Справа № 438/268/25
Провадження № 1-кп/438/47/2025
іменем України
03 квітня 2025 року Бориславський міський суд Львівської області
у складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Бориславі кримінальне провадження, внесене в єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025141110000063 від 16 січня 2025 року,
стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луза, Кіровської області, російської федерації, громадянина України, з повною середньою освітою, неодруженого, не працевлаштованого, особа пенсійного віку, без реєстрації, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 (реабілітаційний центр), раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2010 року за ст.ст. 15 ч. 2, 115 ч. 2 п. 13, 71 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 11 (одинадцять) років, звільненого 28 травня 2020 року по закінченню терміну відбування покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
за участю сторін судового провадження: прокурора ОСОБА_4 , потерпілого ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_3 , -
Обвинувачений ОСОБА_3 , будучи раніше неодноразово судимого, востаннє вироком Сокирянського районного суду Чернівецької області від 24 грудня 2010 року за ст.ст. 15 ч. 2, 115 ч. 2 п. 13, 71 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 11 (одинадцять) років, звільненого 28 травня 2020 року по закінченню терміну відбування покарання,на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та вчинив кримінальне правопорушення проти власності.
Так, Указом Президента України №740/2024 від 28 жовтня 2024 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 4024-IX від 29.10.2024 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 ''Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, Указом від 17 травня 2022 року № 341/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 573/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 757/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 58/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2915-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 254/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3057-IX, Указом від 26 липня 2023 року № 451/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 734/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3429-IX, Указом від 5 лютого 2024 року № 49/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3564-IX, Указом від 6 травня 2024 року № 271/2024, затвердженим Законом України від 8 травня 2024 року № 3684-IX, та Указом від 23 липня 2024 року № 469/2024, затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-IX продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 10.11.2024 на 90 діб, до 08.02.2025 до 05 години 30 хвилин.
Зокрема, обвинувачений ОСОБА_3 06 січня 2025 року, близько 19 год. 30 хв., перебуваючи у свого знайомого ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_2 , і виявив, що у одній із кімнат квартири спить потерпілий ОСОБА_5 та розуміючи, що його майно залишається без нагляду, маючи прямий умисел та корисливий мотив, з метою власного збагачення вирішив таємно викрасти майно останнього.
Реалізуючи свій протиправний намір, обвинувачений ОСОБА_3 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій, які посягають на чужу власність, передбачаючи їх суспільно - небезпечні наслідки у вигляді спричинення майнової шкоди власнику майна і бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом та корисливим мотивом, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна, у цей же час, знаходячись у кімнаті квартири АДРЕСА_2 , скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, переконавшись що вони ніким не будуть викриті, шляхом вільного доступу, підійшов до потерпілого ОСОБА_5 , який спав, розстібнув куртку у яку потерпілий був одягнутий, відкрив внутрішню кишеню зліва, звідки умисно, таємно в умовах воєнного стану викрав мобільний телефон марки «Redmi Note 13 Pro», 8/256GB, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: - НОМЕР_2 , чорного кольору з чорних силіконовим чохлом вартістю 8991 гривень 90 копійок.
У подальшому обвинувачений ОСОБА_3 , утримуючи при собі викрадений мобільний телефон, заховав його у кишеню куртки та покинув місце вчинення кримінального правопорушення у подальшому розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 8991 гривень 90 копійок.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, визнав повністю, та надав суду визнавальні показання, що відповідають фабулі обвинувачення. Зокрема показав, що певний час проживав усвого знайомого ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_3 . Точної дати обвинувачений не пам'ятає, можливо це було як зазначено в обвинувальному акті, вечером 06 січня 2025 року, до господаря квартири ОСОБА_6 прийшов потерпілий ОСОБА_5 та залишився ночувати. Після того як потерпілий заснув, обвинувачений підійшов до ліжка потерпілого, розстібнув куртку у яку останній одягнутий та внутрішньої кишені вийняв мобільний телефон потерпілого. Наступного дня, викрадений мобільний телефон передав ОСОБА_6 , щоб останній здав його у ломбард. На виручені кошти, ОСОБА_6 придбав продукти харчування. Обвинувачений ствердив суду, що ОСОБА_6 не було відомо про викрадений у його значимого мобільний телефон. Доручив ОСОБА_6 здати телефон у ломбард, оскільки в обвинуваченого відсутні будь-які документи.
Завдану майнову шкоду потерпілому ОСОБА_5 не відшкодував оскільки не має відповідних доходів. Обіцяє, що при першій можливості обов'язково відшкодує завдану шкоду.
Просить суд суворо не карати, обрати покарання не пов'язане з реальним відбуттям покарання.
Заслухавши показання обвинуваченого ОСОБА_3 , що відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють фактичні обставини справи, і судом встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, суд, роз'яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судове слідство у справі щодо встановлення фактичних обставин із застосуванням правил ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки учасники судового провадження не заперечують проти цього, визнавши недоцільним дослідження в цій частині інших доказів у справі.
Учасникам розгляду справи роз'яснено, що вони позбавлені права оспорювати обставини, які не оспорювались ними під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним згідно положень ч.3 ст.349 КПК України.
Суд знаходить винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, враховуючи покази обвинуваченого про визнання вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, доведеною повністю і вважає, що його дії правильно кваліфіковані за ч.4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), в умовах воєнного стану.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Зазначена позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Відповідно п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.
Суд не погоджується із доводами сторони обвинувачення про наявність обставин у вищезазначеному провадженні, які пом'якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння органу досудового розслідування у розкритті вказаного кримінального правопорушення. Зокрема, основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 559/1037/16-к). Крім цього, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. (правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №759/7784/15-к та від 18.09.2019 у справі №№ 166/1065/18.) Відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений розкаялася у вчиненому кримінальному правопорушені. Суд дійшов висновку, що обвинувачений , хоча і надав визнавальні показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення, проте не висловив жалю з приводу цього, осуду своєї поведінки, а також готовності нести покарання, що свідчить про відсутність критичної оцінки вчиненого та відповідно щирого каяття. Доводам про щире каяття, висловленим обвинуваченою під час судових дебатів та останнього слова, суд не надає віри, зважаючи на процесуальну поведінку обвинуваченого. Суд вважає мотивом таких тверджень - це бажання обвинуваченого не понести покарання у виді позбавлення волі та уникнути відповідальності за вчинене.
Обставиною, яка обтяжую покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , визначеною ст.67 КК України, є рецидив злочинів.
Виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує обставини вчинення кримінального правопорушення, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, зокрема те, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України, законодавцем віднесено до тяжких злочинів.
Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує характер та тяжкість вчиненого останнім кримінального правопорушення, фактичні обставини справи, спосіб вчинення кримінального правопорушення, його мотиви, форму вини, обстановку вчинення кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та стан його поведінки, раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів як проти власності, а також особливо тяжкого злочину проти життя, відсутність пом'якшуючих обставин, наявність обтяжуючої обставини, відсутність постійного місце проживання, не одружений, не працевлаштованого, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, а також беручи до відома досудову доповідь Дрогобицького МРВ з питань пробації філії державної установи «Центр пробації» у Львівській області з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення оцінена органом пробації як високий, враховуючи його вік (пенсійного віку), думку державного обвинувачення щодо обрання покарання у виді позбавлення волі у межах мінімальної міри з реальним відбуттям міри покарання, а також думку потерпілого ОСОБА_5 щодо обрання мінімальної міри покарання, не пов'язаного із реальним відбуттям покарання, суд погоджується із позицією сторони обвинувачення про призначення мінімальної міри покарання в межах санкції частини статі інкримінованого кримінального правопорушення,у виді позбавлення волі, що є необхідне і достатнє для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.
Суд вважає, що в даному кримінальному провадженні відсутні підстави для застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України оскільки обвинувачений, маючи не погашену судимість за вчинення умисного злочину вчергове притягується до кримінальної відповідальності за вчинення тяжкого злочину проти власності, належних висновків для себе не зробив, враховуючи конкретні обставини справи, зокрема те, що обвинувачений не працював і не займався будь-якою суспільно-корисною працею, умисний тяжкий злочин вчинив з корисливих мотивів, враховуючи, що думка потерпілого про обрання покарання, не пов'язаного із реальним відбуттям покарання не може бути визначальною при вирішенні питання про звільнення обвинуваченого від відбування у кримінальному провадженні у формі публічного обвинувачення.
Цивільний позов у справі не заявлено.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати відсутні .
Обвинуваченому у даному кримінальному провадженні на стадії судового розгляду запобіжний захід не обирався.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 370, 371, 373-376 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луза, Кіровської області, російської федерації винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання за ч.4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
Строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_3 рахувати із моменту звернення вироку до виконання.
Речові докази у справі: коробку мобільного телефону марки «Redmi Note 13 Pro», 8/256GB, ІМЕІ 1: НОМЕР_1 ; ІМЕІ 2: - НОМЕР_2 та чек № НОМЕР_3 твід 13 листопада 2024 року, переданого на зберігання у камеру зберіганння речових доказів Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області, повернути потерпілому ОСОБА_5 ; DVD-диски із відеозаписом з камер спостереження ломбарду «Скарбниця» по вул.Адама Міцкевича, 4 у м.Борислав Львівської області - залишити при матеріалах кримінального провадження.
Вирок суду може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Бориславський міський суд Львівської області протягом 30 днів з моменту проголошення.
Вирок не може бути оскаржений з підстав заперечення обставин, які не оспорювалися обвинуваченим та іншими учасниками судового процесу під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Головуючий суддя ОСОБА_7