Справа № 534/2621/24 Номер провадження 22-ц/814/1433/25Головуючий у 1-й інстанції Солоха О.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
02 квітня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І.В.
учасники справи:
представник позивача - адвокат Остащенко О.М.
переглянув у судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні
на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 09 грудня 2024 року, ухвалене суддею Солоха О.В., повний текст рішення складено -16 грудня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні про визнання незаконними дії та зобов'язання здійснити перерахунок, -
21.10.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О.М. звернулася до суду з позовом до КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні, в якому просила суд: - визнати незаконним нарахування КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні за гарячу воду в квартирі АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 за жовтень 2023, листопад 2023, грудень 2023, січень 2024 по загальнобудинковому обліку на кількість зареєстрованих осіб, у розмірі 121,99515 м3, оплата за яку склала 14 011,15 грн, без урахування показників лічильників гарячої води - заводські номери № НОМЕР_1 , №621741; - зобов'язати КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні здійснити перерахунок заборгованості з гарячого водопостачання по особовому рахунку НОМЕР_2 у квартирі АДРЕСА_1 , який відкритий на ім'я ОСОБА_1 , за жовтень 2023, листопад 2023, грудень 2023, січень 2024, згідно показників лічильників гарячої води - заводські номери № НОМЕР_1 , №621741; - стягнути з КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 56 500 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій встановлено два лічильники обліку гарячої води: на кухні - лічильник заводський номер 662709; у ванній - лічильник заводський номер 621741. 09.09.2022 КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні складено акт зняття контрольних показників лічильників гарячої води у споживача, згідно якого показники лічильників у квартирі станом на 09.09.2022 склали: на кухні - лічильник заводський номер 662709 - 438,811 м3; у ванній - лічильник заводський номер 621741 - 771,487 м3. 20.01.2024 ТОВ «Водосервіс-2023», який діє на підставі договору №01/09/23 від 30.08.2023, від імені ОСОБА_1 складено акт зняття з абонентського обліку лічильників води від 20.01.2024 та акт прийняття на абонентський облік лічильників води від 20.01.2024, згідно яких лічильники станом на 20.01.2024 мали наступні показники: на кухні - лічильник заводський номер 662709 - 438,992 м3; у ванній - лічильник заводський номер 621741 - 771,543 м3. За період з 09.09.2022 по 20.01.2024 показники лічильників гарячої води не змінилися через невикористання позивачем гарячої води, а різниця в кухні на 0,111 м3 та у ванній кімнаті на 0,056 м3 пов'язана з повіркою лічильників 20.01.2024, під час якої проводилася прогонка води для перевірки дійсності показників. Згідно інформації, отриманої від відповідача, лічильники гарячої води у квартирі повинні були пройти державну повірку до 04.09.2022, а тому, з урахуванням Закону України «Деякі питання повірки законодавчо врегульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного та надзвичайного стану», лічильники гарячої води були зняті 01.10.2023 з абонентського обліку та прийняті на облік 20.01.2024. Проте, акт зняття з абонентського обліку лічильників води датований 20.01.2024, а не 01.10.2023, як зазначає відповідач. Також у листі вих. №832 від 11.04.2024 вказано, що з 01.10.2023 (закінчення строку повірки) до 20.01.2024 (дата прийняття на абонентський облік) нарахування проводилося по загальнобудинковому обліку на кількість зареєстрованих осіб. За період з 01.10.2023 по 20.01.2024 по загальнобудинковому обліку на 5 осіб споживання гарячої води у квартирі позивача нараховано споживання гарячої води у розмірі 304,98797 м3, що склало 35 027,88 грн. Після надання позивачем документів про проживання в квартирі не 5 осіб, а 1 особи, відповідачем здійснено перерахування (зменшення) на 3 осіб. Тобто, об'єми споживання гарячої води, що були нараховані на 5 осіб (304,98797 м3), зменшено за вирахуванням нарахованих об'ємів на 3 осіб (182,99282 м3), що склало 21 016,73 грн, у зв'язку з чим залишок на 2 осіб склав 121,99515 м3, що склало 14 011,15 грн. Враховуючи показники лічильників гарячої води, які з 2022 по 2024 не були змінені, не відбулося споживання послуги, а також те, що зняття з абонентського обслуговування лічильників відбулося не 01.10.2023, а 20.01.2024, позивач вважає, що відповідачем безпідставно нараховано споживання гарячої води за 3 місяці та 20 днів в об'ємі 121, 99515 м3. Відповідач посилається на те, що позивач була обізнана з терміном прийняття на абонентський облік лічильників гарячої води, а тому зі спливом строку їх державної повірки, саме позивач несе негативні ризики, зокрема, у формі нарахування по загальнобудинковому обліку на кількість зареєстрованих осіб, що суперечить вимогам нормативно-правових актів, що регулюють дані правовідносини. Акт зняття з абонентського обліку лічильника води від 20.01.2024 містить інформацію про відсутність у вузлах обліку механічних пошкоджень та відсутність втручання в роботу лічильника, наявність відбитків повірочного тавра. Після повірки 20.01.2024 та складання акту приймання на абонентський облік лічильників води від 20.01.2024 (зняття та прийняття на облік в один день) було залишено ті ж самі лічильники з заводськими номерами №662709, №621741, що є доказом їх справності та, відповідно, даних, що вони відображають. Позивач вважає, що її права порушені відповідачем безпідставним нарахуванням споживання гарячої води у розмірі 121,99515 м3, яка фактично не споживалася, з огляду що вона звертається до суду із вказаним позовом.
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 09 грудня 2024 року позов ОСОБА_1 до Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні про визнання незаконними дії та зобов'язання здійснити перерахунок - задоволено частково.
Визнано незаконним нарахування Комунальним виробничим підприємством «Теплоенерго» м. Горішні Плавні за гарячу воду в квартирі АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , за період з 01.10.2023 по 20.01.2024 по загальнобудинковому обліку на кількість зареєстрованих осіб у розмірі 121,99515 м3, оплата за яку склала 14 011,15 грн, без урахування показників лічильників гарячої води, заводські номери №662709, №621741.
Зобов'язано Комунальне виробниче підприємство «Теплоенерго» м. Горішні Плавні здійснити перерахунок заборгованості з гарячого водопостачання по особовому рахунку № НОМЕР_2 у квартирі АДРЕСА_1 , що відкритий на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.10.2023 по 20.01.2024 згідно показників лічильників гарячої води заводські номери №662709, №621741.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 44 500 грн.
В іншій частині стягнення витрат на правничу допомогу - відмовлено.
Стягнуто з Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні на користь держави судовий збір в сумі 2 422,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно акту від 20.01.2024 лічильники споживача ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , прийняті на абонентський облік. Тобто, фактично повірка лічильника відбулася 20.01.2024. Будь яких доказів того, що лічильники у квартирі ОСОБА_1 зняті з абонентського обліку 01.10.2023, відповідачем не надано, а отже нарахування з 01.10.2024 по загальнобудинковому обліку на кількість зареєстрованих осіб є незаконним. КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні не контролювало міжповіркові інтервали і не забезпечило проведення повірки встановлених у квартирі ОСОБА_1 лічильників водопостачання. Посилання представника відповідача на те, що позивач, сплачуючи комунальні послуги через міську автоматизовану систему «Нова Ком», мала самостійно контролювати дату наступної повірки лічильників, суд першої інстанції не взяв до уваги, оскільки саме КВП «Теплоенерго» є виконавцем послуги і на нього покладається обов'язок проводити повірку засобів обліку. З урахуванням наведеного, вимоги позивача про визнання незаконним нарахування КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні за гарячу воду у квартирі АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , за період з 01.10.2023 по 20.01.2024 по загальнобудинковому обліку на кількість зареєстрованих осіб у розмірі 121,99515 м3, оплата за яку склала 14 011,15 грн, без урахування показників лічильників гарячої води - заводські номери №662709, №621741, та зобов'язання КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні» здійснити перерахунок заборгованості з гарячого водопостачання по особовому рахунку № НОМЕР_2 у квартирі АДРЕСА_1 , який відкритий на ім'я ОСОБА_1 , за період з 01.10.2023 по 20.01.2024 згідно показників лічильників гарячої води - заводські номери №662709, №621741, підлягають задоволенню.
Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, які поніс позивач, суд першої інстанції взяв до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України та, врахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості, визнав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 44 500 грн, які складаються з направлення адвокатського запиту 2 500 грн, аналіз доказів на предмет звернення до суду для захисту 3 години 9 000 грн; аналіз нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини та висновків Верховного суду з аналогічних питань 5 годин 15 000 грн; складання (написання) позовної заяви 6 годин 18 000 грн. Щодо стягнення з КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні витрат на правничу допомогу, котрі позивач очікував понести, а саме: участь представника (адвоката) у 3 судових засіданнях - 10 500 грн (3*3500) та отримання рішення у справі - 1500 грн, то такі витрати не належать до стягнення з відповідача з огляду на проведення розгляду справи у спрощеному провадженні без виклику сторін та доступу представника позивача до електронного кабінету ЄСІТС з можливістю отримувати усі процесуальні документи у справі. Крім того, позивач не обмежений у праві самостійно отримати рішення у справі.
В апеляційній скарзі КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що за адресою АДРЕСА_2 , лічильник гарячої води повинен був пройти державну повірку до 04.09.2022. Лічильник гарячої води було прийнято на облік 20.01.2024 після проведення державної повірки. За період з 01.10.2023 по 20.01.2024 нарахування проводилися по загальнобудинковому обліку за кількістю зареєстрованих осіб, на підставі того, що у житловому будинку АДРЕСА_3 встановлено вузол комерційного обліку гарячої води (тепловодолічильник). Згідно п.4 розділу I Методики, для розподілу не приймаються показання вузла розподільного обліку, приладу розподільного обліку теплової енергії, що зняті (надані), починаючи з дати встановлення факту виходу його з ладу (закінчення строку повірки засобу вимірювальної техніки, що входить до його складу) або встановлення факту несанкціонованого втручання в його роботу (самовільний демонтаж, умисне знищення, пошкодження, розкомплектування, у тому числі порушення цілісності пломб, тощо), приладу до дати прийняття на абонентський облік відремонтованого чи заміненого вузла розподільного обліку розподільного обліку теплової енергії або повіреного засобу вимірювальної техніки, що входить до його складу. Показники лічильника гарячої води квартири АДРЕСА_1 , передавалися через особовий кабінет Єдиної міської автоматизованої системи «Нова Ком», де було вказано наступній термін проведення державної повірки лічильника гарячої води. Термін, на який лічильник гарячої води прийнятий на абонентській облік, вказаний у попередньому акті приймання лічильників води на абонентській облік. Даний акт був складений у двох примірниках, один із яких знаходиться у споживача, тобто ОСОБА_1 була ознайомлена з датою наступної повірки, що свідчить про обізнаність споживача щодо дати наступної повірки лічильника. За цією адресою згідно заяви ОСОБА_1 від 26.01.2024 та наданих підтверджуючих документів про відсутність мешканців квартири ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) за період з 01.10.2023 по 20.01.2024 було здійснено перерахунок на 3-х осіб на суму 21 016,73 грн за 182,99278 м3. Підтверджуючі документи (довідку з тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження служби, документу право на виїзд з України чи в'їзд в Україну) на ОСОБА_5 , ОСОБА_1 не надала. Крім того, зважаючи на незначну складність справи та незначний обсяг матеріалів, що потребували вивчення адвокатом, кількість підготовлених ним процесуальних документів, конкретні обставини справи, результат вирішення спору, сталість судової практики з відповідного питання, відповідач заперечує щодо суми правничої допомоги, яку була суттєво завищеною, є неспівмірною із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О.М. просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судове засідання апеляційного суду 02.04.2025 не з'явилися інші учасники процесу, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 10.03.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси та засобами поштового зв'язку у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 92, 94-95), які були доставлені до електронних кабінетів. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім'я позивача ОСОБА_1 вручена адресату 14.03.2025, що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. 01.04.2025 до апеляційного суду надійшла заява відповідача про розгляд справи у його відсутність. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 17.02.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 02.04.2025 о 10-20 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що за відомостями з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с. 14).
ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, які надає КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14).
У вказаній квартирі встановлені два лічильники обліку гарячої води: на кухні - лічильник №662709, у ванній - лічильник №621741.
Відповідно до акту приймання на абонентський облік лічильників води від 17.09.2018, за адресою: АДРЕСА_2 , виконано технічний огляд лічильників та їх повірка (а.с. 20).
Згідно акту зняття контрольних показань лічильників гарячої води у споживачів від 09.09.2022, представниками КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні знято контрольні покази лічильників за адресою: АДРЕСА_2 , які складають: кухня - лічильник №662709 - 438,811 м3, ванна - лічильник №621741 - 771,487 м3 (а.с. 23).
Відповідно до акту від 20.01.2024, складеного представником ТОВ «Водосервіс-2023», який діє на підставі договору №01/09/23 від 30.08.2023 з КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні, споживачем ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , укладено акт про виконання технічного огляду лічильників і перевірки НТД, на підставі чого приймаються на абонентський облік шляхом встановлення пломб. Водолічильник №662709 - покази 438, 992 м3, водолічильник №621741 - покази 771,543 м3 (а.с. 24).
Як вбачається з відповіді на адвокатський запит ОСОБА_6 , директором КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні ОСОБА_7 повідомлено, що лічильник гарячої води за адресою: АДРЕСА_2 , повинен був пройти державну повірку до 04.09.2022. У зв'язку з тим, що державна повірка лічильників гарячої води своєчасно не була виконана, згідно вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та Постанови №440 від 07.04.2023 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного та надзвичайного стану», лічильник гарячої води був знятий з абонентського обліку 01.10.2023 та прийнятий на облік 20.01.2024. Нарахування проводилися по загальнобудинковому обліку на кількість зареєстрованих осіб. Показники лічильника гарячої води передавались через особовий кабінет, де було вказано наступній термін проведення державної повірки лічильника гарячої води. Термін, на який лічильник гарячої води прийнятий на абонентській облік, вказаний у попередньому акті приймання лічильників води на абонентській облік. Даний акт був складений у двох примірниках, один із яких знаходиться у споживача, тобто ОСОБА_1 була ознайомлена з датою наступної повірки. За цією адресою згідно заяви ОСОБА_1 від 26.01.3024 та наданих підтверджуючих документів про відсутність мешканців квартири ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) за період з 01.10.2023 по 20.01.2024 був зроблений перерахунок на 3-х осіб на суму 21 016,73 грн. за 182,99278 м3. Підтверджуючі документи (довідку з тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження служби, документа право на виїзд з України чи в'їзд в Україну) на ОСОБА_5 , ОСОБА_1 не надала. Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначено: вузол комерційного обліку - вузол обліку, що забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під'їзді), обладнаній окремим інженерним вводом; вузол розподільного обліку - вузол обліку, що забезпечує індивідуальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлях, де налічуються два та більше споживачів. Відповідно до статті 17 Закону про метрологію періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання теплової енергії та води в квартирах (приміщеннях) будинку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено договором. Індивідуальним договором на надання послуги з постачання гарячої води не передбачені роботи із проведення позачергової державної повірки розподільного обліку за рахунок виконавця. Станом на 01.03.2024 заборгованість за послугу з постачання гарячої води складає 13 982,07 грн (а.с. 18-19).
Згідно акту приймання на абонентський облік лічильників води від 17.09.2018, виконано технічний огляд лічильників та їх повірка за адресою: АДРЕСА_2 , 18.09.2022 (а.с. 20-21).
У частині вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2024 між адвокатським бюро «Остащенко» в особі керуючого Остащенко О.М. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги (а.с. 28-30).
01.03.2024 між адвокатським бюро «Остащенко» в особі керуючого Остащенко О.М. та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1, відповідно до якої сторони визначають розмір гонорару Адвокатського бюро: консультація 2 500 грн; направлення адвокатського запиту з метою отримання інформації 2 500 грн; одна година надання правової допомоги - 3 000 грн; участь в одному судовому засіданні - 3 500 грн; отримання рішення суду - 1 500 грн (а.с. 31).
Відповідно до акту виконаних робіт до договору №119 про надання правової допомоги від 01.03.2024 та додаткової угоди №1 від 01.03.2024, адвокат Остащенко О.М. надала ОСОБА_1 правову допомогу, гонорар за яку склав 44500 грн, з яких: направлення адвокатського запиту - 2 500 грн, аналіз доказів на предмет звернення до суду для захисту - 3 години - 9 000 грн; аналіз нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини та висновків Верховного суду з аналогічних питань - 5 годин - 15 000 грн; складання (написання) позовної заяви - 6 годин - 18 000 грн (а.с. 34).
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №85 від 02.02.2022, Правилами надання послуги з постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1182 від 11.12.2019, та Порядком подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №474 від 08.07.2015.
Відповідно до п. 5 ч. 1ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання гарячої води (п. 2 ч. 1ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», одиниця виміру обсягу спожитої споживачем гарячої води визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом.
Частиною 4 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до ч.2 ст. 4 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» власники (співвласники) приміщень у будівлі, в якій окремі приміщення є самостійними об'єктами нерухомого майна, у разі приєднання такого будинку (будівлі) до зовнішніх інженерних мереж або обладнання такого будинку (будівлі) системою автономного теплопостачання, автономного гарячого водопостачання, автономного водопостачання зобов'язані забезпечити оснащення належних їм приміщень вузлами розподільного обліку відповідно теплової енергії, гарячої води, питної води, крім випадків, передбачених частинами п'ятою - сьомою цієї статті.
Відповідно до п.10 ст.1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обслуговування вузлів обліку - огляд, опломбування/розпломбування, періодична повірка (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж), ремонт засобів вимірювальної техніки, які є складовою частиною вузла обліку, забезпечення дистанційної передачі результатів вимірювання (за наявності), ремонт та заміна допоміжних засобів вузла обліку, а за згодою власника (співвласників) будівлі також охорона або страхування вузла обліку.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обслуговування та заміна вузлів комерційного обліку здійснюються оператором зовнішніх інженерних мереж відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено договорами про надання комунальних послуг, укладеними відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з урахуванням вимог Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність». Оператори зовнішніх інженерних мереж зобов'язані формувати і підтримувати в наявності обмінний фонд вузлів комерційного обліку. Витрати оператора зовнішніх інженерних мереж на обслуговування та заміну вузлів комерційного обліку (їх складових частин) відшкодовуються споживачами відповідної комунальної послуги, а також власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання у такій будівлі, шляхом сплати виконавцю комунальної послуги плати за абонентське обслуговування - за умови укладення індивідуальних договорів або індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг та з урахуванням особливостей, визначених цим Законом і Законом України «Про житлово-комунальні послуги». У разі якщо виконавець комунальної послуги не є оператором відповідних зовнішніх інженерних мереж, він зобов'язаний забезпечити розподіл, збір та перерахування сплачених споживачами та власниками (співвласниками) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання, коштів на обслуговування та заміну вузла комерційного обліку оператору зовнішніх інженерних мереж відповідно до договору.
Частиною 4 ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено, що періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення розрахунків за спожиті для побутових потреб електричну енергію і газ), що є власністю фізичних осіб, спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, здійснюються за рахунок суб'єктів господарювання, що надають послуги з електро- і газопостачання.
Відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту (у тому числі демонтажу, транспортування та монтажу) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення комерційних розрахунків за спожиті теплову енергію і воду) покладається на суб'єктів господарювання, що здійснюють обслуговування відповідних засобів вимірювальної техніки.
Періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування і монтаж) вузлів обліку, що забезпечують індивідуальний облік споживання теплової енергії та води в квартирах (приміщеннях) будинку, здійснюються за рахунок власників таких вузлів обліку, якщо інше не встановлено договором.
Порядок подання таких засобів на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, а також порядок оплати за періодичну повірку, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно із Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №1741 від 13.10.2016 «Про затвердження міжповірочних інтервалів законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, за категоріями», міжповірочний інтервал лічильників води становить 4 роки.
Постановою Кабінету Міністрів України №412 від 05.04.2022 «Деякі питання законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного стану» установлено, що позитивні результати періодичної, позачергової повірки та повірки після ремонту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, засвідчені відбитком повірочного тавра на таких засобах чи записом з відбитком повірочного тавра у відповідному розділі експлуатаційних документів та/або оформлені свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки, строк дії яких закінчився у період воєнного і надзвичайного стану та протягом місяця після його припинення чи скасування, чинні на період воєнного і надзвичайного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування на всій території України або в окремих її місцевостях.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2023 №440 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного та надзвичайного стану» визнано такою, що втратила чинність, постанова Кабінету Міністрів України від 05.04.2022 №412 «Деякі питання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки в умовах воєнного стану».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.03.2019 у справі №229/1539/17 (касаційне провадження №61-27909сво18) викладено правовий висновок, що саме виконавець послуги несе відповідальність за своєчасну повірку засобу обліку води, встановленого у будинку споживача, його обслуговування і ремонт, в тому числі демонтаж, транспортування та монтаж після повірки.
Таким чином, контроль за проведенням періодичної повірки, обслуговування засобів обліку води у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж повинен здійснюватися виконавцем зазначених послуг. При цьому оплата за повірку лічильника здійснюється споживачем.
Відповідно до ч.1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із ч.ч.2, 3 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до положень ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 зазначеного Закону).
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 визначено, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність. При цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited»проти України», заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог, проте, не погоджується з висновком суду в частині розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), виходячи з наступного.
Предметом даного спору є: - визнання незаконним нарахування КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні за гарячу воду у квартирі АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , за жовтень 2023, листопад 2023, грудень 2023, січень 2024 по загальнобудинковому обліку на кількість зареєстрованих осіб, у розмірі 121,99515 м3, оплата за яку склала 14 011,15 грн, без урахування показників лічильників гарячої води - заводські номери № НОМЕР_1 , №621741: - зобов'язати КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні здійснити перерахунок заборгованості з гарячого водопостачання по особовому рахунку НОМЕР_2 у квартирі АДРЕСА_1 , який відкритий на ім'я ОСОБА_1 , за жовтень 2023, листопад 2023, грудень 2023, січень 2024 згідно показників лічильників гарячої води - заводські номери №662709, №621741.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, згідно якої цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, і із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно вимог ст. 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином i у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 162 Житлового кодексу України, споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги по затвердженим в установленому порядку тарифам та в строки, встановлені договором або законом.
Частина 3 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що органи місцевого самоврядування встановлюють тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі не нижче економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.
Відповідно до положень ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
За змістом ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» міжповірочні інтервали законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки за категоріями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності.
Порядок встановлення міжповірочних інтервалів визначається Кабінетом Міністрів України.
Суб'єкти господарювання зобов'язані своєчасно з дотриманням встановлених міжповірочних інтервалів подавати законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на періодичну повірку.
Відповідальність за своєчасність проведення періодичної повірки, обслуговування та ремонту (у тому числі демонтажу, транспортування та монтажу) засобів вимірювальної техніки (результати вимірювань яких використовуються для здійснення комерційних розрахунків за спожиті теплову енергію і воду) покладається на суб'єктів господарювання, що здійснюють обслуговування відповідних засобів вимірювальної техніки.
Порядок надання комунальних послуг, права та відповідальність споживачів і виконавців цих послуг регламентувався чинними на момент виникнення між сторонами правовідносин Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (далі - Правила №630).
Пунктами 9, 30, 32 Правил №630 передбачено, що квартирні засоби обліку води і теплової енергії беруться виконавцем на абонентський облік, а їх періодична повірка, обслуговування та ремонт (у тому числі демонтаж, транспортування та монтаж) проводяться за рахунок виконавця, до обов'язків якого входить контроль міжповіркових інтервалів, повірка квартирних засобів обліку, їх обслуговування та ремонт, у той час як обов'язком споживача є своєчасна оплата наданих послуг за цінами і тарифами, встановленими згідно з вимогами законодавства.
Пунктом 10 Правил №630 встановлено, що справляння плати за нормативами (нормами) споживання за наявності квартирних засобів обліку без урахування їх показань не допускається, за винятком випадків, передбачених абзацом п'ятим пункту 15 цих Правил. Виконавець і споживач не мають права відмовлятися від врахування показань засобів обліку.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 15 вказаних Правил, у разі несправності засобів обліку води і теплової енергії, що не підлягає усуненню, плата за послуги з моменту її виявлення вноситься згідно з нормативами (нормами) споживання.
Згідно з п. 7 Порядку подання засобів вимірювальної техніки на періодичну повірку, обслуговування та ремонт, затвердженого постановою КМУ від 08.07.2015 №474 (далі Порядок №474), виконавець не пізніше ніж за місяць до настання строку проведення періодичної повірки засобу вимірювальної техніки або протягом трьох робочих днів з дня отримання відомостей про необхідність його ремонту інформує про це споживача шляхом надсилання повідомлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення або в інший спосіб, що підтверджуватиме отримання його споживачем.
Отже, аналіз наведених вище норм матеріального права дає підстави для висновку, що за наявності у квартирі позивача засобу обліку гарячої води, оплата за надані послуги здійснюється згідно з показаннями такого засобу, за винятком випадку виявлення його несправності, що не підлягає усуненню.
Не проведення виконавцем періодичної повірки засобу обліку води, не є підставою для неврахування його показників, так як забезпечення проведення повірки є обов'язком виконавця послуг і невиконання ним такого обов'язку не повинно мати негативних наслідків для споживача.
Саме така позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27.03.2019 у справі №229/1539/17 (провадження №61-27909сво18) та Верховним Судом у постановах: від 26.12.2019 у справі №522/17085/16-ц (провадження №61-26756св18), від 29.04.2020 у справі №521/6670/18 (провадження №61-558св19), від 03.06.2020 у справі №233/4684/17 (провадження №61-24665св18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.02.2023 у справі №759/23657/20 (провадження №61-21217св21) вказано, що: «відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», який набрав чинності 02.08.2017 та постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 02.11.2017 №1344, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг виконала перерахунок вартості тарифів та вилучила з них витрати, пов'язані з обслуговуванням та повіркою загальнобудинкових та індивідуальних засобів обліку, тим самим поклавши обов'язок на власника індивідуального засобу обліку води за власний рахунок здійснювати їх періодичну повірку, обслуговування та ремонт, у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж після повірки. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.03.2019 у справі №229/1539/17 (провадження №61-27909сво18) міститься правовий висновок про те, що саме виконавець послуги несе відповідальність за своєчасну повірку засобу обліку води, встановленого у будинку споживача, його обслуговування і ремонт, в тому числі демонтаж, транспортування та монтаж після повірки. Таким чином, контроль за проведенням періодичної повірки, обслуговування засобів обліку води у тому числі їх демонтаж, транспортування та монтаж повинен здійснюватися виконавцем зазначених послуг. При цьому оплата за повірку лічильника здійснюється споживачем. Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановив, що КП «Київтеплоенерго» не контролювало міжповіркові інтервали і не забезпечило проведення повірки установленого у квартирі ОСОБА_1 лічильника гарячого водопостачання, з урахуванням положень Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», який набрав чинності 02.08.2017 та постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 02.11.2017 №1344. Отже обґрунтованим є висновок про зобов'язання провести періодичну повірку засобу обліку гарячого водопостачання, що встановлений у квартирі ОСОБА_1, саме суб'єкта господарювання, який здійснює господарську діяльність з гарячого водопостачання до квартири позивача - КП «Київтеплоенерго», оскільки це підприємство є виконавцем цієї послуги і на нього покладається обов'язок проводити повірку засобів обліку. При цьому, оплата за повірку лічильника здійснюється споживачем.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 14).
Відповідно до акту приймання на абонентський облік лічильників води від 17.09.2018, за адресою: АДРЕСА_2 , виконано технічний огляд лічильників та їх повірка (а.с. 20).
Згідно акту зняття контрольних показань лічильників гарячої води у споживачів від 09.09.2022, представниками КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні знято контрольні покази лічильників за адресою: АДРЕСА_2 , які складають: кухня - лічильник №662709 - 438,811 м3, ванна - лічильник №621741 - 771,487 м3 (а.с. 23).
Відповідно до акту від 20.01.2024, складеного представником ТОВ «Водосервіс-2023», який діє на підставі договору №01/09/23 від 30.08.2023 з КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні, споживачем ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , складено акт про виконання технічного огляду лічильників і перевірки НТД, на підставі чого приймаються на абонентський облік шляхом встановлення пломб. Водолічильник №662709 - покази 438, 992 м3, водолічильник №621741 - покази 771,543 м3 (а.с. 24).
Водночас, КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні не було надано суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували факт надсилання ним повідомлення позивачу ОСОБА_1 про необхідність проведення останньою періодичної, чергової повірки засобів вимірювальної техніки - лічильників гарячої води у її квартирі, як це передбачено п. 7 Порядку №474, а також доказів несправності цих засобів обліку гарячої води, що не підлягають усуненню.
Доводи апеляційної скарги про те, що лічильники гарячої води були зняті з абонентського обліку саме - 01.10.2023, апеляційний суд у складі колегії суддів не бере до уваги, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач була зобов'язана самостійно забезпечувати проведення періодичної повірки засобів обліку гарячої води, то ці доводи є необґрунтованими, оскільки відповідач є суб'єктом господарювання, який здійснює господарську діяльність з надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води до квартири позивача, і саме на нього чинним законодавством покладається обов'язок проводити повірку засобів обліку гарячої води.
Доводи апеляційної скарги про те, що інформація про поновлення державної повірки, згідно вимог Постанови №440, була розміщена на офіційному сайті підприємства, у засобах масової інформація та на під'їздах житлових будинках, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки загальне повідомлення про поновлення державної перевірки у зв'язку з припиненням дії нормативно-правового акту не замінює обов'язку повідомлення про дату та час проведення повірки саме у позивача.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про визнання незаконним нарахувань та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок вартості наданих послуг ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, то підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат з урахуванням наданих доказів, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Остащенко О.М. позивачу ОСОБА_1 , підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141,142 ЦПК України.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні від 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLICv. Croatia), заява №49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26.09.2024 у cправі № 910/11903/23.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що стягнутий судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді у розмірі 44 500 грн не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Оцінюючи співмірність визначеного судом розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд, перш за все, виходить з того, що спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним.
Заявлені представником ОСОБА_1 - адвокатом Остащенко О.М. витрати в частині направлення адвокатського запиту, аналізу доказів на предмет звернення до суду для захисту, аналіз нормативно-правових актів, що регулюють правовідносини та висновків Верховного Суду з аналогічних питань, не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки сам по собі аналіз позовних вимог, формування позиції, вивчення та аналіз судової практики і підготовка та подання відповіді на відзив не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням позову, що заявлені як окремі послуги, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.
На підставі викладеного та враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що до стягнення з відповідача КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні на користь позивача ОСОБА_1 належить 18 000 грн понесених витрат, які визначені з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом і заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, складності справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О.М. просить вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 30 500 грн. При цьому, адвокатом Остащенко О.М. до відзиву наданий акт виконаних робіт від 14.02.2025 виконаних робіт до договору №119 про надання правової допомоги від 01.03.2024 та додаткової угоди №1 від 01.03.2025 (а.с. 139).
У суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О.М. просила вирішити питання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу за участь у справі в апеляційному суді).
На підставі викладеного та враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що до стягнення з відповідача КВП «Теплоенерго» м. Горішні Плавні на користь позивача ОСОБА_1 належить 3 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, § 58).
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні - задовольнити частково.
Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 09 грудня 2024 рокув частині стягнення з Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 44 500 грн - змінити, зменшити їх до розміру 18 000 грн.
В іншій частині рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 09 грудня 2024 року- залишити без змін.
Стягнути з Комунального виробничого підприємства «Теплоенерго» м. Горішні Плавні на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн, понесених у суді апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 квітня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов