02 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/202/24 пров. № А/857/6346/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року (ухвалене головуючим - суддею Дудар О.М. у м. Рівне) у справі № 460/202/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання рішення протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 29.11.2023 №172850023948 про відмову у призначенні пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, починаючи з 08.10.2023, зарахувавши до спеціального стажу за Списком №2 період роботи у Комунальному підприємстві «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради з 11.05.2007 по 15.01.2008.
В обґрунтування позовних вимог позивачка посилається на те, що після досягнення 50-річного віку позивач звернулася до органу пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області відмовило у призначенні пенсії з тих підстав, що заявниця не досягла пенсійного віку (55 років), визначеного п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Позивач, посилаючись на положення п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VІІІ, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, переконана, що досягла віку, необхідного для призначення такої пенсії. Окрім цього, відповідачем-2 не зараховано до страхового стажу період роботи з 11.05.2007 до 15.01.2008 у Комунальному підприємстві «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.01.2025 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 29.11.2023 №172850023948 про відмову у призначенні пенсії. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області області призначити ОСОБА_1 з 08.10.2023 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до її загального страхового стажу період роботи з 11.05.2007 до 15.01.2008 у Комунальному підприємстві «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 з 08.10.2023 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, Головне управління пенсійного фонду України в Рівненській області, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 24.11.2023 позивачка, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Зазначена заява була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області: 29.11.2023 прийнято рішення №172850023948 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Цим рішенням ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з тим, що заявниця не досягла необхідного пенсійного віку.
У рішенні зазначено, що до пільгового стажу, зокрема, не зараховано періоди роботи з 11.05.2007 до 15.01.2008, оскільки заявницею не надано наказ по підприємству про проведення первинної атестації на відповідному робочому місці та за період з 22.07.2002 до 31.10.2002 одержання матеріальної допомоги по безробіттю.
Вважаючи рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та дії щодо незарахування до пільгового стажу періоду роботи з 11.05.2007 до 15.01.2008 протиправними, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Що стосується права позивачки на призначення пенсії на підставі пункту «б» ч. 1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то суд апеляційної інстанції звертає увагу на таке.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 360/3611/20 розглядала можливість призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі пункту «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». За результатами розгляду 03.11.2021 прийняла постанову у якій вказала, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 з одного боку, та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - з іншого в частині досягнення віку для набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі необхідно застосувати саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, а не Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зважаючи на наведене, твердження відповідача про застосування до спірних правовідносин ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є необґрунтованими.
Згідно з пунктом «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Сторони не заперечують, що позивачка на момент звернення із заявою про призначення пенсії досягла віку 50 років та має стаж роботи не менше 20 років, а саме 22 роки 01 місяць 12 днів, з них не менше 10 років необхідного пільгового стажу, а саме 10 років 07 місяців 14 днів.
Отже, відповідач неправомірно відмовив позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а тому рішення відповідача з цього приводу необхідно скасувати та зобов'язати відповідача вчинити відповідні дії.
Зважаючи на такий висновок, адміністративний позов необхідно задовольнити.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23 січня 2025 року у справі № 460/202/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула