18 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3429/24 пров. № А/857/31968/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Прачук І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі №260/3429/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород» до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції - Микуляк П.П., час ухвалення - 16.24 год, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту - 18.11.2024),-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Закарпатській області, яким просило суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 29.04.2024р. №000/3845/07-16-07-01/41918052 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 862530,30 грн. в т.ч. 828304,00 за податковими та/бо іншими зобов'язаннями, 34209,3 грн. штрафних санкцій.
- стягнути на користь позивача судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позовні вимоги обгрнутовані тим, що Головним управлінням ДПС у Закарпатській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Турбогаз Ужгород», про що складено акт перевірки від 08.01.2024 p. N 52/07-16-07-02/41918052, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.02.2024 року № 000/729/07-16-07-01/41918052, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств (код платежу: 11021000) на загальну суму 910 072,00 грн., в т.ч. + 828 304,00 грн. за податковими та/або іншими зобов'язаннями, 81 768,00 грн. штрафних санкцій. Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем у адміністративному порядку. За наслідками розгляду скарги ДПС України прийняла рішення про результат розгляду скарги від 24.04.2024 року за №11964/6/99-00-06-01- 01-06, відповідно до якого ППР ГУ ДПС у Закарпатській області 02.02.2024 року № 000/729/07-16-07-01/41918052 скасовано в частині застосування 47558 грн. штрафних санкцій, в іншій частині ППР залишено без змін. Виходячи з приписів п.п.60.1.3 п.60.1 ст.60 ПК України ППР від 02.02.2024 року № 000/729/07-16-07-01/41918052 вважається відкликаним. Однак відповідачем не було взято до уваги пояснення позивача та прийнято податкове повідомлення рішення від 29.04.2024 року № 000/3845/07-16- 07-01/41918052 на зменшену суму податкового зобов'язання, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств (код платежу: 11021000) на загальну суму 862530,30 грн., в т.ч. 828 304,00 грн. за податковими та/або іншими зобов'язаннями, 34209,30 грн. штрафних санкцій. Позивач вважаючи податкове повідомлення-рішення від 29.04.2024 року № 000/3845/07-16-07-01/41918052 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 29.04.2024 року №000/3845/07-16-07-01/41918052 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 862530,30 грн. Стягнуто з Головного управління ДПС у Закарпатській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Турбогаз Ужгород» сплачений судовий збір у розмірі 12937,95 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує, що ГУ ДПС у Закарпатській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Турбогаз Ужгород» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 06.02.2018 по 30.09.2021, валютного законодавства за період з 06.02.2018 по 30.09.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 06.02.2018 по 30.09.2021.
За результатами перевірки складено акт від 08.01.2024 № 52/07-16-07-02/41918052, в якому зазначено, що відбулося завищення витрат по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 4 542 665,40 грн. (в т.ч. за 2018 рік 2 642 147,80 грн. та за 2019 рік 1 900 517,60 грн.), які призвели до заниження податку на прибуток у сумі 817679 грн. з огляду на таке.
ТОВ «Турбогаз Ужгород» та ФОП ОСОБА_1 договір на постачання металобрухту письмово не укладався.
ТОВ «Турбогаз Ужгород» з метою підтвердження придбання ТМЦ у ФОП ОСОБА_1 надано: роздруківки на аркуші А4 під назвою «Акт приймання», які підписані ФОП ОСОБА_1 та представниками ТОВ «Турбогаз Ужгород» (представник литейного цеху; представник охорони); роздруківки на аркуші А4 під назвою «Акт про те, що на територію заводу (ливарний цех) було завезено та зважено металобрухт», які підписані представниками ТОВ «Турбогаз Ужгород» (менеджер поставки; начальник ливарного цеху) та завірені директором ТОВ «Турбогаз Ужгород» , роздруківки на аркуші А4 під назвою «Зведені місячні Акти оприбуткування ТМЦ», які підписані представниками ТОВ «Турбогаз Ужгород» (комісією у складі: голова комісії; членів комісії), складені про оприбуткування ТМЦ за фактичною наявністю та оціночною вартістю.
Апелянт вказує, що аналізом вантажопідйомності транспортних засобів із використанням відкритих джерел інформації, зазначено про випадки перевищення ваги вантажу, а транспортні засоби, які використовував ФОП ОСОБА_1 , згідно технічних характеристик не мали можливості здійснювати транспортування металобрухту у об'ємах, які зазначені у документах із назвою «Акти приймання металобрухту».
Крім цього, вказаним контрагентом задекларовано обсяг доходу за звітний (податковий) період: за 2018 рік - 1450000 грн. За 2019 рік податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця не подано.
Позивачем нараховано та виплачено дохід ФОП ОСОБА_1 за період з 19.09.2018 по 30.09.2021 за ознакою доходу 157 «Дохід виплачений самозайнятій особі» в сумі 4542665,40 грн. (звіт ф.4ДФ).
Також відповідно до вироку Хустського районного суду від 09.04.2019 (справа №309/213/19), ОСОБА_1 затриманий 15.01.2019 за здійснення крадіжки. Його визнано винуватим та пред'явлено обвинувачення вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі. Строк відбування засудженому за цим вироком рахується з моменту його затримання.
Окремо ОУ ГУ ДФС у Закарпатській області відкрито кримінальне провадження №42020070000000354 від 24.07.2020.
Згідно з ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області справа № 308/9319/20 вказано, що встановлено, що допитаний як свідок ОСОБА_1 показав, що у період 2018-2019 років він працював на металобазі у м. Тячів Закарпатської області на посаді сторожа та вантажника, а у вересні 2018 року його роботодавець запропонував йому зареєструватися приватним підприємцем (вид діяльності та система оподаткування свідку були не відомі). Ніколи не складав, не підписував та не подавав податкову звітність за вказаний період, а з 15.01.2019 був ув'язнений, перебував у місцях утримання підозрюваних та засуджених і фізично не міг ні постачати ТМЦ позивачу, ні підписувати будь-які документи про постачання.
Апелянт вважає, що усі наведені вище факти доводять неможливість постачання ФОП ОСОБА_1 металобрухту на адресу ТОВ «Турбогаз Ужгород» та свідчать про те, що операції між ТОВ «Турбогаз Ужгород» та ФОП ОСОБА_1 не здійснювалися, а вищезазначені документи складались на формальні операції, а відомості внесені в них не відповідають дійсності (реальності в часі).
З урахуванням викладеного, відображення ТОВ «Турбогаз Ужгород» в даних бухгалтерського обліку первинних документів, складених за відсутністю в дійсності господарських операцій (яка не опосередковувалась будь-яким рухом активів), є порушенням п.6 П(С)БО 16 «Витрати» та не можуть бути враховані при формуванні показників податкової звітності з метою формування витрат.
Вважає, що уся позиція позивача, викладена як у позовній заяві, так і у відповіді на відзив зводиться до одного - факту: того, що первинні документи щодо взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_1 оформлені належним чином, рух «отриманого від ФОП ОСОБА_1 » металобрухту у виробництві підтверджено документально, вироблена з «отриманого від ФОП ОСОБА_1 » металобрухту продукція поставлена контрагенту.
Однак матеріали справи та отримані під час перевірки докази свідчать тільки про те, що позивачем оформлено документи про ніби- то отримання металобрухту від ФОП ОСОБА_1 без фактичних (реальних) взаємовідносин з таким контрагентом.
Надані позивачем під час перевірки та додані до позовної заяви документи (акти прийому-здавання) є свідченням виключно оформлення позивачем металобрухту, отриманого з невідомих джерел, але аж ніяк не підтверджують отримання такого від ФОП ОСОБА_1 .
З урахуванням наведених обставин просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Товариство подало відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, при повному та всебічному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому зсіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Головним управлінням ДПС у Закарпатській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Турбогаз Ужгород», про що складено Акт перевірки від 08.01.2024 p. № 52/07-16-07-02/41918052.
На підставі зазначеного Акту прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.02.2024 року № 000/729/07-16-07-01/41918052, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств (код платежу: 11021000) на загальну суму 910 072,00 грн., в т.ч. + 828 304,00 грн. за податковими та/або іншими зобов'язаннями, 81 768,00 грн. штрафних санкцій
Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено позивачем у адміністративному порядку.
За наслідками розгляду скарги ДПС України прийняла рішення про результат розгляду скарги від 24.04.2024 року за № 11964/6/99-00-06-01- 01-06, відповідно до якого ППР ГУ ДПС у Закарпатській області 02.02.2024 року № 000/729/07-16-07-01/ НОМЕР_1 скасовано в частині застосування 47558 грн. штрафних санкцій, в іншій частині ППР залишено без змін.
Виходячи з приписів п.п.60.1.3 п.60.1 ст.60 ПК України ППР від 02.02.2024 року № 000/729/07-16-07-01/ НОМЕР_1 вважається відкликаним.
Натомість відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення від 29.04.2024 року № 000/3845/07-16- 07-01/41918052 на зменшену суму податкового зобов'язання, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств (код платежу: 11021000) на загальну суму 862530,30 грн., в т.ч. 828 304,00 грн. за податковими та/або іншими зобов'язаннями, 34209,3 грн. штрафних санкцій.
Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням - рішенням, позивач оскаржив його до суду.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що первинні документи досліджені в ході судового розгляду та долучені до матеріалів справи складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом, з дотриманням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Вимоги цієї статті щодо обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, застосовуються також до нерезидентів, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво (незалежно від наявності у нерезидента зареєстрованого (акредитованого, легалізованого) відокремленого підрозділу), та до іноземних юридичних осіб, визначених у підпункті 133.1.5 пункту 133.1 статті 133 цього Кодексу.
Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 cт. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями ПК України.
Нормами пункту 44.2. статті 44 ПК України визначено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» під господарською операцією розуміють дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Згідно з п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 N?88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704, під первинними документами розуміють документи, створені у паперовій або в електронній формі, які містять відомості про господарські операції.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704.
Статтею 9 Закону України від 16.07.99 № 996-ХГУ встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Окрім того Верховний суд при розгляді податкових спорів сформував загальновідому позицію, яка полягає в тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України від 16.07.99 N 996-ХГУ первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Також, неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
При цьому, відповідно до ст. 4 Закону України від 16.07.99 N 996-ХГУ одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - що означає, що операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.
Згідно п. 2.5. розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого Міністерством фінансів України 24.05.1995 № 88 передбачено, що якщо правилами документообігу підприємства передбачена можливість відображення господарської операції, щодо якої на момент закінчення складання облікових регістрів бухгалтерського обліку за звітний період від контрагента у терміни, встановлені законодавством, не отримано первинного документа, підставою для перенесення інформації про таку господарську операцію до облікових регістрів бухгалтерського обліку є належним чином оформлений внутрішній первинний документ (акт), складений посадовою особою, відповідальною за приймання-відпуск товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг.
Господарські операції, наведені у внутрішньому первинному документі (акті), оцінюються в порядку, визначеному національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції позивача з його контрагентом підтверджені у встановленому порядку належним чином оформленими первинними документами, які дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції і містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо з огляду на наступне.
Як уже зазначалось вище та встановлено судом, основним видом діяльності позивача є ливарне виробництво, чавунне литво та ін.
Для забезпечення здійснення діяльності товариство придбавало необхідну сировину для виробництва, зокрема металобрухт.
В ході перевірки встановлено, що одним із постачальників ТМЦ - металобрухту для позивача був ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідно до даних обліку та первинних документів, за період з жовтня 2018 року по березень 2019 року позивачем відображено оприбуткування ТМЦ від контрагента - постачальника ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 4542665,40 грн. Оплата за придбані ТМЦ була проведена у повному обсязі, заборгованість відсутня.
При проведенні перевірки посадові особи відповідача прийшли до висновку, що ФОП ОСОБА_1 не мав можливості здійснювати поставку відповідних ТМЦ, відтак сформовані витрати на їх придбання позивачем є завищеними.
Відповідач зазначає, що ТОВ «Турбогаз Ужгород» та ФОП ОСОБА_1 договір на постачання металобрухту письмово не укладався; товариство з метою підтвердження придбання ТМЦ у ФОП ОСОБА_1 надано: роздруківки на аркуші А4 під назвою «Акт приймання», які підписані ФОП ОСОБА_1 та представниками ТОВ «Турбогаз Ужгород» (представник литейного цеху; представник охорони); роздруківки на аркуші А4 під назвою «Акт про те, що на територію заводу (ливарний цех) було завезено та зважено металобрухт», які підписані представниками ТОВ «Турбогаз Ужгород» (менеджер поставки; начальник ливарного цеху) та завірені директором ТОВ «Турбогаз Ужгород»; роздруківки на аркуші А4 під назвою «Зведені місячні Акти оприбуткування ТМЦ», які підписані представниками ТОВ «Турбогаз Ужгород» (комісією у складі: голова комісії; членів комісії), складені про оприбуткування ТМЦ за фактичною наявністю та оціночною вартістю.
Аналізом вантажопідйомності таких транспортних засобів із використанням відкритих джерел інформації, встановлені випадки перевищення ваги вантажу, а транспортні засоби, які використовував ФОП ОСОБА_1 , згідно технічних характеристик не мали можливості здійснювати транспортування металобрухту у об'ємах, які зазначені у документах із назвою «Акти приймання металобрухту».
ФОП ОСОБА_1 задекларовано обсяг доходу за звітний (податковий) період: за 2018 рік - 1450000 грн. За 2019 рік податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця не подано.
ТОВ «Турбогаз Ужгород» нараховано та виплачено дохід ФОП ОСОБА_1 за період з 19.09.2018 по 30.09.2021 за ознакою доходу 157 «Дохід виплачений самозайнятій особі» в сумі 4542665,40 грн. (звіт ф.4ДФ).
Відповідно до вироку Хустського районного суду від 09.04.2019 (справа № 309/213/19), відповідно до якого ОСОБА_1 затриманий 15.01.2019 за здійснення крадіжки. В подальшому його визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
Окремо ОУ ГУ ДФС у Закарпатській області відкрито кримінальне провадження №42020070000000354 від 24.07.2020
Згідно з ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області справа № 308/9319/20 вказано, що встановлено, як допитаний як свідок ОСОБА_1 показав, що у період 2018-2019 років він працював на металобазі у м.Тячів Закарпатської області на посаді сторожа та вантажника, а у вересні 2018 року його роботодавець запропонував йому зареєструватися приватним підприємцем (вид діяльності та система оподаткування свідку були не відомі). Ніколи не складав, не підписував та не подавав податкову звітність за вказаний період.
Апелянт вважає, що вищезазначена сукупність фактів свідчить, що операції між ТОВ «Турбогаз Ужгород» та ФОП ОСОБА_1 не здійснювалися, а вищезазначені документи складались на формальні операції, а відомості внесені в них не відповідають дійсності (реальності в часі).
На підставі наведеного податковий орган зазначає про наявне завищення витрат по взаємовідносинах із ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 4 542 665,40 грн. (в т.ч. за 2018 рік 2 642 147,80 грн. та за 2019 рік 1 900 517,60 грн.), які призвели до заниження податку на прибуток у сумі 817679 грн.
Апеляційний суд вважає такі висновки відповідача невірними та погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Згідно пп.14.1.36 п.14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Позивач здійснює господарську діяльність, яка належить до визначених видів економічної діяльності відповідно до національного класифікатора України ДК 009:2010 «Класифікація видів економічної діяльності», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457. Серед видів діяльності, які веде позивач, належать:
24.10 - Виробництво чавуну, сталі та феросплавів;
24.51 - Лиття чавуну.
Для здійснення вищезазначених видів діяльності потрібна сировина у значних обсягах, що відповідає питомим витратам на кожну одиницю виробленої продукції.
Використання товару у власній господарській діяльності підтверджується технічними нормативами витрат металобрухту на 1 тонну годного литва.
Загалом за період жовтень 2018р. - березень 2019 року було реалізовано 2 753,61 тон продукції литва різних сплавів, з них куль мелючих для потреб ПГЗК - 2 549,68 тон., що складає 93%. Дані підтверджені усіма первинними документами.
Загальна металозавалка згідно затверджених нормативів для виготовлення 1 тон куль (93% продукції) має бути 1,356 тон різного брухту.
Таким чином, для виготовлення 2 753,61 тон продукції згідно затверджених нормативів потрібно 3 733 тон брухту.
Договори (специфікації, видаткові накладні) на реалізацію готової продукції виготовленої з металобрухту придбаних від ФОП ОСОБА_1 :
Договір № 899 від 02.04.2018, специфікація №18 від 28.09.2018, специфікація №22 від 29.12.2018, видаткові накладні за IV квартал 2018 року і I квартал 2019 року на поставку готової продукції - куль чавунних.
Позивач вказує, що питома вага об'єму поставленого металобрухту ФОП ОСОБА_1 у порівнянні з із загальним об'ємом (тонаж) поставленого металобрухту всіх інших постачальників у підконтрольному періоді за період жовтень 2018 року - березень 2019 року становить 627 тон, що складає 18%, брухту. Усього було поставлено 3 476 тон брухту від усіх постачальників .
Тобто загальна поставка брухту без участі ФОП ОСОБА_1 складає 2 849 тон різного брухту та відповідно, продукція не могла бути виготовлена і реалізована без отримання брухту від ФОП ОСОБА_1 .
Суд зауважує, що відповідач не надав доказів, які б свідчили про те, що отриманий від ФОП ОСОБА_1 металобрухт не був використаний ТОВ «Турбогаз Ужгород» у власній господарській діяльності.
Крім того, податковий орган не довів, що позивач придбав чи отримав металобрухт, фактично використаний у господарській діяльності, з будь-яких інших джерел.
Також колегія суддів вважає, що податковий орган не довів, що позивач не мав ділової мети у операціях з придбання металобрухту у ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Згідно пп.14.1.36 п.14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Наведені вище обставини повністю спростовують твердження скаржника, про відсутність у позивача ділової мети для придбання металобрухту. Враховуючи характер господарської діяльності позивача, здійснювані ним види економічної діяльності, використання сировини у виробничих процесах, технологічний цикл переробки, а також виготовлення готової продукції, беззаперечно доведено, що придбання металобрухту є виробничою необхідністю, обґрунтованою діловою метою та раціональною економічною причиною.
Наведені аргументи також нівелюють твердження щодо відсутності руху активів при здійсненні спірних господарських операцій, оскілки первинні документи, не тільки оформлені із постачальником, а й такі, що підтверджують подальше використання придбаної продукції у господарській діяльності позивача, зокрема акти приймання металобрухту, зведені акти оприбуткування ТМЦ, платіжні доручення та договори на реалізацію готової продукції, підтверджують фактичний рух активів, який виражається у постачанні металобрухту, його переробці у виробничому процесі та подальшій реалізації продукції. Технічні нормативи витрат сировини, що відповідають затвердженим економічним стандартам, свідчать про використання отриманого металобрухту у виробництві, а також про повну відповідність його обсягів виготовленій продукції.
Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 з наступними змінами та доповненнями (далі - Положення №88), згідно з якими первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Відповідно до пункту 2.4 Положення №88 первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам (підпункти 2.15, 2.16 пункту 2 Положення №88).
При цьому, податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які повинні складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції.
Отже, будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Тобто для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту (податкових зобов'язань).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №814/328/15.
Первинні документи, надані позивачем (акти приймання та здачі металобрухту, акти оприбуткування, платіжні доручення), відповідають законодавчим вимогам. Ці документи містять усі необхідні реквізити, зокрема, дані про учасників господарських операцій, обсяг поставленої сировини, дату, мету та інші обов'язкові елементи.
Водночас апелянт не надав жодного доказу, який би спростовував їх достовірність чи вказував на фальсифікацію.
Рух активів, відображений у технологічних процесах виробництва позивача, чітко підтверджує реальність господарських операцій. Металобрухт, поставлений ФОП ОСОБА_1 , був використаний у виробничих циклах для виготовлення готової продукції, що реалізовувалася відповідно до укладених договорів.
Окрім цього, акт перерахування коштів у рамках договірних зобов'язань між позивачем та ФОП ОСОБА_1 додатково підтверджує реальність господарських відносин. Усі платіжні доручення чітко вказують мету платежу, яка відповідає умовам договорів поставки. Перераховані кошти свідчать про економічну доцільність операцій, а їх систематичність підтверджує сталість та реальність взаємовідносин та фактичне понесення витрат позивачем.
Апелянт також не навів жодного аргументу, який би спростовував, що ці платежі здійснювалися поза межами господарської діяльності позивача.
Крім цього, безпідставними є доводи апелянта про те, що позивач отримав ТМЦ з невідомих джерел, оскільки при цьому він не надає жодних доказів на підтвердження такого припущення.
Як уже зазначалось вище, при проведенні перевірки посадові особи відповідача прийшли до висновку, що ФОП ОСОБА_1 не мав можливості здійснювати поставку відповідних ТМЦ, з огляду на наступні обставини: ТОВ «Турбогаз Ужгород» та ФОП ОСОБА_1 договір на постачання металобрухту письмово не укладався; товариство з метою підтвердження придбання ТМЦ у ФОП ОСОБА_1 надано: роздруківки на аркуші А4 під назвою «Акт приймання», які підписані ФОП ОСОБА_1 та представниками ТОВ «Турбогаз Ужгород» (представник литейного цеху; представник охорони); роздруківки на аркуші А4 під назвою «Акт про те, що на територію заводу (ливарний цех) було завезено та зважено металобрухт», які підписані представниками ТОВ «Турбогаз Ужгород» (менеджер поставки; начальник ливарного цеху) та завірені директором ТОВ «Турбогаз Ужгород»; роздруківки на аркуші А4 під назвою «Зведені місячні Акти оприбуткування ТМЦ», які підписані представниками ТОВ «Турбогаз Ужгород» (комісією у складі: голова комісії; членів комісії), складені про оприбуткування ТМЦ за фактичною наявністю та оціночною вартістю.
З цього приводу апеляційний суд висновує наступне.
Щодо доводів апелянта про неможливість транспортування зазначеної кількості металобрухту транспортними засобами у зв'язку з їхніми технічними характеристиками.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із доводами представника позивача про те, що твердження скаржника щодо неможливості здійснення транспортування ТМЦ вказаними транспортними засобами відповідно до їх технічних характеристик потребує кваліфікованої експертної оцінки.
На вантажопідйомність транспортного засобу можуть впливати численні фактори: модель, рік випуску, технічний стан та особливості експлуатації. Ця інформація не може бути загальновідомою, потребує доведення і оцінки.
Ком цього, незважаючи на те, що технічні характеристики транспортних засобів можуть знаходитися у відкритому доступі, для їх кваліфікованої оцінки необхідно врахувати всі вказані вище обставини, що не звільняє відповідача від обов'язку доказування.
Суд першої інстанції вірно висновував, що доводи скаржника стосовно можливого перевищення ваги вантажу постачальником металобрухту слід поставити під сумнів. Порушення правил перевезень автомобільним транспортом не пов'язане з дотриманням платником податків вимог податкового законодавства і не свідчить про безтоварність фактично проведених господарських операцій.
Таким чином, припущення апелянта щодо перевищення ваги вантажу не впливають на стан активів і зобов'язань позивача та не дають підстав вважати, що господарські операції не відбулися, оскільки їх здійснення підтверджується в сукупності також іншими доказами.
Щодо ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.01.2022, де встановлено допит як свідка ОСОБА_1 у межах кримінального провадження №42020070000000354 від 24.07.2020, протокол допиту ОСОБА_2 яка є рідною сестрою ОСОБА_1 , арешт ОСОБА_1 за здійснення крадіжки та призначення 3 років позбавлення волі відповідно до вироку Хустського районного суду від 09.04.2019 (справа №309/213/19).
Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції по те, що надана вище інформація «створена» правоохоронними органами і трактується на користь відповідача оскільки:
посилання на покази ОСОБА_1 відображені в ухвалі суду від 13.01.2022 як відображення обґрунтування саме посадовими особами Управління Служби безпеки України в Закарпатській області в поданому ними ж клопотанні «на продовження строків досудового розслідування у кримінальному провадженні №42020070000000354», яке триває декілька років, натомість податковим органом зазначається, що це нібито дійсно обставини встановлені слідчим суддею під час судового засідання
- фізична особа ОСОБА_1 за декілька років не допитувався в судовому засіданні слідчим суддею, оскільки кримінальне провадження №42020070000000354 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України знаходиться на стадії досудового розслідування та не розглядалося в судових засіданнях на момент перевірки.
Лише після винесення вироку суду в межах кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування може вважатися належним доказом, який би встановлював ту чи іншу обставину.
Отже, посилання ГУ ДПС у Закарпатській області на матеріали кримінального провадження №42020070000000354 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.212 КК України за відсутності вироку суду до набрання ним законної сили є невірними та безпідставними.
Таких самих висновків дотримується і Верховний Суд, зокрема у постанові 06 червня 2019 року у справі № 803/3631/15 вказав, що при прийнятті рішення суди врахували відсутність обвинувального вироку у справі стосовно контрагента позивача та вказали, що саме по собі пояснення особи, дане в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні не є тим доказом, що тягне за собою будь-які правові наслідки без встановлення цього у визначеному законом порядку...судами цілком обґрунтовано не прийняті посилання контролюючого органу на наявність кримінальної справи, з огляду на відсутність відповідного вироку суду.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження, оскільки в зазначеному кримінальному провадженні відсутній вирок.
Щодо протоколу допиту свідка від 11.08.2020 року ОСОБА_2 , яка є рідною сестрою ОСОБА_1 , то суб'єктивна думка громадянки ОСОБА_2 щодо можливості чи неможливості здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 не має жодного правового значення, не може спростовувати сукупність наявних у матеріалах справи доказів, тим більше не може обґрунтовувати донарахування позивачу як добросовісному платнику податків сум податкових зобов'язань з податку на прибуток.
Суд зауважує, що ОСОБА_1 був у встановленому порядку зареєстрований як фізична особа - підприємець (ця обставина встановлена актом перевірки та не заперечувалася).
Обґрунтовуючи доводи акту перевірки в частині здійснення господарських операцій з контрагентом ФОП ОСОБА_1 , податковий орган наводить ряд обставин, які можуть свідчити про неналежне виконання податкових зобов'язань з боку даного контрагента, зокрема щодо неповного декларування ним сум доходів, отриманих від позивача.
Суд першої інстанції вірно висновував, що позивач не може нести юридичну відповідальність за стан виконання податкових зобов'язань його контрагентами.
Щодо принципу індивідуального характеру відповідальності платника податків сформована послідовна практика Верховного Суду, відповідно до якої норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними ( постанова від 11.11.2020 у справі №320/1147/19, від 24.11.2020 у справі №813/3034/15 ).
Крім цього, статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормалі та нормам чинного законодавства.
Також платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та витрати за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у нашого підприємства відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.
Натомість, податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.
Така позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.04.2023 року по справі №420/20757/21.
У постанові від 23.05.2023 року по справі № 360/1283/20 Верховний Суд зазначив, що посилання податкового органу на недотримання контрагентами платника податкового законодавства не може слугувати одноосібною підставою для позбавлення платника податкової вигоди, оскільки відповідальність платника настає лише у разі доведення податковим органом недобросовісності його дій. наміру платника отримати необґрунтовану податкову вигоду шляхом змови та здійснення узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій суб'єктів (юридичних або фізичних осіб), які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування. Зворотне призвело б до неправомірного покладення на платника тягаря відповідальності за дії третіх осіб у багатостадійному господарському обороті.
Податковим органом не обґрунтовано і не доведено недобросовісність дій позивача чи наявність будь-якої змови з контрагентом, здійснення узгоджених, взаємозалежних та необумовлених ринковими механізмами дій.
Також апеляційний суд зазначає, що інформація про порушення податкової дисципліни, допущена контрагентом платника або третіми особами у відносинах з цим контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами як підставами формування бухгалтерського обліку. Безпідставними є доводи контролюючого органу про відсутність у контрагентів платника управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів та іншого майна, які економічно необхідні для виконання таких робіт, якщо не доведено неможливості контрагентів укладати договори в межах своєї господарської діяльності з іншими суб'єктами господарювання з метою виконання зобов'язань перед платником.
В акті перевірки мають бути наведені докази для підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники відносин діяли з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, якщо договори, укладені між платником і контрагентами, спрямовані на виконання підприємницької діяльності та пов'язані з рухом активів підприємств. Потрібно надати належні та допустимі докази: що фінансово- господарські операції між платником і контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; що оскаржувані податкові повідомлення-рішення було прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, установлені Конституцією та законами України (постанова КАС ВС від 28 лютого 2023 року у справі № 640/16421/19).
Щодо посилань апелянта на нібито очевидну недостатність ресурсів контрагента позивача, то апеляційний суд зазначає, що такі висновки відносяться до категорії припущень, оскільки зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДПС, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер.
Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган, а може свідчити, наприклад, про певні порушення зі сторони відповідних контрагентів при веденні податкового обліку чи оформленні загалом власної господарської діяльності (що не є тотожним висновку про неможливість здійснення тих чи інших операцій, які в реальності можуть відбуватися).
Контролюючим органом не було доведено на підставі належних та допустимих доказів, що наявні у контрагентів позивача власні чи залучені в будь-який спосіб трудові та матеріально-технічні ресурси були справді недостатніми для проведення господарської діяльності з виконання робіт (надання послуг), які обумовлені укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано відповідних доказів, які би беззаперечно свідчили про протиправну поведінку контрагентів і про обізнаність платника податків (позивача) щодо такої поведінки, підтверджували би злагодженість дій між ними (контрагентами й позивачем при вчиненні відповідних порушень).
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування витрат чи податкового кредиту, а тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Указана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 20.03.2020 року у справі №813/5407/15, від 16.04.2020 року у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 року у справі № 400/1986/19.
У постанові Верховного Суду від 23.09.2024 у справі №380/21313/23 колегія суддів зазначила, що сама по собі недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно- господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань за укладеними договорами.
Отже, контролюючий орган при оцінці реальності господарської операції не може посилатися на оціночні судження про те, що певна кількість осіб не може виконати певний обсяг господарських операцій.
В даному конкретному випадку податковий орган не вжив заходи для з'ясування, зокрема, чи не здійснював контрагент позивача залучення працівників для здійснення відповідних господарських операцій за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Також податковим органом не досліджувався характер організації діяльності ФОП ОСОБА_1 , обсяг його власних чи делегованих повноважень залученим працівникам, що може впливати на обізнаність з деталями правовідносин з контрагентами.
Крім цього, апелянт посилається на ту обставину, що громадянин ОСОБА_1 відповідно до вироку Хустського районного суду від 09.04.2019 (справа № 309/213/19) ОСОБА_1 затриманий 15.01.2019 за здійснення крадіжки, а з 15.01.2019 був ув'язнений, перебував у місцях утримання підозрюваних та засуджених.
Відповідач вказує, що відповідно до податкової декларації за 2018 рік ФОП ОСОБА_1 чисельність найманих працівників дорівнювала нулю, а в формі 1-ДФ не зазначено жодних укладених цивільно-правових угод, що на думку контролюючого органу свідчить про неможливість здійснення поставки товарно-матеріальних цінностей з 15.01.2019 року - дати арешту ОСОБА_1 .
Однак зазначена податкова звітність охоплює лише період 2018 року, а тому не може слугувати доказом для підтвердження обставин, які виникли після 15.01.2019 року.
У той же час, скаржник вказує, що за період 2019 року ОСОБА_1 не подав жодної податкової звітності. За цей час скаржник міг здійснювати господарські операції не тільки самостійно.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що стверджуючи про порушення контрагентом позивача податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з'ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків ( постанові Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 )
Натомість доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагента позивача відповідачем не надано та матеріали справи не містять.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що надаючи оцінку податковим наслідкам здійснених господарських операцій, їх реальності, під час перевірки та розгляду заперечення податковим органом не надано:
- вироку суду відносно посадових осіб ТОВ «Турбогаз Ужгород» або ФОП ОСОБА_3 за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.
-рішення суду відносно ФОП ОСОБА_3 , яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55-1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання»).
- рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
- рішення суду про визнання укладеного з контрагентом правочину недійсними з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України.
- рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
- рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 215 ГК України щодо визнання правочинів недійсними.
Саме по собі встановлення фактів порушень з боку контрагента Товариства - в т.ч. ФОП ОСОБА_3 , без встановлення належних обставин нереального характеру господарських операцій, недостовірності оформлених документів, наявності недобросовісної змови тощо не може створювати для Товариства жодних негативних податкових наслідків чи бути підставою для притягнення Товариства до юридичної відповідальності.
Згідно з вимогами чинного законодавства позивач не має обов'язку відслідковувати правильність чи законність ведення господарської діяльності кожним із його контрагентів. Реальність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується первинними документами, відбувся реальний рух активів в процесі здійснення цих операцій, а тому відсутні законні підстави для визначення позивачу податкових зобов'язань. Допущені самим контрагентом порушення вимог законодавства при веденні господарської діяльності можуть потягнути відповідну відповідальність щодо цього ж контрагента та не впливають на податкові зобов'язання позивача. Наявність у позивача податкових та видаткових накладних по господарських операціях, що перевірялися, а також відповідних розрахункових документів, дані яких враховані та відображені у бухгалтерському та податковому обліку позивача, повністю підтверджують законність нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також підтверджують факт здійснення господарських операцій позивача. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.
Згідно з п. 56.21 ст. 56 ПК України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; рішення приймається на користь платника податків, а не навпаки.
Отже, апеляційний суд висновує, що судом першої інстанції досліджено та проаналізовано усі вищенаведені документи бухгалтерського обліку, якими оформлено спірні господарські операції з вищевказаним контрагентом та встановлено, що такі документи відповідають вимогам Закону № 996-ХІV, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують реальність руху активів позивача в межах господарської діяльності з метою отримання прибутку.
Таким чином, з урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виявлені в ході перевірки порушення не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Перевіривши правомірність прийнятих відповідачем рішень згідно до вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Закарпатській області від 29.04.2024 року №000/3845/07-16-07-01/41918052 вказаним вище критеріям не відповідає, тому є протиправним та підлягає скасуванню, а адміністративний позов задоволенню з наведених вище підстав.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області - залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2024 року у справі №260/3429/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повний текст постанови складено та підписано 31.03.2025 у зв'язку із перебуванням головуючого - судді Матковської З.М. у відпустці з 24.03.2025 по 28.03.2025.