Провадження № 22-ц/803/3424/25 Справа № 204/7484/24 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.
02 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Єлізаренко І.А.
суддів Макарова М.О., Свистунової О.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Акцент-Банк» на заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства “Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У серпні 2024 року АТ “Акцент-Банк» звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог АТ “Акцент-Банк» посилалися на те, що ОСОБА_1 приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладення договору б/н від 19 лютого 2019 року та отримання кредитної картки. На підставі вказаної Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитним договором у розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач свої зобов'язання виконав, надавши ОСОБА_1 кредит (встановив кредитний ліміт) у розмірі, відповідно до умов Договору. Однак відповідач ОСОБА_1 своїх обов'язків за угодою не виконує, не надає своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв'язку із неналежним виконанням свої зобов'язань, ОСОБА_1 має заборгованість перед банком, яка утворилася станом на 20 липня 2024 року у розмірі 31991 грн. 18 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 18618 грн. 84 коп. та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 13372 грн. 34 коп. На підставі викладеного АТ “Акцент-Банк» просили стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 19 лютого 2019 року у розмірі 31991 грн. 18 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом у сумі 18618 грн. 84 коп. та заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 13372 грн. 34 коп.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2024 року частково задоволено позовні вимоги АТ “Акцент-Банк». Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ “Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 лютого 2019 року у розмірі 5922 грн. 31 коп. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ “Акцент-Банк» сплачений судовий збір у сумі 560 грн. 55 коп.
В апеляційній скарзі АТ “Акцент-Банк» просить заочне рішення суду від 11 грудня 2024 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог АТ “Акцент-Банк» в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин у справі, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частини 1 статті 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до увагу ціну позову, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «Приватбанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У справі встановлено, 19 лютого 2019 року між АТ “Акцент-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір у вигляді Анкети-заяви приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку б/н, згідно умов якого відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.8).
У заяві зазначено, що відповідач ОСОБА_1 згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с.8).
У Анкеті-заяві позичальника від 19 лютого 2019 року, на яку посилається банк у позовній заяві, яка підписана позичальником, базова процентна ставка за кредитним лімітом не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, комісії, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
На підставі Анкети-заяви позивачем було відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано картку НОМЕР_2 (а.с.16).
Банк свої зобов'язання виконав та 03 грудня 2020 року встановив відповідачці кредитний ліміт у розмірі 20000 грн., в подальшому - 27 січня 2024 року було зменшего кредитний ліміт до 18700 грн. (а.с.17).
До кредитного договору банк додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ “Акцент-Банк» та витяг з Тарифів користування кредитною карткою “Універсальна» , “Універсальна GOLD» (а.с.19-27).
З наданого банком розрахунку заборгованості, виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідач ОСОБА_1 має перед банком заборгованість за кредитним договором № б/н від 19 лютого 2019 року, яка утворилася станом на 20 липня 2024 року у розмірі 31991 грн. 18 коп., яка складається із: заборгованість за поточним тілом кредиту - 0 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 18618 грн. 84 коп., заборгованість за поточними відсотками - 0 грн., заборгованість за простроченими відсотками - 13372 грн. 34 коп. (а.с.5-7, 10-15).
Відповідач добровільно заборгованість не сплачує.
Позивачем надана виписки по картці НОМЕР_3 за період часу з 19 лютого 2019 року по 20 липня 2024 року, однак фактично вона надана за період часу з 07 березня 2019 року по 25 січня 2024 року, тоді як позивач просить стягнути заборгованість станом на 20 липня 2024 року та за договором від 19 лютого 2019 року, а отже вказана виписка не охоплює весь період кредитних правовідносин сторін, що позбавляє суд можливості перевірити рух коштів по вказаному у ній рахунку, а також перевірити суми використаних кредитних коштів відповідачкою за даним кредитним договором та суми внесених нею коштів в рахунок його погашення (а. с. 10-15)
Крім того, вказана виписка по картці відповідачки не містить інформації ані щодо встановлення відповідачці кредитного ліміту, тобто надання останній кредитних коштів за вказаним кредитним договором від 19 лютого 2019 року, ані відомостей щодо його зміни (збільшення/зменшення кредитного ліміту), як то зазначено в Довідці за лімітами (а.с.17).
Також із вказаної виписки вбачається, що позивачем з відповідачки списувалися відсотки за користування кредитом у загальному розмірі 26068 грн. 87 коп., які не погоджені з останньою, оскільки жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження погодження на стягнення відсотків, позивачем суду не надано.
Таким чином, оскільки відповідачка не погоджувала сплату відсотків за користування кредитними коштами та сплату комісії за договором від 19 лютого 2019 року, суд обгрунтовано вважав неправомірним та безпідставним списання позивачем внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення вказаних платежів за даним кредитом, тому вказана сума коштів підлягає зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.
Тобто, списання Банком внесених боржником коштів в рахунок погашення тіла кредиту та зарахування цих коштів на погашення відсотків за користування кредитом та комісії є неправомірним та безпідставним.
З виписки по картковим рахункам відповідачки вбачається, відповідачка ОСОБА_1 здійснювала користування кредитними коштами та загалом за період з 19 лютого 2019 року по 20 липня 2024 року витрати відповідачки становлять 63326 грн. 66 коп., в той час як зарахування на картку за цей же період становлять 31335 грн. 48 коп., з чого вбачається, що відповідачка має заборгованість перед банком у розмірі 31991 гривня 18 копійок.
Також з виписки вбачається, що банк безпідставно враховував в суму витрат - 63326 грн. 66 коп. непогоджені відповідачкою відсотки у розмірі 26068 грн. 87 коп., які не підтвердженні жодними належними, достатніми та допустимими доказами та нарахування яких не передбачені умовами цього договору.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 13372 грн. 34 коп. (а.с.1-4).
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг АТ “Акцент-Банк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим АТ “Акцент-Банк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Правила надання банківських послуг АТ “Акцент-Банк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 лютого 2019 року шляхом підписання Анкети- заяви.
Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року “Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України “Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ “Акцент-Банк» дотрималися вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами та частково сплачувала заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору.
Відповідачка ОСОБА_1 не надала суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ “Акцент-Банк», не довела відсутність заборгованості.
Таким чином, враховуючи, що за період з 19 лютого 2019 року по 20 липня 2024 року сума станить 63326 грн. 66 коп., до яких позивачем безпідставно включено непогоджені та непередбачені умовами договору 26068 грн. 87 коп. за користування кредитом, а зарахування відповідача на її картку за цей же період становлять 31335 грн. 48 коп., суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 5922 грн. 31 коп. фактично несплачених відповідачем коштів.
В іншій частині позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом є недоведеними фактом досягнення сторонами домовленості про сплату відповідачем у будь-якому розмірі процентів.
Доводи апеляційної скарги щодо доведеності позовних вимог банку в повному обсязі не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги стосовно незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставними.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду, переоцінки висновків рішення суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Акцент-Банк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 11 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 02 квітня 2025 року.
Головуючий суддя І.А.Єлізаренко
Судді М.О.Макаров
О.В.Свистунова