вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" квітня 2025 р. Справа№ 910/2369/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Коротун О.М.
Буравльова С.І.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024
у справі № 910/2369/24 (суддя Котков О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Автоматика»
до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
про стягнення 163 611,25 грн
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплект Автоматика» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості у розмірі 163 611,25 грн., з них: основного боргу - 130 438,56 грн, втрат від інфляції - 26 037,37 грн та 3% річних - 7135,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 20/05/167 від 13.12.2021 (№ 53-143-13-21-01999 від 20.12.2021).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплект Автоматика» грошові кошти: основного боргу - 130 438,56 грн, втрат від інфляції - 26 037,37 грн та 3% річних - 7135,32 грн, витрати на професійну правничу допомогу - 10 000,00 грн та судовий збір - 2422,40 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із рішенням, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти дану апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24 до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24 частково, позовні вимоги задовольнити в сумі 27 973, 15 грн, а саме: 22 047,60 грн сума основного боргу, 1 336,62 грн 3% річних та 4 588,93 грн інфляційних.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник зазначає, що видаткові накладні, згідно із яких суд дійшов до висновку, що поставка за договором відбулась, а саме № 66 від 17.12.2021 на суму 80 640,04 грн, № 71 від 20.12.2021 на суму 93754,87 грн, № 72 від 30.12.2021 на суму 585 000,00 грн, № 2 від 20.01.2022 на суму 137 543,69 грн не підписані зі сторони відповідача, тому вказані письмові докази в даному випадку є неналежними. Платіжні інструкції, на підтвердження поставки товару відповідачу за видатковою накладною № 2 від 20.01.2022, не мають відношення до договірних зобов'язань, оскільки грошові кошти згідно із перелічених у апеляційній скарзі платіжних інструкції, позивач сплатив на користь інших юридичних осіб.
Скаржник вказує на те, що накладні нової пошти № 20450505163194 та № 20450505667702, як доказ поставки товару згідно із видаткової накладної № 2 від 20.01.2022 також є безпідставним, оскільки вказані письмові докази не були долучені до матеріалів судової справи, що позбавляє відповідача здійснити їх аналіз. Крім того, за вказаною накладною товар відвантажувався не відповідачу, а фізичній особі ОСОБА_1. Також письмовий доказ - експрес накладна № 59000784701627 від 19.01.2022 також підтверджує передачу товару саме фізичній особі ОСОБА_1.
Письмовий доказ - товарно-транспортна накладна № 2 від 20.01.2022 не може бути доказом поставки товару за договором від 20.12.2021 № 20/05/167, оскільки станом на 2022 рік між сторонами було укладено щонайменше 4 договори, а із зазначеної ТТН неможливо визначити, за яким саме договором здійснено поставку товару. Наявність зареєстрованої податкової накладної № 2 від 20.01.2022, як належного доказу, є безпідставним, оскільки не є первинним документом.
На переконання скаржника, трактування «Призначення платежу» в платіжних інструкціях відповідача № 1365 від 19.04.2022, № 1370 від 19.04.2022, № 1376 від 19.04.2022, № 1377 від 19.04.2022 та № 1429 від 19.04.2022, в частині того, що це оплати за видатковою накладною № 2 від 20.01.2022 є безпідставним та не відповідає фактичним обставинам справи.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач звертає увагу на те, що у позивача відсутні видаткові накладні № 66 від 17.12.2021, № 71 від 20.12.2021, № 72 від 30.12.2021 та № 2 від 20.01.2022 (з урахуванням коригування № 3 від 01.03.2022), підписані з боку відповідача, оскільки вони з підписом уповноваженої особи відповідача так і не були повернуті на адресу позивача (в зв'язку з цим копії цих видаткових накладних надаються суду лише з підписом позивача). При цьому, факт поставки позивачем на адресу відповідача продукції за видатковими накладними № 66 від 17.12.2021, № 71 від 20.12.2021, № 72 від 30.12.2021 та № 2 від 20.01.2022 (з урахуванням коригування № 3 від 01.01.2022) підтверджується оплатами (які здійснюються виключно після прийняття продукції), актом звірки взаєморозрахунків від 04.11.2022 та податковими накладними, зареєстрованими позивачем та відповідачем.
Вказані платіжні інструкції було долучено позивачем до матеріалів справи як доказ придбання тієї ж номенклатури товарів, у стислий проміжок часу, не на склад, не для власних потреб, яка в подальшому була включена у тому числі до видаткової накладної № 2 від 20.01.2022 та поставлена на адресу відповідача (докази перевезення та отримання товару матеріально відповідальними співробітниками відповідача (експрес накладні АТ «Нова пошта» та товарно-транспортну накладну) також було надано позивачем до розгляду судом першої інстанції). Стосовно твердження скаржника, що накладні АТ «Нова пошта» №№ 20450505163194 та 20450505667702 не були долучені до матеріалів судової справи як доказ, що підтверджує поставку товару за видатковою накладною № 2 від 20.01.2022, ТОВ «Комплект автоматика» зазначає, що даний факт не відповідає дійсності, оскільки 12.07.2024 позивачем окремою заявою долучено накладні АТ «Нова пошта» №№ 20450505163194 та 20450505667702, як підтвердження факту відправлення та отримання товару матеріально відповідальними співробітниками відповідача, до матеріалів судової справи та за допомогою Електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС направлено відповідачу, про що свідчить приєднана електронна квитанція про розсилання стороні. Зазначені експрес накладні свідчать про відвантаження товару безпосередньо виробниками, у яких товар придбано позивачем згідно платіжних інструкцій - № 153 від 05.01.2022, № 176 від 17.01.2022, № 189 від 20.01.2022, згідно із якими придбано товар у ФОП Соловйов М.Ю., який був відправлений за допомогою АТ «Нова пошта» ФОП Соловйовим М.Ю. на адресу матеріально відповідальної особи за договором - співробітником Філії ВП «Атоменергомаш» ОСОБА_1. (експрес накладна № 20450505667702); - платіжні інструкції № 177 від 17.01.2022, № 180 від 17.01.2022, згідно із якими придбано товар у ТОВ «Макс імперіал», який був відправлений за допомогою АТ «Нова пошта» ТОВ «Макс імперіал» на адресу матеріально відповідальної особи за Договором - співробітником Філії ВП «Атоменергомаш» ОСОБА_1.(експрес накладна № 20450505163194). Дані позиції було включено до видаткової накладної № 2 від 20.01.2022. Також позивач зазначає про те, що гр. ОСОБА_1 , на момент підписання договору № 20/05/167 (№ 53-143-13-21-01999 від 20.12.2021) та в подальшому при постачанні товару за цим договором була штатним співробітником Філії ВП «Атоменергомаш» - заступником начальника ВМТП та відповідальною особою по взаємовідносинам по даному договору ( про що свідчить її особистий підпис у Специфікації №1 до договору), у обов'язках якої було особисте прийняття товару за кількістю та якістю а також належне документальне супроводження договору. Відправлений позивачем за експрес накладною АТ «Нова пошта» № 59000784701627 від 19.01.2024 товар не був габаритним та великоваговим. При вивченні експрес накладної вбачається: у графі кількість місць - 8, вага - 89кг. Тож, вказаним відправленням позивачем направлено на адресу відповідача п.п. 10, 11, 17, 20, 21, 24, 28, 29 видаткової накладної № 2 від 20.01.2022, а надана у якості доказу отримання товару експрес накладна підтверджує факт отримання товару штатним співробітником Філії ВП «Атоменергомаш» - заступником начальника ВМТП гр. ОСОБА_1 , яка під час отримання товару у відділенні «Нової пошти», за регламентом засвідчувала свою особу наявністю паспорту. За регламентом видачі товару/відправлення співробітник «Нової пошти» завжди перевіряє особу ватажоотримувача, і після цього видає вантаж та роздруковує експрес накладну. Крім того, 19.04.2022 відповідачем частково сплачено вартість поставленої позивачем продукції на загальну суму 121 170,94 грн (платіжні інструкція № 1365 від 19.04.2022, № 1370 від 19.04.2022, № 1376 від 19.04.2022, № 1377 від 19.04.2022 та № 1429 від 19.04.2022) - ціна поставленого товару без ПДВ. Таким чином, станом на 23.05.2022 у відповідача виникла заборгованість за поставлену позивачем продукцію на суму 16 372,75 грн.
Щодо твердження скаржника стосовно факту, що «товарно-транспортна накладна № 2 від 20.01.2002 аналогічно не може бути об'єктивним доказом поставки товару за договором від 20.12.2021 №20/05/167» позивач зазначає, що на виконання договору № 20/05/167 (№ 53-143-13-21-01999 від 20.12.2021) позивачем було придбано товар у своїх контрагентів та в подальшому сформовано партії для передачі відповідачу. Було складено видаткову накладну № 2 від 20.01.2022, та сформовано партії товару. Однією з партій були п. 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 15, 18, 25, 26, 27, 30-40 видаткової накладної № 2 від 20.01.2022, дані позиції не є габаритними та високо ваговими.
Позивач вказує на те, що директором ТОВ «Комплект автоматика» було прийнято рішення дану партію товару завантажити у орендований підприємством автомобіль та доставити та передати товар на адресу відповідача. Як і в попередніх випадках товар було отримано штатним співробітником Філії ВП'Атоменергомаш» - заступником начальника ВМТП гр. ОСОБА_1 , про що свідчить її підпис у листі «Відомості про вантаж» графа «Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)». При цьому, гр. ОСОБА_1 , на момент підписання договору № 20/05/167 (№ 53-143-13-21-01999 від 20.12.2021) та в подальшому при постачанні товару за цим договором була штатним співробітником Філії ВП «Атоменергомаш» - заступником начальника ВМТП та відповідальною особою по взаємовідносинам по даному договору (про що свідчить її особистий підпис у Специфікації №1 до договору), у обов'язках якої було особисте прийняття товару за кількістю та якістю. Тож, надана у якості доказу отримання товару товарно-транспортна накладна підтверджує факт отримання товару штатним співробітником Філії ВП «Атоменергомаш» - заступником начальника ВМТП гр. ОСОБА_1 19.04.2022 відповідачем частково сплачено вартість поставленої позивачем продукції на загальну суму 121 170,94 грн (платіжні інструкція №1365 від 19.04.2022, № 1370 від 19.04.2022, № 1376 від 19.04.2022, № 1377 від 19.04.2022 та № 1429 від 19.04.2022) - ціна поставленого товару без ПДВ.
Позивач вказує на те, що за фактами поставки продукції позивачем складені та подані на реєстрацію відповідні податкові накладні № 2 від 20.01.2022 та розрахунком коригування кількісних і вартісних показників № 4 від 01.03.2022, яку ДПС України було зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для застосування приписів п. 4.2 договору щодо зменшення ціни товару на суму ПДВ, на яку не було зареєстровано податкову накладну. Однак, відповідач сплачував ціну товару за накладними без ПДВ.
Позивач зазначає, що факт поставки позивачем на адресу відповідача продукції за видатковими накладними № 66 від 17.12.2021, № 71 від 20.12.2021, № 72 від 30.12.2021 та № 2 від 20.01.2022 (з урахуванням коригування № 3 від 01.03.2022) підтверджується оплатами (які здійснюються виключно після прийняття продукції), актом звірки взаєморозрахунків від 04.11.2022 та податковими накладними.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/2369/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.
10.12.2024 суддею Майданевичем А.Г. заявлено самовідвід від розгляду справи № 910/2369/24 з метою недопущення сумнівів в неупередженості, які можуть виникнути, у зв'язку з тим, що його близький родич працює в Акціонерному товаристві «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 заяву про самовідвід судді Майданевича А.Г. у розгляді апеляційної скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24 задоволено. Справу № 910/2369/24 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 12.12.2024, для розгляду справи № 910/2369/24 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Коротун О.М., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу «Повітряна тривога», тимчасові непрацездатності суддів, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/2369/24 розглядалась протягом розумного строку.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 13.12.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 20/05/167 (№ 53-143-13-21-01999 від 20.12.2021), відповідно до п. 1.1. якого позивач, за договором постачальник, зобов'язався поставити в передбачені договором строки відповідачу, за договором покупцю, продукцію, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вказану продукцію.
Згідно з п. 4.1. договору оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, зазначений в даному договорі, протягом 120 днів після отримання відповідачем партії продукції.
Відповідно до п. 6.1. договору відповідач зобов'язався своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлену продукцію відповідно до умов цього договору.
Договір вважається укладеним з моменту його підписання та діє 6 років (п. 10.1. договору).
На виконання умов договору поставки № 20/05/167 позивач поставив, а відповідач отримав продукцію на загальну суму 896 938,60 грн, що підтверджується видатковими накладними № 66 від 17.12.2021 на суму 80 640,04 грн, № 71 від 20.12.2021 на суму 93 754,87 грн, № 72 від 30.12.2021 на суму 585 000,00 грн, № 2 від 20.01.2022 на суму 137 543,69 грн.
На підтвердження факту реєстрації податкових накладних до матеріалів справи надано наступні податкові накладні № 2 від 20.01.2022, № 66 від 17.12.2021, № 72 від 30.12.2021, № 71 від 20.12.2021, які були зареєстровані 19.01.2022 (податкова накладна № 72 від 30.12.2021 на суму 585 000,00 грн), 14.01.2022 (податкова накладна № 71 від 20.12.2021 на суму 93 754,87 грн), 31.12.2021 (податкова накладна № 66 від 17.12.2021 на суму 80 640,00 грн), 15.02.2022 (податкова накладна № 2 від 20.01.2022 на суму 160 405,13 грн).
Відповідачем всупереч умовам договору здійснено часткову оплату поставленої позивачем продукції, на суму у розмірі 766 500,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями: № 1184 від 29.03.2022 на суму 24 069,00 грн, № 1189 від 29.03.2022 на суму 67 200,00 грн, № 1188 від 29.03.2022 на суму 54 060,06 грн, № 1318 від 11.04.2022 на суму 500 000,00 грн, № 1365 від 19.04.2022 на суму 16,80 грн, № 1370 від 19.04.2022 на суму 50,40 грн, № 1376 від 19.04.2022 на суму 168,00 грн, № 1377 від 19.04.2022 на суму 194,40 грн, № 1429 від 19.04.2022 на суму 120 741,34 грн.
Таким чином, спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, грошового зобов'язання з оплати поставленої за договором поставки № 20/05/167 продукції, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність у відповідача заборгованості у розмірі 130 438,56 грн. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 7 135,32 грн та втрати від інфляції у розмірі 26 037,37 грн за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати продукції.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваному рішенні, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вже зазначалось, позивач на виконання умов договору поставки № 20/05/167 поставив, а відповідач отримав продукцію на загальну суму 896 938,60 грн, що підтверджується видатковими накладними № 66 від 17.12.2021 на суму 80 640,04 грн, № 71 від 20.12.2021 на суму 93 754,87 грн, № 72 від 30.12.2021 на суму 585 000,00 грн, № 2 від 20.01.2022 на суму 137 543,69 грн.
Також на підтвердження факту реєстрації податкових накладних позивачем до матеріалів справи надано наступні податкові накладні № 2 від 20.01.2022, № 66 від 17.12.2021, № 72 від 30.12.2021, № 71 від 20.12.2021, які були зареєстровані 19.01.2022 (податкова накладна № 72 від 30.12.2021 на суму 585 000,00 грн), 14.01.2022 (податкова накладна № 71 від 20.12.2021 на суму 93 754,87 грн), 31.12.2021 (податкова накладна № 66 від 17.12.2021 на суму 80 640,00 грн), 15.02.2022 (податкова накладна № 2 від 20.01.2022 на суму 160 405,13 грн).
Пунктом 4.1 договору № 20/05/167 сторони погодили, що оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, зазначений в даному договорі, протягом 120 днів після отримання відповідачем партії продукції.
Отже, з огляду на положення пункту 4.1. договору строк оплати продукції є таким, що настав, натомість, станом на момент звернення до суду з даним позовом за отриманий товар відповідач розрахувався лише частково на суму 766 500,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 1184 від 29.03.2022 на суму 24 069,00 грн, № 1189 від 29.03.2022 на суму 67 200,00 грн, № 1188 від 29.03.2022 на суму 54 060,06 грн, № 1318 від 11.04.2022 на суму 500 000,00 грн, № 1365 від 19.04.2022 на суму 16,80 грн, № 1370 від 19.04.2022 на суму 50,40 грн, № 1376 від 19.04.2022 на суму 168,00 грн, № 1377 від 19.04.2022 на суму 194,40 грн, № 1429 від 19.04.2022 на суму 120 741,34 грн, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем на суму у розмірі 130 438,56 грн.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Доказів повної оплати за поставлений позивачем товар згідно із договором № 20/05/167, відповідачем не надано.
Таким чином, господарський суд апеляційної інстанції, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 130 438,56 грн., за поставлений товар згідно із договором № 20/05/167 є такою, що підтверджена матеріалами справи та відповідає чинному законодавству.
Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 7 135,32 грн та втрати від інфляції у розмірі 26 037,37 грн за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати продукції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що загальні суми інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становлять більші суми, ніж заявлені позивачем до стягнення, водночас, враховуючи відсутність правових підстав виходити за межі позовних вимог, вважає суми інфляційних втрат та 3% річних у розмірах 26 037,37 грн та 7 135,32 грн, відповідно, такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Також позивачем заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3-5 ст. 126 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається із матеріалів справи, 15.02.2024 між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Барчук, Деревянко, Сльота та партнери» (адвокатське об'єднання) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 07/24 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач, за договором клієнт, доручає, а адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу щодо складання позовної заяви від імені позивача про стягнення заборгованості з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш», що виникла на підставі договору поставки № 20/05/167 від 13.12.2021 року (№ 53-143-13-21-01999 від 20.12.2021 року) та складання документів правового характеру, необхідних для розгляду справи (відповідь на відзив, письмові пояснення, апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу, касаційна скарга, відзив на касаційну скаргу).
Відповідно до п. 5.2. договору розмір гонорару, який позивач сплачує адвокатському об'єднанню за надану в межах цього договору правову допомогу є фіксованим та становить 15 000,00 грн. без ПДВ та включає в себе: складання позовної заяви від імені позивача про стягнення заборгованості з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш», що виникла на підставі договору поставки № 20/05/167 від 13.12.2021 року (№ 53-143-13-21-01999 від 20.12.2021 року) (п. 5.2.1.); складання відповіді на відзив - 5000,00 грн. (п. 5.2.2.).
26.02.2024 між адвокатським об'єднанням та позивачем складено та підписано акт приймання-передачі наданих послуг за договором № 07/24 від 15.02.2024, в якому детально наведено перелік наданих послуг та визначено кількість витраченого адвокатом часу, зі змісту якого вбачається, що адвокатським об'єднанням надано, а позивачем прийнято повністю послуги відповідно до п. 1.1. договору № 07/24 від 15.02.2024, а саме: підготовлено позовну заяву про стягнення заборгованості з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш», що виникла на підстав договору поставки № 20/05/167 від 13.12.2021 року (№ 53-143-13-21-01999 від 20.12.2021 року). Вартість наданих послуг відповідно до п. 5.2.1. договору № 07/24 від 15.02.2024 року становить 10 000,00 грн. без ПДВ.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти розміру витрат на правничу допомогу, просив зменшити витрати до 10% від заявленого розміру, вказав на те, що даний спір не є складним, відтак представником позивача не було затрачено багато часу на виготовлення вказаної заяви по суті, також представником позивача не надано документів, що свідчили б про його високий досвід та кваліфікацію, як на підставу для заявленого розміру витрат на правничу допомогу в розумінні п. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Однак, надавши оцінку співмірності суми витрат зі складністю та об'ємом справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, беручи до уваги розмір мінімальної заробітної плати та об'єм наданих правових послуг, колегія суддів апеляційної інстанції, керуючись, зокрема такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи те, що розмір витрат на правничу професійну допомогу складає менше ніж 10% від ціни позову, натомість відповідачем не доведено необґрунтованості та неспівмірності витрат, не надано таких доказів до матеріалів справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що сума заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу на суму у розмірі 10 000,00 грн, є справедливою та співрозмірною.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено часткове виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором щодо оплати поставленого позивачем товару, доводів позивача не спростовано, з огляду на встановлені обставини справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 130 438,56 грн, втрат від інфляції у розмірі 26 037,37 грн та 3% річних у розмірі 7 135,32 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, продукція за договором поставки №20/05/167, була придбана позивачем - що підтверджується наданими платіжними інструкціями, поставлена на адресу відповідача - що підтверджується наданими експрес накладними АТ «Нова пошта» (з зазначенням ваги, кількості місць та вказанням ПІБ отримувача, який за регламентом видачі відправлень обов'язково підтверджує особу паспортними даними - ОСОБА_1 , крім того, вартість поставленої продукції частково сплачено відповідачем 19.04.2022, що спростовує доводи скаржника про неотримання товару за видатковою накладною № 2 від 20.01.2022.
Також колегія суддів апеляційної інстанції враховує часткові сплати відповідачем за отриманий товар, водночас, у графі: «Призначення платежу» відповідних платіжних інструкцій, наявне посилання на відповідні рахунки, виставлені позивачем.
Як вбачається із наданих позивачем податкових накладних, позивачем було складено та подано відповідні податкові накладні, а саме: № 66 від 17.12.2021, № 71 від 20.12.2021, № 72 від 30.12.2021 та № 2 від 20.01.2022, у зв'язку із чим у відповідача були відсутні підстави для застосування приписів п. 4.2 договору щодо зменшення ціни товару на суму ПДВ, на яку не було зареєстровано податкову накладну.
Доводи скаржника про те, що видаткові накладні не містять підпису відповідача, оцінюються колегією суддів критично, з огляду на обставини справи, а також те, що відповідачем частково сплачено за товар, отриманий згідно із видатковими накладними.
Скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Філії «Відокремлений підрозділ «Атоменергомаш» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 у справі № 910/2369/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/2369/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді О.М. Коротун
С.І. Буравльов