Справа № 686/4237/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заворотна О.Л.
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
02 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Сушка О.О. Залімського І. Г. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Шпарага М. Ю.,
представника відповідача: Мельничук О.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове видворення,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про скасування рішення про примусове видворення.
2. Позивач вважає, що рішення про його примусове видворення від 12.02.2025 прийняте без належних на це правових підстав, є передчасним, протиправним, незаконним та підлягає скасуванню.
3. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено.
3.1. Визнано протиправним та скасовано Рішення начальника відділу управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області від 12 лютого 2025 року № 6801100100000293 про примусове видворення з України громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
4. Апелянт, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
5. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення не врахувався той факт, що позивач проживає на території України нелегально. Як на час прийняття оскаржуваного рішення так і на даний час у нього немає жодних документів які б надавали йому право перебувати на території України. У набутті громадянства України позивачу було відмовлено (лист УДМС у Хмельницькій області від 13.09.2019, копія наявна у матеріалах справи). Саме по собі звернення із заявою про набуття громадянства України не створює законних підстав для перебування на території України. Таким чином, Позивач знав про незаконність перебування на території України та свідомо вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 203 КУпАП.
ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
6. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 12.02.2025 працівниками поліції було виявлено та доставлено до УДМС у Хмельницькій області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина рф для виїзду за кордон НОМЕР_1 виданий 30.11.2018 дійсний до 30.11.2023. Також зазначено, що зі слів ОСОБА_1 , востаннє він прибув на територію України в 1994 році та порушив правила перебування іноземців та осіб без громадянства, а саме вчасно не залишив територію України після закінчення відповідного терміну перебування.
7. 12 лютого 2025 року Управлінням Державної міграційної служби в Хмельницькій області відносно громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення № 6801100100000293 про примусове видворення з України.
8. Не погодившись з рішенням про примусове видворення, позивач звернувся з позовом до суду.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
9. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
10. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України №3773-VI від 22 вересня 2011 року «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).
11. За приписами частини першої статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
12. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
13. Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
14. Згідно ч.3 ст.30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
15. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного.
16. В даному випадку, із зібраних матеріалів у справі та наданих сторонами пояснень вбачається, що відповідач є іноземцем, який не має законних підстав для перебування в Україні, а також порушує законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
17. При цьому, як вбачається з вищевикладених положень законодавства, порушення іноземцем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства є достатньою підставою для примусового повернення іноземця в країну походження.
18. Водночас, з аналізу норм статей 26 та 30 Закону № 3773-VI, вбачається, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.
19. Застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
20. Тобто, зі змісту наведених норм слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
21. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 25.04.2024 року у справі №461/2622/23від 24 травня 2023 року (справа № 296/8455/22), від 26 червня 2019 року (справа № 755/12159/18), від 28 лютого 2019 року (справа № 754/2198/17), від 09 серпня 2019 року (справа № 359/5823/16-а).
22. Сторонами у справі не заперечується, що позивач не затримувався за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України, відносно нього рішення про примусове повернення не приймалося, яке позивач не виконав у встановлений строк чи є обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від його виконання.
23. Як стверджує апелянт, рішення про примусове повернення щодо позивача органом ДМС не приймалося на підставі ч.8 ст.26 Закону №3773-VI.
24. Так, частиною восьмою статті 26 Закону №3773-VI передбачено, що примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).
25. Сторонами не заперечується той факт, що ОСОБА_1 в Генеральному консульстві Росії у місті Львів (на території України) 30.11.2018 року отримав паспорт НОМЕР_2 , строк дії якого закінчився 30.11.2023, тобто в період дії правового режиму воєнного стану на території України.
26. Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022р. №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до п.11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001р. №376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992р., зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022р.
27. Згідно ч.3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
28. Отже, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України розірвано дипломатичні відносини між двома державами та припинено роботу консульських установ, що є загальновідомими обставинами.
29. В той же час суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зазначена апелянтом норма ст.26 Закону №3773-VI імперативно не визначає того, що за таких обставин органи ДМС в обов'язковому порядку вирішують питання про примусове видворення іноземця.
30. Тобто, вирішуючи питання щодо примусового видворення іноземця, органи ДМС зобов'язані враховувати не лише обставини, які визначаються Законом як підстави для можливості примусового видворення іноземця, а і інші обставини, які мають значення для прийняття обґрунтованого та виваженого рішення, яке б, зокрема, забезпечувало необхідний баланс між несприятливим наслідками для прав, свобод та інтересів іноземця і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення.
31. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 1994 року проживає з матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №432 від 04.09.2020, актом про встановлення фактичного місця проживання від 21.02.2025 № 31. ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, що підтверджується свідоцтвом про встановлення батьківства серія НОМЕР_3 , свідоцтвом про народження серія НОМЕР_4 .
32. Встановлені обставини у цій справі свідчать про те, що позивач, перебуваючи на території України, проживає зі своєю матір'ю, яка є громадянкою України, має повнолітнього сина, який також є громадянином України.
33. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для примусового видворення позивача, суд першої інстанції, застосовувавши положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зробив висновок про те, що втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя, може бути виправдано лише за умови, якщо таке втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві.
34. Суд апеляційної інстанції не ставить під сумнів те, що у спірному випадку втручання відповідача, як уповноваженого органу державної влади, здійснювалося на підставі Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
35. Погоджується суд апеляційної інстанції і з позицією відповідача, суть якої полягає в тому, що саме по собі проживання на території України протягом тривалого часу та факт наявності шлюбу та дітей не означає того, що особа абсолютно захищена від примусового видворення, саме з міркувань збереження її приватного життя, внаслідок зобов'язань держави відповідно до ст.8 Конвенції.
36. В той же час, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 522/5661/22 щодо застосування статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 31 Закону № 3773-VI у подібних правовідносинах, який полягає у необхідності дослідження судами дотримання відповідачем одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності, який, у свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень.
37. Також, суд звертає увагу, що згідно характеристики Хмельницького РУП від 21.02.2025 ОСОБА_1 зарекомендував себе позитивно, до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався, алкогольними напоями не зловживає. Крім того, позивач не хотів мати громадянство росії, і ще до початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну, що триває з 24.02.2022 року, намагався врегулювати свій правовий статус на території України.
38. За таких обставин суд першої інстанції вірно зазначив, що примусове видворення позивача не є пропорційним втручанням у його права по відношенню до тих цілей, на досягнення яких прийнято спірне рішення.
39. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
V. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
40. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
41. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
42. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
43. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
44. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
45. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 02 квітня 2025 року.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Сушко О.О. Залімський І. Г.