Справа № 545/5312/24 Номер провадження 22-ц/814/1394/25Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
02 квітня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І.В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2024 року, ухвалене суддею Потетієм А.Г., повний текст рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
29.11.2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Дебт Форс», в якому просила суд: - визнати виконавчий напис №30502 від 08.09.2020, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» у розмірі 63 674,37 грн, таким, що не підлягає виконанню; - стягнути на користь ОСОБА_1 з ТОВ «Дебт Форс» документально підтверджені судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що 08.09.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. було вчинено виконавчий напис №30502 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» у розмірі 63 374,37 грн. 12.01.2021 постановою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. було відкрито виконавче провадження №64105887. Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області 28.08.2024 у справі №545/3446/24 замінено сторону виконавчого провадження, а саме вибулого стягувача АТ «Альфа-Банк» на правонаступника ТОВ «Дебт Форс» у виконавчому провадженні №64105887, відкритому на підставі виконавчого напису №30502, вчиненого 08.09.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк». 16.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, згідно якої замінено сторону стягувача із АТ «Альфа-Банк» на його правонаступника ТОВ «Дебт Форс». З постановою про відкриття виконавчого провадження позивач ознайомилася у додатку «Дія». Копію виконавчого напису №30502 від 08.09.2020 позивач не отримував безпосередньо від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. ОСОБА_1 вказує на те, що оспорюваний виконавчий напис вчинений у порушення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за відсутності підстав вважати заборгованість за кредитним договором безспірною та будь-яких письмових вимог про сплату боргу позивач не отримувала.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Гречин Наталія Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у судовому засіданні не знайшли підтвердження, а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог. Звертаючись до суду, позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача, тих обставин, на які позивач посилається у своєму позові. Позивачем не вказано, чим саме відповідач порушив його права. Розглядаючи справу, суд першої інстанції прийняв лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У матеріалах справи відсутній виконавчий напис №30502 від 08.09.2020, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., а також позивачем не було заявлено клопотання про витребування доказів, а суд з власної ініціативи позбавлений можливості це здійснити. Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів у розумінні ст. 76-81 ЦПК України на підтвердження своїх позовних вимог. Виходячи з вищевикладених вимог діючого законодавства, приймаючи до уваги наявні у матеріалах справи письмові докази, враховуючи обґрунтування позову, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що позивачем не подані належні та допустимі докази, що містять відомості щодо предмета доказування і за таких умов заявлений позов не підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оспорюваний виконавчий напис вчинений у порушення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за відсутності підстав рахувати (вважати) заборгованість за кредитним договором безспірною. Позивачем було зазначено суду першої інстанції, що доказами, які не можуть бути подані разом з позовною заявою є: оригінал або завірена копія виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., за №30502 від 08.09.2020 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» у розмірі 63 374,37 грн, на підставі якого було відкрито виконавче провадження №64105887 від 12.01.2021, який знаходиться у відповідача. Проте, вказаним обставинам суд першої інстанції не надав оцінки.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Дебт Форс» просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У судове засідання апеляційного суду 02.04.2025 не з'явилася учасники процесу, вони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення 05.03.2025 судових повісток про виклик до суду у цивільній справі на електронні адреси та засобами поштового зв'язку у порядку ч. 6 ст. 128 ЦПК України (а.с. 92, 94-95), які були доставлені до електронних кабінетів. Згідно рекомендованого повідомлення судова повістка на ім'я позивача ОСОБА_1 вручена адресату 14.03.2025, що у відповідності до вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про дату, час і місце судового засідання. При цьому, колегія суддів враховує, що електронний варіант ухвали Полтавського апеляційного суду від 03.02.2025 (про призначення справи до апеляційного розгляду на 02.04.2025 о 10-00 год) розміщено в мережі Інтернет за адресою: https://reyestr.court.gov.ua/ та відповідно оприлюднено. Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 12.01.2021 постановою приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. було відкрито виконавче провадження №64105887 (а.с. 9).
Підставою для відкриття виконавчого провадження був виконавчий напис №30502, виданий 08.09.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованості у розмірі 63 374,37 грн.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Згідно ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За правилами ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 18 цього Кодексу, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат», на яку посилається позивач, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Главою 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно до 1.1. даної Глави для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Згідно п. 1.2. перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 3.1 вказаної Глави, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
У відповідності до п. 3.2 безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (п. 3.4).
Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, для одержання виконавчого напису про стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитним правовідносин, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
У п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснено, що однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому, судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.
За умовами п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні» від 31.01.1992 №2оскаржується тільки відмова у вчиненні виконавчого напису, а правильність вимог, зазначених у виконавчому напису, може бути оскаржена боржником лише в позовному порядку. При безспірності цих вимог суд скасовує виконавчий напис і відмовляє у їх задоволенні, а у разі часткової їх обґрунтованості - постановляє рішення про скасування виконавчого напису і стягнення з боржника на користь кредитора дійсної суми боргу. Крім того, безспірність заборгованості підтверджується документами, передбаченими Переліком, а нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
При цьому Верховним Судом України в Постанові від 20.05.2015у справі №6-158цс15 також висловлена правова позиція, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є визнання виконавчого напису №30502 від 08.09.2020, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» у розмірі 63 674,37 грн, таким, що не підлягає виконанню.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому, нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс 17, постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 207/1587/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 308/11193/16-ц та від 10 квітня 2019 року у справі №201/11696/16-ц.
Згідно матеріалів справи встановлено, що звертаючись до суду першої інстанції ОСОБА_1 зазначала, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. при вчиненні 08.09.2020 виконавчого напису №№30502 не було дотримано вимог законодавства України, що регулює вчинення нотаріальних написів, не було з'ясовано питання щодо безспірності заборгованості, нотаріус не переконався у належному повідомленні боржника про суму заборгованості.
На підтвердження пред'явлених позовних вимог, ОСОБА_1 надано копію постанови приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Гречин Н.В. від 12.01.2021 про відкриття виконавчого провадження та від 16.09.202 про заміну сторони виконавчого провадження (а.с. 9-12), а також зазначено, що докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою, оригінал або завірена копія виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хара Н.С. №30502 від 08.09.2020 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» у розмірі 63 374, 37 грн, знаходяться у відповідача.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з положеннями статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.ч. 1, 4, 8 ст. 83 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку, що є обов'язковим в силу принципу змагальності, передбаченого ст. 12 ЦПК України, факту протиправної поведінки відповідача, тих обставин, на які позивач посилається у своєму позові, оскільки у матеріалах справи відсутній виконавчий напис № 30502 від 08.09.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., а також позивачем не було заявлено клопотання про витребування у нотаріуса пакету документів, наданих кредитором при вчиненні виконавчого напису, а суд з власної ініціативи позбавлений можливості вчиняти дії по збиранню доказів у справі.
Водночас, колегія суддів враховує, що позивачем ОСОБА_1 та її представником - адвокатом Крициною Ю.О., хоча і було зазначено про неможливість подати докази з об'єктивних причин, проте, не надано суду доказів, які б підтверджували, що позивач/її представник здійснили усі залежні від них дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, а також не подано клопотання про витребування відповідних доказів.
Крім того, колегія суддів вважає, що заявлене в апеляційній скарзі клопотання ОСОБА_1 про витребування у відповідача виконавчого напису приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Хара Н.С.№ 30502 від 08.09.2020 року, не підлягає задоволенню, з урахуванням наступного.
Згідно з вимогами частини 1 статті 365 ЦПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, суд апеляційної інстанції наділений відповідними повноваженнями, які дозволяють йому усунути порушення, допущені судом першої інстанції при розгляді справи, зокрема, щодо реалізації принципу змагальності у цивільному процесі, доказування сторонами тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 (провадження № 61-35488св18).
З матеріалів справи вбачається, що всупереч вимогам ст. 84 ЦПК України, звертаючись до суду з позовом позивачем ОСОБА_1 та її представником - адвокатом Крициною Ю.О. не надані суду докази, які підтверджують, що позивач здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, а також не подано клопотання про витребування відповідних доказів.
Само лише зазначення в позові про причини неможливості подання доказів не є підставою для вирішення судом першої інстанції питання про витребування доказів з власної ініціативи.
Подача клопотання учасником справи, який бере участь у справі, в суді апеляційної інстанції про витребування доказів, які він без поважних причин не надав суду першої інстанції, виключає можливість їх витребування, прийняття і дослідження судом апеляційної інстанції та розцінюється як процесуальний недогляд або зловживання правом цієї особи.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про визнання виконавчого напису №30502 від 08.09.2020, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Н.С., про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» у розмірі 63 674,37 грн, таким, що не підлягає виконанню, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів не вбачає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 України, Полтавський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи здійснювався у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 02 квітня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов