02 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 465/3809/23 пров. № А/857/5723/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Запотічного І.І.,
Обрізко І.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м.Львова (головуючий суддя Ванівський Ю.М.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львові 24 січня 2025 року, у справі №465/3809/23 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,
24.05.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції у м. Львові, просив постанову про накладення адміністративного стягнення серія ГАБ №120395 по справі про адміністративне правопорушення від 03.05.2023 року скасувати та справу про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки квиток серії № НОМЕР_1 , НОМЕР_2 був придбаний позивачем для разової поїздки в одному транспортному засобі - у вагоні №1119, такий квиток вичерпав свою дію в момент, коли позивач вийшов з першого трамваю маршрутом №1. Суд першої інстанції заначив, що оцінивши зібрані в ході судового розгляду справи докази, суд першої інстанції дійшов переконання, що винесена поліцейським постанова ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи. Суд першої інстанції зазначив, що позивач не долучив жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували факт наявності в його діях адміністративного правопорушення, зафіксованих працівником поліції у постанові серії ГАБ №120395 від 03.05.2023 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 135 КУпАП, та дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 січня 2025 року та позов задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що жодні докази наявності факту правопорушення та жодні докази вини позивача у справі відсутні. Скаржник заперечує щодо наявності у діях ОСОБА_1 порушення норм КУпАП.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вжиття судом заходів повідомлення сторін про відкриття апеляційного провадження, за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, постановою інспектором 4 батальйону 3 роти 2 взводу Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенанта поліції Льода В.С. від 03.05.2023 року серія ГАБ №120395 притягнуто гр. ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 135 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 200 грн.
Згідно вказаної постанови 21.03.2023 року близько 12.30 год. у м. Львові ОСОБА_1 здійснював проїзд в електротранспорті, а саме трамваї №1 з документом, який не відповідає даному маршруту, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 135 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з таких підстав.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно дост.245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зст.280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно дост.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Так, порядок реалізації проїзних квитків та контролю за оплатою проїзду встановлюється відповідними підзаконними нормативними актами: Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Мінтрансзв'язку України від 27.12.2006 р. № 1196, Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 р. № 176, Правилами надання населенню послуг з перевезень міським електротранспортом, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2004р. № 1735 та іншими.
Відповідно до положень зазначених нормативних актів, пасажир здійснює оплату транспортних послуг за встановленим тарифом (вартістю). Тарифи та вартість проїзних квитків встановлюються відповідно до законодавства.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 41 ЗУ «Про автомобільний рух» передбачено, що пасажир зобов'язаний: мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток.
Безквитковий проїзд пасажира, в тому числі проїзд без реєстрації або компостування проїзного документа, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ст.135 КУпАП.
Відповідно до положень ст. 135 КУпАП - безквитковий проїзд пасажира, в тому числі проїзд без реєстрації або компостування проїзного документа, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років: у поїздах приміського, місцевого або дальнього сполучення - тягне за собою накладення штрафу в десятикратному розмірі від вартості проїзду; в міському транспорті - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості проїзду.
Правилами користування міським електричним транспортом у м. Львові № 361 передбачено, що разова поїздка тариф, який застосовується лише в одному транспортному засобі і надає можливість однієї поїздки до кінцевого пункту маршруту в одному напрямку.
Пункт 4.1. рішення Львівської міської ради № 361 встановлює, що право проїзду у громадському транспорті м. Львова надає відповідним чином завалідований разовий квиток або проїзний абонемент з чинним на дату поїздки терміном дії. Оплата проїзду та перевезення багажу здійснюється незалежно від відстані проїзду та ваги багажу згідно з встановленим тарифом. Завалідований квиток на разову поїздку дає право на одну поїздку у межах кінцевих зупинок маршруту в одному напрямку (п. 4.3. рішення Львівської міської ради № 361).
Відповідно до п. 6.3.1.5. рішення Львівської міської ради № 361 у разі виявлення контролером відсутності підстав для проїзду пасажир зобов'язаний придбати у контролера проїзний документ за тарифним планом «квиток у контролера» та завалідувати його і сплатити штраф у розмірі, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з п. 4.2 рішення Львівської міської ради №361 пасажир, увійшовши у салон рухомого складу, зобов'язаний негайно (одразу, першочергово, без затримок) оплатити проїзд (завалідувати проїзний документ) з використанням того обладнання оплати проїзду (валідації), яке встановлено у цьому транспортному засобі. Відсутність або часткова несправність певних засобів оплати проїзду (валідації) не звільняє пасажира від обов'язку оплатити проїзд в інший доступний у цьому транспортному засобі спосіб.
Відповідно до п. 6.4.1.6. рішення Львівської міської ради №361 у разі відмови від сплати штрафу або порушення пасажиром громадського правопорядку контролер зобов'язаний звернутися до Національної поліції.
Завданням поліцейського є охорона прав і свобод людини, а також забезпечення публічної безпеки і порядку.
Пунктом 10 частини 1 статті 23 ЗУ «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція, відповідно до покладених на неї завдань, вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річних портах, інших публічних місцях.
Статтею 4 Закону України «Про міський електричний транспорт» визначено, що право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка, посвідчення або довідка, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєстрований електронний квиток.
Частиною 2 ст. 135 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність у виді накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості проїзду за безквитковий проїзд пасажира, в тому числі проїзд без реєстрації або компостування проїзного документа, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років в міському транспорті.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Докази надають суду учасники справи. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних у справі доказів.
За правилами ст.252 КУпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме по собі описання адміністративного правопорушення в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може бути належним доказом його вчинення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує його фіксування.
Таким чином, сам опис адміністративного правопорушення у постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Лише фіксація вчинення особою адміністративного правопорушення, а не притягнення його до адміністративної відповідальності, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі.
Так, згідно оскаржуваної постанови позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.135 КпАП України за безквитковий проїзд.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем до матеріалів справи не долучено жодних доказів, які суд міг би оцінити та на підставі яких встановити факт порушення позивачем правил користування міським електричним транспортом у м. Львові. Відсутність належних та допустимих доказів свідчить про необґрунтованість заперечень відповідача та неможливість підтвердженням ним своїх доводів. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити наявність правопорушення з боку позивача.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп2010 констатовано, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України.
Відповідно до ч.2 ст.62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Окрім того, на обов'язок доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24.04.2019 (справа №537/4012/16-а), від 08.11.2018 (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15.11.2018 (справа № 524/7184/16-а).
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідач при винесені оскаржуваної постанови належним чином не задокументував наявність правопорушення, що унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні, а тому постанова серії ГАБ №120395 підлягає скасуванню.
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову повністю.
Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України при задоволенні позову стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягають відшкодуванню всі судові витрати.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 536,80 грн та за подання апеляційної скарги у сумі 908,40 грн.
Судом апеляційної інстанції враховано, що наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року №73 затверджено Положення про Департамент патрульної поліції (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 № 887), у пункті 4 якого закріплено, що Департамент організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріальне-технічне та фінансове забезпечення.
Відповідно до пункту 2 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту.
Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності (пункт 8 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції зі змінами).
Департамент фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом, та забезпечує їх цільове використання (пункт 9 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції із змінами).
Тобто, Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує бюджетних коштів, отже не являється їх розпорядником.
У зв'язку з викладеним судові витрати підлягають стягненню саме з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України або шляхом відшкодування коштів з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції.
Аналогічна правова позиція щодо суб'єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 757/52466/18-а та Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 543/775/17.
Керуючись статтями 241, 243, 286, 308, 311, 317, 321, 325, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 січня 2025 року у справі № 465/3809/23 скасувати та позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови - задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серія ГАБ №120395 по справі про адміністративне правопорушення від 03 травня 2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (місце знаходження: вул. Федора Ернста, 3, м.Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. згідно квитанції №32528798800006917601 від 17.05.2023 та за подання апеляційної скарги у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 40 коп. згідно квитанції №6132-7689-7711-5800 від 31.01.2025.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. І. Запотічний
І. М. Обрізко