Справа № 620/16183/23
02 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Беспалова О.О., Кобаля М.І.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року, суддя Соломко І.І., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не видачі наказів про виплату позивачу додаткової винагороди за лютий, березень-та квітень 2023 року в розмірі по 100 000,00 грн за кожний місяць, а саме за час його перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновками (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ про виплату позивачу спірної винагороди; зобов'язання відповідача виплатити позивачу спірну винагороду з урахуванням виплаченої суми, що становить 210 000,00 грн.
Відповідно до ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.11.2023 розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у матеріалах справи доказами.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо не видачі наказів про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за лютий, березень-та квітень 2023 року в розмірі по 100000,00 грн за кожний місяць, а саме за час його перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновками (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 видати наказ про виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди за лютий, березень та квітень 2023 року в розмірі по 100000,00 грн за кожний місяць, а саме за час його перебування у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновками (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.
Відповідно до наказу № 128 від 31.05.2022, ОСОБА_1 зараховано на військову службу до військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком НОМЕР_2 від 08.11.2001.
16.01.2023 солдатом військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 отримано вогнепальне осколкове наскрізне поранення правої стопи, вогнепальний перелом кісток правої стопи, що підтверджується медичною картою за формою № 100 від 16.01.2023.
З довідки про обставини травми № 532 від 22.02.2023 встановлено, що позивач отримав осколкове поранення правої ступні під час ворожого мінометного обстрілу позицій підрозділу поблизу с. Велика Новосілка Волноваського району Донецької області захищаючи територіальну цінність та державний суверенітет України.
З 17.01.2023 по 31.01.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що зазначено у виписці № 508/176 і № 999. Після пройденого лікування, позивача направлено на проходження військово-лікарської комісії.
Як зазначено у довідці військово-лікарської комісії № 3908 від 27.02.2023, позивач потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів, травма визнана тяжкою. Після отриманої відпустки, позивачем повторно пройдено військово-лікарську комісію, за результатами якої видано довідку № 5790 від 27.03.2023, де визначена потреба позивача у відпустці за станом здоров'я на 30 календарних днів, травма визнана тяжкою.
19.08.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача з рапортом щодо отримання інформації про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення за період з січня 2023 року та щодо проведення розслідування за фактом отриманого ним поранення.
За результатами розгляду рапорту позивача, відповідачем надана відповідь № 3280 від 05.09.2023 та довідка про розмір основних та додаткових щомісячних видів грошового забезпечення. У вказаній відповіді зазначено, що позивач в період з 01.02.2023 по 30.04.2023 перебував у відпустці за станом здоров'я. Відповідно до довідки про розмір основних та додаткових щомісячних видів грошового забезпечення (надбаки, доплати, підвищення), премії, допомоги, та винагороди за період з 01.01.2023 по 31.07.2023, додаткова винагорода за лютий, березень та квітень 2023 року становить 30000,00 грн в місяць.
Надаючи оцінку правовідносинам, що виникли у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу».
24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про ведення воєнного стану в України», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-1Х, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до п. 2 цього Указу військовому командуванню разом з військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування запроваджувати і здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи правового режиму воєнного стану, реалізовувати повноваження, необхідні для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності.
Види відпусток, що надаються військовослужбовцям Збройних Сил України чітко встановлені Законом №2011-ХІІ.
Відповідно до п. 11 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-ХІІ, у зв'язку з хворобою військовослужбовця йому надається відпустка для лікування із збереженням грошового та матеріального забезпечення на підставі висновку військово-лікарської комісії. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання.
За змістом п. 18 ст. 10 Закону №2011-ХІІ (в редакції чинній на момент існування спірних відносин) в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися частина щорічної, основної відпустки, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення. Кожна із зазначених відпусток може бути надана тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Частина щорічної основної відпустки може бути надана один раз протягом календарного року за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу.
Згідно з п. 19 ст. 10-1 вказаного Закону надання військовослужбовцям у період, передбаченим пунктом 18 цієї статті, інших видів відпусток припиняється, крім відпустки у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Отже, спеціальною правовою нормою Закону №2011-ХІІ, який має вищу юридичну силу відносно постанов Кабінету Міністрів, наказів Міністерства оборони, передбачено надання відпустки для лікування після поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії.
Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХП, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
28 лютого 2022 року на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Пунктом 1 Постанови КМ України №168 встановлено, що виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, які у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько- експертної, медичної) комісії.
З аналізу наведених норм, слідує, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися, зокрема, відпустки у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, але додаткова винагорода, розмір якої збільшується до 100 000 гривень, виплачується на підставі наказів командирів (начальників) за підтвердженням таких обставин:
- у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини;
- перебуванням військовослужбовця у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної") комісії.
Тобто, Законом № 2011-ХІІ визначено випадки надання відпустки у період воєнного стану, а Постановою КМ України № 168 встановлено підстави та порядок виплати додаткової винагороди.
Отже, право особи на отримання додаткової винагороди за Постановою КМ України №168 у даному випадку пов'язується з:
- наявністю у військовослужбовця поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаним із захистом Батьківщини;
- перебуванням військовослужбовця у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Таким чином, єдиними підставами для включення позивача до наказу командира військової частини на виплату оспорюваної додаткової винагороди є виключно медичні документи, а саме постанова, довідки ВЛК, і зазначені в ній висновки одержані військовою частиною за результатами проходження позивачем військово-лікарської комісії.
Відповідно до ст. 70 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, а також при закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, за потреби - інших органів або військових формувань сектору безпеки і оборони, визначених частиною другою статті 12 Закону України "Про національну безпеку України".
Так, нормативно-правовим актом, який визначає порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України є Положення про військово - лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2022 року №402.
Відповідно до п. 2.1 Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово - лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій , травм каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Згідно з п. 6.11 Положення №402 постанова ВЛК про потребу військовослужбовця у відпустці за станом здоров'я приймається після закінчення стаціонарного лікування в разі, коли для повного відновлення функції і працездатності необхідний термін - не менше 30 календарних днів. Постанова про потребу у відпустці за станом здоров'я оформлюється довідкою ВЛК, яка підлягає контролю штатною ВЛК ( без затвердження).
Разом з тим, ні в Положенні №402, ні в будь-якому іншому нормативно- правовому акті, що стосується довідки (постанови) ВЛК, не затверджено заборони комісіям при зазначені в довідці ВЛК діагнозу здійснювати класифікацію травми, поранення залежно від ступеня тяжкості, керуючись вимогами Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого Наказом МОЗ №370 від 04.07.2007 року (далі - Наказ №370).
В даному випадку має місце диспозитивний метод правового регулювання, відповідно до якого військово-лікарській комісії не заборонено, а отже дозволено під час здійснення військово-лікарської експертизи встановити ступінь тяжкості травми, поранення при встановленні конкретного діагнозу, керуючись вимогами чинного законодавства.
Більше того, саме на виконання імперативної вимоги пункту 7 Окремого доручення №912/з/29 керівниками військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України надаються висновки про ступінь важкості поранення, травми для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000 гривень за час цієї відпустки.
Військовослужбовець, який дістав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов'язане із захистом Батьківщини, за весь час стаціонарного лікування отримує винагороду 100 000 грн При цьому, таку винагороду зберігають за час відпустки після лікування, якщо поранення було важким, а ступінь важкості поранення визначено ВЛК.
Під час стаціонарного лікування після поранення (без прив'язки до тяжкого), але обов'язково пов'язаного із захистом Батьківщини, військовослужбовці отримують і грошове забезпечення, і додаткову винагороду 100 000 грн, а під час відпустки за станом здоров'я (під час реабілітації") додаткову винагороду 100 000 грн отримують лише ті військовослужбовці, у кого поранення визнано тяжким за висновком ВЛК.
Як встановлено судом першої інстанції, поранення у ОСОБА_1 , пов'язане із захистом Батьківщини; є тяжким, що підтверджується довідками ВЛК від 27.02.2023 та № 5790 від 27.03.2023, а тому позивач має право на отримання спірної додаткової винагороди, а відповідач обов'язок щодо видачі відповідних наказів на її виплату.
Відповідачем не було надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про видачу наказу щодо виплати позивачу додаткової винагороди .
Окрім того, в апеляційній скарзі відповідач взагалі не навів обґрунтування в чому полягає неправильність судового рішення.
Щодо строків звернення до суду з апеляційною скаргою, то дана обставина не має значення при розгляді апеляційної скарги, оскільки строк на подання апеляційної скарги було поновлено та апеляційна скарга військової частини прийнята до розгляду судом апеляційної інстанції.
Долучений до апеляційної скарги лист департаменту соціального забезпечення МО України від 04.11.2024 №220/13/9088 щодо фінансування видатків для виконання судових рішень по КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» колегія суддів вважає ніяким чином не свідчить про незаконність судового рішення, оскільки відсутність коштів не може бути підставою для невиплати коштів позивачу, що передбачені чинним законодавстом України.
Щодо частини позовних вимог, у задоволенні яких було позивачу відмовлено, то позивач в цій частині рішення суду не оскаржив, а відповідач в апеляційній скарзі не навів своїх доводів в чому полягає незаконність рішення суду в цій частині.
Відповідно до ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив заяву у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
При цьому, судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Беспалов О.О.
Кобаль М.І.