Провадження № 11-кп/803/1072/25 Справа № 205/13020/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
26 березня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченої - ОСОБА_7 ,
потерпілих - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12023041030003529, за апеляційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_11 на вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Петриківка Петриківського району Дніпропетровської області, громадянки України, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, -
Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 342 КК України до покарання у виді 3 років пробаційного нагляду, з покладенням на сотанню обов'язків, передбачених чт. 59-1 КК України.
Згідно з обставинами, встановленими судом, 29.08.2023 о 07.00 год. інспектор взводу № 2 роти № 1 батальйону № 4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області сержант поліції ОСОБА_8 спільно з інспектором взводу № 2 роти №4 батальйону №4 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області лейтенантом поліції ОСОБА_9 , у складі екіпажу «Легіон-0413» одягнуті у формений одяг співробітника патрульної поліції встановленого зразку, після проведення інструктажу керівництвом та отримання табельної вогнепальної зброї, знаходячись при виконанні своїх службових обов'язків, передбачених Законом України «Про Національну поліцію», будучи відповідно до Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» працівниками правоохоронного органу заступили на службу на службовому автомобілі Toyota Corolla з реєстраційним номером 9223.
29.08.2023 близько о 16:45 год. вищевказаний склад екіпажу «Легіон-0413» на службовому автомобілі здійснювали патрулювання територією Новокодацького району міста Дніпра, з метою виконання своїх службових обов'язків, а саме здійснення контролю за дотриманням правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, виявлення та припинення адміністративних, кримінальних правопорушень.
Далі, о 16.45 год. екіпажем «Легіон-0413» на перехресті проспекту Сергія Нігояна та проспекту Івана Мазепи у м. Дніпро було помічено транспортний засіб марки «Jaguar ХЕ» з реєстраційним номером НОМЕР_1 водій якого порушив вимоги дорожнього знаку 5.18 «Напрямок руху по смузі» Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.122 КУпАП.
У цей час співробітниками поліції було прийнято рішення про зупинення вказаного транспортного засобу з метою перевірки документів водія, перевірки реєстраційних документів на транспортний засіб та складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Так, 29.08.2023 о 16:54 год. на підставі п. 1 ч.1 ст.35 Закону України «Про Національну поліцію», за допомогою гучномовця та проблискових маячків червоного та синього кольорів працівниками патрульної поліції «Легіон 0413» було надано команду водію транспортного засобу марки «Jaguar ХЕ» про зупинку транспортного засобу. Однак, водій проігнорував вказану вимогу та продовжив рух на транспортному засобі марки «Jaguar ХЕ» з реєстраційним номером НОМЕР_1 по пр. І. Мазепи у м. Дніпро.
Далі, працівники правоохоронного органу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , виконуючи свої службові обов'язки підійшли до транспортного засобу марки «Jaguar ХЕ» з р.н. НОМЕР_1 , що знаходився біля буд. № 32 пр. І. Мазепи у м. Дніпро та звернулись до водія особу, якого в подальшому встановлено як ОСОБА_7 , яка знаходилась на передньому водійському сидінні та роз'яснили їй причину зупинки транспортного засобу, суть вчиненого адміністративного правопорушення та місце його вчинення.
Після цього відповідно до п. 2 ч. 1 ст.32 Закону України «Про Національну поліцію» працівниками патрульної поліції ОСОБА_7 було висунуто законну вимогу пред'явити документи, визначені п. 2.1 Правил дорожнього руху, однак остання будучи незадоволеною тим, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 як на її думку незаконно зупинили автомобіль не реагувала на законні вимоги працівників правоохоронного органу та почала вимагати пред'явити їй відео вчиненого правопорушення.
Ігноруючи законні вимоги працівників патрульної поліції, ОСОБА_7 , яка у цей час перебувала за кермом транспортного засобу марки «Jaguar ХЕ» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , увімкнула передачу заднього ходу з метою залишення місця вчинення правопорушення.
У зв'язку з чим, працівниками правоохоронних органів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було висунуто законну вимогу ОСОБА_7 залишатися на місці, однак остання достовірно знаючи, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є працівниками правоохоронного органу і знаходиться при виконанні своїх службових обов'язків, реалізуючи раптово виниклий умисел на вчинення опору працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов'язків, нехтуючи їхніми законними вимогами, почала піднімати скло водійської двері, на що ОСОБА_9 з метою припинення вчиненню ОСОБА_12 незаконних дій притиснув своїми руками скло водійської двері, та знов висунув законну вимогу ОСОБА_7 залишатися на місці.
Однак ОСОБА_7 , продовжуючи реалізувати свій умисел на вчинення опору працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов'язків знову здійснила спробу залишити місце правопорушення на транспортному засобу марки «Jaguar ХЕ» ввімкнувши передачу заднього ходу та таким чином привівши транспортний засіб в рух на що працівник правоохоронного органу ОСОБА_9 почав утримувати автомобіль за дверну ручку та діючи на підставі ст. 44 Закону України «Про Національну поліцію» з метою припинення правопорушення, щодо здійснення ОСОБА_7 опору працівникам правоохоронного органу застосував до останньої фізичну силу, а саме схопив її за руку, чим завадив ОСОБА_7 здійснити спробу покинути місце вчинення правопорушення.
Після чого, працівники правоохоронного органу ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в черговий раз висунули законну вимогу ОСОБА_7 залишатися на місці та необхідність добровільно вийти з автомобіля так як її затримано за вчинення правопорушення.
Однак, ОСОБА_7 категорично відмовилась виконувати законні вимоги поліцейських, не виходила з автомобіля, висмикувала руку з руки поліцейського ОСОБА_9 при цьому продовжувала кричати, нецензурно висловлюватися та знаходитися в салоні автомобіля, чим вчинила опір працівникам правоохоронного органу під час виконання ними службових обов'язків.
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_9 просить вирок скасувати та ухвалити новий, в частині призначення покарання та цивільного позову, призначивши ОСОБА_7 покарання у виді 1 року позбавлення волі та стягнувши з неї на користь ОСОБА_13 матеріальну шкоду - у розмірі 10203,40 грн., а також моральну - у розмірі 250000 грн.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги адвокат посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення та її особі, внаслідок м'якості, а також неправильно вирішений судом цивільний позов. Так, представник потерпілого зазначає, що попри наявність доказів, які вочевидь підтверджують вину ОСОБА_7 , остання цю вину не визнала. Окрім цих обставин, на думку представника потерпілого, суд не врахував суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, а також причинно-наслідковий зв'язок зухвалих дій обвинуваченої до подальших дій на місці скоєння кримінального правопорушення, який полягає у тому, що у обвинуваченої виникла думку вседозволеності, оскільки вона сама нібито вважає себе потерпілою. Вчинення цього кримінального правопорушення може викликати у суспільстві недовіру до системи державних органів правопорядку, а деяких кримінальних елементів спонукати до опору працівникам поліції та іншим органам правопорядку під час здійснення ними своїх безпосередніх функцій по захисту прав та інтересів. Більш того, потерпілими у справі є діючі працівники поліції, які після скоєння кримінального правопорушення отримали легкі тілесні ушкодження. З урахуванням наведеного, а також встановлених судом обставин провадження, на переконання представника потерпілого, висновки суду про те, що вправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства є безпідставними. Також, адвокат не погоджується з висновками суду про часткове неврахування доказів, а також вважає безпідставною відмову суду у задоволенні цивільного позову.
В запереченнях на апеляційну скаргу обвинувачена з доводами апеляційної скарги представника потерпілого не погоджується та просить вирок залишити без змін. Обвинувачена вважає, що в силу вимог ст.ст. 56, 393 КПК України, представник потерпілого не наділений правом оскарження судового рішення в частині призначення покарання. Разом із цим, на думку останньої, вимоги апелянта про задоволення цивільного позову не узгоджуються з матеріалами провадження, які відомостей про спричинення нею тілесних ушкоджень потерпілим не мітять. Серед іншого, ОСОБА_7 зазначає, що вимоги апеляційної скарги стосуються іншої особи - ОСОБА_14 .
Заслухавши суддю-доповідача, потерпілого та його представника, які апеляційну скаргу підтримали, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу частково, погодившись з доводами апелянта про м'якість призначеного обвинуваченій покарання та необхідність стягнення з обвинуваченої завданих кримінальним правопорушенням моральних збитків, потерпілої, яка проти задоволення апеляційної скарги не заперечувала, обвинуваченої, яка просила вирок залишити без змін, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду в межах апеляційної скарги.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, за встановлених судом обставин та кваліфікація її дій в апеляційній скарзі не оскаржуються, а тому апеляційним судом не переглядаються.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
Вирішуючи питання про правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченої ОСОБА_7 , колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, покарання обвинуваченій ОСОБА_7 судом першої інстанції призначено відповідно до вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність.
Так, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 342 КК України, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких, а також особу обвинуваченої, яка раніше не судима, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, неодружена, утриманців не має, за місцем мешкання характеризується задовільно, відомостей про працевлаштування не надала.
Разом із цим, суд врахував досудову доповідь уповноваженого представника органу пробації Дніпровського районного сектору № 1 філії ДУ “Центр пробації» у Дніпропетровській області від 12.01.2024, складену відносно ОСОБА_7 , згідно з якою встановлено низький ризик повторного вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, що обумовлює можливість її виправлення без застосування реального покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі.
Обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання судом встановлено не було.
З урахуванням наведених обставин суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 можливе без ізоляції від суспільства, за умови призначення покарання у виді пробаційного нагляду.
Надаючи оцінку врахованим судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.
З висновками суду першої інстанції про можливість виправлення останньої без ізоляції від суспільства протягом визначеного судом строку пробаційного нагляду колегія суддів погоджується.
Ті обставини, що ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності притягується вперше, у сукупності з відомостями про її вік, дають підстави вважати недоцільним призначення більш суворого основного покарання - у виді обмеження чи позбавлення волі.
Що стосується доводів представника потерпілого про те, що обвинувачена не визнала свою вину, то вони самі по собі підстав для погіршення становища останньої не дають.
Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про неврахування суспільної небезпечності кримінального правопорушення, а також причинно-наслідкового зв'язку дій обвинуваченої з подальшими подіями, що стались на місці вчинення кримінального правопорушення.
Колегія суддів звертає увагу на те, ці події перебувають поза межами обвинувачення, а тому об'єктивно не враховані судом, при ухваленні вироку.
З огляду на викладене, доводи представника потерпілого про необхідність призначення обвинуваченій більш суворого покарання за ч. 2 ст. 342 КК України, колегія суддів розцінює як необґрунтовані та такі, що не підлягають задоволенню.
Щодо доводів апелянта про безпідставну відмову суду у задоволенні цивільного позову, то колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Як вбачається з матеріалів провадження, потерпілими у кримінальному провадженні заявлено цивільні позови, зокрема про стягнення з обвинуваченої на їх користь матеріальної та моральної шкоди, яка була завдана внаслідок отримання ними тілесних ушкоджень.
Відмовляючи у задоволенні цивільних позовів, суд першої інстанції керувався тим, що вимоги потерпілих не узгоджуються з пред'явленим ОСОБА_7 обвинуваченням, в якому спричинення потерпілим тілесних ушкоджень не інкриміновано.
З наведеним мотивами судами колегія суддів також погоджується.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що вимоги обох потерпілих про стягнення як матеріальної, так і моральної шкоди, пов'язані лише зі спричиненням їм тілесних ушкоджень, що перебуває поза межами обвинувачення.
За цих умов, судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні цивільних позовів, оскільки причинно-наслідкового зв'язку між діями обвинуваченої та наслідками у вигляді спричинених потерпілим тілесних ушкоджень не встановлено.
При цьому, суд окремо звертає увагу на те, що у відповідності з вимогами ст. 2 Закону України “Про національну поліцію», завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Разом із цим, розділ ІІ Положення про патрульну службу, затвердженого наказом МСВ України № 796 від 02 липня 2015 року, визначає основні завдання патрульної служби, до яких належить, зокрема: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Сутність законодавчо визначених завдань обумовлює підвищену ризиковість для працівника поліції, яку він усвідомлює при прийнятті на службу.
З врахуванням наведених обставин, неможливо також вважати, що спричинення моральної шкоди потерпілим могло бути обумовлено проявом неповаги до працівників органів правопорядку, приниженням їх честі та гідності, внаслідок опору обвинуваченої, оскільки останні були готові до зміни обстановки та передбачали ймовірні наслідки. Тож за відсутності доказів спричинення обвинуваченою тілесних ушкоджень потерпілим завдання нею моральної шкоди останнім лише своїм опором виключається.
Що стосується доводів представника потерпілого про часткове неврахування доказів, то вони не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду про доведеність винуватості обвинуваченої, які жодним з учасників провадження не оскаржуються. До того ж, ці доводи не узгоджуються з вимогами апеляційної скарги про скасування вироку з підстав невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення та її особі, внаслідок м'якості.
Отже, колегія суддів приходить до висновку про законність, обґрунтованість і належну вмотивованість оскаржуваного вироку, який зміні з викладених в апеляційній скарзі мотивів не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 409 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_11 залишити без задоволення.
Вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2024 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 342 КК України, залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3