ф
02 квітня 2025 року
м. Київ
справа №380/6398/22
адміністративне провадження № К/990/13133/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 380/6398/22 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення 10 березня 2020 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2014-2020 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 за 2014-2020 роки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
За змістом частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною першою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно із частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний позивачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовна практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, відсутність ознак, які відрізняють цю касаційну скаргу від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у справі за позовом ОСОБА_1 , розглянутої в порядку спрощеного позовного провадження, не підлягають касаційному оскарженню.
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Крім того, всупереч вимогам встановленим пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України позивач не зазначає підставу касаційного оскарження у взаємозв'язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, однак, у силу частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Отже, вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
На підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 248, 328, 333, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 380/6398/22 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний М.В. Білак Ж.М. Мельник-Томенко