01 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/4253/24 пров. № А/857/24199/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Волинської митниці на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року (суддя - Сорока Ю.Ю., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопрім" до Волинської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Біопрім" у квітні 2024 року звернулося до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000643/1 від 19 жовтня 2023 року та №UA205140/2023/000647/1 від 24 жовтня 2023 року; визнати протиправним та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2023/007020 від 19 жовтня 2023 року та №UA205140/2023/007075 від 24 жовтня 2023 року. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішення про коригування митної вартості товарів відповідач прийняв за відсутності обґрунтованих підстав вважати, що декларантом заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, та в порушення положень Митного кодексу України митний орган не навів аргументованих доводів на підтвердження висновків про неповноту відомостей щодо складових митної вартості. Позивач зазначає, що декларантом на підтвердження заявленої митної вартості і обраного методу її визначення було подано усі необхідні документи. Ці документи не містять розбіжностей, що могли б вплинути на невірний розрахунок митної вартості, не містять ознак підробки та відображають усі відомості, що підтверджують ціну товару. Натомість, зазначені митницею у повідомленнях декларанту та у рішеннях про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття спірних рішень про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об'єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року позов задоволено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає стосовно декларації країни відправлення в якій відсутнє числове значення вартості товарів, що не підтверджує ціну товарів, заявлену в інвойсах, що відповідно до Додатку 37 Регламенту Комісії ЄС №2454/93 від 02.07.1993 щодо застосування Регламенту Ради ЄС №2913/92 про Митний Кодекс Співтовариства, графа 46 «Статистична вартість» ЄАД має містити статистичну вартість, виражену у валюті країни - члена ЄС, у якій здійснюються експортні формальності. Вказує, що судом першої інстанції не було враховано розбіжність, що довідка про транспортні витрати №24/10 від 24.10.2022 видана ТОВ ФФШ.В.CMR №20231016-1, 20231016-2 від 16.10.2022 перевізником є « ОСОБА_1 ». Стосовно прайс-листа зазначає, що такий був самостійно поданий декларантом, а митниця зобов'язана перевіряти всі документи, подані в митних цілях. Вважає, що декларантом не було усунуто чи спростовано неточності щодо числових значень складових заявленої митної вартості. Стосовно витрат на професійну правову допомогу, то вказує, що стягнення 5000 грн є завищеним та не відповідає критерію розумності їх розміру. Стосовно витрат, пов'язаних із залучення перекладача, вважає, що такі не підлягали стягненню з відповідача.
Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 01 лютого 2023 року Товариством з обмеженою відповідальністю “БІОПРІМ» (Покупцем) було укладено зовнішньоекономічний контракт №01-02/23 з компанією NHU EUROPE GmbH, Німеччина (Продавцем), за умовами якого Продавець продає, а Покупець купує на умовах цього контракту Товар згідно Специфікацій.
Пунктом 2.1. контракту передбачено що ціна товару вказана у Специфікаціях до цього контракту.
Згідно пункту 3.1. контракту умови оплати встановлені наступні:100% - протягом 30 днів з дня інвойсу, якщо інше не передбачено в специфікації.
На виконання вказаного контракту Продавцем було поставлено Покупцю товари за Специфікацією №24 від 21.09.2023.
19.10.2023 позивачем для здійснення митного оформлення товарів: товару №1 - “Сполуки з амінною функціональною групою: Taurine Food Grade /Таурін харчовий/- 21000кг, у формі білого кристалічного порошку. Вміст діючої речовини - 99,5%-99,7%.CAS № 107-35-7. Хімічна формула C2H7NO3S. Номер партії: 0523060028, 0523060057, 0523070020, 0523070021. Використовується в харчовій промисловості. Не є товаром військового призначення та подвійного використання. Не містить накотичні засоби, психотропні речовини, пре курсори. Виробник - ZHEJIANG NHU PHARMACEUTICAL CO. LTD. Торговельна марка - COVITAS. Країна виробництва - CN» до відділу митного оформлення №1 митного поста “Луцьк» Волинської митниці було подано електронну митну декларацію №23UA205140087116U2 та документи, передбачені нормами чинного Митного кодексу України, на підставі яких товари були куплені та доставлені до митного кордону України, а саме: зовнішньоекономічний контракт №01-02/23 від 01.02.2023; специфікація №24 від 21.09.2023; інвойс №610789 від 13.10.2023; міжнародна товаротранспортна накладна б/н від 10.10.2023; прайс-лист б/н від 21.09.2023; експортна митна декларація країни відправлення №23DE523017682009B1 від 12.10.2023; лист - підтвердження продажу №515174 від 21.09.2023.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митницею встановлено, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містять наступні розбіжності:
в декларації країни відправлення 23DE523017682009B1 від 12.10.2023 відсутнє числове значення вартості товарів, що не підтверджує ціну товарів, заявлену в інвойсі №610789 від 13.10.2023;
прайс-лист товару б/н від 21.09.2023 є пропозицією від відправника NHU EUROPE GmbH, а не виробників товарів, тоді як відповідно до VII статті ГАТТ прайс-лист повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу;
згідно п.2.1 Контракту №01-02/23 від 01.02.2023 кількість, ціна і вантажовідправник вказуються в специфікації. Відповідно до специфікації №24 від 21.09.2023 вантажовідправником є NHU EUROPE GmbH, проте в гр.22 CMR б/н від 10.10.2023 вантажовідправником вказано Bardoterminal GmbH.
Згідно вимог наказу ДМСУ від 01.07.2021 №476 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» та згідно ст.53 та ст.54 Митного кодексу України декларанту було запропоновано надати в 10-денний термін наступні додаткові документи:
договір із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором;
виписку з бухгалтерської документації;
каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;
платіжні документи.
19.10.2023 декларант разом з листом №19/10/2023-1 надав додаткові документи, а саме:
податкову накладну №89 від 06.09.2023, а також повідомив про ненадання інших додаткових документів на вимогу митного органу.
Оскільки документи, що були подані на вимогу митного органу, не усувають вищезазначені невідповідності, а інші додаткові документи не надано, тому відповідач прийняв оскаржувані картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2023/007020 від 19.10.2023 та рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000643/1 від 19.10.2023, в якому митну вартість Товару 1 визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 Митного кодексу України, відповідно до наказу ДМСУ від 01.07.2021 №476 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби, а саме:
на Товар №1 на рівні - 2,67 дол. США за МД №UA209230/2023/94281 від 06.09.2023;
Товар було випущено у вільний обіг за МД №23UA205140087352U9 від 19.10.2023 із застосуванням положень частини сьомої статті 55 МК України.
Також, 13.04.2023 ТОВ “БІОПРІМ» було укладено зовнішньоекономічний контракт №13-04/23 з компанією Misma GmbH, Німеччина, згідно якого остання виступила продавцем, а Позивач - покупцем, за умовами якого продавець продає, а покупець купує на умовах цього договору товар згідно Специфікацій.
Пунктом 2.1. контракту передбачено що ціна товару вказана у специфікаціях до цього контракту.
Згідно пункту 3.1. контракту умови оплати встановлені наступні:100% - протягом 30 днів з дня інвойсу, якщо інше не передбачено в специфікації.
24.10.2023 позивачем для здійснення митного оформлення товарів: “№1 - Продукт, що отримується процесом синтезу, похідні кетонів та хінонів: KAVIST (Vitamin K3 MNB)/КАВІСТ (Вітамін К3 МРБ (менадіон нікотинаміду бісульфід, вміст мін 96,52%), №2 - Порошкоподібна форма вітаміну H (D-біотин) на носії карбонаті кальцію - Biotin 2% Feed Grade / Біотин 2% кормовий, що надійшли на митну територію України за вищевказаним зовнішньоекономічним контрактом №13-04/23 та згідно Специфікацій №23 та №24 від 04.10.2023, до відділу митного оформлення №1 митного поста «Луцьк» Волинської митниці було подано електронну митну декларацію №23UA205140088708U3 та документи щодо вищевказаного товару, передбачені нормами чинного Митного кодексу України, серед них, зокрема: зовнішньоекономічний контракт №13-04/23 від 13.04.2023; специфікації №23 та №24 від 04.10.2023; інвойси №RE23139 та №RE23140 від 04.10.2023; прайс-лист б/н від 04.10.2023; експортна митна декларація країни відправлення від 16.10.2023р №23DE485117947079B0; транзитна декларація Т1 №23DE485172397344J0 від 17.10.2023; договір транспортної експедиції №02-1135 від 12.10.2023; довідка про транспортні витрати №24/10 від 24.10.2023; міжнародні товаротранспортні накладні CMR №20231016-1 та №20231016-2 від 16.10.2023.
Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митницею встановлено, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом та містять наступні розбіжності:
в декларації країни відправлення 23DE523017682009B1 від 12.10.2023 відсутнє числове значення вартості товарів, що не підтверджує ціну товару 2, заявлену в інвойсі №RE23140 від 04.10.2023;
супровідний документ Т1 №23DE485172397344J0 від 17.10.2023 містить інформацію щодо транзитної операції товару 1, декларація країни відправлення не подана до митного оформлення;
прайс-лист товару б/н від 04.10.2023 є пропозицією від відправника Misma GmbH, а не виробників товарів, тоді як відповідно до VII статті ГАТТ прайс-лист повинен бути виданий для загального (широкого) кола покупців та містити весь асортимент продукції, який виробник пропонує для продажу;
довідка про транспортні витрати № 24/10 від 24.10.2022 видана ТОВ ФФШ. В CMR № 20231016-1, 20231016-2 від 16.10.2022 перевізником є « ОСОБА_1 ».
Згідно вимог наказу ДМСУ від 01.07.2021 №476 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» та згідно ст.53 та ст.54 Митного кодексу України декларанту було запропоновано надати в 10-денний термін наступні додаткові документи:
договір із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором;
виписку з бухгалтерської документації;
каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;
декларацію країни відправлення;
платіжні документи;
транспортні документи.
Декларантом на вимогу митниці надано:
податкову накладну №191;
податкову накладну №158;
договір про перевезення №02-1135 від 12.10.2023;
лист ТОВ "БІОПРІМ" щодо поданих документів №24/10/2023-1 від 24.10.2023.
Інших документів, що витребовувала митниця декларантом не надано, про що повідомлено листом №24/10/2023-1 від 24.10.2023.
Оскільки документи, що були подані на вимогу митного органу, не усувають вищезазначені невідповідності, а інші додаткові документи не надано, тому відповідач прийняв оскаржувані картку відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № №UA205140/2023/007075 від 24.10.2023 та рішення про коригування митної вартості товарів № UA205140/2023/000647/1від 24.10.2023, в якому митну вартість товару визначено за резервним методом згідно зі статтею 64 Митного кодексу України, відповідно до наказу ДМСУ від 01.07.2021 №476 “Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України» на підставі цінової інформації ЄАІС Держмитслужби, а саме:
товар 1 на рівні - 22,38 дол. США /кг за МД від 27.03.2023 №UA205140/2023/23545.
В подальшому, товар було випущено у вільний обіг за МД №23UA205140088995U1 від 24.10.2023 року із застосуванням положень частини сьомої статті 55 МК України.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина 1 статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами 1, 2 статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1, 2 статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено частиною 1 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 2 статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як визначено частиною п'ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.
У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 МК України).
Із наведених положень випливає, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за основним методом (за ціною договору (контракту).
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Наведені норми зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).
Згідно з частиною 1 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У розглядуваному випадку спірні рішення прийняті відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини 6 статті 54 МК України: декларант не надав усіх додаткових документів, витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.
Як визначено частиною 2 статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).
У розумінні частини п'ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.
Згідно з матеріалами справи, для підтвердження заявленої митної вартості за основним методом за ціною договору (контракту) декларант подав:
разом із МД №23UA205140087116U2 від 19.10.2023 подав документи на підставі яких товари були куплені та доставлені до митного кордону України, а саме: зовнішньоекономічний контракт №01-02/23 від 01.02.2023; специфікація №24 від 21.09.2023; інвойс №610789 від 13.10.2023; міжнародна товаротранспортна накладна б/н від 10.10.2023; прайс-лист б/н від 21.09.2023; експортна митна декларація країни відправлення №23DE523017682009B1 від 12.10.2023; лист - підтвердження продажу №515174 від 21.09.2023;
разом із МД №23UA205140088708U3 від 24.10.2023 подав документи, передбачені нормами чинного Митного кодексу України, а саме: зовнішньоекономічний контракт №13-04/23 від 13.04.2023; специфікації №23 та №24 від 04.10.2023; інвойси №RE23139 та №RE23140 від 04.10.2023; прайс-лист б/н від 04.10.2023; експортна митна декларація країни відправлення від 16.10.2023р №23DE485117947079B0; транзитна декларація Т1 №23DE485172397344J0 від 17.10.2023; договір транспортної експедиції №02-1135 від 12.10.2023; довідка про транспортні витрати №24/10 від 24.10.2023; міжнародні товаротранспортні накладні CMR №20231016-1 та №20231016-2 від 16.10.2023.
Крім того, на підтвердження складових митної вартості декларант надав митному органу листи:
№24/10/2023-1 від 24.10.2023 з додатковими документами:
документи бухгалтерського та податкового обліку, що стосуються руху ідентичних та/або подібних оцінюваному товару в середині країни: податкова накладна №158 від 14.09.2023, податкова накладна №191 від 19.09.2023;
транспортні документи: протокол узгодження ціни до договору №02-1135 від 12.10.2023, договір №02-1135 від 12.10.2023;
№19/10/2023-1 від 19.10.2023 з додатковими документами, а саме:
податкову накладну №89 від 06.09.2023.
Стосовно виявлених митним органом розбіжностей у поданих разом з МД №23UA205140087116U2 від 19.10.2023 та №23UA205140088708U3 від 24.10.2023 документах, які слугували підставою для прийняття карток відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2023/007020 від 19 жовтня 2023 року та №UA205140/2023/007075 від 24 жовтня 2023 року та рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000643/1 від 19 жовтня 2023 року та №UA205140/2023/000647/1 від 24 жовтня 2023 року, відповідно, слід зазначити наступне.
Апелянт покликається на те, що в деклараціях країни відправлення №23DE523017682009B1 від 12.10.2023 відсутнє числове значення вартості товарів, що не підтверджує ціну товарів, заявлену в інвойсах №RE23140 від 04.10.2023.
Зазначає, що відповідно до Додатку 37 Регламенту Комісії ЄС №2454/93 від 02.07.1993 щодо застосування Регламенту Ради ЄС №2913/92 про Митний Кодекс Співтовариства, графа 46 «Статистична вартість» ЄАД має містити статистичну вартість, виражену у валюті країни - члена ЄС, у якій здійснюються експортні формальності.
Колегія суддів зазначає, що апелянт не взяв до уваги той факт, подана Позивачем митна декларація країни відправлення №23DE523017682009B1 від 12.10.2023 - є експортним супровідним документом, який оформлюється та видається декларанту (продавцю) митницею відправлення. Так, згідно ст. 796а вищевказаного Регламенту Комісії (EEC) № 2454/93 від 2 липня 1993 (CCIP) митниця експорту надає дозвіл на випуск товарів шляхом видачі декларанту експортного супровідного документа. Експортний супровідний документ повинен відповідати зразку та приміткам у Додатку 45g. Якщо експортний вантаж складається з більш ніж одного найменування, експортний супровідний документ повинен бути доповнений переліком товарів, що відповідає зразку та приміткам у Додатку 45h. Він є невід'ємною частиною експортного супровідного документа. (текст Регламенту опубліковано на офіційному сайті Європейського Союзу за посиланням: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A01993R2454-20151208 ).
Вищевказана декларація країни відправлення є саме експортним супровідним документом з переліками товарів, про це зазначено в боковій вертикальній графі декларації: Ausfuhrbegleitdokument - Експортний супровідний документ та на аркуші 2 доповнення до неї, де вказано назву - LISTE DER WARENPOSITIONEN - AUSFUHR - та перекладено як «список товарних позицій - експорт», тобто аркуш 2 є переліком товарів. За формою та змістом всі ці документи відповідають вищевказаним Додатку 45g та Додатку 45h та приміткам до них.
Отже, вищевказаний документ №23DE523017682009B1 від 12.10.2023, який виданий декларанту (продавцю товару) митницею відправлення в Німеччині, відповідає Регламенту Комісії (EEC) № 2454/93 та містить всі необхідні дані, які передбачені законодавством Європейського Союзу.
Виходячи з викладеного та посилань апелянта на документи ЄС, які визначають поняття «статистична вартість» чи «статистична цінність», останній не довів з посиланням на конкретні правові норми, що митна декларація країни відправлення 23DE523017682009B1 від 12.10.2023р. (експортний супровідний документ), отримана від продавця товару та подана відповідачу, має містити цифрові значення фактурної/митної/статистичної вартості товару.
Апелянт також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що прайс-лист є документом довільної форми й чинне законодавство не встановлює вимог до форми та змісту прайс-листів, які можуть оформлюватись не лише виробником товару, а й продавцем у довільній формі на власний розсуд.
Однак, саме такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №815/2443/18.
Апелянт зазначає, що прайс-лист товару разом з митною декларацією МД№23UA205140088708U3 від 24.10.2023 року є лише пропозицією від відправника товару, та посилається на наказ Міністерства фінансів України від 20.09.2012 року №1011 «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій», яким встановлено код документу 3014 і тому, на думку відповідача, даний документ повинен бути виданий виробником товару, а не відправником. Проте зазначений наказ встановлює лише код документу, але аж ніяк не вимоги до того, хто може видавати прайс-листи чи яку інформацію вони мають містити.
В жодному нормативному акті не встановлено, що прайс-лист повинен видаватися виробником товару. Крім того, товари, заявлені до миного оформлення в митній декларації №23UA205140088708U3, продавалися не виробником, а компанією Misma GmbH, з якою у Позивача укладено зовнішньоекономічний контракт № 13- 04/23, тому логічно, що прайс-лист наданий саме продавцем, оскільки безпосередньо з виробниками товарів жодних договірних відносин у позивача немає.
Прайс-листи подавалися Позивачем для додаткового підтвердження ціни товару та його митної вартості. Відображена у них інформація щодо вартості одиниці товару в повній мірі відповідає вартості, що визначена у поданих до митного оформлення специфікаціях та інвойсах (рахунках-фактурах).
Колегія суддів погоджується, що судом першої інстанції надано належну оцінку і прайс-листам, і зауваженням відповідача до них, тому суд, посилаючись на норми права та позицію Верховного Суду, прийшов до правомірного висновку.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що судом першої інстанції не було враховано розбіжність встановлену митним органом, що довідка про транспортні витрати №24/10 від 24.10.2022 видана ТОВ ФФШ. В CMR № 20231016-1, 20231016-2 від 16.10.2022 перевізником є « ОСОБА_1 ».
Відповідач вважає, що вищезазначені документи містять розбіжності. Як зазначає відповідач, у автотранспортних накладних CMR - №20231016-1 від 16.10.2023 року та №20231016-2 від 16.10.2023 року, які надавалися декларантом під час митного оформлення, містилась інформація про перевізника P.E. VOZNIUK SERHII, що суперечить інформації з довідки про транспортні витрати №24/10 від 24.10.2023, оскільки довідка про транспортні витрати №24/10 від 24.10.2023 видана ТОВ «ФАСТ ФРЕЙТ ШИППІНГ», вказане призвело до сумніву митниці в частині впливу третіх осіб на формування ціни товару, включаючи перевезення, що призводить до обґрунтованих сумнівів у частині підтвердження витрат на транспортування, які є однією зі складових митної вартості.
Колегія суддів зазначає, що позивач на підтвердження понесених витрат на транспортування товарів до місця ввезення на митну територію України надав відповідачу договір транспортної експедиції №02-1135 від 12.10.2023р., довідку про транспортні витрати №24/10 від 24.10.2023р., міжнародні товаротранспортні накладні СМR №20231016-1 та №20231016-2 від 16.10.2023р. та додатково подав протокол узгодження ціни до договору № 02-1135 від 12.10.23р.
Експедитор ТОВ «ФАСТ ФРЕЙТ ШИППІНГ» відповідно до п. 3.1. договору транспортної експедиції №02-1135 від 12.10.2023р. має право від свого імені та за рахунок замовника (Позивача) укладати договори з транспортними організаціями, контейнерними лінями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та іншими організаціями, що він і зробив, залучивши до перевезення товару перевізника P.E. VOZNIUK SERHII.
Як передбачено вказаним пунктом договору, документом, який підтверджує наявність і зміст такого договору з транспортними організаціями, є транспортний документ - коносамент (B/L), автомобільна транспортна накладна (CMR), авіанакладна (AWB), залізнична транспортна накладна. Пунктом 4.1. Договору передбачено, що надані за даним Договором послуги оплачуються Замовником по погоджених ставках на підставі Протоколу узгодження договірної ціни, що є невід'ємною частиною даного Договору у гривнях з оплатою банківської комісії банку відправника й кореспондентських банків за рахунок Замовника.
Також залучення третіх осіб експедитором дозволено Законом України «Про транспортно-експедиторську діяльність», зокрема ст.9 даного Закону.
Виходячи з цього, не зрозуміло, яким чином залучення ТОВ «ФАСТ ФРЕЙТ ШИППІНГ» перевізника ставить під сумнів заявлені та підтверджені документально транспортні витрати Позивача, суму яких визначив та погодив з позивачем саме ТОВ «ФАСТ ФРЕЙТ ШИППІНГ» як окремий суб'єкт господарювання, експедитор та безпосередній учасник договірних відносин з Позивачем.
Отже, апеляційний суд погоджується, що будь-які розбіжності щодо поданих документів, які мають вплив на правильність визначення митної вартості відсутні.
Вимога про надання додаткових документів, перелік яких визначено у частині третій статті 53 МК України та про надання яких вказано у повідомленні декларанту, може мати місце лише тоді, коли подані згідно з частиною другою цієї статті документи містять такі розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.
Однак, за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).
Тому, безпідставною є вимога митного органу надати додаткові документи для підтвердження митної вартості.
Апеляційний суд резюмує, що відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору, а його сумніви ґрунтуються виключно на припущеннях.
Також слід зазначити, що застосування другорядного - резервного методу визначення митної вартості товару передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
За змістом пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товару, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року №598 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 червня 2012 року за №883/21195), у рішенні про коригування митної вартості зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом. Посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Таким чином, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 08 лютого 2019 року у справі №825/648/17.
Натомість, у спірних рішеннях митний орган лише вказав номери та дати митних декларацій (від 27.03.2023 №UA205140/2023/23545, №UA209230/2023/94281 від 06.09.2023), на основі яких було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
За усталеною та послідовною практикою Верховного Суду (постанови від 10 червня 2021 року у справі №815/6854/17, від 14 липня 2020 року у справі №809/1734/16) приписами МК України встановлено, що митний орган, здійснюючи митний контроль, зокрема, при визначені митної вартості, має діяти у спосіб, який визначено МК України. При цьому наявна інформація, яка міститься в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, повинна мати лише допоміжний характер. Митним законодавством встановлений вичерпний перелік документів, які зобов'язаний надати декларант на підтвердження митної вартості товару. Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Отже, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
На переконання суду, відповідач не довів належними, достатніми та беззаперечними доказами, що надані декларантом документи у своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар (чи підлягає сплаті), та що такі документи не дають можливість здійснити митне оформлення товару за визначеним декларантом основним методом, як і не довів правових підстав для застосування резервного методу.
Апеляційний суд резюмує, що рішення про коригування митної вартості товарів №UA205140/2023/000643/1 від 19 жовтня 2023 року та №UA205140/2023/000647/1 від 24 жовтня 2023 року та картки відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205140/2023/007020 від 19 жовтня 2023 року та №UA205140/2023/007075 від 24 жовтня 2023 року в контексті норм частини другої статті 55 МК України є необґрунтованими.
Стосовно судових витрат понесених позивачем в суді першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
У позовній заяві позивач просив при задоволенні адміністративного позову стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань митниці понесені судові витрати, які складаються з судового збору в сумі 7700,15 грн, витрат на правничу допомогу в сумі 23000,00 грн та витрат, пов'язаних із залученням перекладача, в сумі 6740,00 грн.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач, обґрунтовуючи понесені витрати на правову допомогу, подав до суду:
копію договору про надання правничої допомоги №07/07/2020 від 07.07.2020, укладеного між ТОВ “Біопрім» та адвокатом Бондаренко Г.П., за умовами якого адвокат взяв на себе зобов'язання надавати клієнту правничу допомогу, а клієнт зобов'язувався оплатити надання правничої допомоги.
За правилами, визначеними у розділі 4 даного договору, розмір гонорару адвоката встановлюється за домовленістю сторін, в тому числі, шляхом підписання додаткових угод, які є невід'ємною частиною договору. Обсяг наданої правничої допомоги та її вартість (розмір гонорару) зазначаються в акті наданих послуг.
У додатковій угоді №2 від 07.09.2023 до вищевказаного договору сторони погодили вартість послуг адвоката залежно від їх виду.
Згідно з актом наданих послуг від 27.06.2024 адвокатом надані позивачу наступні послуги: правовий аналіз документів клієнта з метою вирішення питання доцільності звернення до суду для захисту порушених прав - 2000,00 грн, підготовка та подання до Волинського окружного адміністративного суду позову про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості, карток відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску та пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення - 15000,00 грн, підготовка та подання до суду та направлення відповідачу відповіді на відзив - 6000,00 грн. Загальна сума наданих послуг становить 23000,00 грн.
На підставі рахунку-фактури від 23.05.2023 №23/05/2023 ТОВ “Біопрім» сплатило адвокату Бондаренко Г.П. кошти в сумі 23000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 30.05.2023.
Представник відповідача у клопотанні про зменшення витрат на оплату правничої допомоги не погодилася із заявленою до стягнення сумою витрат на правничу допомогу.
Варто зазначити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/WestAllianceLimited проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18, від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.
З аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд першої інстанції врахував, що консультація клієнта з приводу обставин справи охоплюються загальною діяльністю адвоката та має на меті складання позовної заяви і подання її до суду.
Також, погодився з доводами представника відповідача про те, що ціна послуги за складання і подання до суду позовної заяви, яка зазначена в акті наданих послуг - 15000,00 грн, не узгоджується з такою ціною, що визначена у додатковій угоді №2 від 07.09.2023 - 10000,00 грн.
Верховний Суд в постановах від 22.12.2020 у справі №520/8489/19, від 07.05.2020 у справі №320/3271/19, від 10.03.2020 у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Отже, суд першої інстанції правильно врахував предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв'язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, спірні правовідносини регулюється нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають, неодноразове надання адвокатом Бондаренко Г.П. аналогічних послуг та подання позовів з таким же предметом спору, що фактично спрощувало роботу адвоката, а відтак виснував, що сума, заявлена до відшкодування, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, а також заперечення відповідача, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі, до 5000,00 грн, відтак решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно зменшив розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі, до 5000,00 грн.
Стосовно вимог позивача про стягнення витрат, пов'язаних із залученням перекладача у розмірі 6740,00 грн.
За приписами частин п'ятої - восьмої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №160/7049/19, які полягають у такому.
Склад та розмір витрат, пов'язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, витрати на перекладача мають бути пов'язані із справою.
Так, на підтвердження витрат, понесених у зв'язку із залученням перекладача, позивач надав суду договір №К-1/22112022-1 від 22.11.2022 про надання послуг з перекладу іноземних мов, укладений між ТОВ “Київське обласне бюро перекладів» та ТОВ “Біопрім».
Згідно з пунктом 3.1 даного договору вартість виконання послуг розраховується на підставі обсягу документації, яку замовник подав до виконання, згідно цін та умов, що зазначені в додатку №1 до цього договору. Відповідно до пункту 5.1 договору разом з перекладом документації виконавець передає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 15.04.2024 ТОВ “Київське обласне бюро перекладів» надало позивачу послуги на загальну суму 6740,00 грн.
На підставі рахунку-фактури №04-64/269006 від 15.04.2024 ТОВ “Біопрім» сплатило в користь бюро перекладів 6740,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 25.04.2024.
При цьому у інформаційному листі від 23.04.2024 вих.№27-04/01 ТОВ “Київське обласне бюро перекладів» зазначило, що станом на дату складання цього листа договір між товариством та замовником діє в повному обсязі. Товариство підтверджує, що письмові переклади текстів та документів з іноземних мов надавалися замовнику перекладачами та редакторами товариства, включаючи Реуту Дмитра.
Факт надання послуг перекладача підтверджується перекладом документів, складених іноземною мовою, на українську мову, які містяться в матеріалах справи.
Також, додано переклад із нотаріально засвідченим підписом перекладача Реуту Дмитра документів, які досліджувались судом при ухваленні рішення по справі у кількості дванадцяти штук.
При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач заперечував про стягнення зазначених витрат, покликаючись на те, що вартість наданих послуг є явно завищеною.
Керуючись принципом співмірності цих витрат обсягу виконаної роботи (з урахуванням кількості текстової інформації, перекладеної на українську мову, у документах, що є письмовими доказами у справі та мають значення для вирішення спору) суд першої інстанції вірно визначив, що на користь позивача за рахунок відповідача слід стягнути витрати у розмірі 4050,00 грн, що становить вартість перекладу рахунків-фактур, митних декларацій та міжнародної товарно-транспортної накладної з їх нотаріальним засвідченням підпису перекладача.
Також, позивачем заявлено клопотання про відшкодування судових витрат понесених у суді апеляційної інстанції, а саме стягнення 6500 грн з відповідача.
Обґрунтовуючи понесені витрати на правову допомогу, подав до суду копію ордеру про надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1560876.
Адвокат Бондаренко Г.П. надала позивачу правову допомогу в суді апеляційної інстанції у цій справі у вигляді підготовки та відзиву на апеляційну скаргу в сумі 6500,00 грн.
Також надано рахунок-фактуру №17/10/2024 від 17.10.2024, платіжну інструкцію №637037222.1 від 17.10.2024, акт наданих послуг від 19.10.2024.
Згідно вказаного акту надано такі послуги: підготовка та подання до Восьмого апеляційного адміністративного суду та направлення відповідачу відзиву на апеляційну скаргу, вартість послуг складає 6500,00 грн.
Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката.
Як вже зазначалось вище, вказана справа не є складною, суть виконаних адвокатом послуг виразилась лише у написанні відзиву на апеляційну скаргу, справа розглядалась у порядку письмового провадження, а відтак був відсутній юридичний супровід адвоката в суді, спірні правовідносини регулюється нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, та передбачають неодноразове надання адвокатом Бондаренко Г.П. аналогічних послуг та подання позовів з таким же предметом спору, що фактично спрощувало роботу адвоката, а відтак колегія суддів вважає, що сума, заявлена до відшкодування, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.
Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги час, який об'єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, а також заперечення відповідача, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі, до 500,00 грн, відтак решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.
Отже, за результатами розгляду клопотання позивача колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що слід стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу понесену позивачем в суді апеляційної інстанції в сумі 500,00 грн.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Волинської митниці залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2024 року у справі №140/4253/24 - без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (ЄДРПОУ 43958385) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Біопрім" (ЄДРПОУ 40521376) витрати на професійну правничу допомогу понесені в суді апеляційної інстанції у сумі 500 (п'ятсот) гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська