Справа № 199/398/25
(1-кп/199/495/25)
іменем України
(на підставі угоди про визнання винуватості)
03 квітня 2024 року місто Дніпро
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисник ОСОБА_5 ( в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №62024050010017164 від 23.12.2024 року за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львів, Львівської області, громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, у військовому званні «солдат», з середньою технічною освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
Відповідно рішення Вищої ради правосуддя від 24.09.2024 № 2797/0/15-24 змінена з 7 жовтня 2024 року територіальна підсудність судових справ Добропільського міськрайонного суду Донецької області шляхом її передачі до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Суд зауважує, що виклад обставин кримінального правопорушення, в якому обвинувачується ОСОБА_4 , здійснюється з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, з метою запобігти витік та розголошення інформації, що стосується військової таємниці, а саме відносно найменування та нумерації військових частин, місць дислокації військових частин, командування та особового складу військових частин.
Суд уважає доведеним, що Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. На підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в України» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан. В подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався у встановленому Законом порядку та фактично на підставі Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28 жовтня 2024 року №740/2024, затвердженого Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 29 жовтня 2024 року № 4024-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб.
Згідно витягу з наказу командира військової частини по стройовій частині солдат ОСОБА_4 призначений на певну посаду військової частини.
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2024 № 193 (по стройовій частині) Особа 1 призначений на посаду заступника командира військової частини з психологічної підтримки персоналу.
Згідно зі ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі за текстом - Статут) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства. Водночас, ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Відповідно до ст. 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, а також в забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України. Статтею 29 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звання старший лейтенант належать до молодшого офіцерського складу, звання солдат належить до рядового складу. Статтею 32 Статуту передбачено, що військовослужбовці молодшого офіцерського складу є начальниками для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу. Статтею 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Також, відповідно до ст. 107 Статуту, заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення підпорядковується командирові батальйону і є прямим начальником усього особового складу батальйону.
Таким чином, Особа 1 по відношенню до стрільця, солдата ОСОБА_4 є прямим начальником за військовим званням та посадою, а останній - підлеглим Особи 1.
Поряд із цим, статтею 35 Статуту, серед іншого, передбачено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості, наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Згідно ст. 36 Статуту, командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. Стаття 37 Статуту визначає, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його, військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Крім того, Статутом визначений зміст військової присяги, згідно якого кожний військовослужбовець, вступаючи на військову службу урочисто присягає Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю, а також присягає виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
Згідно ст.ст. 6, 11, 16, 127, 128 Статуту, ст.ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України також передбачено, що кожен військовослужбовець зобов'язаний знати й сумлінно виконувати вимоги цього Статуту, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни. Більше того, ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк. Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав. У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Під наказом у ст. 401 КК України розуміється одна із форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов'язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. В контексті ст. 402 КК України під наказом розуміється також пряма вимога у вигляді розпорядження, вказівки, команди тощо. Особа, яка одержала законний наказ, зобов'язана його виконати. За своєю юридичною природою виконання законного наказу - це виконання особою свого юридичного (службового) обов'язку. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.
В свою чергу, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку, проходження військової служби і підлеглості, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши в умовах воєнного стану, військовий злочин за наступних обставин.
04.12.2024 близько 08 год. 22 хв., перебуваючи за місцем тимчасової дислокації підрозділу військової частини на території певного населеного пункту Донецької області, солдат ОСОБА_4 - отримавши усний наказ свого начальника - Особи 1, відданий на підставі бойового розпорядження командира військової частини про висування на позиції, зайняття лінії оборони та утримання вказаних позицій з метою створення вигідних умов для оборони у районі виконання бойового завдання військовою частиною, на позицію поблизу населеного пункту Донецької області, відкрито відмовився виконати зазначений наказ начальника.
Продовжуючи свої кримінальні протиправні дії, спрямовані на підрив установленого в Збройних Силах України порядку підлеглості і принципу єдиноначальності, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та проходячи її на посаді стрільця військової частини, в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 6, 11, 16, 28, 29, 30, 31, 32, 35, 36, 37, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України у безпосередньому зіткненні з противником, 04.12.2024 близько 08 год. 22 хв., перебуваючи за місцем тимчасової дислокації військової частини на території населеного пункту Донецької області, отримавши усний наказ свого начальника - Особи 1, відданий на підставі бойового розпорядження командира військової частини про висування на позиції, зайняття лінії оборони та утримання вказаних позицій з метою створення вигідних умов для оборони у районі виконання бойового завдання військовою частиною, на позицію, поблизу населеного пункту Донецької області, відкрито відмовився виконати зазначений наказ начальника, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони.
25.12.2024 року у кримінальному провадженні складено обвинувальний акт відносно ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 402 КК України та 03.04.2025 року між прокурором і обвинуваченим ОСОБА_4 укладена угода про визнання винуватості останнім.
Відповідно до даної угоди обвинувачений ОСОБА_4 під час розгляду кримінального провадження відносно останнього у суді, повністю визнав свою вину у кримінальному правопорушенні та обсяг підозри за ч.4 ст. 402 КК України.
При укладанні угоди сторони кримінального провадження враховують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів психіатра або нарколога не перебуває, його щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також беззастережне визнання ним своєї винуватості, беручи до уваги інтереси суспільства, враховуючи характеристику за місцем проживання, його стан здоров'я та інші обставини, що його характеризують.
Так, враховуючи низку обставин, які пом'якшують покарання та істотно впливають на прийняття рішення про можливість укладення угоди про визнання винуватості та обумовлення міри покарання за вчинений злочин, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого ОСОБА_4 , а також роз'яснень, що містяться у п. 12 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 13 від 11.12.2015 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод» сторони вважають за можливе при призначенні покарання ОСОБА_4 за вчинений злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, застосувати норми ст. 69 КК України та призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексута погоджуються на призначення останньому покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки (два роки).
Крім того, сторони вважають за можливе з урахуванням всіх обставин справи на підставі ст. 58 КК України замінити основне покарання, що призначене ОСОБА_4 за вчинене кримінального правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки на службові обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки із відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 20 (двадцяти) відсотків.
В строк відбуття покарання зарахувати строк тримання під вартою ОСОБА_4 з 04.12.2024 (з моменту затримання).
Без спеціальної конфіскації.
В угоді передбачені наслідки її ухвалення та затвердження, невиконання яких роз'яснені обвинуваченому ОСОБА_4 .
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 повністю визнав свою провину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України при обставинах, місті та часу, викладених у обвинувальному акті.
Суду показав, що дійсно він, при обставинах, місті та часу, викладених у обвинувальному акті, в умовах воєнного стану відкрито відмовився виконати наказ свого командира.
Суду також показав, що він цілком розуміє характер обвинувачення у вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, який відноситься до умисних тяжких злочинів, беззастережно і добровільно, повністю визнає свою вину у пред'явленому обвинувачені.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що він повністю розуміє та усвідомлює наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, визначені ст.ст. 472, 473 КПК України, згодний з видом покарання, яке до нього буде застосовано в результаті затвердження угоди та наполягає на затвердженні даної угоди.
За таких підстав суд вважає доведеним у судовому засіданні те, що ОСОБА_4 скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, - умисні дії, що виразилися у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненої в умовах воєнного стану.
Обвинуваченому ОСОБА_4 судом роз'яснено, що він має право на справедливий судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого його обвинувачують, він має права передбачені ч. 5 ст. 474 КПК України, а також розуміє, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.
Таким чином, вивчивши надані матеріали, заслухавши думку сторін судового провадження, які просили затвердити угоду про визнання винуватості, суд дійшов висновку про відповідність угоди вимогам ст.ст. 470, 472 КПК України, добровільність її укладення, відповідності інтересам суспільства, можливості її виконання та наявності всіх правових підстав для затвердження цієї угоди.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 02.11.2004 по справі № 1-33/2004 зазначив, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Так, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення, яке скоєно умисно, і відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, задовільний стан здоров'я, характеризується задовільно, одружений, відсутні відомості про його притягнення до адміністративної відповідальності, відсутні відомості про наявність відносно обвинуваченого інших кримінальних проваджень, які перебувають на стадії досудового розслідування або судового розгляду,
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, суд, відповідно до припису статті 69 КК України, вважає, що:
- ОСОБА_4 свою провину визнав повністю;
- не перешкоджав слідству, активно сприяв розкриттю злочину - своїми діями оказав допомогу на досудовому розслідуванні і суду у виясненні обставин скоєння кримінального правопорушення, які мають суттєве значення для повного його розкриття, повідомивши про обставини, час та місце скоєння кримінального правопорушення;
- щиро каявся та дав критичну оцінку своєї злочинної поведінки, що характеризує його суб'єктивне ставлення як винної особи до вчиненого злочину, та означає, що обвинувачений визнав свою вину за усіма пунктами висунутого проти нього обвинувачення, дав правдиві свідчення, висловив жаль з приводу вчиненого, негативно оцінював злочин, бажає виправити ситуацію, яка склалася, демонструє готовність понести заслужене покарання;
- ОСОБА_4 раніше не судимий.
Обставини які обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до статті 67 КК України, судом не встановлено та прокурор на такі обставини не посилається.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
За змістом Кримінального Закону ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення передбачає не тільки врахування самої категорії тяжкості, визначеної ст. 12 КК України, а й індивідуальних особливостей злочинного діяння.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
При цьому Суд враховує практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Враховуючи вищевикладене та вищезазначені обставини кримінального правопорушення, обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченому, а також дані про його особу, поведінку та ставлення ОСОБА_4 до скоєного злочину, а також те, що хоча останній і вчинив злочин під час дії режиму воєнного стану в країні, однак таке правопорушення не було без будь-якого використання умов воєнного стану, потерпілі які постраждалі від військової агресії відсутні, злочин не вчинено щодо майна осіб, які тимчасово залишили житло, отже ОСОБА_4 , вчиняючи дане кримінальне правопорушення, прагнучи досягти злочинної мети, не мав наміру скористатися умовами воєнного стану.
Наведені обставини та дані про особу обвинуваченого в своїй сукупності та співвідношенні істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування призначеного покарання, дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий.
Таким чином, при призначенні покарання ОСОБА_4 , суд вважає за необхідне призначити останньому покарання. за вчинений злочин, передбачений ч. 4 ст. 402 КК України, застосувати положення ст. 69 КК України та призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, а сам е покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки (два роки).
Крім того, з урахуванням всіх обставин справи на підставі ст. 58 КК України замінити основне покарання, що призначене ОСОБА_4 за вчинене кримінального правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки на службові обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки із відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 20 (двадцяти) відсотків.
В строк відбуття покарання зарахувати строк тримання під вартою ОСОБА_4 з 04.12.2024 (з моменту затримання).
Без спеціальної конфіскації.
Суд переконаний, що визначене обвинуваченому покарання, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним кримінальних правопорушень, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.
В даному кримінальному провадженні відсутні:
- речові докази;
- цивільний позов;
- витрати на залучення експерта та складанням висновку судової експертизи.
Строк покарання ОСОБА_4 , рахувати з дня затримання - з 04.12.2024 року.
Відповідно до вимоги ч. 1 ст. 377 КПК України, оскільки судом ухвалюється вирок на підставі угоди про визнання винуватості, якою між обвинуваченим та прокурором узгоджено покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, тому запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 - підлягає скасуванню, а обвинувачений негайному звільненню з-під варти в залі суду.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд користується своїм правом обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення (узгоджується з правовою позицією, яка викладена 13 вересня 2023 року у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду, справа № 638/4224/22, провадження № 51-2372 км 23).
Керуючись ст.ст. 369-371, 468-476, ч. 15 ст. 615 КПК України суд,
Угоду від 03 квітня 2025 року про визнання винуватості між прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_6 та обвинуваченим ОСОБА_4 ем у кримінальному провадженні № 62024050010017164 від 23.12.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, - затвердити.
ОСОБА_4 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
ОСОБА_4 призначити узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 03 квітня 2025 року основне покаранняна підставі ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, а саме покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки (два роки).
На підставі ст. 58 КК України замінити основне покарання, що призначене ОСОБА_4 за кримінального правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки - на службові обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки із відрахуванням в дохід держави із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 20 (двадцяти) відсотків.
Без спеціальної конфіскації.
В строк відбуття покарання, призначеного ОСОБА_4 , зарахувати строк тримання під вартою ОСОБА_4 з 04.12.2024 (з моменту затримання).
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою в умовах гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 - скасувати, та обвинуваченого негайно звільнити з-під варти в залі суду.
Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку обвинуваченим виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди. Прокурором виключно з підстав призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди.
На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
03.04.2025