Справа № 750/14624/24 Головуючий у 1 інстанції: Логвіна Т.В.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
01 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону УПП в Чернігівській області рядового поліції Кравченко Дмитра Руслановича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону УПП в Чернігівській області рядового поліції Кравченко Дмитра Руслановича, в якому просив:
- визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності;
- скасувати постанову інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону УПП в Чернігівській області рядового поліції Кравченко Дмитра Руслановича серії ЕНА №3194607 від 04.10.2024 про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 340 грн на підставі ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 лютого 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт стверджує, що вимірювання приладом TruCam швидкості руху виконане з порушеннями ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію». При цьому, апелянт вказує, що відповідачами не надано до суду доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCAM в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70. апелянт стверджує, що ані оскаржувана постанова, ані матеріали справи не містять достатніх відомостей про факт належної фіксації допущеного правопорушення належно встановленим технічним приладом. Крім того, апелянт посилається на порушення поліцейськими порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
До Шостого апеляційного адміністративного суду від представника ОСОБА_1 - Кашуби Миколи Олексійовича надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду засобами відеоконференцзв'язку системи «Електронний суд».
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2025 року клопотання представника ОСОБА_1 - Кашуби Миколи Олексійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 04 жовтня 2024 року інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону УПП в Чернігівській області рядовим поліції Кравченко Дмитром Руслановичем була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3194607 від 04.10.2024 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Згідно вищевказаної постанови, 04.10.2024 року в с. Гарбузин, автомобільна дорога М01(Київ-Чернігів-Нові Яриловичі), 76 км., ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Toyota Tundra, номерний знак НОМЕР_1 , в населеному пункті, позначеному дорожнім знаком 5.49 на білому фоні та рухався зі швидкістю 75 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год. та порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху.
Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
В силу пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII, у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Статтею 222 КУпАП визначено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122 КУпАП). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353-XII, учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктами 1.1, 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що ці Правила, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За приписами пункту 12.9.б Правил дорожнього руху, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту "и" пункту 30.3 цих Правил.
Відповідно до п. 12.4 Правил дорожнього руху, у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Положеннями частини 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як вбачається з матеріалів справи, інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону УПП в Чернігівській області рядовим поліції Кравченко Д.Р. була винесена постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3194607 від 04.10.2024 (а.с. 41).
Вказаною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач керував транспортним засобом марки Toyota Tundra, номерний знак НОМЕР_1 , в населеному пункті, позначеному дорожнім знаком 5.49 на білому фоні та рухався зі швидкістю 75 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху більше ніж на 20 км/год. та порушив п. 12.4 Правил дорожнього руху.
За приписами статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для забезпечення дотримання правил дорожнього руху, виявлення або фіксування правопорушення може застосовувати технічні прилади.
Матеріали справи свідчать, що факт вчинення адміністративного правопорушення був зафіксований лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів TruCAM LTI 20/20 № ТС008431.
Відповідно до Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/29287, виданого ДП «Укрметртест стандарт», чинного до 07 листопада 2024 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCAM LTІ 20/20 № ТС008431, відповідає вимогам технічної документації на вимірювач (а.с. 42).
Доводи апелянта про те, що лазерний вимірювач ТruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може утримуватися інспектором поліції в руках (ручному режимі), а повинен бути стаціонарно змонтованим/розміщеним, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Як вбачається з листа ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» (ДП «Укрметртестстандарт») від 01 жовтня 2019 року за № 22-38/49, лазерний вимірювач ТruСАМ відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто, конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач ТruСАМ також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі (а.с. 49).
Крім того, про те, що вимірювач швидкості ТruСАМ призначений для вимірювання швидкості руху транспортних засобів в ручному режимі вказано в його настанові з експлуатації (а.с. 51-52).
Також, із Свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/29287, виданого ДП «Укрметртест стандарт», вбачається, що вимірювач ТruСАМ може використовуватися в ручному режимі.
При цьому, технічною документацією лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів TruCAM LTІ 20/20 № ТС008431 передбачено граничну (максимально допустиму) похибку при вимірюванні швидкості в ручному режимі.
З огляду на викладене, доводи апелянта про те, що вимірювання приладом TruCAM швидкості руху виконане з порушеннями ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» є необгрунтованими.
Враховуючи вищезазначене, наявним у матеріалах справи відеозаписом та фотознімком з приладу TruCAM повністю підтверджено факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Так, апелянт зазначає, що, відповідно до Правил дорожнього руху, знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів. Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку « 5.70» лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.
З даного приводу, колегія судді зазначає наступне.
Так, Правилами дорожнього руху, а саме, розділом 33 «Дорожні знаки» підрозділом 5 «Інформаційно-вказівні знаки» (в редакції, що була чинною на час вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення) передбачено наступні дорожні знаки, зокрема, 5.70 "Зміна схеми руху". Позначає, що за цим знаком тимчасово або постійно змінено схему руху та (або) встановлено нові дорожні знаки. Застосовується протягом не менш як трьох місяців у разі зміни руху на постійній основі, а також протягом необхідного проміжку часу у разі зміни руху на тимчасовій основі та встановлюється не менш як за 100 м до першого тимчасового знака.
Таким чином, посилання апелянта на відсутність дорожнього знаку 5.70 є безпідставним.
Водночас, на час вчинення позивачем адміністративного правопорушення, розділом 33 «Дорожні знаки» підрозділом 5 «Інформаційно-вказівні знаки» Правил дорожнього руху був передбачений дорожній знак: 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху». Позначає ділянки доріг, де можливе здійснення контролю за порушенням Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів.
Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що жодними нормами КУпАП та Закону України «Про Національну поліцію», у тому числі, ч. 1 ст.40 цього ж Закону, не передбачено обмеження поліції використовувати фототехніку і відеотехніку виключно в межах дії будь-яких дорожніх знаків.
Знак 5.76 «Автоматична відеофіксація порушень Правил дорожнього руху» лише інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та/або електронних засобів. Він відноситься до категорії інформаційно-вказівних знаків.
У той же час, Закон України «Про Національну поліцію» не зобов'язує встановлювати такі знаки перед ділянкою, на якій використовуються засоби фото- та/або відеофіксації порушень Правил дорожнього руху.
Таким чином, обставини наявності чи відсутності дорожнього знаку жодним чином не свідчать про відсутність у позивача обов'язку дотримання запровадженого Правилами дорожнього руху швидкісного режиму.
Посилання апелянта на те, що докази вчинення правопорушення та роз'яснення щодо них були надані позивачу іншим інспектором, не тим, який розпочав розгляд справи, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, це не заборонено положеннями Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395.
Колегія суддів враховує доводи апелянта про те, що докази вчинення ним порушення правил дорожнього руху (відеозапис) працівником поліції було продемонстровано на мобільному телефоні, разом з тим, це не спростовує факту вчиненого позивачем правопорушення.
Також, колегія суддів враховує доводи апелянта про те, що позивача було зупинено в с. Семиполки, однак, у тексті оскаржуваної постанови місце розгляду справи вказано с. Гарбузин. Водночас, як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначена помилка є опискою, адже поліцейські прослідували за автомобілем позивача з с. Гарбузин до с. Семиполки, у зв'язку з його незупинкою.
На переконання колегії суддів, даний факт не впливає на суть вчиненого правопорушення та його кваліфікацію.
Посилання апелянта на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі № 758/8181/23, Третього апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 у справі № 211/1614/24, від 07.01.2024 у справі 337/1097/24, Другого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2021 у справі № 554/1946/21, Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021 у справі № 157/703/20, від 01.10.2024 у справі №567/920/24, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, дані судові рішення, відповідно до ст. 7 КАС України, не є джерелом права, що застосовуються судом при вирішенні справ та, виходячи з норм ч. 5 ст. 242 КАС України, їх висновки не є обов'язковими для врахування.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належними доказами протиправність притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, а відтак, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 195, 243, 250, 286, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.