02 квітня 2025 року
м. Черкаси
Справа № 712/10827/22
Провадження № 22-ц/821/2/25, 22-ц/821/3/25
Категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Новікова О.М., Фетісової Т.Л.
за участю секретаря: Гладиш О.Ю.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: адвокат Накоп'юк Ярослав Володимирович
відповідач: ОСОБА_2
представник відповідача: адвокат Топор Ігор Олександрович
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Накоп'юка Ярослава Володимировича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2023 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 травня 2023 року (ухвалені під головуванням судді Троян Т.Є. в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
Короткий зміст позовних вимог
19 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позов обґрунтований тим, що 23 грудня 2021 року між сторонами укладений договір позики №8, за яким відповідно до розписки від 23.12.2021 відповідач отримав від позивача 70 000 грн. Строк повернення позики визначався до 31.12.2021 року. Станом на дату звернення до суду з позовом, борг не погашений, на постійні вимоги позивача, відповідач не реагує.
Позивач вказує, що договором визначено у разі не повернення відповідачем суми позики у передбачений договором строк, передбачається сплата процентів від суми не повернутої позики у розмірі 45% до дня повернення позики та пеню у розмірі 25% в день від суми простроченої позики.
Відтак, починаючи з 01.01.2022 року, позивач має право на одержання від відповідача: процентів за користування позикою у розмірі 31 500 грн. в день (70 000грн.х45%); пені за прострочення зобов'язання в розмірі 17 500 грн. в день. (70 000грн.х25%).
За період з 01.01.2022 року по 10.01.2022 року позивачем нараховано процентів відповідно до п.7 договору в розмірі 31500 грн. х10 днів =315 000 грн., та пеня 17500 грн.х10=175 000 грн., всього на суму 490 000 гривень, яку просить стягнути з відповідача.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що вимоги позивача є передчасними, оскільки на розгляді в Соснівському районному суді м. Черкаси перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якій відповідач суму боргу не визнає.
У даній справі позивач ставить питання про стягнення процентів та пені у випадку не повернення відповідачем суми позики у передбачений договором строк.
Враховуючи те, що встановлення факту передачі грошових коштів є предметом розгляду іншої справи, то в даній справі такі обставини не підлягають встановленню, оскільки не є предметом позовних вимог.
Суд першої інстанції прийшов до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог та їх недоведеності.
Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 травня 2023 року стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Додаткове судове рішення, зокрема, мотивовано тим, що заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є завищеним та неспівмірним з обсягом наданих адвокатом послуг, а тому обгрунтованим розміром такого відшкодування суд вважає суму 2000,00 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 15 травня 2023 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Накоп'юк Я.В., вважаючи оскаржувані рішення необґрунтованими та прийнятими при неправильному застосуванні норм матеріального та із порушенням норм процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2023 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 травня 2023 року, ухваливши при цьому нові рішення, яким позовні вимог ОСОБА_1 задовольнити повністю, а в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Попової І.П. щодо розподілу судових витрат відмовити.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що оскільки суд першої інстанції не вирішив по суті спір саме з підстав неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №712/6095/22 (про стягнення суми боргу за договором позики), то враховуючи приписи п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України, місцевий суд був зобов'язаний зупинити провадження у справі до вирішення справи №712/6095/22.
Втім, вищевказаного місцевим судом вчинено не було, та останній прийшов до безпідставного висновку про передчасність заявлених позовних вимог.
Не погоджуючись із додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 травня 2023 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Накоп'юк Я.В. зазначив, що суд не звернув уваги на ту обставину, що представником відповідача не надано належних та допустимих доказів понесених витрат на правничу допомогу.
Зокрема, судом першої інстанції не враховано, що разом з поданням квитанції до прибуткового касового ордера надається прибутковий касовий ордер. Крім того, необхідним є надання Книги обліку доходів та витрат, оскільки дані документи є нероздільними і лише в їх сукупності можна встановити дійсне отримання коштів.
Також вказує, що судом першої інстанції не застосовано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27.07.2021 у справі №671/ї1957/20, обставини в якій є аналогічними даній справі.
Відзив на апеляційну скаргу
05 червня 2023 року до Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Попової І.П. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2023 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 травня 2023 року залишити без змін, оскільки вважає їх законними та належним чином обґрунтованими.
Вказує, що підстави для скасування рішень відсутні, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог саме з підстав їх недоведеності, а не у зв'язку з неможливістю розгляду даної справи до вирішення справи №712/6095/22.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
Ухвалами Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2023 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.
Ухвалами Черкаського апеляційного суду від 29 травня 2023 року розгляд справи призначено на 20 липня 2023 року.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 липня 2023 року апеляційне провадження у цій справі було зупинене до набрання законної сили рішення у справі №712/6095/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 лютого 2025 року поновлено апеляційне провадження у справі та справу призначено до розгляду на 26 лютого 2025 року.
Фактичні обставини справи
З матеріалів справи вбачається, що 23 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики №8, за яким відповідно до розписки від 23.12.2021 відповідач отримав у позивача 70 000 грн.
Строк повернення позики визначено до 31.12.2021 року.
Пунктом 7 договору позики №8 визначено, що якщо позичальник не повернув суму позики позикодавцеві вчасно, він зобов'язується сплачувати проценти від суми неповернутої позики, а саме сорок п'ять процентів у день до дня повернення позики.
Пунктом 8 договору №8 визначено, що крім сплати відсотків, позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пені в розмірі двадцять процентів в день від суми простроченого зобов'язання.
18 квітня 2023 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Поповою І.П. до суду першої інстанції було подано заяву про винесення додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом із наданням відповідних доказів, які підтверджують їх понесення ОСОБА_2 (а.с. 123-131).
Позиція Черкаського апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Накоп'юк Я.В. підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
З матеріалів справи вбачається, що 23 грудня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики №8, за яким відповідно до розписки від 23.12.2021 відповідач отримав у позивача 70 000 грн.
Строк повернення позики визначено до 31.12.2021 року.
Пунктом 7 Договору визначено, що якщо позичальник не повернув суму позики позикодавцеві вчасно, він зобов'язується сплачувати проценти від суми неповернутої позики, а саме сорок п'ять процентів у день до дня повернення позики.
Пунктом 8 Договору визначено, що крім сплати відсотків, позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пені в розмірі двадцять процентів в день від суми простроченого зобов'язання.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення пені та відсотків за несвоєчасне повернення позики, суд першої інстанції виходив з того, що вказані вимоги є передчасними, оскільки на розгляді в Соснівському районному суді м. Черкаси перебуває цивільна справа № 712/6095/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якій відповідач суму боргу не визнає. Суд вважав, що вимоги ОСОБА_1 у даній справі є недоведеними з огляду на те, що встановлення факту передачі грошових коштів є предметом розгляду іншої справи, та в даній справі такі обставини не підлягають встановленню, оскільки не є предметом позовних вимог.
Разом з тим, Черкаським апеляційним судом ухвалою від 20 липня 2023 року апеляційне провадження у цій справі було зупинене до набрання законної сили рішення у справі №712/6095/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Вирішуючи питання необхідності зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення процентів та пені за договором позики з підстав неможливості розгляду справи до прийняття Соснівським районним судом м. Черкаси рішення у справі № 712/6095/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики , суд апеляційної інстанції зважав на те, що обов'язок суду щодо зупинення провадження у справі з мотивів наявності іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства може мати місце, коли неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі, тобто у разі існування між справами, що розглядаються, тісного матеріально-правового зв'язку, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи, а тому враховуючи викладене та беручи до уваги зміст і обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів та пені за договором позики, що підлягають перевірці та з'ясуванню при вирішенні спору, апеляційний суд вбачав обгрунтовані підстави для зупинення провадження у справі у зв'язку з перебуванням на розгляді цивільної справи про стягнення боргу за договором позики.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 03 грудня 2024 року у справі №712/6095/22, що набрало законної сили 07 січня 2025 року встановлено, що позивачем доведено факт надання грошових коштів у позику у розмірі 70 000 грн. на підставі Договору позики №8 від 23 грудня 2021 року, який укладено між ОСОБА_1 , як позикодавцем та ОСОБА_2 , як позичальником.
Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати основного боргу в сумі 70 000 грн. стягнута судовим рішенням у справі № 712/6095/22, що у розумінні ч.4 ст.82 ЦПК України є преюдиційною обставиною, яка була встановлена під час розгляду судом вищевказаної справи, тому, на переконання судової колегії, позивач набув право на нарахування та стягнення з відповідача відсотків та пені, що передбачені п.7, 8 Договору позики №8 від 23.12.2021 року.
За таких обставин, твердження суду першої інстанції про передчасність заявлених позовних вимог про стягнення відсотків та пені за спірним договором є помилковими, оскільки в такому разі місцевий суд мав зупинити провадження до набрання законної сили рішення у справі №712/6095/22. Проте, зазначених процесуальних дій не вчинив та, як наслідок, необгрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.
Вирішуючи спір по суті, судова колегія враховує наступне.
Щодо нарахування пені на підставі п. 8 Договору
Відповідно до частин першої та третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечувати виконання значної кількості зобов'язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов'язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому, це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов'язання, так і після, але до виконання тих зобов'язань, які виникли на його підставі.
Пеня, як різновид неустойки, характеризується такими ознаками: а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях; б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожен день прострочення.
Так, сторонами у п. 8 Договору позики погоджено, що крім сплати відсотків, позичальник зобов'язаний сплатити на вимогу позикодавця суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також пені в розмірі двадцять процентів в день від суми простроченого зобов'язання.
Звертаючись до суду з вимогою про стягнення пені, позивач вказує, що бажає стягнути останню за період з 01.01.2022 по 10.01.2022, тобто 10 днів.
Разом з тим, пунктом 1 статті 1 Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено його пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».
Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2024 року у справі №201/9121/22 зазначив, що тлумачення пункту 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється:
в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину
в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення. Законодавець на рівні акта цивільного законодавстві (пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов'язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню). Такий обов'язок припиняється без його виконання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на усій території України було установлено карантин, який неодноразово продовжувався.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.
Враховуючи приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, апеляційний суд зобов'язаний застосувати вказані норми права до спірних правовідносин.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність вимог позивача щодо стягнення пені за період, коли тривав карантин, тобто з 01 січня 2022 року по 10 січня 2022 року, тому в цій частині позовних вимог належить відмовити.
Щодо нарахування відсотків за несвоєчасне повернення позики на підставі п. 7 Договору
Як було зазначено вище, відповідно до п. 7 укладеного між сторонами договору позики, якщо позичальник не повернув суму позики позикодавцеві вчасно, він зобов'язується сплачувати проценти від суми неповернутої позики, а саме сорок п'ять процентів у день до дня повернення позики.
На переконання судової колегії, проценти, передбачені пунктом 7 Договору, за своєю правовою природою не охоплюють поняття процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Крім того, проценти, у розумінні зазначеної правової норми, застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто, залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання або при умові відстрочення чи розстрочення.
Разом з тим, договором позики № 8 від 23.12.2021 року не передбачено процентів за користування чужими грошовими коштами. Крім того, у даній справі встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання.
Також колегія суддів не вбачає підстав стверджувати, що передбачені пунктом 7 Договору проценти є санкцією, настання якої зумовлено простроченням боржником грошового зобов'язання з повернення позики у визначений сторонами строк, тобто, пенею, оскільки сторонами розмір пені визначено пунктом 8 Договору позики. Одночасне стягнення пені та 45% у даному спорі є порушенням статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Зважаючи на те, що позивач, як правову підставу звернення до суду з даним позовом в частині стягнення відсотків, вказує ст. 625 ЦК України, а також те, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про звернення сторін до суду з приводу тлумачення п.8 спірного Договору позики, колегія суддів приходить до висновку, що відсотки, передбачені вищевказаним положенням договору за своєю правовою природою є відсотками, які передбачені статтею 625 ЦК України.
Досліджуючи наданий позивачем розрахунок відсотків, апеляційний суд звертає увагу, що позивач здійснює нарахування за період з 01.01.2022 по 10.01.2022, виходячи з 45 % в день. Проте, колегія суддів з таким розрахунком погодитись не може з огляду на наступне.
Статтею 625 ЦК України передбачена відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Отже, за змістом наведеної норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.
Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.
Судом враховано, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 (справа №910/4590/19), зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п. 43 мотивувальної частини постанови).
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Отже, у розумінні наведеного, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічний правовий висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 жовтня 2018 року по справі №913/70/18.
Оскільки внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання, у позивача виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних виникає у позивача за кожен місяць (день) з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Наведена позиція суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)та від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) вказувала, що положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
У постанові КГС ВС від 16.04.2020 у справі № 914/479/19 висловлено ключову тезу, згідно з якою вимоги частини другої статті 625 ЦК України мають імперативний характер. Цією правовою нормою передбачено можливість сторін у договорі лише змінювати розмір процентів річних.
Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18 зазначив, що положення ст. 625 ЦК України дозволяють сторонам на власний розсуд визначати лише розмір процентів саме річних, а не будь-яким іншим способом, передбаченим договором, що обмежує свободу сторін укладати договори, визначаючи іншу методику нарахування процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами згідно зі ст. ст. 693, 536, 625 ЦК України.
Також, за висновками касаційного суду, викладеними у п. 30 вказаної постанови, системний аналіз ч. 2 ст. 536, ч. 2 ст. 625 та ст. 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.
Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, у розмірі певного проценту за кожний день прострочення).
Відтак, апеляційний суд вважає за необхідне здійснити власний розрахунок відсотків за несвоєчасне повернення позики на підставі п. 7 Договору, виходячи з встановленого сторонами розміру 45% річних за період з 01.01.2022 по 10.01.2022.
Розрахунок здійснюється за формулою:
Сума санкції = С x Z x Д : 365 : 100, де
С - сума заборгованості,
Z - відсоток річних, зазначений в договорі
з 01/01/2022 до 10/01/2022 - 10 днів прострочення на суму 863,01 грн.
70 000,00 x 45 % x 10 : 365 : 100
Загальна сума 45 % річних за період з 01.01.2022 по 10.01.2022 становить 863,01 грн.
Апеляційним судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою системи інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН.
Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача відсотків за несвоєчасне повернення позики частково знайшла своє підтвердження за результатами розгляду справи.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотків за несвоєчасне повернення позики за період з 01.01.2022 по 10.01.2022 у розмірі 863,01 грн.
Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо додаткового рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 травня 2023 року
Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у cправі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».
З урахуванням того, що рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2023 року підлягає скасуванню, то додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 травня 2023 року також належить скасувати.
Керуючись ст.ст. 258, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Накоп'юка Ярослава Володимировича - задовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 13 квітня 2023 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 травня 2023 року - скасувати та ухвалити нове.
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 863,01 грн. в рахунок відшкодування 45 % річних за період з 01.01.2022 по 10.01.2022.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді О.М. Новіков
Т.Л. Фетісова
/повний текст постанови суду виготовлений 03 квітня 2025 року/