ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 квітня 2025 року Справа №906/1167/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Грязнов В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.12.24, повний текст судового рішення складено 24.12.24 у справі №906/1167/24 (суддя Вельмакіна Т.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго"
до ІНФОРМАЦІЯ_1
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_2
про стягнення 33827,67 грн
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.12.24 позов задоволено. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія "Укренерго" 33827,67 грн відшкодування витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаних та 2 422,40 грн витрат на сплату судового збору.
Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням через підсистему "Електронний Суд" від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі відповідач просить відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі; скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Листом суду апеляційної інстанції №906/1167/24/84/25 витребувано матеріали справи у місцевого господарського суду. 06.01.25 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/1167/24.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.12.24 у справі №906/1167/24 - залишено без руху. Запропоновано апелянту усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме подати оригінал платіжного документа (квитанції, платіжного доручення, тощо) про сплату судового збору в розмірі 3 633, 60 грн.
18.02.2025 від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги на виконання вимог ухвали від 22.01.2025.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського від 24.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.12.24 у справі №906/1167/24. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано позивачу у строк до 10.03.2025 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії цього відзиву та доданих до нього документів відповідачу. Запропоновано третій особі у строк до 10.03.2025 надати суду письмові пояснення з приводу поданої апеляційної скарги та докази надсилання таких пояснень та доданих до них документів іншим учасникам справи.
04.03.2025 через підсистему "Електронний Суд" від ПАТ "Національна енергетична компанія "Укренерго" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу. Із підстав висвітлених у відзиві апелянт просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно з ст.ст. 269,270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено наступне.
Як убачається з матеріалів справи, згідно з повідомленнями ІНФОРМАЦІЯ_3 №304 від 21.09.2021 (том 1, а.с.8), №233 від 10.09.2021 (том 1, а.с.23) та №266 від 14.09.2021 (а.с.23 (на звороті) працівники позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були відібрані на заплановані збори у період з 22.09.2021 по 01.10.2021 та направлені до військової частини НОМЕР_1 відповідно до ст.29 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу".
Наказами директора Північного територіального управління обслуговування мережі НЕК "Укренерго" №86-к/09 від 21.09.2021, №89-к/09 від 22.09.2024, №88-к/о від 22.09.2024, на підставі повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 увільнено від роботи працівників: ОСОБА_1 (диспетчера електропідстанції 330 кВ "Житомирська" відділу експлуатації підстанцій Вінницького регіонального центру обслуговування мережі); ОСОБА_2 (провідного інженера з метрології відділу метрології); ОСОБА_3 (керівника Житомирської групи оперативного управління відділу оперативного управління Північного територіального управління обслуговування мережі Дирекції експлуатації та розвитку мережі) в період з 22.09.2021 по 01.10.2021 на період навчальних зборів, включаючи час проїзду до місця їх проведення, зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку.
Як місцевим, так і апеляційним господарськими судами встановлено, що позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_3 з листами №01/28650 від 13.05.2024, №01/28113 від 09.08.2024, №01/28112 від 09.08.2024 з метою відшкодування середньої заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно закону, до яких долучено документи для відшкодування середньої заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (рахунки, відомості та довідки) працівникам, які у період з 22.09.2021 по 01.10.2021 залучалися до участі у навчальних зборах а саме: ОСОБА_1 у розмірі 10011,32 грн (у т.ч. ЄСВ 22% - 1805,32 грн), ОСОБА_2 у розмірі 8868,23 грн (у т.ч. ЄСВ 22% - 1599,19 грн), ОСОБА_3 у розмірі 14948,12 грн (у т.ч ЄСВ 22% - 2695,56 грн).
Однак відповідач зобов'язання щодо відшкодування витрат на виплату середньої заробітної плати за період перебування військовозобов'язаних працівників позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на навчальних зборах у загальному розмірі 33827,67 грн не виконав, що стало причиною порушеного цивільного права (на переконання позивача) та як наслідок звернення з позовом до місцевого господарського суду.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.12.24 позов задоволено. Мотивуючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції повважав, що:
- зазначений спір не є публічно-правовим, а відтак підлягає розгляду в порядку господарського судочинства;
- відповідач всупереч положенням чинного законодавства не здійснив позивачу відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою середнього заробітку військовозобов'язаних у розмірі 33827, 67 грн.
Не погоджуючись з оскаржуваним судовим рішенням від ІНФОРМАЦІЯ_1 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник, зазначає на тому, що:
- даний спір виник між юридичною особою та суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому даний спір належить до адміністративної юрисдикції, оскільки за змістом та характером спору, що є вирішальним під час віднесення справи до господарської чи адміністративної юрисдикції, правовідносини між сторонами є публічно-правовими;
- відповідач направив заявку до довільчого органу (Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України) для відшкодування середнього заробітку підприємствам, працівники яких були залучені на збори резервістів.
Користуючись процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство Національна енергетична компанія "Укренерго" просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, адже:
- позовними вимогами в даному спорі є стягнення коштів, які підлягали компенсації відповідно до закону, а не зобов'язання вчинити певні дії або оскарження бездіяльності відповідача, а відтак, дана категорія справ підвідомча господарським судам, а судом першої інстанції при ухваленні судового рішення не було порушено правил підвідомчості, визначені ст.ст. 20-23 ГПК України;
- неможливість компенсувати витрати на виплату середньої заробітної плати за період навчальних зборів через недостатнє фінансування не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.
Частинами 1, 2 ст.119 Кодексу законів про працю України передбачено, що на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Відповідно до ч.2, 3 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, якщо окремо не вказано інше), військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період (ч.9 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів, проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Згідно з положеннями ст.29 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", військовозобов'язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов'язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини. Чисельність військовозобов'язаних, які підлягають призову на навчальні збори, щорічно визначається Міністерством оборони України в межах бюджетних асигнувань на оборону.
Права та обов'язки військовозобов'язаних під час проходження зборів та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві встановлюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами. На військовозобов'язаних та резервістів поширюється дія статутів Збройних Сил України.
Військовозобов'язані (крім резервістів) можуть бути призвані районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки один раз на три роки на навчальні збори строком до трьох місяців.
Військовозобов'язані та резервісти, яким надійшла повістка відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України) на прибуття для призову на збори, зобов'язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці.
Керівники підприємств, установ, організацій та закладів освіти незалежно від підпорядкування та форми власності на вимогу відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України забезпечують своєчасне прибуття військовозобов'язаних та резервістів до визначених пунктів збору.
За призваними на збори військовозобов'язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.
Виплата середньої заробітної плати військовозобов'язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з абз.1 п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам" від 23.11.2006 №1644 (тут і надалі - в редакції, чинній станом на день виникнення спірних відносин), виплата середнього заробітку військовозобов'язаним та резервістам, призваним на збори, проводиться підприємствами, установами та організаціями, в яких працюють призвані на збори громадяни, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міністерства оборони та інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.
Відповідно до п.7 Інструкції про умови виплати грошового забезпечення та заохочення військовозобов'язаних та резервістів, грошової виплати резервістам, затвердженої наказом Міністра оборони України №80 від 12.03.2007, за військовозобов'язаними, призваними на збори, зберігається на весь період зборів, уключаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, місце роботи, займана посада та середній заробіток як на основній, так і на сумісних роботах. Зазначені особи не підлягають звільненню з роботи з ініціативи власника або вповноваженого ним органу незалежно від підпорядкування і форм власності з дня отримання повістки про призов і до повернення, крім випадків ліквідації установи, підприємства, організації тощо, де вони працювали.
Особам, призваним на збори, виплачується заробітна плата за відпрацьований час до дня припинення роботи у зв'язку з від'їздом на збори, а також середня заробітна плата за перші півмісяця зборів. За решту часу перебування на зборах виплата заробітної плати провадиться у звичайні строки, установлені на підприємстві, в установі чи організації, де працює військовозобов'язаний (п.8 Інструкції).
Виплата середнього заробітку військовозобов'язаним, призваним на збори, провадиться підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, з подальшим відшкодуванням цих витрат військовими комісаріатами (п.11 Інструкції).
Підприємства, установи та організації для покриття витрат на виплату середньої заробітної плати військовозобов'язаним, призваним на збори, подають до районного військового комісаріату, у якому перебувають на обліку військовозобов'язані, рахунки, котрі акцептуються і передаються до обласного військового комісаріату для оплати. Відшкодуванню підлягають всі витрати, пов'язані з виплатою середнього заробітку (у тому числі і єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування). До рахунків додаються відомості на виплату середньої заробітної плати, нарахованої військовозобов'язаним, призваним на збори, згідно з цією Інструкцією за наведеною формою (п.12 Інструкції).
Середній заробіток військовозобов'язаних, призваних на збори, розраховується підприємствами, установами та організаціями, де працюють (працювали) призвані на збори, відповідно до чинних нормативно-правових актів (п.13 Інструкції).
За умовами п. 4.7 Інструкції з організації і проведення навчальних зборів з військовозобов'язаними у військових частинах і установах Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №560 від 11.11.2009 (з подальшими змінами та доповненнями, які діяли на час існування спірних правовідносин), обласні військові комісаріати (військовий комісаріат Автономної Республіки Крим) зобов'язані після закінчення навчальних зборів відшкодувати витрати підприємствам (установам та організаціям), на яких працюють військовозобов'язані, призвані на навчальні збори, з виплатою середнього заробітку за весь період проведення навчальних зборів та урахуванням часу перебування у дорозі до місця проведення навчальних зборів і у зворотному напрямку.
Відповідно до п.10 Положення про військові комісаріати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №389 від 03.06.2013 (у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), обласні військові комісаріати, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони.
При цьому суд враховує, що згідно з ч.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов'язку та ведення військового обліку" №3553 від 28.05.2020, який набрав чинності 23.04.2021, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються на базі діючих військових комісаріатів шляхом їх перетворення протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є правонаступниками військових комісаріатів, на базі яких вони утворюються.
Згідно з п.1, 2 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, здійснюють відшкодування роботодавцям середнього заробітку військовозобов'язаних і резервістів, призваних на збори, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на утримання Міноборони (абз.8 п.10).
Пунктом 11 розділу V Інструкції з організації і проведення зборів із резервістами та військовозобов'язаними в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, установах та організаціях Міністерства оборони України, Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 05.01.2022 №2, передбачено, що керівники обласних ТЦКСП (ТЦКСП Автономної Республіки Крим, Київського МТЦКСП) зобов'язані після закінчення навчальних зборів, серед іншого, відшкодувати витрати підприємствам (установам та організаціям), на яких працюють резервісти та військовозобов'язані, призвані на збори, з виплатою середнього заробітку.
Щодо незгоди ІНФОРМАЦІЯ_1 з рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.12.24, повний текст судового рішення складено 24.12.24 у справі №906/1167/24, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та апеляційної скарги, ІНФОРМАЦІЯ_4 не вказує на недоліки місцевого господарського суду щодо застосування норм матеріального права, розрахунків, тощо. У апеляційній скарзі відповідач зауважує виключно на порушенні судом першої інстанції правил юрисдикційності та віднесенні даного спору до підвідомчості господарських судів, хоча, на переконання останнього, даний спір є публічно-правовим, а отже спір повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Так, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що за ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, визначених ст.19 КАС України.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що до адміністративної юрисдикції належать справи, які виникають зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює публічно-владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №916/2456/17 зазначено наступне:
"Згідно із частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.
Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, - спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 Господарського процесуального кодексу України.
У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративної юрисдикції України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже, необхідною й єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта."
Водночас колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку відповідач не порушує права особи в межах публічно-правових відносин, а лише не сплатив підприємству сплачений середній заробіток військовозобов'язаним, призваних на збори, що має ознаки приватно-правових відносин.
Колегія суддів апеляційної інстанції також звертає увагу на релевантну судову практику, якою розглядалися тотожні спори в порядку господарського судочинства, а саме на: постанову ВГСУ від 16.11.2017 у справі №908/3502/16, постанову КГС ВС від 22.05.2018 у справі №908/3349/16.
Відтак у відповідача виникло грошове цивільне зобов'язання перед позивачем, що свідчить про відсутність публічно-правового спору.
Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на тому, що ч. 2 ст. 218 ГПК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення від відповідальності.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
У постанові Об'єднаної Палати від 03.12.2021 у справі №915/634/20 Верховний Суд вказав, що відсутність у позивача необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання, оскільки за змістом ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 року, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Аналогічної правової позиції дотримався Верховний Суд у постанові від 22.05.2018 у справі №908/3349/16.
Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
При цьому згідно ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Горіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
Так, ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на справедливий суд. Одним із елементів цього права є "суд, установлений законом". У тому числі й судовий орган, який уповноважений законом розглядати відповідні категорії спорів.
Ураховуючи предмет спору, суб'єктний склад учасників справи та релевантну судову практику, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що місцевий господарський суд, розглядаючи дану справу, не порушив правила юрисдикційності, що у свою чергу є підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги та як наслідок залишення судового рішення без змін.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.12.24 у справі №906/1167/24 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
3. Справу повернути до Господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Грязнов В.В.