Справа № 120/3967/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Яремчук Костянтин Олександрович
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
01 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , що видане 01 грудня 1992 року, ОСОБА_1 є громадянином, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4).
18 січня 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Після реєстрації вказана заява за принципом екстериторіальності передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 24 січня 2024 року № 025150007140 позивачеві відмовлено в призначенні пенсії.
Підставою для відмови у призначенні пенсії слугувало те, що поданими документами підтверджено факт проживання в зоні посиленого радіологічного контролю 11 років 02 місяці 14 днів, що дає право на зниження пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на 3 роки. При цьому у рішенні також зазначено, що до страхового стажу неможливо зарахувати періоди його роботи в колгоспі з 1983 року по 1986 рік відповідно до архівної довідки № 28 від 01 лютого 2023 року, оскільки в трудовій книжці відсутня інформація про даний період роботи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі по тексту рішення - Закон).
Так, пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені статтею 55 Закону, згідно з пунктом 2 частини 1 якої потерпілі від Чорнобильської катастрофи, а саме особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.
Відповідно до частини 3 статті 55 Закону призначення та виплата пенсій названим категоріям (зокрема й потерпілим від Чорнобильської катастрофи) провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Частиною 1 статті 65 Закону передбачено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частинами 3, 4 статті 65 Закону посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Оскільки посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), серії НОМЕР_1 видане позивачеві 01 грудня 1992 року, тому аналізу підлягають положення порядку видачі посвідчень, що діяв на момент видачі ОСОБА_1 такого посвідчення.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року № 501 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі по тексту - Порядок № 501).
Пунктом 2 Порядку № 501 передбачалося, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В (пункт 6 Порядку № 501).
Відповідно до пункту 10 Порядку № 501 видача посвідчень провадиться іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
При цьому громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, посвідчення видаються на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
У додатку № 7 до Порядку № 501 наведено форму довідки, у якій йшлося про підтвердження факту постійного проживання або постійної роботи на території зони посиленого радіоекологічного контролю особи, якій така довідка видається, із зазначенням про те, що станом на 01 січня 1993 року така особа проживала або відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років.
Окрім того, документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) (далі по тексту - Порядок № 22-1).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додається і документ, який засвідчує особливий статус особи, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, в складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та документи про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відтак єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право на користування пільгами, встановленими Законом, зокрема і право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".
При цьому довідка про період проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю є лише підставою для визначення в установленому порядку статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а, від 18 червня 2020 року у справі № 591/4104/16-а, від 02 березня 2021 року у справі № 345/1831/17, від 17 травня 2021 року у справі № 398/494/17 та ряду інших.
Таким чином, зважаючи на те, що довідка, якою підтверджується факт постійного проживання особи або постійної роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю при умові, що станом на 01 січня 1993 року така особа проживала або відпрацювала у цій зоні не менше чотирьох років, є підставою для видачі посвідчення “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (а позивачеві саме таке посвідчення і видано), тому при призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону слід враховувати, що такою особою підтверджено факт проживання (роботи) на відповідній території станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років.
Разом із тим Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не заперечує того факту, що станом на момент розгляду заяви про призначення пенсії позивач проживав в зоні посиленого радіологічного контролю 11 років 02 місяці 14 днів.
При цьому підставою для відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку фактично слугувало те, що, на думку пенсійного органу, позивач має право на зниження пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", лише на три роки, а тому набуде такого права дещо пізніше.
Визначаючись із тим, чи такі доводи є обгрунтованими, суд враховує наступне.
Пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, а саме особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.
Отже, особа, яка постійно проживала в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01 січня 1993 року, в будь-якому випадку має право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за кожні три роки проживання в такій зоні (але не більше 5 років).
Суд зауважує, що в оскаржуваному рішенні визнано той факт, що ОСОБА_1 проживав в зоні посиленого радіологічного контролю понад 11 років, що дає йому право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років.
Щодо позовної вимоги в частині необхідності зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 1983 року по 1986 рік, а також періоду роботи з 26 квітня 1986 року по 29 жовтня 1986 року до строку роботи в зоні посиленого радіологічного контролю, то тут слід врахувати таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).
Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Так, в ході судового розгляду встановлено, що підставою незарахування до трудового (страхового) стажу позивача періоду його роботи з 1983 року по 1986 рік слугувало те, що в трудовій книжці не зазначено про такий період роботи.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відтак саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Як свідчить зміст трудової книжки серії НОМЕР_2 , у такій відсутні відомості щодо роботи позивача протягом 1983-1986 років.
Водночас відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відтак у разі відсутності у трудовій книжці записів про трудову діяльність особи підтвердити такий стаж можливо й іншими документами, зокрема довідками, відомостями на видачу заробітної плати, тощо.
Судом встановлено, що разом із заявою про призначення пенсії позивачем надавалася архівна довідка № 28, що видана комунальною установою "Трудовий архів" Тульчинської міської ради 01 лютого 2023 року.
Зі змісту такої довідки слідує, що у книгах обліку трудового стажу та заробітку члена колгоспу "Ленінський шлях" села Білоусівка Тульчинського району Вінницької області значиться ОСОБА_1 , що виробив трудоднів у 1983 році - 53 із 50 мінімально встановлених, у 1984 році - 256 із 250 мінімально встановлених, у 1985 році - 299 із 250 мінімально встановлених, у 1986 - 182 із 250 мінімально встановлених.
Відтак трудова діяльність позивача протягом 1983-1986 років підтверджена архівною довідкою № 28, що видана комунальною установою "Трудовий архів" Тульчинської міської ради 01 лютого 2023 року, а тому відповідач безпідставно відмовив позивачу в зарахуванні такого періоду роботи з тих підстав, що у трудовій книжці відсутні відомості щодо зазначеного періоду роботи ОСОБА_1 , оскільки такі відомості зазначені в згадуваній вище довідці.
При цьому суд зважає й на те, що архівною довідкою № 28/1, що видана комунальною установою "Трудовий архів" Тульчинської міської ради 01 лютого 2023 року, підтверджується те, що ОСОБА_1 нараховувалася заробітна плата протягом січня-жовтня 1986 року (грошова одиниця не вказана).
Водночас зі змісту оскаржуваного рішення пенсійного органу слідує, що останнім не надавалася оцінка архівній довідці № 28/1, що видана комунальною установою "Трудовий архів" Тульчинської міської ради 01 лютого 2023 року.
Тобто, при розгляді заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії пенсійний орган мав би надати оцінку всім документам, які подані позивачем, та встановити чи підлягає зарахуванню той чи інший період до трудової діяльності з одночасним наведенням підстав незарахування певного періоду до спеціального стажу.
І лише після встановлення таких обставин можливо прийняти обґрунтоване рішення про призначення пенсії за вислугу років або відмовити у її призначенні. Водночас пенсійним органом взагалі проігноровано надану позивачем довідку.
За таких обставин суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 025150007140 від 24 січня 2024 року є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Відтак задоволенню підлягає і позовна вимога щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього судового рішення.
Водночас відсутні підстави для зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснювати повторний розгляд заяви ОСОБА_1 , адже первинний розгляд такої заяви здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, яким порушено права позивача, а тому і повторний розгляд відповідної заяви має здійснювати саме цей пенсійний орган.
Також, на думку суду, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у спосіб зобов'язання пенсійний орган зарахувати періоди роботи позивача з 1983 року по 1986 рік та з 26 квітня 1986 року по 29 жовтня 1986 рік до трудового (страхового) стажу, оскільки оцінку таким періодам має надати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області саме при повторному розгляді заяви, врахувавши висновки суду, викладені у цьому судовому рішенні.
Окрім того, відсутні підстави для зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 29 жовтня 1986 року по 13 січня 1987 року до стажу роботи в зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також подальші періоди роботи відповідно до записів у трудовій книжці до 01 квітня 1998 року, адже, як свідчить наявний в матеріалах справи розрахунок пенсії за віком, такі періоди зараховані до трудового стажу позивача.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.