський суд доходить висновку, що обраний прокурором спосіб захисту порушених прав держави є ефективним, відповідає змісту порушеного права та інтересу, призведе до реального відновлення інтересів держави у спірних правовідносинах, який узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України.
Тому, позовні вимоги про усунення перешкод шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Ямпільської міської ради (вул. Свободи, 132, м. Ямпіль, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24500, код в ЄДРПОУ 03772660) на земельну ділянку кадастровий номер 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га, припинивши право комунальної власності Ямпільської міської ради на вказану земельну ділянку. Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га із цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, категорія земель: землі водного фонду, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру - підлягають задоволенню.
В свою чергу, визначаючись щодо вимоги прокурора про витребування у відповідача спірної земельної ділянки, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2гс21), що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
У контексті частини третьої статті 16 ЦК України до позовів щодо захисту речових прав на нерухоме майно відноситься, зокрема, віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Згідно із статтею 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Зміст приписів ст. 387 ЦК України свідчить, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення майна з чужого незаконного володіння.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Стаття 388 ЦК України встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п. 147 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, п. 4 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/1809/18).
В свою чергу, в силу приписів частини третьої ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
В даному спірному випадку земельна ділянка вибула у комунальну власність тобто безвідплатно.
Отже, в силу приписів частини третьої ст. 388 ЦК України власник має право витребувати відповідне майно від добросовісного набувача у всіх випадках.
Витребування спірної земельної ділянки у Ямпільській міської ради призведе до припинення незаконного володіння цією ділянкою та її повернення у фактичне володіння Вінницької обласної Ради.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Суд також враховує, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати па предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункти 40 - 43)).
Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").
Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
Так, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Передача земель державної (комунальної) власності у приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.
У постанові від 03.09.2020 у справі № 911/3306/17 Верховний Суд зазначив, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок.
Тобто вирішення питання щодо зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві. Зокрема, пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а статтею 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння. Зазначені положення є доступними для заінтересованих осіб, чіткими, а наслідки їх застосування - передбачуваними.
Віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном. Така мета відповідає загальним інтересам суспільства.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає правомірними вимоги прокурора щодо витребування земельної ділянки у відповідача та приходить висновку про задоволення позову в цій частині.
Визначаючись щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави в особі Вінницької обласної Ради, суд враховує таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначила, що сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з цим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці європейського суду з прав людини.
У висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, зазначено зокрема про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Підставою для представництва інтересів держави прокурором є порушення інтересів держави, які виражаються у невжитті Вінницькою обласною Радою як власником заходів, спрямованих на повернення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у спільну власність територіальних громад області.
Крім того, відповідних заходів щодо захисту порушених права не вжив і постійний користувач ВОКСЛП «Віноблагроліс».
Так, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави прокуратурою скеровано Вінницькій обласній Раді як власнику спірної ділянки лист від 05.08.2024 за вихідним номером №53-3852вих-24, у якому вказано на виявлені прокурором порушення інтересів держави, що полягають у безпідставному вибутті земельної ділянки лісогосподарського призначення із спільної власності територіальних громад із проханням повідомити про вжиття заходів щодо повернення спірних земельних ділянок.
Зі змісту отриманої відповіді від 02.09.2024 № 1271/01.01-15/2024 вбачається, що Вінницькою обласною Радою відповідні заходи не вживались та орган місцевого самоврядування не заперечує проти представництва інтересів держави прокурором у даному спорі.
Таким чином, протягом розумного строку дієвих, результативних та достатніх заходів щодо поновлення державних інтересів Вінницькою обласною Радою вжито не було.
Суд враховує, що обставини бездіяльності компетентного органу є предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, про що також зазначено у пункті 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Водночас протягом розгляду даної справи Вінницька обласна Рада не заперечила щодо здійснення представництва інтересів держави у даному спорі прокурором та не повідомила про намір самостійно звернутися з позовом до суду.
Отже, наявні підстави вважати, що прокурором дотримано порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.
Згідно із ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об'єктивного з'ясування обставин справи, приходить до висновку про задоволення позову повністю з вищенаведених мотивів.
При постановлені цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Також Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Водночас суд зазначає, що решта доводів відповідачів жодним чином не спростовують викладених судом підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності Ямпільської міської ради (вул. Свободи, 132, м. Ямпіль, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24500, код в ЄДРПОУ 03772660) на земельну ділянку кадастровий номер 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га, припинивши право комунальної власності Ямпільської міської ради на вказану земельну ділянку.
3. Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0525684000:05:003:0060 площею 21,137 га із цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, категорія земель: землі водного фонду, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру.
4. Витребувати в Ямпільської міської ради (вул. Свободи, 132 М. Ямпіль, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24500, код в ЄДРПОУ 03772660) на користь Вінницької обласної Ради (вул. Соборна, буд. 70, м. Вінниця, 21050, код в ЄДРПОУ 00022438), земельну ділянку площею 21,137 га яка знаходиться в межах та координатах Ділянки № 2 (22 квартал Ямпільськоі дільниці Дочірнього підприємства «Крижопільський райагроліс» ВОКСЛП «Віноблагроліс»), визначених державним актом на право постійного користування землею серії І-ВН № 000309 для ведення лісового господарства, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4.
5. Стягнути з Ямпільської міської ради (вул. Свободи 132, м. Ямпіль, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 24500, код ЄДРПОУ 03772660) сплачений судовий збір в розмірі 9084,00 грн на користь Вінницької обласної прокуратури (код за ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ, код банку отримувача: (МФО) 820172, рахунок: ІВАN UА79820172000035213099003988, призначення платежу: відшкодування (повернення) судового збору по справі).
6. Видати наказ.
7. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
8. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.
Повне рішення складено 03 квітня 2025 р.
Суддя Яремчук Ю.О.
віддрук. прим.:
1 - до справи