Справа № 947/8715/25
Провадження № 3/947/1503/25
03.04.2025 року м. Одеса
Суддя Київського районного суду м.Одеси Борщов І.О., розглянувши у приміщені суду справу про адміністративне правопорушення за протоколом серії ЕПР1 №254849 від 24.02.2025, складеним інспектором УПП в Одеській області ДПП лейтенантом поліції Якубчак К.В. щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України,
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення водій ОСОБА_1 23.02.2025, близько о 20:37 год., керував електросамокатом без державного номерного знаку по вул.Ляпідевського, напроти буд.12 в м.Одесі з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння очей, нестійка хода. Водій в порушення п.2.5 Правил дорожнього руху від проходження огляду на стан сп'яніння на місці за допомогою газоаналізатору «Драгер» або в медичному закладі відмовився. Відмова зафіксована лікарем у висновку №000447.
Дії ОСОБА_1 інспектором поліції були кваліфіковані за ч.1 ст.130 КпАП України.
ОСОБА_1 , приймаючи участь в судовому засіданні, своєї вини не визнав та пояснив, що 23.02.2025, близько о 20:37 год., він дійсно рухався на електросамокаті по вул.Ляпідевського. Його зупинили працівники поліції, які повідомили, що у нього вбачаються ознаки алкогольного сп'яніння та запропонували пройти огляд на місці за допомогою газоаналізатору «Драгера». Він, ОСОБА_1 , відразу сказав поліцейському, що не довіряє приладу «Драгер», та повідомив, що хоче пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі. Працівники поліції доставили його в медичний заклад, де лікар запропонував здати біологічний аналіз - сечу. Оскільки в той день було холодно, та він, ОСОБА_1 , нервував, в нього не вийшло надати свій біологічний матеріал на дослідження, про що він і повідомив поліцейського і лікаря. Було прийнято спільне рішення купити в магазині пляшку води, яку потрібно було йому випити.
Він випив воду, та став очікувати позивів до сечовиділення. З моменту приїзду до лікарні і очікування тривало більше 3 годин, але він не зміг надати свій біологічний матеріал на дослідження. Тоді він, ОСОБА_1 , запропонував здійснити забір його крові для аналізу, але лікар відмовив у цьому, пояснивши кров відбирається у осіб, які непритомні. Після цього поліцейський запросив двох понятих, у присутності яких лікар заповнив бланк висновку жовтого кольору, про нібито, його відмову від проходження медичного обстеження на предмет алкогольного сп'яніння. Поліцейський, у свою чергу, склав на нього протокол про адміністративне правопорушення за відмову від проходження огляду на стан сп'яніння. Він, ОСОБА_1 , неодноразово наголошував поліцейському і лікарю, що він не відмовляється від проходження обстеження, а просто не може з фізіологічних причин надати свій біоматеріал на дослідження, просив ще трохи почекати, але з невідомих йому причин лікар і поліцейські не стали більше чекати та, склавши відповідні документи, стали займатися своїми справами. З протоколом про адміністративне правопорушення та з висновком лікаря він не згоден, про що відразу зазначив в протоколі, а висновок лікаря не став підписувти.
Оскільки він ніякого адміністративного правопорушення не вчиняв, то провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України ОСОБА_1 просить закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Згідно ст.278 КпАП України під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішується питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення, чи зібрані необхідні додаткові матеріали, які мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши надані інспектором поліції матеріали справи про адміністративне правопорушення, у т.ч. оптичний диск із відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, оскільки належних і допустимих доказів його вини не надано.
Відповідно до положень ст.1 КпАП України, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст.247, 280 КпАП України. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст.283, 284 КпАП України. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Статтею 280 КпАП України встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частина 1 ст.130 КпАП України передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до ч.2 ст.251 КпАП України обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Верховний Суд у справі №338/17 роз'яснив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку, а для підтвердження порушення Правил дорожнього руху України, відповідно до ст.251 КпАП України працівники мають надати, зокрема відеозапис події, фотокартки. Саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення такого правопорушення.
Відповідно до вимог ст.ст.31, 40 Закону України «Про національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Судом був досліджений наявний в матеріалах справи CD-диск з відеозаписом певних подій та інші докази, долучені працівником поліції до протоколу, які стали підставою для складання адміністративного протоколу за ч.1 ст.130 КпАП України відносно ОСОБА_1 .
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що на місті правопорушення свідки не залучались, але проводилась відеофіксація портативним відео регістратором.
Відеозапис з нагрудної камери працівника поліції, який долучений до матеріалів справи, як докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, навпаки свідчить на користь ОСОБА_1 , який добровільно погодився на пропозицію поліцейського проїхати з ними до медичного закладу для проведення дослідження на стан алкогольного сп'яніння, не міг з фізіологічних причин тривалий час надати біоматеріал на дослідження, пив воду та очікував позивів для сечовиділення, здійснював інші заходи для надання матеріалу на дослідження, але не зміг цього зробити.
Разом з тим, на відеозапису не зафіксована відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі. Навпаки, на відеозапису не зафіксовані подальші події, які відбувалися у медичному закладі після того, як ОСОБА_1 став пити придбану воду: залучення двох понятих, складання лікарем висновку тощо.
Більш того, інспектор поліції не долучив до матеріалів справи пояснення запрошених ним до лікаря двох понятих, відомості про яких в наданих поліцейським матеріалах справи відсутні.
Наявний в матеріалах справи висновок лікаря щодо результатів медичного огляду №000447 від 23.02.2025, з огляду на викладене, а також через інші обставини, викликає сумнів.
Так, згідно відеозапису транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був зупинений о 20.37 год., що також відображено й в протоколі про адміністративне правопорушення. Відеозапис відображає перебіг подій протягом кількох годин.
Разом з тим, висновок лікаря щодо результатів медичного огляду №000447 від 23.02.2025, на якому зафіксована відмова водія від проходження медичного огляду, складений через вісім хвилин після зупинки транспортного засобу - о 20:45, що явно не відповідає дійсності.
До того ж, згідно навігатору, відстань від місця зупинки транспортного засобу до лікарні може бути подолана за 23 хвилини. Виходячи з цього видно, що лікар склав висновок ще до приїзду водія з патрульними поліцейськими до медичного закладу, що також не відповідає дійсності.
Більш того, в матеріалах справи відсутній обов'язків документ - направлення патрульним поліцейським водія на медичний огляд, в якому повинні були бути зафіксовані ознаки алкогольного сп'яніння водія.
На підставі викладено висновок лікаря визнається недопустимим доказом, а тому - протокол про адміністративне правопорушення також визнається недопустимим доказом за правовою доктриною «отруєного дерева».
Особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх доказів по справі.
Диспозиція ст.130 КпАП України є бланкетною, оскільки містить посилання на правила дорожнього руху, а тому для визначення суті правопорушення та вирішення питання про наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення необхідно встановити, які пункти правил дорожнього руху були порушені особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, та у чому полягали такі порушення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч.2 ст.6 Конвенції, та заборона подвійного притягнення до відповідальності за одне порушення (ст. 4 Протоколу 7 до Конвенції).
Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.7 КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Спираючись на положення ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України»(рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02),«Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява №36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), беручи до уваги адміністративне стягнення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України, необхідно виходити з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з пунктом 8 Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 р. №1103, у разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Аналогічні положення закріплені у пункті 6 розділу X Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КпАП України, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395.
Інші наявні в матеріалах справи документи: довідки органу національної поліції про отримання водієм посвідчення водія певних категорій, та про не притягнення водія до відповідальності за ст.130 КпАП України протягом року, хоча і належні, але вони самі по собі або в сукупності, не свідчать про відмову водія від проходження медичного обстеження на вимогу уповноваженого поліцейського.
До речі, всі надані і досліджені відеоматеріали, які є належними і допустимими, не містять в собі відмови водія від проходження медичного обстеження.
За таких обставин в матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
Як зазначено в п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
При таких даних поза розумним сумнівом не вбачається в діях ОСОБА_1 сукупності обов'язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України. А тому відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі підлягає закриттю.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст.221, 283, 284 КпАП України, суддя
Визнати невинуватим ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.
На підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження по справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, закрити за відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції протягом десяти діб з моменту її винесення.
Суддя Борщов І. О.