01 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 140/7086/24 пров. № А/857/24697/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року (суддя - Дмитрук В.В., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Міністерство оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 у липні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Міністерство оборони України, в якому просив: визнати протиправною та скасувати відмову, викладену у листі №1054 від 19.05.2024, щодо задоволення рапорту від 20.12.2023 про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, тобто до внесення змін Законом №3633-IX від 11.04.2024) у зв'язку із наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи; зобов'язати прийняти рішення про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, тобто до внесення змін Законом №3633-IX від 11.04.2024) у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб з інвалідністю ІІ групи, згідно поданого рапорту від 20.12.2023, та виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначає, що вважає таку відмову протиправною, адже військова частина НОМЕР_1 прийняла її всупереч клопотанню військової частини НОМЕР_2 від 31.12.2023 №2768 про задоволення рапорту від 20.12.2023 та без наведення причин відмови у звільненні з військової служби.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що позивач звертався з рапортом про звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю батька дружини з чила осіб з інвалідністю ІІ групи, а не у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком дружини, які є самостійними підставами для звільнення. Покликається на висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 24.04.2024 у справі №140/12873/23.
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 09.03.2023 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації через введення воєнного стану в Україні 24.02.2022.
20.12.2023 позивач подав рапорт безпосередньому командиру, в якому просив клопотати перед вищим командуванням військової частини НОМЕР_2 про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейними обставинами, а саме у зв'язку з наявністю батька дружини із ІІ групою інвалідності.
Листом №1054 від 19.05.2024 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що на виконання вимог рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі №140/1120/24, військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто рапорт з доданими матеріалами та за результатами його розгляду не встановлено підстав для звільнення з лав ЗСУ відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Позивач вважає таку відмову протиправною, адже військова частина НОМЕР_1 прийняла її всупереч клопотанню військової частини НОМЕР_2 від 31.12.2023 №2768 про задоволення рапорту від 20.12.2023 та без наведення причин відмови у звільненні з військової служби.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено необхідність здійснення саме ним постійного догляду за батьком дружини ОСОБА_2 , як за особою з інвалідністю ІІ групи за наявності при цьому інших осіб, які б могли та зобов'язані згідно приписів законодавства утримувати та піклуватися про нього.
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі-Закон № 2232-XII).
Частинами 1, 2, 4-6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Водночас підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.
Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
Зокрема пунктом 1 визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом 2 під час воєнного стану.
Судом встановлено, що позивач подав відповідачу рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII.
За змістом відповідної норми військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (у редакції Закону №2232-XII чинного на час звернення з рапортом):
2) під час воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Водночас відповідач не задовольнив відповідний рапорт, аргументуючи відсутністю підстав для звільнення позивача з лав Збройних Сил України.
Відтак, перевіряючи вищенаведені доводи та оцінюючи підстави для звільнення позивача зі служби за сімейними обставинами на підставі п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, слід зазначити наступне.
Апелянт стверджує, що має право на звільнення з військової служби у зв'язку з наявністю у батька дружини ІІ групи інвалідності.
Так, як вбачається зі змісту п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII (в редакції чинній на момент звернення з рапортом), серед переліку сімейних обставин або інших причин, які дають підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, окремо виділена така підстава, як «у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи».
Тобто підставою для звільнення з військової служби ОСОБА_1 , на підставі п. п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII, а саме: у зв'язку із наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи II групи, в спірній ситуації є:
- наявність батька дружини ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності;
- подання рапорту із зазначенням вищенаведеної підстави звільнення з військової служби.
Однак, 18.05.2024 набув чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX.
На виконання вимог рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі №140/1120/24, яке набрало законної сили 09.05.2024, розглянуто рапорт позивача від 20.12.2023 з доданими матеріалами, за результатами розгляду якого не встановлено підстав для звільнення позивача ( ОСОБА_3 ) з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку з наявністю батька дружини із числа осіб інвалідністю ІІ групи), про що було поінформовано позивача листом в/ч НОМЕР_1 №1054 від 19.05.2024.
Відповідно до п.п. «г» ч. 4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у редакції станом 30.04.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Відповідно до п.п. «г» ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у редакції станом 19.05.2024, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до ч. 12 ст. 26 Закону у редакції станом 19.05.2024, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, станом на час розгляду відповідачем (19.05.2024) рапорту позивача та прийняття рішення по його суті, була відсутня така підстава звільнення з військової служби, як наявність батька дружини з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Законодавство чітко вимагало наявності такої умови для звільнення, як відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Враховуючи, що станом на 19.05.2024 ця умова була обов'язкова, відповідач не міг вирішувати рапорт позивача без її врахування на підставі норм, які вже на той час втратили чинність.
Відповідно до ст. 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо суб'єктом правотворчої діяльності прийнято новий нормативно-правовий акт, що регулює ті самі суспільні відносини.
У цьому випадку повинен був застосований Закон на час прийняття рішення, а не на час подання рапорту.
Стосовно умови передбаченої Законом на час прийняття рішення, а саме відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Матеріали справи не містять доказів того, що дружина позивача ОСОБА_4 відмовилася від догляду за своїм батьком ОСОБА_2 або з поважних причин не може здійснювати такий догляд, а також що позивач є єдиним хто доглядає за ОСОБА_2 .
Згідно з ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Відповідно до ч. 1 ст. 172 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дитина, повнолітні дочка, син зобов'язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу
Обов'язок повнолітніх дітей утримувати своїх батьків та порядок його виконання врегульовано Главою 17 СК України.
Так, статтею 202 СК України передбачено, що повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (ст. 203 СК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатні громадяни це особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
З дітей, які ухиляються від виконання цих обов'язків, на підставі судового рішення утримуються аліменти у розмірі, передбаченому на аліментні виплати батьків дітям.
У випадках, коли батьки похилого віку знаходяться на державному утриманні в будинках-інтернатах, пансіонатах або в інших установах, аліментні виплати на їх догляд сплачуються цим установам.
З досліджених матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , має доньку ОСОБА_4 , що підтверджено, свідоцтвом про народження. Отже згідно приписів чинного законодавства ОСОБА_4 повинна піклуватися про свого батька ОСОБА_2 .
При цьому суд зауважує, що наявність у ОСОБА_4 своїх дітей не звільняє її від обов'язків, встановлених статтею 172 та главою 17 Сімейного кодексу України, щодо піклування та утримання свого непрацездатного батька з інвалідністю та одночасно не перекладає тягар виконання таких обов'язків на свого чоловіка.
З огляду на зазначене, піклування та догляд за своїм батьком є конституційним обов'язком дружини позивача.
Крім того, судом встановлено, що згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї №131 від 08.12.2023 зараєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 є: АДРЕСА_1 .
Відповідно до відомостей про сім'ю у ОСОБА_2 є син - ОСОБА_5 та дочка ОСОБА_6 , зареєстроване місце проживання яких відповідає місцю реєстрації ОСОБА_2 , однак останні не проживають за вказаною адресою.
Наведене вище свідчить про недоведеність позивачем відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення особи з інвалідністю І чи ІІ групи (батька дружини).
Апеляційний суд резюмує про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження апелянта не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі №140/7086/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. М. Гінда
З. М. Матковська