Провадження № 11-кп/803/882/25 Справа № 203/4192/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
17 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
за участю:
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № №12020042010000193 від 11.09.2020 рокуза апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , першого заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковська Дніпропетровської області, громадянина України, українця, з середньою-спеціальною освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, українця, з неповною середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, без місця реєстрації, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимого,
обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, -
В апеляційній скарзі, з урахуванням її доповнення, обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду та направити кримінальне провадження до суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що оскаржуваний вирок є незаконним, упередженим та таким, що підлягає скасуванню.
Вказує, що суд першої інстанції навмисно затягував час, щоб використати свідчення ОСОБА_11 проти нього.
Зазначає, що слідчі дії з 10.09.2020 року не виконані у повному обсязі та є такими, що порушують закон, а саме: при його затримані було порушено право на захист; мало місце упереджене ставлення працівників прокуратури до нього; показання ОСОБА_11 є невірними. Також зазначає, що при затриманні він надавав показання, що телефон належить ОСОБА_12 .
Просить взяти до уваги, що його захисником неодноразово оскаржувались допущені порушення в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_10 просить скасувати оскаржуваний вирок суду та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що обвинувачений не згоден із вироком та вважає його таким, що ухвалений з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що не були належним чином досліджені обставини вчинення кримінального правопорушення, натомість інформація, яка отримана від свідків під час допиту у судовому засіданні, не підтверджує винуватість ОСОБА_7 .
Захисник вказує, що обвинувачений ОСОБА_7 , згідно із його поясненнями, не мав умислу вчинити пограбування. Натомість він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, здійснив автоматичні дії - поклав телефон потерпілого до кишені. Також ОСОБА_7 зазначив, що він разом з ОСОБА_11 та потерпілим ОСОБА_12 після розпиття алкогольних напоїв втрьох відправились на станцію залізничного вокзалу, щоб провести потерпілого.
Крім того захисник зазначає, що показання свідка ОСОБА_13 не дають повної інформації про обставини справи, оскільки остання повідомила лише, що потерпілий разом з обвинуваченими вийшли з залу, та наступних подій вона особисто не бачила.
Вказує, що потерпілий, будучи допитаним у судовому засіданні, зазначив наступне: «Вже на вході в залізничний вокзал Дніпро-Головний, біля колон, ОСОБА_11 почав кружляти навколо нього, а ОСОБА_7 позаду був. Хтось з них схопив його за ногу, а хтось штовхнув, від чого він впав». Натомість суд першої інстанції, надаючи оцінку доказам, зазначив, що «...потерпілий ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_7 як особу, яка його штовхнула ззаду та поваливши на землю з іншим чоловіком...», та «впізнав ОСОБА_11 як особу, ... яка схопила його за ноги...». При цьому у протоколі огляду предмету (відеозапису на ДВД-диску) від 14.09.2020 року зазначено наступне: «На третьому відеофайлі видно Центральний вхід до залізничного вокзалу станції Дніпро-Головний, де двоє чоловіків штовхають третього чоловіка, де між ними мається конфлікт». Вважає, що не було достовірно встановлено, хто саме штовхав потерпілого та хто тримав його за ногу.
Наведені обставини не суперечать показанням ОСОБА_7 про виникнення конфлікту із потерпілим. Крім того, всі учасники події перебували у стані алкогольного сп'яніння, а відтак могли і посваритися, і виявляти ознаки порушення координації рухів та опорно-рухової функції.
Вказує, що згідно із вироком ОСОБА_11 визнає провину в повному обсязі і жалкує за скоєне, втім фактично ОСОБА_11 зазначив, що в ввечері 10.09.2020 року він разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 вживав алкогольні напої та між ними відбулась сутичка, а також підтвердив, що телефон потерпілого знаходився в сумці ОСОБА_7 . Інших показань від не надавав, а його зазначені показання узгоджуються із поясненнями ОСОБА_7 .
Захисник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження прямого умислу вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення з метою отримання матеріальної вигоди.
Також зазначає, що умисел ОСОБА_7 не був спрямований на отримання матеріальної вигоди для себе шляхом заволодіння предметом грабежу, оскільки останній, діючи автоматично, як із своїм телефоном, випадково поклав до кишені телефон потерпілого. Крім того, потерпілий ОСОБА_12 не зазначив, що саме ОСОБА_7 вчиняв щодо нього насильницькі дії. Обвинувачений не розпорядився майном потерпілого, а отже матеріальну шкоду ОСОБА_12 не було завдано. Відтак апелянт вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_7 не можна оцінювати як викрадення чужого майна, поєднане із застосуванням насильства.
В апеляційній скарзі перший заступник керівника обласної прокуратури ОСОБА_9 просить вирок суду в частині призначення покарання ОСОБА_7 змінити з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Вважати засудженим ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року більш суворим за цим вироком, а також шляхом часткового складання призначених покарань за новим вироком та вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року, остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць.
У строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, повністю зарахувати відбуте обвинуваченим покарання у виді арешту строком на 3 місяці за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України.
В іншій частині вирок залишити без змін.
В обґрунтування заявлених вимог вказує, що ОСОБА_7 раніше неодноразово був засуджений, у тому числі вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці, яке відбуте повністю, а також вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Інкриміноване йому на даний час кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_7 вчинив 10.09.2020 року, тобто до ухвалення як вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року, так і вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року. Разом із тим суд першої інстанції, призначаючи остаточне покарання ОСОБА_7 , застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України лише до покарання, призначеного за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року, що належить вважати істотним порушенням закону про кримінальну відповідальність.
Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2023 року, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 1 (один) місяць.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 вирішено обраховувати з дня постановлення вироку, тобто з 02 квітня 2024 року.
Зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк перебування під вартою, а саме з 11 вересня 2020 року по 07 грудня 2020 року включно, з 14 липня 2022 року по 02 квітня 2024 року включно.
Заставу, внесену на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Дніпропетровській області за ОСОБА_7 заставодавцем ОСОБА_14 у розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 43 940,00 (сорок три тисячі дев'ятсот сорок) гривень, вирішено звернути в дохід держави, зарахувавши вказану суму до спеціального фонду Державного бюджету України з використанням в порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Визнано ОСОБА_11 винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 5 (місяців).
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення більш суворим покаранням за цим вироком менш суворого покарання за вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2023 року, призначено ОСОБА_11 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 5 (п'ять) місяців.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Згідно із ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_11 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Початок іспитового строку вирішено рахувати з моменту проголошення вироку, тобто з 02 квітня 2024 року.
Зараховано ОСОБА_11 в строк відбування покарання у виді позбавлення волі строк перебування під вартою з 11 вересня 2020 року по 26 січня 2021 року, включно.
Стягнуто з ОСОБА_7 та ОСОБА_11 на користь держави процесуальні витрати за проведення судово-товарознавчої експертизи № 19/104-10/1/764 від 21.09.2020 року у розмірі 1307 (одна тисяча триста сім) гривень 60 (шістдесят) копійок по 653,80 (шістсот п'ятдесят три) гривні 80 (вісімдесят) копійок з кожного.
Вирішено питання про долю речових доказів в порядку ст. 100 КПК України.
Обвинувачених визнано винуватими та засуджено за те, що ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_11 , 10.09.2020 року, о 22 год. 25 хв., знаходячись біля центрального входу до залізничного вокзалу станції Дніпро - Головний, розташованого за адресою: м. Дніпро, Центральний район, пл. Вокзальна, 11, побачив малознайомого їм ОСОБА_12 , який стояв біля колон та з яким вони розпивали спиртні напої. Після чого у ОСОБА_7 та ОСОБА_11 виник злочинний умисел, направлений на повторне відкрите заволодіння особистим майном потерпілого, яке вони визначили, як предмет свого злочинного посягання.
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, діючи умисно, повторно, із корисливих мотивів, ОСОБА_11 схопив потерпілого ОСОБА_12 за ноги, а ОСОБА_7 штовхнув його в спину, після чого потерпілий ОСОБА_12 впав на бетонне покриття, а ОСОБА_7 та ОСОБА_11 в цей час почали перевіряти вміст кишень одягнених на потерпілому штанів та після того, як ОСОБА_7 знайшов у лівій кишені мобільний телефон Samsung моделі GT-S 5282, вартістю 393 грн. 33 коп., із викраденим телефоном покинули місце скоєння кримінального правопорушення, чим завдали потерпілому ОСОБА_12 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_11 у цій частині кваліфіковані у вироку за ч. 2 ст. 186 КК України за ознаками відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого повторно, за попередньої змовою групою осіб.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу першого заступника керівника обласної прокуратури та просив її задовольнити з викладених у ній підстав, а також заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника; обвинуваченого та його захисника, які наполягали на задоволенні апеляційних скарг ОСОБА_7 та захисника - адвоката ОСОБА_10 , та не заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора в частині застосування ст. 72 КК України та зарахування відбутого покарання у виді арешту строком на 3 місяці за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у апеляційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, висновки суду першої інстанції про фактичні обставини кримінального провадження, правильність кваліфікації дій ОСОБА_11 за ч. 2 ст.186 КК України, доведеність його вини, законність та справедливість за видом та розміром покарання, призначеного йому за ч. 2 ст. 186 КК України, ніким з учасників судового розгляду в апеляційному порядку не оспорюються, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції не переглядаються.
Аналізуючи доводи апеляційних скарг сторони захисту, що стосуються засудження обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів приходить до наступного.
Так, згідно із ч. 2 ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчиненого кримінального правопорушення і зробив обґрунтований висновок про доведеність вини ОСОБА_7 . Вина цього обвинуваченого підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом доказами, вказаними у вироку, яким суд дав належну оцінку з точки зору їх належності, допустимості та взаємозв'язку.
Натомість апеляційні доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_10 випливають з суб'єктивного аналізу і переоцінки окремих доказів, які здійснюються тенденційно, вибірково, спотворюючи їх зміст та відокремлено від інших обставин та доказів, ігноруючи всю їх сукупність та системність. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що апеляційні доводи в цілому повторюють доводи сторони захисту, висловлені у межах судового розгляду в суді першої інстанції, які були досліджені, проаналізовані у вироку та ґрунтовно відкинуті як неспроможні.
Аналізуючидоводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_10 про недоведеність вини цього обвинуваченого та відсутність достатніх доказів вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.
Так, потерпілий ОСОБА_12 під час допиту у суді першої інстанції, зазначив, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_11 ввечері 10.09.2020 року на вході в залізничний вокзал Дніпро-Головний, біля колон, викрали у нього мобільний телефон. Знаходячись у зазначеному місці, ОСОБА_11 почав кружляти навколо нього, а ОСОБА_7 був позаду. Хтось з них схопив його за ноги, а хтось штовхнув, від чого він впав. Після чого хлопці почали вдвох лазити по кишенях його штанів, звідки витягли телефон. Потерпілий почав кричати і кликати поліцію, від чого вони втекли. Йому пред'являли осіб для впізнання, серед них він впізнав ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .
Свідок ОСОБА_13 , будучи допитаною судом першої інстанції, зазначила, що працює на залізничному вокзалі у м. Дніпро, куди у вересні 2020 року, після 21 години, зайшла особа напідпитку без маски, яку вона прохала її вдягти. Проте чоловік сказав, що вдягати маску не буде та направився до дезінфектора. До нього підійшли двоє чоловіків. Було видно, що ті особи, які підійшли до потерпілого, вони були знайомі між собою. Потім вони втрьох вийшли із залу, а хвилин за 10 підбігли люди і прохали викликати поліцію. Вона одразу пішла подивитись, що трапилось, та побачила потерпілого, який підіймався з колін та одягав штани, при цьому казав, що все вкрали, все вкрали, проте не повідомляв, що саме вкрали. Поліцію викликали одразу. Як саме били потерпілого - вона не бачила.
Винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення також підтверджується іншими дослідженими судом доказами, зокрема:
- заявою ОСОБА_7 , згідно із якою останній добровільно видав працівникам поліції з належної йому сумки, телефон Самсунг Дуас білого кольору (т. 2 а.с. 86);
- протоколом огляду місця події від 11.09.2020 року та ілюстрованою таблицею до нього, відповідно до якого за адресою: м. Дніпро, вул. Привокзальна, буд. 15, знаходився чоловік, який назвався ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який в присутності понятих добровільно дістав з маленької барсетки, яка висить в нього через плече чорного кольору: дві таблетки, медичні шприци 2 мл. порожні, антисептик, грошові кошти в сумі 60 грн., мобільний телефон SAMSUNG DUOS білого кольору imei НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . Детальним оглядом мобільного телефону встановлено, що корпус має видимі потертості, телефон у робочому стані. Під кришкою, знявши батарею, мається наклейка з позначкою мобільний телефон SAMSUNG, модель: GT-S5282 S/N: НОМЕР_3 , дві сім карти мобільного оператору Водафон, флеш-карта. Після огляду мобільний телефон в розібраному стані поміщено до спец.пакету №7206473 та опечатано (т. 2 а.с. 87-90);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 11.09.2020 року, з фототаблицею до нього, за участю потерпілого ОСОБА_12 , з якого вбачається, що останній познайомився в барі, розташованому за адресою: м. Дніпро, пл. Старомостова, буд. 1к, з двома невідомими йому чоловіками, з якими він деякий час вживав алкогольні напої. Після чого потерпілий ОСОБА_12 разом з цими двома малознайомими чоловіками попрямували у напрямку залізничного вокзалу Дніпро-Головний, який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Привокзальна, буд. 11, так як потерпілий ОСОБА_12 хотів їхати додому на електропоїзді. Коли потерпілий ОСОБА_12 разом з двома малознайомими чоловіками підійшли до центрального входу залізничного вокзалу, де раптом один з чоловіків схопив потерпілого ОСОБА_12 за ноги, а другий штовхнув у спину від чого потерпілий впав на бетонне покриття. Після чого малознайомі чоловіки почали перевіряти кишені потерпілого ОСОБА_12 і чоловік, який його штовхнув, витяг з лівої кишені потерпілого ОСОБА_12 мобільний телефон SAMSUNG, після чого малознайомі люди втекли в сторону ТЦ «Експрес» (т.2 а.с.99-106);
- протоколом пред'явлення особи для впізнання від 11.09.2020 року та фототаблицею до нього, відповідно до якого, потерпілий ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_7 , як особу, яка його штовхнула ззаду та, поваливши на землю, з іншим чоловіком почали перевіряти вміст кишень та заволоділи мобільним телефоном (т. 2 а.с. 115-118);
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.09.2020 року, проведеного за участю свідка ОСОБА_15 , згідно із яким останній впізнав ОСОБА_7 як одну з осіб, які 10.09.2020 року, приблизно о 21.40 на центральному вході до залізничного вокзалу станції Дніпро-Головний, бігали, пригали та крутили чоловіка (т. 2 а.с. 134-136);
- диском DVD-R, з відео-записами з камер спостереження «Безпечне місто», розташованих за адресою м. Дніпро, пл. Вокзальна, 13 та м. Дніпро, вул. Привокзальна (т. 2 а.с. 120);
- протоколом огляду предмету від 14.09.2020 року, а саме, диску DVD-R з відеозаписом з камери відеоспостереження "Безпечне місто", на якому мається папка з трьома відеофайлами. На першому відеофайлі видно, як на центральному вході до залізничного вокзалу станції Дніпро-Головний двоє чоловіків крутять третього чоловіка, штовхають, заходять за колони, які знаходяться на центральному вході до залізничного вокзалу. На 14 хв. 54 сек. один чоловік йде в бік ТЦ "Експрес", даним чоловіком виявився ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . На 14 хв. 58 сек. відходить з місця вчинення злочину другий чоловік, ним виявився ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та йде в бік ТЦ "Експрес" за ОСОБА_7 , а третій чоловік, яким виявився ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 залишився на центральному вході до залізничного вокзалу станції Дніпро-Головний. На другому відеофайлі видно, як на центральному вході до залізничного вокзалу станції Дніпро-Головний знаходиться чоловік, яким виявився ОСОБА_12 та біля нього стоять працівники поліції. На третьому відеофайлі видно центральний вхід до залізничного вокзалу станції Дніпро-Головний, де двоє чоловіків штовхають, валять з ніг третього чоловіка. Де між ними мається конфлікт (т. 2 а.с. 213-216).
Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що винуватість ОСОБА_7 , у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення поза розумним сумнівом підтверджується сукупністю зібраних у межах досудового розслідування та досліджених судом першої інстанції інших доказів, а апеляційні доводи щодо її недоведеності оцінює критично.
Посилання захисника на те, що судом не було достовірно встановлено умисел ОСОБА_7 на вчинення ним інкримінованого злочину колегія суддів вважає безпідставними, оскільки апеляційні доводи у цій частині зводяться до висловлення міркувань загального характеру та заперечення безумовно доведених обставин. Натомість, на переконання колегії суддів, обсягом та характером дій цього обвинуваченого у межах вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення наявність в нього прямого умислу на вчинення відкритого викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненого повторно, за попередньої змовою групою осіб, є повністю доведеною.
Так, згідно із показаннями потерпілого ОСОБА_12 , які він підтвердив у межах проведеного із ним слідчого експерименту, один з обвинувачених схопив його за ноги, а інший штовхнув, від чого він впав. Після цього обвинувачені обшукали кишені штанів потерпілого, звідки витягли телефон, а після того, як потерпілий почав кричати і кликати поліцію, обвинувачені втекли. Наявності у потерпілого будь-яких підстав оговорювати обвинувачених колегія судів не вбачає, сторона захисту на такі обставини не посилається та їх не обгрунтовує, у зв'язку із чим колегія суддів вважає ці показання належним, допустимим та достовірним доказом.
Характер дій обвинувачених у межах вчинення злочину щодо ОСОБА_12 , а саме те, що останні його повалили на бетонне покриття, обшукали та вилучили мобільний телефон, із яким втекли після того, як потерпілий почав кричати та кликати поліцію, поза розумним сумнівом вказує на спрямованість їх умислу саме на заволодіння майном ОСОБА_12 .
Доводи захисника про те, що свідок ОСОБА_13 не була очевидцем штовханини, повалення потерпілого, його обшуку по та вилучення телефону, колегія суддів вважає такими, що не обгрунтовують апеляційні вимоги, оскільки остання дійсно не бачила всього перебігу подій, втім її показання щодо частини обставин, безпосереднім спостерігачем якої вона була, мають значення для справи, узгоджуються з іншими доказами та у сукупності із ними доводять обвинувачення поза розумним сумнівом.
Аналізуючи доводи захисника щодо того, що не було достовірно встановлено, хто саме з обвинувачених штовхнув ОСОБА_12 , та хто саме одночасно схопив його за ногу, колегія суддів оцінює їх критично та вважає їх такими, що не обгрунтовують апеляційні вимоги з огляду на те, що вина обвинувачених є доведеною та підтверджується дослідженими судом доказами, з яких чітко прослідковується механізм скоєння злочину.
Так, згідно із протоколом слідчого експерименту від 11.09.2020 року один з обвинувачених схопив потерпілого ОСОБА_12 за ноги, а другий штовхнув у спину, від чого потерпілий впав на бетонне покриття. Потім обвинувачені почали перевіряти кишені потерпілого і чоловік, який його штовхнув, витяг з лівої кишені потерпілого мобільний телефон SAMSUNG, після чого обвинувачені втекли в сторону ТЦ «Експрес». Відповідно до протоколів пред'явлення осіб для впізнання від 11.09.2020 року, з фототаблицями до них, потерпілий ОСОБА_12 впізнав ОСОБА_7 як особу, яка його штовхнула ззаду, а ОСОБА_11 - як особу, що при цьому схопила його за ноги, після чого вказані особи, у такий спосіб поваливши потерпілого на бетонне покриття, почали перевіряти вміст його кишень та заволоділи мобільним телефоном. В суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_12 вказані обставини підтвердив.
Колегія суддів вважає за необхідне додатково зазначити, що дії обвинувачених були одночасними, спільними, узгодженими, спрямованими на досягнення єдиного злочинного результату, а відтак з'ясування того, хто саме із них штовхнув ОСОБА_12 , а хто саме одночасно схопив його за ногу, не має істотного значення ані для кваліфікації дій кожного із них, ані для доведеності їх винуватості.
Висунуту стороною захисту версію про те, що ОСОБА_7 взяв телефон ОСОБА_12 , а після виникнення конфлікту автоматично, діючи як зі своїм телефоном, поклав його до кишені, суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки потерпілий чітко та послідовно вказував як на етапі досудового розслідування, так і під час судового розгляду про те, що обвинувачені повалили його на землю та обшукали, і у такий спосіб заволоділи телефоном. Ці його пояснення узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_13 про те, що безпосередньо після вчинення злочину потерпілий підіймався з колін та повідомляв, що його обікрали.
Щодо посилання захисника на відеозапис з камери відеоспостереження "Безпечне місто" колегія суддів зазначає, що згідно із цим доказом на центральному вході до залізничного вокзалу станції Дніпро-Головний має місце конфлікт, під час якого двоє чоловіків штовхають, валять з ніг третього чоловіка, що узгоджується із обвинуваченням та не спростовує винуватість ОСОБА_7 .
Доводи захисника щодо невірної оцінки судом першої інстанції показань обвинуваченого ОСОБА_11 , який зазначив, що ввечері 10.09.2020 року він разом з ОСОБА_7 та ОСОБА_12 вживали алкогольні напої та між ними відбулась сутичка, і підтвердив, що телефон потерпілого знаходився в сумці ОСОБА_7 , колегія суддів оцінює критично, оскільки в суді першої інстанції ОСОБА_11 свою винуватість визнав у повному обсязі пред'явленого обвинувачення, фактичні обставини справи не заперечував та не повідомив будь-які відомості, що їм суперечили б, а також висловив жаль з приводу вчиненого, із вироком суду погодився та його не оскаржив.
Одночасно суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що процесуальна позиція та показання цього обвинуваченого вирішального значення для справи не мають, оскільки винуватість ОСОБА_7 підтверджується поза розумним сумнівом сукупністю інших досліджених судом доказів.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів зазначає, що вони є формальними та полягають у декларативному посиланні на порушення, допущені у межах досудового розслідування та судового розгляду, без подальшої конкретизації. Ці доводи, а також пояснення обвинуваченого під час судового розгляду, в цілому повторюють лінію захисту, викладену в апеляційній скарзі захисника, та не можуть бути прийняті до уваги із тих самих міркувань.
З огляду на викладене підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника колегія суддів не вбачає.
Аналізуючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо порушення вимог закону про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України, колегія суддів вважає їх такими, що знайшли підтвердження у межах апеляційного розгляду.
Так, ОСОБА_7 раніше неодноразово був засуджений, у тому числі вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяці, яке відбуте повністю, а також вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Інкриміноване йому на даний час кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК України, ОСОБА_7 вчинив 10.09.2020 року, тобто до ухвалення щодо нього як вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року, так і вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року.
Статтею 70 КК України встановлено порядок призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень. Зокрема, ч. 4 ст. 70 КК України передбачено, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному у правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, - покарання призначається за правилами, передбаченими в частинах першій-третій цієї статті. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.
Разом із тим суд першої інстанції, призначаючи остаточне покарання ОСОБА_7 , застосував положення ч. 4 ст. 70 КК України лише до покарання, призначеного за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року, а також не зарахував до остаточного покарання повністю відбуте цим обвинуваченим покарання у виді арешту строком на 3 місяці за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року, що у розумінні ст. 413 КПК України належить вважати істотним порушенням закону про кримінальну відповідальність.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду підлягає зміні в частині призначення покарання ОСОБА_7 .
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 405, 407, 413, 418 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу першого заступника керівника обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, - змінити в частині призначеного покарання ОСОБА_7 .
Вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року більш суворим за цим вироком, а також шляхом часткового складання призначених покарань за новим вироком та вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16.02.2023 року, остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 1 місяць.
На підставі ст. 72 КК України, у строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, повністю зарахувати відбуте покарання у виді арешту строком на 3 місяці за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року.
В іншій частині вирок суду - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4