вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" лютого 2025 р. Справа№ 910/9804/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Майданевича А.Г.
Гаврилюка О.М.
при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача : Маркова Н.В. (поза межами приміщення суду);
від відповідача: не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року (дата складення повного тексту 21.11.2024 року)
у справі №910/9804/24 (суддя М.Є. Літвінова)
за позовом Акціонерного товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА"
до фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича
про стягнення 448 000,00 грн,-
Акціонерне товариство "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірів 448 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами у спрощеній формі договором поставки в частині реєстрації податкових накладних у встановлений строк, у зв'язку з чим позивача було позбавлено права на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ на загальну суму 448 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року у справі №910/9804/24 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича на користь Акціонерного товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" 448 000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 5760,00 грн.
Не погодившись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду, фізична особа-підприємець Чистяков Олег Валерійович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року у справі №910/9804/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за твердженням скаржника, заявлені позивачем вимоги були безпідставними та необґрунтованими, оскільки позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт порушення відповідачем п. 187.1 Податкового кодексу України щодо складання ним податкової накладеної в електронній формі та направлення її на реєстрацію до Єдиного реєстру податкових накладних.
Крім того, скаржник зауважив, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, що станом саме на 22.11.2021 року (день відвантаження товару) позивача був зареєстрований платником ПДВ у зв'язку з чим мав право на податковий кредит.
Разом з цим, за твердженням скаржника, позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт протравної та винної поведінки відповідача, а також факт заподіяння позивачу шкоди.
При цьому, скаржник зауважує, що відсутність в договорі обов'язку відповідача щодо реєстрації податкової накладної та встановлення у зв'язку із цим певної відповідальності, виключає можливість застосування такої відповідальності до нього, що зокрема випливає зі змісту договору.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2024 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2024 року апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року у справі №910/9804/24 залишено без руху.
Апелянтом протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху було усунено недоліки та подано до суду докази сплати судового збору у розмірі 8064,00 грн.
Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року у справі №910/9804/24.
18.12.2024 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник позивача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року у справі №910/9804/24 залишити без змін.
При цьому, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що передбаченого Податковим кодексом України обов'язку щодо реєстрації 22.11.221 року податкової накладної на суму 448000,00 грн відповідачем виконано не було, останні не було надано доказів щодо підтвердження відповідних реєстраційних дій.
Водночас, за твердженням представник позивача, відповідачем також не було надано доказів щодо підтвердження того факту, що станом на 22.11.2021 року (день відвантаження товар) позивач не був зареєстрований платником ПДВ, а у відповідача був відсутній обов'язок щодо складання та реєстрації податкової накладної.
Так, за твердженням представника позивача, в порушення відповідних норм податкового кодексу України відповідач не склав податкові накладні на поставлений позивачеві товар та отримані від позивача грошові кошти на суму 448000,00 грн, не зареєстрував податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних та не надав її позивачу.
Порушення обов'язків з реєстрації податкової накладної у встановлені законодавством строки з боку відповідача позбавили позивача можливості включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та відповідно скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 448000,00 грн.
З огляду на викладене, за твердженням представника позивача прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення суми ПДВ до податкового кредиту позивача, а також відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
10.02.2025 року через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, вмотивоване зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 року клопотання представника фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича про відкладення розгляду справи - задоволено. Відкладено розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Чистякова Олега Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року у справі №910/9804/24 на 19.02.2025 року.
19.02.2025 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.
Представник позивача в судовому засіданні 26.02.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні. Рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін.
Представник скаржника в судове засідання 26.02.2025 року Північного апеляційного господарського суду не прибув. Про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (наявна в матеріалах справи).
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2021 року між Акціонерним товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" (покупець) та фізичною особою-підприємцем Чистякова Олегом Валерійовичем (постачальник) було укладено договір поставки №17/982-юр (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця еклектичну вакуумну піч опору для проведення температурного відпалу (далі-товар/обладнання), покупець зобов'язується прийняти товар/обладнання та сплатити його вартість на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 2.1 договору загальна ціна договору складає 3200000,00 грн з ПДВ 3840000,00 грн, що еквівалентно вартості обладнання 140708,31 дол. США, та включає у себе вартість товару, проведення пусконалоджувальних робіт, навчання персоналу покупця та обслуговування протягом гарантійного періоду.
Згідно п.8.6 договору, договір набирає сили з дати його підписання обома сторонами, за умови внесення постачальником забезпечення виконання договору і діє до « 31» грудня 2022 р, а частині гарантійних обов'язків - до їх виконання.
Специфікацією до договору сторонами погоджено, товар та його кількість, суму з ПДВ - 3200000,00 грн, загальну вартість товару з ПДВ - 3840000,00 грн.
Технічною специфікацією до Договору сторонами погоджено технічні характеристики та комплектуючі.
На виконання умов договору позивач сплатив 1 152 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №33 від 12.08.2021 року (наявне в матеріалах справи).
Як вбачається з витягу ЄРПК та правильно встановлено судом першої інстанції, 13.08.2021 року відповідач здійснив реєстрацію податкової накладної на суму 192 000,00 грн, копія якої долучена до матеріалів справи та відповідачем не спростована.
Відповідно до видаткової накладної № 18 від 22.11.2021 року відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 3 840 000,00 грн (ПДВ - 640 000, 00грн).
Як вбачається з матеріалів справи, у подальшому покупцем були сплачені відповідно до платіжного доручення від 21.07.2022 року №6603 грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн, відповідно до платіжного доручення від 25.08.2022 року №8525 грошові кошти в розмірі 1 420 000 грн, відповідно до платіжного доручення від 01.12.2023 року №12652 грошові кошти в розмірі 768 000 грн.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
У пункті 187.1 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин) датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.7. Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розд. V цього Кодексу.
За змістом пп."а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
На продавця товарів / послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.
Як було зазначено вище, на виконання умов договору позивач сплатив 1 152 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №33 від 12.08.2021 року.
Як вбачається з витягу ЄРПК, 13.08.2021 року відповідач здійснив реєстрацію податкової накладної на суму 192 000,00 грн, копія якої долучена до матеріалів справи та відповідачем не спростована.
Відповідно до видаткової накладної № 18 від 22.11.2021 року відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 3 840 000,00 грн (ПДВ - 640 000, 00 грн).
У подальшому, покупцем були сплачені відповідно до платіжного доручення від 21.07.2022 року №6603 грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн, відповідно до платіжного доручення від 25.08.2022 року №8525 грошові кошти в розмірі 1 420 000,00 грн, відповідно до платіжного доручення від 01.12.2023 року №12652 грошові кошти в розмірі 768 000,00 грн.
Однак відповідач не зареєстрував податкову накладну на суму 448 000,00 грн.
Твердження скаржника, що відсутність в договорі обов'язку відповідача щодо реєстрації податкової накладної та встановлення у зв'язку із цим певної відповідальності, виключає можливість застосування такої відповідальності до нього, що зокрема випливає зі змісту договору, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки такий обов'язок встановлений, зокрема, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.
При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, що станом саме на 22.11.2021 року (день відвантаження товару) позивача був зареєстрований платником ПДВ у зв'язку з чим мав право на податковий кредит, оскільки, як вбачається з витягу № 2432004500032 з реєстру платників податку на додану вартість, з 30.06.1997 року Акціонерне товариство "НАУКОВО-ВИРОБНИЧИЙ КОМПЛЕКС "ІСКРА" є платником ПДВ (наявний в матеріалах справи).
Щодо твердження скаржника, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт протравної та винної поведінки відповідача, а також факт заподіяння позивачу шкоди, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі №925/1196/18.
Відтак, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов'язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач усупереч положень ст. 201 Податкового кодексу України реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму ПДВ 448 000,00 грн не здійснив. У зв'язку з цим позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 448 000,00 грн.
Відтак, хоча обов'язок надавача послуг зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед замовником, невиконання такого обов'язку фактично завдало позивачу збитків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 908/1568/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18
Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт порушення відповідачем обов'язку з реєстрації податкових накладних у встановлені законодавством строки підтверджений матеріалами справи та ним не спростований.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, наявні усі елементи складу господарського правопорушення, а саме має місце прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.01.2022 року у справі № 910/3338/21.
З огляду на викладене є прямий причинно-наслідковий зв'язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання, визначеного законом, обов'язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на суму 448 000,00 грн, яка фактично є збитками, а отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Схожа за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 року у справі №925/556/21.
Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни .
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.06.2023 року у cправі № 916/334/22.
З огляду на викладене, та враховуючи, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання обов'язку щодо реєстрації податкових накладних у встановлений законом строк, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Крім того, колегія суддів зауважує, що ухвалою про відкриття провадження у справі було встановлено граничний строк для подання до суду заяв, клопотань, заперечень до 13.09.2024 року з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, відповідно позивачем не було пропущено строк для подання до суду відповіді на відзив з додатками.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводам скаржника із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скарги слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Чистякова Олега Валерійовича на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року у справі №910/9804/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року у справі №910/9804/24 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/9804/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядки та строки, передбачені ст. ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді А.Г. Майданевич
О.М. Гаврилюк
Дата підписання 02.04.2025 року.