02 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/10006/24 пров. № А/857/1411/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Глушко І.В.,
суддя Запотічний І.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року (головуючий суддя Лозовський О.А., м.Луцьк) у справі №140/10006/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
19.09.2024 позивач ( ОСОБА_1 ) звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (відповідач), в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке наведене в протоколі від 26.07.2024 №9/в, в частині відмови в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги; зобов'язати відповідача призначити і виплатити одноразову грошову допомогу, як особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок отримання травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Позов обґрунтовує тим, що проходив військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 та 02.11.2022 звільнений у запас та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. За результатом огляду 31.07.2023 обласною МСЕК Волинського обласного бюро МСЕК позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 25% внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини. У зв'язку з чим позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про виплату одноразової грошової допомоги та надав необхідні документи. Листом від 06.08.2024 №1835 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини встановлено 31.07.2023, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби 02.11.2022, що не відповідає підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, апелянт вважає, що набув і реалізував право на передбачену п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-ХІІ одноразову грошову допомогу у встановленому законодавством порядку, а рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги є помилковим, прийнятим без урахування всіх обставин, які мали значення при вирішенні цього питання. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
25.02.2025 відповідачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. У відзиві зазначає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він об'єктивно не мав можливості звернутися до уповноваженого органу із заявою та надати відповідні документи до МСЕК для встановлення ступеня втрати працездатності у визначений законом строк через непереборні обставини, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, а також вживав всіх необхідних заходів для цього (оформлення нотаріально посвідченої довіреності для представника, надсилання документів поштою - тощо). Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
24.02.2022 ОСОБА_1 призваний па військову службу відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію».
02.11.2022 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2022 №284 ОСОБА_1 звільнено у запас згідно підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв'язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю другої групи) та виключено зі списків особового складу частини.
Відповідно до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №026830, виданої Обласною медико-соціальною експертною комісією Волинського обласного бюро МСЕК, зазначено, що ступінь втрати професійної працездатності позивача у відсотках складає 25 відсотків. Травма, поранення, так, пов'язані із захистом Батьківщини. Датою огляду зазначено 31.07.2023.
У подальшому, 25.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності під час захисту Батьківщини.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.08.2024 №1835 повідомлено про те, що за результатами розгляду поданих ним документів комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум 26.07.2024 прийнято рішення (протокол №9/в (пункт 81), яким відмовлено в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.
Як слідує з протоколу №9/9 від 26.07.2024 підставою для відмови в призначенні одноразової грошової допомоги вказано те, що встановлення ступеня втрати працездатності 31.07.2024 відбулося понад тримісячний термін після звільнення позивача з військової служби 02.11.2022, передбаченого пунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Вважаючи відмову відповідача у виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою професійної працездатності протиправною, позивач звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (Закон №2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантію військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (Закон №2011-ХІІ).
Статтею 16 Закону №2011-ХІІ регламентовано питання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Частиною 1 статті 16 Закону №2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов'язаних з проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; 4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; 6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві; 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби; 8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов'язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби; 9) отримання військовозобов'язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов'язків служби у військовому резерві.
Разом з тим, згідно пункту 7 частини 2 цієї статті 16 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Відповідно до частини 9 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок № 975).
Відповідно до пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зазначає, що саме дата, яка зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, є моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.03.2024 у справі №280/8617/21, від 08.04.2024 у справі №240/512/22, від 26.04.2024 у справі №260/2081/23, від 08.05.2024 у справі № 240/17749/20.
Згідно з абзацом пункту 7 Порядку №975 у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.
Тобто, і Закон №2011-XII і Порядок №975 однаково регулюють питання виникнення у особи права на призначення одноразової грошової допомоги у разі отримання травми під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, обмежуючи таке тримісячним строком після звільнення її з військової служби.
Застережень щодо відходу від цього строку з будь-яких причин ні Закон №2011-XII, ні Порядок №975 не містять.
Верховний Суд у постанові від 08.11.2023 у справі №320/4821/19, аналізуючи положення пункту 7 частини другої статті 16 Закону №2011-XII, дійшов висновку, що у разі встановлення особі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, то права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у такої особи не виникає. Суд також вказав, що остання є спеціальною правовою нормою, яка містить критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, зокрема: суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці та особи звільнені з військової служби; визначений час настання страхового випадку (встановлення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності) - військовослужбовці та особи, звільнені з військової служби, які частково втратили працездатність внаслідок отримання поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов'язків військової служби; відсутність умови про встановлення втрати працездатності без встановлення інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що аналіз вищевказаних положень Закону №2011-ХІІ та Порядку №975 дозволяє дійти висновку про те, що право звільненої з військової служби особи на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку із частковою втратою працездатності обмежено: тримісячним строком для встановлення такій особі часткової втрати працездатності, що рахується з дня звільнення такої особи з військової служби; причинами отримання такою особою поранення (контузії, травми або каліцтва) або захворювання, оскільки останні повинні бути набуті особою саме під час виконання нею обов'язків військової служби. Встановлення законодавцем обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову).
Вищезазначене підтверджується позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі №161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а, у яких колегія суддів Верховного Суду дійшла обґрунтованого висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість в будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об'єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.04.2024, повертаючи справу №540/3059/20 на новий розгляд, вказав, що при розгляді подібних спорів суди повинні встановити, чи були вчинені особою всі залежні від неї дії щодо отримання довідки МСЕК у строки, які надають право на отримання одноразової грошової допомоги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що встановлений законодавством тримісячний строк для встановлення особі часткової втрати працездатності рахується з дня звільнення такої особи з військової служби, є преклюзивним і підлягає поновленню лише у виключних випадках у зв'язку із наявністю об'єктивно непереборних обставин, які пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені доказами, належність яких повинна бути перевірена уповноваженим органом або судом.
Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає наступне.
Обласною МСЕК Волинського обласного бюро МСЕ на підставі акту огляду МСЕК №840 позивачу встановлено ступінь втрати професійної працездатності 25% одноразово, травма, поранення, так пов'язані із захистом Батьківщини, дата встановлення страхового випадку 04.07.2023, що підтверджується довідкою серії 12 ААА №026830 від 31.07.2023.
Як вказано у Витягу з протоколу засідання 16 Регіональної ВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця №1428 від 04.07.2023, мінно-вибухова травма (14.05.2022) ОСОБА_1 підтверджена довідкою про обставини травми (поранення…) №218/527 від 02.11.2022 командира в/ч НОМЕР_1 , довідкою ВЛК від 13.06.2022 №62/9, виданою КНП «Міська комунальна лікарня №3» ТМР, довідкою ВЛК від 20.07.2022 №486 в/ч НОМЕР_2 , військово-медичними та медичними документами і така травма, поранення, ТАК, пов'язані із захистом Батьківщини
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 НОМЕР_1 від 02.11.2022 №284 ОСОБА_1 звільнено у запас згідно підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв'язку із наявністю дружини із числа осіб з інвалідністю другої групи) та виключено зі списків особового складу частини.
Таким чином, позивач звільнився з військової служби не за станом здоров'я, доказів того що він після звільнення 02.11.2022 перебував на стаціонарному лікуванні або проходив реабілітацію ОСОБА_1 не надано.
При цьому, втрату 25% працездатності без встановлення інвалідності через отримання травми під час виконання обов'язків військової служби позивачу встановлено 31.07.2023, дата страхового випадку 04.07.2023 (довідка обласної МСЕК серії 12 ААА №026830 від 31.07.2023), тобто через вісім місяців після звільнення ОСОБА_1 з військової служби 02.11.2022.
Таким чином, встановлені на підставі наявних у справі належних та допустимих доказів фактичні обставини дають підстави колегії суддів стверджувати, що встановлення позивачу ступеню втрати працездатності відбулося поза межами, визначеного Законом №2011-XII та Порядком № 975 присічного трьохмісячного строку після звільнення його з військової служби, з дотриманням якого законодавець пов'язує наявність права на отримання спірної одноразової грошової допомоги, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність прийняття відповідачем рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-XII.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 140/10006/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. В. Глушко
І. І. Запотічний