Справа № 991/2562/25
Провадження № 1-кс/991/2557/25
27 березня 2025 рокумісто Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
заявника ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
24.03.2025 до Вищого антикорупційного суду у порядку, передбаченому п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, надійшла скарга ОСОБА_3 на бездіяльність уповноваженої особи Національного антикорупційного бюро України (далі ? НАБУ), яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі ? ЄРДР) відомостей про кримінальні правопорушення після отримання його заяви від 06.03.2025
На підставі протоколу автоматичного визначення слідчого судді від 24.03.2025 вказану скаргу передано для розгляду слідчому судді ОСОБА_1 .
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 25.03.2025 постановлено здійснювати дистанційне судове провадження у цій справі між Вищим антикорупційним судом та Державною установою «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)».
Обґрунтування скарги
Зі змісту скарги слідує, що 06.03.2025 ОСОБА_3 звернувся до НАБУ із заявою про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 366, ст. 368, ч. 3 ст. 371, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 373, ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 384, ч. 3 ст. 387 КК України, що, на його думку, вчинені службовими особами правоохоронних органів та суддями міста Івано?Франківськ.
Втім, у порушення вимог ст. 214 КПК України, станом на 24.03.2025 заявника не повідомлено про внесення до ЄРДР відомостей на підставі його заяви та про початок досудового розслідування, що свідчить про допущену уповноваженою особою НАБУ бездіяльність, передбачену п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України.
З урахуванням наведеного, заявник прохав зобов'язати уповноважену особу НАБУ внести до ЄРДР відомості про кримінальні правопорушення, викладені у його заяві від 20.03.2025.
Позиції учасників справи
Заявник ОСОБА_3 , беручи участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення слідчого ізолятора, наполягав на задоволенні своєї скарги та додатково пояснив, що службові особи правоохоронних органів та судді Івано?Франківського міського суду сфабрикували стосовно нього кримінальне провадження у результаті чого ухвалено вирок, яким ОСОБА_3 та інших осіб визнано винуватими у вчиненні злочину, який вони не вчиняли. На його переконання, вказане не могло відбутися без отримання зазначеними суддями та службовими особами неправомірної вигоди.
Представник НАБУ, будучи належно повідомлені про дату, час та місце розгляду скарги, у судове засідання не прибув, причин неявки не повідомив. Водночас, до початку судового засідання подав письмові заперечення, з яких слідує, що 14.03.2025 НАБУ надало заявнику відповідь про те, що розгляд питань, порушених у його заяві від 06.03.2025, не належить до компетенції НАБУ. Відтак представник не вбачає бездіяльності НАБУ.
Відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України відсутність прокурора, бездіяльність якого оскаржується, не є перешкодою для розгляду скарги.
З огляду на викладене, слідчий суддя вважає за можливе розглянути скаргу у відсутність уповноваженої особи Національного антикорупційного бюро України.
Мотиви слідчого судді
Заслухавши заявника, дослідивши матеріали справи, слідчий суддя дійшов висновку про те, що у задоволенні скарги ОСОБА_3 слід відмовити з огляду на таке.
Норми кримінального процесуального закону, яким керується слідчий суддя
Підстави та порядок оскарження до слідчого судді рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначені § 1 Глави 26 КПК України (ст. 303?308).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні заявник може оскаржити бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Частиною 1 ст. 214 КПК України передбачено, що слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь?якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України до ЄРДР вносяться відомості про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела.
У цьому контексті слідчий суддя зауважує, що кримінальним правопорушенням є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 11 КК України).
Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від кримінально?протиправних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання кримінальним правопорушенням (ч. 1 ст. 1 КК України).
Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є кримінальними правопорушеннями та які покарання застосовують до осіб, що їх вчинили (ч. 2 ст. 1 КК України).
У силу ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.
Аналіз у взаємозв'язку наведених норм матеріального (ст. 1, 2, 11 КК України) та процесуального (ст. 214 КПК України) законів свідчить про те, що критерієм для внесення відомостей до ЄРДР та початку досудового розслідування мають бути конкретні фактичні дані, які вказують на ознаки складу кримінального правопорушення.
Тобто підставою початку досудового розслідування є не будь?які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких вноситься до ЄРДР.
Зазначене цілком узгоджується із висновками Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, наведеними у постановах від 30.09.2021 (справа № 556/450/18), від 20.04.2023 (справа № 373/18/23).
Якщо ж зі змісту заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення є очевидним, що обставини, викладені в ньому, не свідчать про те, що існує ймовірність вчинення будь?якого кримінального правопорушення і ці обставини для отримання зазначеного вище висновку не потребують перевірки засобами кримінального процесу, то такі повідомлення не мають вноситися до ЄРДР. Указане слугує гарантією для кожної особи від необґрунтованого обвинувачення та процесуального примусу.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 (справа № 818/1526/18) та від 24.04.2019 (справа № 818/15/18) зауважила, що у межах процедури за правилами п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Обставини справи
24.03.2025 ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність уповноваженої особи НАБУ, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення після отримання його заяви від 06.03.2025
Зі змісту згаданої заяви ОСОБА_3 слідує, що він повідомив НАБУ про те, що службові особи правоохоронних органів та судді міста Івано?Франківська вчинили кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 366, ст. 368, ч. 3ст. 371, ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 373, ч. 2 ст. 374, ч. 2 ст. 384, ч. 3 ст. 387 КК України.
У ході розгляді скарги встановлено, що вироком Івано?Франківського міського суду Івано?Франківської області від 01.11.2024 у справі № 344/10486/22 ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 13 (тринадцять) років з конфіскацією всього належного йому майна.
Не погоджуючись із законністю вказаного вироку заявник звертався в різні державні органи із відповідними заявами (скаргами) зокрема:
(1) 18.11.2024 до Державного бюро розслідувань із заявою про вчинення кримінальних правопорушень;
(2) 25.12.2024 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
(3) 14.01.2025 до Державної судової адміністрації із заявою про недовіру до суду першої та апеляційної інстанції;
(4) 05.02.2025 до Вищої ради правосуддя із дисциплінарною скаргою на дії судді Івано?Франківського міського суду Івано?Франківської області.
Втім, позитивного для заявника результату розгляду таких заяв (скарг) отримано не було.
З пояснень заявника у судовому засіданні слідує, що напочатку 2025 року ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області вирок від 01.11.2014 залишено без змін. Тому ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Оцінка наявності підстав для задоволення скарги
Так, із змісту заяви ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення та його усних пояснень слідує, що доводи заявника ґрунтуються виключно на незгоді із судовими рішеннями, прийнятим судами першої та апеляційної інстанцій, мотивами, що у них наведені.
У заяві ОСОБА_3 посилається на особливості розгляду справи, які на його думку, свідчать про порушення суддями вимог чинного законодавства при розгляді його справи. При цьому в заяві не зазначено обставин, що вказують або могли б свідчити про вчинення суддями, правоохоронцями або іншими особами кримінальних правопорушень, з чим закон пов'язує внесення відомостей до ЄДРД.
У свою чергу, оцінка судових рішень може бути надана виключно у межах встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема шляхом апеляційного чи касаційного оскарження.
Згідно з п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» судові рішення вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом. Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом. При цьому, виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Більше того, законом визначено можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності у випадку вчинення дисциплінарного проступку, що здійснюється визначеним законом компетентним органом.
Стаття 126 Конституції України гарантує незалежність і недоторканність суддів, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Аналогічне положення містилося й у статті 129 Основного Закону України у редакції від 28.06.1996.
У рішенні Конституційного Суду України від 11.06.2020 по справі № 7-р/2020, яким скасовано кримінальну відповідальність за постановлення завідомо неправосудного рішення, зазначено, що для перегляду судового рішення в законі встановлюються відповідні процедури судочинства, які передбачають оскарження судового рішення та надання йому юридичної оцінки компетентним судом. Конституційний Суд України вказав, що «закріплення на конституційному рівні положення, відповідно до якого правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, та положення щодо незалежності суддів створює найважливішу гарантію додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина» та «спрямоване на створення ефективного механізму виконання покладених на судову владу завдань, які полягають, насамперед, у захисті прав і свобод людини і громадянина, забезпеченні верховенства права та конституційного ладу в державі».
Натомість заявник не наводить об'єктивних даних, які б підтверджували зазначені ним відомості, а лише висуває загальне припущення про можливе вчинення протиправних (злочинних) дій, надаючи суб'єктивну оцінку правомірності тих чи інших дій, виходячи з власного аналізу та бачення (трактування) норм закону України про кримінальну відповідальність.
Указане позбавляє орган досудового розслідування можливості провести перевірку конкретних фактів на предмет наявності / відсутності в діяннях особи складу злочину (злочинів). У той же час здійснення на стадії внесення до ЄРДР відомостей попередньої перевірки викладеної в заяві інформації покликано не допустити перевантаження правоохоронної системи безпідставними та абстрактними повідомленнями про кримінальні правопорушення.
Ініціювати процедуру кримінального переслідування та застосувати державний механізм для здійснення досудового розслідування доцільно лише у випадку, коли наявні підстави вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення. Безпідставне ж відкриття кримінального провадження є недопустимим, позаяк призводить до можливого порушення прав конкретних осіб, відносно яких таке провадження ініційовано, та є неефективним з точки зору використання державних ресурсів.
Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Артіко проти Італії» від 13.05.1980, не гарантується захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантується захист прав конкретних та ефективних.
Висновки слідчого судді
З урахуванням наведеного, слідчий суддя дійшов висновку про те, що обставини, які викладені у заяві ОСОБА_3 від 06.03.2025, не є такими, що зумовлюють початок досудового розслідування у розумінні ч. 1 ст. 214 КПК України, та не потребують перевірки засобами кримінального процесу.
Тому, слідчий суддя не вбачає бездіяльності з боку уповноваженої особи НАБУ, яка б полягала у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення після отримання заяви ОСОБА_3 від 06.03.2025.
Отже, скарга ОСОБА_3 є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. 303, 307 КПК України,
У задоволенні скарги ОСОБА_3 від 24.03.2025 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей після отримання заяв про кримінальні правопорушення, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а особою, яка тримається під вартою, - у той самий строк з моменту вручення йому копії судового рішення.
Слідчий суддя ОСОБА_4