Справа № 240/23927/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
02 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національного університету ІНФОРМАЦІЯ_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_4 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національного університету ІНФОРМАЦІЯ_1 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_4 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 Військової частини НОМЕР_2 Військової частини НОМЕР_3 Військової частини НОМЕР_4 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії повернуто позивачу без розгляду в частині позовних вимог:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати різниці між сумою індексації виплаченої за період з 16.08.2022 по 22.11.2022 і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (щомісячної фіксованої суми індексації) у відповідності до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити йому різницю між сумою індексації виплаченої за період з 16.08.2022 по 22.11.2022 і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (щомісячної фіксованої суми індексації) у відповідності до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_4 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» - за період з 16.08.2022 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків шляхом надання до суду:
- окремого клопотання про об'єднання позовних вимог з обґрунтуванням підстав для такого об'єднання;
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням поважних підстав для такого поновлення та наданням відповідних підтверджуючих доказів.
Зокрема, 26.12.2024 на виконання вимог ухвали суду, Позивач подав до суду заяву про об'єднання позовних вимог та заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. У заяві про поновлення строку звернення до суду Позивач просив поновити пропущений строк звернення до суду. В обґрунтування заяви Позивач вказав, що в даній справі предметом позовних вимог є перерахунок індексації, яка є невід'ємною складовою заробітної плати (грошового забезпечення) та мала бути виплачена йому до дня його звільнення. Отже, до таких позовних вимог застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли Позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме: з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми. На думку Позивача, його право на вищезазначені виплати виникло після отримання письмового повідомлення про нараховані та виплачені спірні суми, з якого відповідно починається обчислення тримісячного строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами. Зі змісту статті 233 Кодексу законів про працю України вбачається, що працівник має право звернутися до суду із заявою про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому Позивачу досі не виплачені спірні суми. Як зазначено вище, жодних письмових повідомлень Відповідачі взагалі не надавали. Водночас, Позивач не був зобов'язаний раніше отримати інформацію про нарахування йому суми індексації та складові її нарахування. Позивачу не були відомі до моменту отримання відповіді від Відповідачів на подані звернення, тобто з вересні та жовтня 2024 року. Враховуючи викладене, просить суд поновити йому строк на звернення до суду у зв'язку з тим, що він не мав фактичної можливості вчасно звернутися за захистом свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з приписами частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до частин 1, 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції чинній, з 19.07.2022), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22, яка залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.
Враховуючи зазначене, застосуванню підлягає тримісячний строк з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на отримання грошового забезпечення в належному розмірі.
При цьому пунктом 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Так, до 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У силу імперативних положень пункту 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України відповідний строк не сплив, а був продовжений до завершення карантину, тобто до 30.06.2023. Отже, визначений приписами статті 233 Кодексу законів про працю України строк на звернення до суду з цим позовом сплинув 30.09.2023.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Вказані представником позивача у заяві про поновлення строку доводи суд вважає безпідставним та нічим не обґрунтованими.
За загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з даним позовом.
При цьому слід зазначити, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше.
Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою Позивача.
З матеріалів позову встановлено, що позивач з 16.08.2022 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 , Позивач виключений зі списків особового складу з 22.11.2022.
Однак, із відповідним зверненням до Військової частини НОМЕР_4 з питань нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.08.2022 по 22.11.2022 позивач звернувся лише у серпні 2024 року.
Станом на дату звернення позивача до Військової частини НОМЕР_4 (серпень 2024 року) із заявою про нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у період з 16.08.2022 по 22.11.2022 із застосуванням місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) березень 2018 року, строк звернення до суду, який розпочав свій відлік з 30.09.2023 вже був пропущений позивачем, оскільки про невиплачені суми позивач мав дізнатися при звільненні, зокрема при ознайомленні з наказом про звільнення та проведення розрахунку, а також при отриманні грошового атестата.
З даним позовом про оскарження бездіяльності Військової частини НОМЕР_4 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.08.2022 по 22.11.2022 позивач звернувся до суду 05.12.2024, тобто з порушенням тримісячного строку звернення до суду.
Вказані позивачем у заяві про поновлення строку доводи суд вважає безпідставним та нічим не обґрунтованими.
Крім того, позивача не навів у заяві про поновлення строку обґрунтованих причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом за період з 30.09.2023 (з урахуванням закінчення строку дії карантину) до серпня 2024 року (дати звернення із заявою до відповідача щодо нарахування спірних сум).
Слід зауважити, що виплата грошового забезпечення здійснюється щомісячно, позивач отримавши грошове забезпечення може знати його розмір та з яких видів воно складається, а відповідно і знати, чи правильно воно обчислюється; що при звільненні військовослужбовцям видається на руки грошовий атестат, в якому зазначаються суми нарахованого по день виключення зі списків особового складу (звільнення) грошового забезпечення, які підлягають виплаті.
Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08.08.2019 у справі №127/13736/16-а, адміністративне провадження №К/9901/42788/18 зазначив, що "незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами."
Отже, доводів, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. Відтак, суд визнає причини пропущення строку звернення до суду з даним позовом неповажними.
Аналізуючи наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подання ним адміністративного позову у жовтні 2023 року (з урахуванням закінчення карантину на території України), оскільки у вказаний період Позивач вже був обізнаний про порушення його прав.
Обставини наведені позивачем у заяві не є об'єктивно непереборними і не пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду.
Отже, суд вважає неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом у зазначеній частині позовних вимог у строк, встановлений ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до положень частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо вказані у заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 10 січня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.