Справа № 760/11127/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Усатова І.А.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
01 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Черпака Ю.К.,
при секретарі Литвин С.В.
за участю:
представника позивача: Мєстєчкіна І.В.
представника відповідача: Куликова М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Київської митниці на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської митниці про скасування постанови про порушення митних правил, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Київської митниці (далі по тексту - відповідач) в якому просив скасувати постанову Київської митниці про порушення митних правил №1819/10000/20 від 24.12.2020.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року зазначений позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції (за текстом апеляційної скарги).
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з'явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Київської митниці Держмитслужби №1819/10000/20 від 24.12.2020 у справі про порушення митних правил ОСОБА_1 визнано винним у вчинені порушення митних правил, передбаченого ст. 485 МК України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу розміром 300 відсотків несплаченої суми митних платежів, що складає 95 239,23 грн.(далі по тексту - оскаржувана постанова).
Як вбачається з оскаржуваної постанови, на підставі наказу Київської митниці Держмитслужби від 28.07.2020 № 272 робочою групою проведена документальна невиїзна перевірка дотримання ТОВ «ЕКСІМТЕК ПЛЮС» (код 36712558) вимог законодавства України з питань державної митної справи в частині правильності класифікації товару «Частини системи блискавковідводу: LIVA LAP...» (код товару 853890 99 00 згідно з УКТ ЗЕД) за митними деклараціями від 26.07.2017 № UA125060/2017/173139, вiд 19.09.2017 №UA125020/2017/151247, від 04.05.2018 № UA125020/2018/056854, від 28.08.2018 №UA125020/2018/064579, від 26.12.2018 № UA125020/2018/073592, від 28.11.2019 №UA125020/2019/075866, вiд 13.08.2019 № UA125110/2019/415469.
За результатами перевірки, 17.08.2020 складено Акт № 63/20/7.8-19-04/36712558, з якого вбачається, що ТОВ «ЕКСІМТЕК ПЛЮС» за зазначеними вище митними деклараціями ввезено товари: «Частини системи блискавковідводу: блискавкоприймачі LIVA LAP-DX250, LIVA LAP-CX040, LIVA LAP-CX070, LIVA LAP- BX125T, LIVA LAP-BX175T, LIVA LAP-AX210T, LIVA LG-4H-0204. Призначені для використання в складі захисних пристроїв від впливу блискавок», країна походження Туреччина. Загальна митна вартість товарів, заявлена платником податків під час митного оформлення складає 2 646 785,80 грн.
Декларування товарів здійснювалось декларантом ТОВ «ЕКСІМТЕК ПЛЮС» ОСОБА_1 (код ДРФО 2923111794).
Під час декларування вказаних вище товарів декларантом ТОВ «ЕКСІМТЕК ПЛЮС» ОСОБА_1 (код ДРФО 2923111794) здійснено їх класифікацію за кодом 853890 99 00 згідно з УКТ ЗЕД (ставка ввізного мита у розмірі 4% від митної вартості).
Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті компаній-виробника «Liva Grup Elektrik Elektronik Ins.Tah.San. ve Tic. Ltd. Sti» (Туреччина), блискавкоприймачі моделей LIVA LAP-DX250, LIVA LAP-CX040, LIVA LAP-CX070, LIVA LAP-BX125T, LIVA LAP- ВХ175T, LIVA LAP-AX210T, LIVA LG-4H-0204, відповідно до технічних характеристик представляють собою стрижні, які працюють за принципом емісії раннього випромінення (ЕЕ), виготовлені з «нержавіючої сталі» проти хімічної взаємодії та корозії. Експлуатація блискавкоприймачів відбувається в умовах збільшення потужності електричного поля в атмосфері до 10 000-20 000 В/м.
У ході проведення перевірки, зокрема перевірки відповідності заявленого коду товару згідно з УКТ ЗЕД відомостям, наведеним в АСМО «Інспектор», встановлено, що 07.05.2020 Київською митницею прийнято було рішення про визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД від 07.05.2020 № KT-UA100440-0001-2020 за МД від 05.05.2020 № UA100440/2020/059725 відносно ТОВ «ЕКСІМТЕК ПЛЮС».
Зазначеним рішення, задекларований код товару «Частини системи блискавковідводу: блискавкоприймач LIVA LAP-CХ040; блискавкоприймач LIVA LAP-CX070T з тестуванням; блискавкоприймач LIVA LAP-BX125Т з тестуванням; блискавкоприймач LIVA LAP-BХ175Т з тестуванням. Призначені для використання в складі захисних пристроїв від впливу блискавок. Торговельна марка: Liva. Країна виробництва: TR. Виробник: Liva Grup Elektrik Elektronik Ins. Tah.San. ve Tic. Ltd. Sti» змінено з 8538909900 (ставка мита 4%) на 8535 40 00 00 (ставка мита 5%) згідно з УКТ ЗЕД.
У подальшому, відповідно до даних, наявних в АСМО «Інспектор», вказані товари були заявлені декларантом ТОВ «ЕКСІМТЕК ПЛЮС» та оформлені митницею за МД від 08.05.2020 № UA100440/2020/059929, в графі 31 якої задекларовано опис товару «Блискавкоприймач LIVA LAP-CX040 - 30шт.; блискавкоприймач LIVA LAP-CX070T з тестуванням 30шт.; блискавкоприймач LIVA LAP-BX125Т з тестуванням 15шт.; блискавкоприймач LIVA LAP-ВХ175Т з тестуванням -75 шт. Призначені для використання в складі захисних пристроїв від впливу блискавок. Торговельна марка : Liva. Країна виробництва: TR. Виробник: Liva Grup Elektrik ElektronikIns.Tah.San. ve Tic. Ltd. Sti», в графі 33 код товару 8535400000 згідно з УКТ ЗЕД (ставка мита 5%).
У графі 44 «Подані документи» МД від 08.05.2020 № UA100440/2020/059929 під кодом документа « 1503» заявлено рішення про визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД від 07.05.2020 № КТ-UA100440-0001-2020. В графі 47 «Нарахування мита та митних платежів» ставка мита задекларована у розмірі 5%, сума задекларованого мита сплачена ТОВ «ЕКСІМТЕК ПЛЮС» у повному обсязі.
На підставі викладеного вище, за результатами перевірки правильності класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД, відповідно до ч. 4 ст. 69 МК України та ч.14 ст. 354 МК України, митницею визначено код товару «Частини системи блискавковідводу: блискавкоприймачі LIVA LAP...» згідно з УКТ ЗЕД 8535 40 0000.
Таким чином, враховуючи висновок, викладений у Акті Київської митниці Держмитслужби від 17.08.2020 № 63/20/7.8-19-04/36712558 «Про результати документальної невиїзної перевірки дотримання ТОВ «EKCIMTEK ПЛЮС» (код 36712558) вимог законодавства України з питань державної митної справи в частині правильності класифікації товару «Частини системи блискавковідводу: LIVA LAP...» (код товару 8538 90 99 00 згідно з УКТ ЗЕД) за митними деклараціями від 26.07.2017 № UA125060/2017/173139, від 19.09.2017 № UA125020/2017/151247, від 04.05.2018 №UA125020/2018/056854, від 28.08.2018 №UA125020/2018/064579, від 26.12.2018 №UA125020/2018/073592, від 28.11.2019 №UA125020/2019/075866, від 13.08.2019 №UA125110/2019/415469», товар «Частини системи блискавковідводу: блискавкоприймачі LIVA LAP...», заявлений Декларантом TOB «ЕКСІМТЕК ПЛЮС» ОСОБА_1 (код ДРФО НОМЕР_1 ) до митного оформлення за вказаними МД, повинен класифікуватися за кодом товару згідно УКТ ЗЕД 8535 40 00 00 (ставка ввізного мита 5%).
На думку митного органу, зазначене призвело до порушення ТОВ «ЕКСІМТЕК ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 36712558) вимог Закону України від 19.09.2013 № 584-VII «Про митний тариф України» (зі змінами та доповненнями), частини 1 та підпункту г пункту 5 частини 8 статті 257 МК України, що стосується неправильної класифікації товару, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита на суму 26 467, 85 грн.; пункту 190.1 статті 190 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість на суму 5293, 56 грн.
Встановлені порушення призвели заниження податкових зобов'язань по сплаті митних платежів на загальну суму 31 761, 41 грн.
Приймаючи рішення про наявність у діях громадянина України ОСОБА_1 ознак порушення митних правил передбачених ч. 1 ст. 485 МК України, відповідач дійшов висновку, що позивачем у митній декларації не вказано правильний код товару, чим вчинено дії, спрямовані на неправомірне зменшення розміру митних платежів, зазначені дії кваліфіковано митним органом, як порушення митних правил, передбачених ст. 485 Митного кодексу України.
Вважаючи, оскаржувану постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що митним органом при розгляді справи про порушення митних правил не доведено належними та достатніми доказами наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, адже не доведено суб'єктивну сторону, яка полягає у протиправних, винних (умисних або з необережності) діях чи бездіяльності позивача.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що до позивача було безпідставно застосовано санкцію ч. 1 ст. 485 Митного кодексу України в редакції чинній на час прийняття оскаржуваної постанови.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно ч. 4 ст. 2 КпАП України питання щодо адміністративної відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом України (далі - МК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Засади державної митної справи, зокрема, правовий статус органів доходів і зборів, митна територія та митний кордон України, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, митні режими та умови їх застосування, заборони та/або обмеження щодо ввезення в Україну, вивезення з України та переміщення через територію України транзитом окремих видів товарів, умови та порядок справляння митних платежів, митні пільги, визначаються Митним кодексом України та іншими законами України.
Відповідно до ст. 6 МК України митні інтереси України - це національні інтереси України, забезпечення та реалізація яких досягається шляхом здійснення митної справи; митна безпека - це стан захищеності митних інтересів України.
Згідно зі ст. 8 МК України митна справа здійснюється на основі, зокрема, принципів законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб, заохочення доброчесності, відповідальності всіх учасників відносин, що регулюються цим Кодексом.
Частиною 1 статті 458 МК України встановлено, що порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений цим Кодексом та іншими актами законодавства України порядок переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, пред'явлення їх органам доходів і зборів для проведення митного контролю та митного оформлення, а також здійснення операцій з товарами, що перебувають під митним контролем або контроль за якими покладено на органи доходів і зборів цим Кодексом чи іншими законами України, і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.
Статтею 466 МК України визначено, що адміністративні стягнення за порушення митних правил не може бути застосовано інакше, як на підставі та в порядку, що встановлені цим Кодексом та іншими законами України.
Додержання митними органами вимог закону в разі застосування адміністративних стягнень за порушення митних правил забезпечується здійсненням систематичного контролю з боку органів вищого рівня та їх посадових осіб, правом оскарження постанов у справах про порушення митних правил та іншими заходами, передбаченими законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 494 МК України про кожний випадок виявлення порушення митних правил уповноважена посадова особа митного органу, яка виявила таке порушення, невідкладно складає протокол за формою, установленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
За приписами ч. 1 ст. 488 МК України провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.
Згідно з ч. 1 ст. 467 МК України, якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються митними органами або судами (суддями), адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше ніж через шість місяців з дня виявлення правопорушення. Строк накладення адміністративних стягнень у справах про порушення митних правил зупиняється на час розгляду таких справ судом.
Отже, на час прийняття постанови по справі № 1819/10000/20 від 24.12.2020, митниця була наділена повноваженнями щодо розгляду справи про порушення митних правил у певних випадках, зокрема, і у випадку наявності порушення, передбаченого ст. 485 МК України.
Так, правовими положеннями ст. 485 МК України регламентовано, що заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів.
Суть виявленого порушення митних правил, що слугувала підставою для притягнення позивача до відповідальності, згідно спірної постанови за ст. 485 МК України, полягає у невірному зазначенні ОСОБА_1 в поданій до митного контролю та митного оформлення електронній митній декларації коду товарів згідно з УКТЗЕД.
Частиною 1 статті 257 МК України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
За правилами ч. 7-8 ст. 257 МК України перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться зазначені у цій частині відомості, у тому числі у вигляді кодів.
Класифікація товарів для цілей митного оформлення здійснюється згідно з вимогами Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), що є товарною номенклатурою Митного тарифу України.
Митний тариф України регулюється Законом України «Про Митний тариф України» з врахуванням Основних правил інтерпретації УКТЗЕД, відповідних приміток до розділів та груп, текстового опису товарних позицій, та тих характеристик товару, які є визначальними і класифікації.
Відповідно до ч. 4 ст. 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.
У свою чергу, ст. 485 МК України, на підставі якої позивача притягнуто до відповідальності, передбачає накладення штрафу в розмірі 300 відсотків несплаченої суми митних платежів за заявлення в митній декларації з метою неправомірного звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою органу доходів і зборів документів, що містять такі відомості, або несплата митних платежів у строк, встановлений законом, або інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів, а так само використання товарів, стосовно яких надано пільги щодо сплати митних платежів, в інших цілях, ніж ті, у зв'язку з якими було надано такі пільги.
Отже, згідно диспозиції даної норми порушення митних правил має місце у разі зазначення декларантом:
- неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту);
- неправдивих відомостей щодо ваги або кількості товару, країни походження, відправника та/або одержувача товару;
- неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТЗЕД.
Тобто, сам по собі факт невірного зазначення коду товару згідно з УКТЗЕД не становить склад правопорушення, відповідно до правових положень ст. 485 МК України.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №640/5082/17.
Згідно з ч. 1-7 ст. 69 МК України, якою встановлений порядок класифікації товарів, товари при їх декларуванні підлягають класифікації, тобто у відношенні товарів визначаються коди відповідно до класифікаційних групувань, зазначених в УКТЗЕД.
Митні органи здійснюють контроль правильності класифікації товарів, поданих до митного оформлення, згідно з УКТЗЕД.
На вимогу посадової особи митного органу декларант або уповноважена ним особа зобов'язані надати усі наявні відомості, необхідні для підтвердження заявлених ними кодів товарів, поданих до митного оформлення, а також зразки таких товарів та/або техніко-технологічну документацію на них.
У разі виявлення під час митного оформлення товарів або після нього порушення правил класифікації товарів митний орган має право самостійно класифікувати такі товари.
Під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.
Штрафи та інші санкції за несплату митних платежів та за інші порушення, виявлені у зв'язку з неправильною класифікацією товарів, застосовуються митними органами виключно у разі, якщо прийняте митним органом рішення про класифікацію цих товарів у складному випадку було прийнято на підставі поданих заявником недостовірних документів, наданої ним недостовірної інформації та/або внаслідок ненадання заявником всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття зазначеного рішення, що суттєво вплинуло на характер цього рішення.
Наведені положення МК України свідчать, що контрольну функцію стосовно правильності визначення декларантом коду товару за УКТ ЗЕД здійснює митний орган і законодавцем відповідальність для заявника (декларанта) встановлена не за неправильне визначення декларантом певного коду товару за УКТ ЗЕД (у разі наявності якої митниця самостійно приймає рішення про визначення коду товару), а за заявлення в митній декларації неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД, тобто недостовірних даних (інформації) стосовно товару, які враховуються при його класифікації віднесення до тієї чи іншої позиції за УКТ ЗЕД (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 640/5320/17, провадження № К/9901/18692/18).
Вимоги ст. 489 МК України визначають обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про порушення митних правил.
За вимогами цієї статті посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 510 МК України посадова особа митного органу, у провадженні якої знаходиться справа про порушення митних правил, може витребувати документи, необхідні для розгляду справи, у тому числі матеріали фото- і кінозйомки, звуко- і відеозапису, інформаційних баз та банків даних, а також інші носії інформації.
Вимоги статті 489 МК України визначають обставини, що підлягають з'ясуванню при розгляді справи про порушення митних правил.
Відповідно до ст. 495 МК України доказами у справі про порушення митних правил є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність або відсутність порушення митних правил, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Такі дані встановлюються:
1) протоколом про порушення митних правил, протоколами процесуальних дій, додатками до зазначених протоколів;
2) поясненнями свідків;
3) поясненнями особи, яка притягується до відповідальності;
4) висновком експерта;
5) іншими документами (належним чином завіреними їх копіями або витягами з них) та інформацією, у тому числі тими, що перебувають в електронному вигляді, а також товарами - безпосередніми предметами порушення митних правил, товарами із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортними засобами, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України.
Посадова особа митного органу, яка здійснює провадження у справі про порушення митних правил, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Однак, у даному випадку, ані в протоколі про порушення митних правил, ані в оскаржуваній постанові про притягнення до відповідальності позивача не ставиться за провину факт невірного заповнення опису товару, спотворення його визначальних характеристик або неподання документів, які мають значення для класифікації, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не було надано до митного органу недостовірних документів для визначення коду товару, недостовірної інформації або приховування будь-якої інформації, необхідних для класифікації товару, оскільки при визначенні митницею коду товару були використані товаросупровідні документи надані позивачем.
Отже, митним органом помилково було кваліфіковано дії позивача, за ст. 485 МК України, а саме: дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру, а також інші протиправні дії, спрямовані на ухилення від сплати митних платежів.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що склад правопорушення, передбаченого статтею 485 МК України, передбачає, з-поміж іншого, те, що особа, яка його вчинила, діяла умисно, тобто усвідомлено, цілеспрямовано чинила так, щоб уникнути сплати митних платежів (у тому числі й сплати їх у більшому розмірі). Об'єктивна сторона правопорушення, відповідальність за яке встановлено статтею 485 МК України, полягає у поданні неправдивих відомостей щодо істотних умов зовнішньоекономічного договору (контракту), ваги (з урахуванням допустимих втрат за належних умов зберігання і транспортування) або кількості, країни походження, відправника та/або одержувача товару, неправдивих відомостей, необхідних для визначення коду товару згідно з УКТЗЕД та його митної вартості, та/або надання з цією ж метою митному органу документів, що містять такі відомості.
Тобто, зовнішній прояв (винного, протиправного) діяння (передбаченого статтею 485 МК України) обов'язково повинен поєднуватися з умислом суб'єкта його вчинення на посягання на охоронювані законом суспільні відносин (встановлений законом порядок сплати податків та зборів).
Відповідно, для притягнення до відповідальності, згідно зі ст. 485 МК України, має бути доведено факт заявлення в митній декларації неправдивих відомостей та/або надання документів, що містять неправдиві відомості та наявність прямого умислу.
Зміст ст. 485 МК України, передбачає, що склад правопорушення, викладений у даній нормі, передбачає спеціальну протиправну мету дій декларанта щодо заявлення неправдивих відомостей - неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їх розміру. Наявність спеціальної протиправної мети в диспозиції вказаної норми свідчить про те, що зазначене правопорушення може бути вчинене лише з умисною формою вини.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 757/58377/16-а, касаційне провадження № К/9901/32161/18.
Аналіз вищенаведених правових норм та обставин справи, дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що саме по собі зазначення ОСОБА_1 невірного коду товару в декларації не може бути доказом того, що його дії були направлені на несплату митних платежів у формі прямого умислу.
Викладене узгоджується з позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 638/10546/16-а.
Відповідно до положень ст. 69 МК України органи під складним випадком класифікації товару розуміється випадок, коли у процесі контролю правильності заявленого декларантом або уповноваженою ним особою коду товару виникають суперечності щодо тлумачення положень УКТ ЗЕД, вирішення яких потребує додаткової інформації, спеціальних знань, проведення досліджень тощо.
Відтак, зазначення позивачем невірного коду товару в декларації поряд з заявленням повного опису товару, відповідно до товаросупровідних документів в обсязі, достатньому для його розпізнання та віднесення до коду згідно з УКТЗЕД, не може бути доказом того, що дії позивача були направлені на несплату митних платежів у формі прямого умислу.
Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність обґрунтованих доказів, які б свідчили саме про умисел декларанта на заниження митних платежів (шляхом повідомлення недостовірної інформації про товар), оскільки сам по собі факт неправильного визначення коду згідно з УКТ ЗЕД, який декларант вказав на основі наявних в нього товаросупровідних документів, не маючи можливості при декларуванні перевірити достовірність цих відомостей з фактично поставленим товаром, не є достатньою підставою для кваліфікації дій позивача, як порушення митних правил, відповідно до ст. 485 МК України.
Отже, у даному випадку, Київською митницею не доведено належними та достатніми доказами наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, адже не доведено його суб'єктивну сторону, яка полягає у протиправних, винних (умисних або з необережності) діях чи бездіяльності позивача.
Крім того, відповідачем не виявлено та не доведено факт подання позивачем недостовірних документів чи недостовірної інформації.
З огляду на зазначене, враховуючи відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 485 МК України, відсутності доказів подання останнім недостовірних документів, надання недостовірної інформації або ненадання всієї наявної у нього інформації, необхідної для прийняття митницею рішення про визначення коду товару, позовні вимоги підлягають задоволенню, а оскаржувана постанова скасуванню.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 22 листопада 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Ю.К. Черпак
Повний текст виготовлено 01.04.2025 року