Справа № 320/5755/18 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка І.М.
01 квітня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
суддів: Карпушової О.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Гейсиське» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування наказу і податкового повідомлення-рішення, -
Приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське» (далі - позивач, ПСП «Гейсиське», підприємство) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просило про визнання протиправними та скасування наказу від 20.06.2018 № 1311 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Приватного сільськогосподарського підприємства «Гейсиське» і податкового повідомлення-рішення відповідача від 26.07.2018 № 0022401411.
В обґрунтування своїх вимог позивач стверджував про протиправність як наказу про проведення перевірки, так і оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Наполягав на реальності операцій з поставки макухи і шроту з контрагентом ПП «Євро Агро Дістріб'юшн». Зазначали про підтвердження належними первинними документами таких операцій. Наголошували, що у спірному випадку мало місце проведення перевірки повторно того самого періоду, за результатами чого вже складалася довідка про відсутність порушень. Вказали, що наявність вироку суду стосовно номінального директора підприємства контрагента не може свідчити про відсутність операції, оскільки при винесенні вироку не досліджувалась господарська діяльність відповідного підприємства, у вироку відсутні конкретні обставини щодо господарських операцій, періодів їх здійснення, даних посадових осіб, що підписували первинні документи, не надано правової оцінки доказам. Щодо зауважень до сертифікату якості, зазначали, що такий документ не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік. Також наголошували, що товарно-транспортні накладні у цьому випадку дають можливість ідентифікувати предмет фактичної поставки та його відповідність предмету договору. Вказали, що на реальність господарських операцій не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки він може залучити їх на підставі цивільно-правових угод. У зв'язку із цим, просили задовольнити позов.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року даний адміністративний позов задоволено в повному обсязі.
При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивача про фактичне здійснення спірних господарських операцій з поставки товару, враховуючи і факт повторного проведення перевірки відповідних операцій, переважають твердження податкового органу про нереальність операцій.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
10 березня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому він наполягає на законності рішення суду першої інстанції та просить залишити апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 14 800 грн.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що Приватне сільськогосподарське підприємство «Гейсиське» є юридичною особою, зареєстроване 06.02.2001, місцезнаходження якої: 09441, Україна, Київська область, Ставищенський район (зараз - Білоцерківський), село Гейсиха, вулиця Радянська, будинок 42. Основним видом економічної діяльності товариства є 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід.
У період з 21.06.2018 по 26.06.2018 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПСП «Гейсиське» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» за період з 01.01.2016 по 29.02.2016.
З'ясовано, що проведенню перевірки передував запит ГУ ДФС від 25.04.2018 «Про надання пояснень та їх документального підтвердження», де контролюючий орган просив надати відповідні пояснення та документи по взаємовідносинам з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» в частині правомірності формування підприємством податкового кредиту (т.1 а.с.26-28).
Листом №53 від 08.05.2018 позивач надав пояснення та документи на названий запит (т.1 а.с.29-31).
20.06.2018 прийнято наказ № 1311 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПСП «Гейсиське» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» за період діяльності з 01.01.2016 по 29.02.2016. Зазначено, що такий наказ прийнято на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (т. 1 а.с.32).
21.06.2018 оформлено направлення на перевірку №1957 (т.1 а.с.33).
Як вбачається з матеріалів справи, наказ від 20.06.2018 № 1311 вручено 20.06.2018 під розписку головному бухгалтеру позивача Семенюк Л.С. Направлення на право проведення перевірки пред'явлено для ознайомлення головному бухгалтеру; перевірку проведено з відома директора Білецької Л.І. та у присутності головного бухгалтера підприємства Семенюк Л.С. (т.1 а.с.34).
За результатами перевірки складено акт від 05.07.2018 №562/10-36-14-11/30830919 (т.1 а.с.34-62), за висновками якого констатовано порушення пунктів 198.1 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу, у результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість на 63967 грн., у тому числі за січень 2016 року на 29578 грн., за лютий 2016 року - на 34389 грн.
Такі висновки обумовлені твердженнями про фактичну відсутність господарської операції (нереальність) з поставки товару між позивачем і ПП «Євро Агро Дістріб'юшн».
Підприємством «Гейсиське» подавалися заперечення на акт перевірки із копіями документів (т.1 а.с.63-69). Такі заперечення рішенням за наслідками їх розгляду ГУ ДФС у Київській області - залишені без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін (т.1 а.с.70-74).
На підставі названого вище акта прийнято податкове повідомлення - рішення від 26.07.2018 № 0022401411, яким нараховано 63967 грн. грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем і 15992 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, загалом - 79959 грн. (т.1 а.с.75-77).
Таке повідомлення-рішення оскаржувалось до ДФС України, але рішенням від 10.10.2018 скарга позивача залишена без задоволення, податкове повідомлення-рішення - без змін (т.1 а.с.78-80).
Судом досліджено і довідку від 18.04.2018 №307/10-36-14-11/30830919 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПСП «Гейсиське» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (т.1 а.с.175-225). За результатами перевірки порушень встановлено не було, зокрема, не виявлено і завищення або заниження податкового кредиту. При цьому, під час такої перевірки перевірялися і взаємовідносини позивача з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» (код ЄДРПОУ 39192703), що видно з додатку №1 до довідки «Реєстр суб'єктів господарювання, з якими ПСП «Гейсинське» перебувало у господарських відносинах (у розрізі договорів)» (т.1 а.с.208).
Судом встановлено, що 14.01.2016 між ПСП «Гейсиське» і ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» укладено договір поставки №14/011 (т.1 а.с.85-90).
За умовами такого договору постачальник (ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» код ЄДРПОУ 39192703) зобов'язується поставити та передати у власність, а покупець - прийняти і оплатити товар у кількості, за номенклатурою, ціною, строками та умовами поставки відповідно умов договору на підставі специфікації та/або накладних, які є невід'ємними частинами договору.
Найменування, кількість, одиниці виміру, ціна та інші додаткові умови зазначаються у специфікації, що є невід'ємною частиною договору. Упаковка, маркування та якість товару повинна відповідати вимогам відповідного державного стандарту, технічним умовам, встановленим на даний вид товару, а також додатковим умовам, що визначені сторонами у специфікації.
Оплата за товар здійснюється на умовах, визначених у специфікації. Ціна кожної окремої партії або партій товару визначається у специфікаціях та зазначається у видаткових накладних.
Поставка товару здійснюється постачальником у місце, визначене у специфікації.
Постачання кожної партії повинно супроводжуватися такими документами: рахунком на оплату, видатковою накладною, товарно-транспортною накладною.
Право власності на товар переходить до покупця з моменту оплати товару, а ризик випадкового знищення - з моменту його передачі. Датою поставки та приймання партії товару вважається дата підписання накладної уповноваженими представниками сторін.
Приймання товару за кількістю і якістю провадиться покупцем відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народних споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966.
Вважається допустимим відхилення від узгодженої в додатку кількості товару, якщо розмір розбіжності в кількості не перевищує 0,1 % від загальної кількості товару.
Договір набирає чинності з дати його підписання та діє до 31.12.2016, але, у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
У відповідності до специфікації №1 від 14.01.2016 обумовлено поставити макуху соняшникову з вмістом протеїну не менше 34-35 % АСР у кількості 40 тон з ціною за одиницю 4600 грн. на загальну суму 184 000 грн. із урахуванням податку на додану вартість; а за специфікацією №2 від 17.02.2016 - домовлено поставити шрот соняшниковий із вмістом протеїну не менше 39 % на АСР у кількості 35 тон з ціною за одиницю 5200 грн. на загальну суму 182 000 грн із урахуванням податку на додану вартість (т.1 а.с.89-90).
Також у специфікаціях вказано, що поставка партії товару здійснюється постачальником на умовах CPT (склад покупця, розташований за адресою: с. Гейсиха, Ставищенський район, Київська область).
На підтвердження поставки макухи соняшникової у кількості 38,58 тон за ціною 177 468 грн. (з урахуванням податку на додану вартість) подано належним чином засвідчені копії таких документів:
- видаткової накладної №27 від 15.01.2016 (т.1 а.с.91);
- товарно-транспортної накладної від 15.01.2016 №15/011 (т.1 а.с.92-92зв.);
- рахунку на оплату №27 від 15.01.2016 (т.1 а.с.95).
Контрагентом позивача ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» виписано податкову накладну №26 від 15.01.2016 щодо поставки макухи соняшникової (т.1 а.с.94), така податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (т.1 а.с.93).
На підтвердження оплати за отриманий товар позивач надав примірник платіжного доручення №44 від 19.01.2018 та банківську виписку (т.1 а.с.96-98).
На підтвердження поставки шроту соняшникового у кількості 39,68 тон за ціною 206 336 грн. (з урахуванням податку на додану вартість) подано належним чином засвідчені копії таких документів:
- видаткової накладної №167 від 18.02.2016 (т.1 а.с.99);
- товарно-транспортної накладної від 18.02.2016 №18/021 (т.1 а.с.100-100зв.);
- рахунку на оплату №177 від 18.02.2016 (т.1 а.с.103).
Підприємством «Євро Агро Дістріб'юшн» складено податкову накладну №84 від 18.02.2016 щодо поставки шроту соняшникового (т.1 а.с.102), така податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних (т.1 а.с.101).
На підтвердження оплати за отриманий товар позивач надав примірник платіжного доручення №136 від 19.02.2018 та виписку по рахунку (т.1 а.с.104-105).
Як видно з витягу із Комірної книги ПСП «Гейсиське» (т.1 а.с.106), поставлені макуха і шрот прийняті комірником на склад 15.01.2016 та 18.02.2016 відповідно.
Як пояснив позивач, придбані макуха і шрот у подальшому пішли на годівлю корів дойних порід та телят. На підтвердження цього надані відомості витрат кормів за 2016 рік (т.1 а.с.107-123).
Також подано засвідчені копії подорожних листів вантажного автомобіля, накладних внутрішньогосподарського призначення, дорожніх листів трактора (т.1 а.с.226зв.-231).
На засвідчення використання придбаних макухи і шроту для вигодовування худоби, наявності такої худоби та необхідності проведення досліджуваної господарської операції подано:
- звіт до статистики за формою №24-сг (місячна) «Стан тваринництва» на 01.02.2016 (т.2 а.с.118-120);
- звіт до статистики за формою №24-сг (місячна) «Стан тваринництва» на 01.03.2016 (т.2 а.с.115-117);
- звіт про виробництво продукції тваринництва, кількість сільськогосподарських тварин і забезпечення їх кормами за 2016 рік за формою №24 (річна) (т.2 а.с.109-114);
- звіт про основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств за 2016 рік за формою №50-сг (річна) (т.2 а.с.96-105);
- звіт до статистики форми №1-підприємництво (річна) «Структурне обстеження підприємництва за 2016 рік» (т. 2 а.с.80-91).
У перерахованих документах відображались показники кількості наявної у перевіряємому періоді худоби у підприємства (зокрема, великої рогатої худоби молочних порід, понесені витрати кормів на виробництво сільськогосподарської продукції і послуг).
Крім того, наявність у підприємства у відповідний період великої рогатої худоби та придбання кормів відображалося в балансі (звіті про фінансовий стан) на 31.12.2016 за формою №1 (т.2 а.с.53-55), звіті про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за формою №2 (т.2 а.с.56-58), звіті про рух коштів (за прямим методом) за формою №3 (т.2 а.с.59-61), звіті про власний капітал за 2016 рік форми №4 (т.2 а.с.62-64), примітках до річної фінансової звітності за 2016 рік форми №5 (т.2 а.с.65-75), додатку до таких приміток форми №6 (т.2 а.с.76-79).
На засвідчення належного відображення операцій з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» у бухгалтерському обліку подані оборотно-сальдові відомості по рахунку 631 за січень 2016 та за лютий 2016 року (т.1 а.с.126-127).
Сума податку на додану вартість за договором поставки з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» відображена у додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за січень-лютий 2016 року та включена до податкового кредиту за цей же період.
Також подані експерний висновок №36/К від 21.01.2016 ТОВ «Центр ветеринарної діагностики» і посвідчення якості щодо макухи соняшникової №14/011 від 14.01.2016 (т.1 а.с.128-131).
У акті перевірки податковий орган зазначив, що товарно-транспортні накладні не містять повний перелік обов'язкових реквізитів первинних та зведених облікових документів, які необхідні для надання цим документам юридичної сили, а саме: номерів посвідчення водіїв, довіреностей вантажоодержувачів, відомостей про операції навантаження та розвантаження товару.
Висловлено зауваження і до посвідчення якості, вказано, що тут наявні лише підпис та печатка контрагента без документальної наявності сертифікату виробника з підписом та печаткою виробника.
Податковим органом у ході перевірки встановлено, що ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» взято на облік 25.04.2014, зареєстровано платником податку на додану вартість з 05.06.2014. Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва форми 1-мс Баланс станом на 31.12.2016 не подано. Згідно ІС «Податковий блок» підприємство не має власних чи орендованих основних фондів і виробничих потужностей, не має достатньої кількості працівників для здійснення в значних обсягах фінансово-господарської діяльності. Відомості про об'єкти оподаткування за формою 20-ОПП платником не подано. Стверджено про формування для інших підприємств «ризикового кредиту».
Також у матеріалах справи наявний вирок Жовтневого районного суду від 14.04.2016 у справі №201/4704/16-к (т.1 а.с.82-84), на який здійснено посилання у акті перевірки. Названим вироком ОСОБА_1 , який за відомостями Єдиного державного реєстру підприємств та організацій з 23.04.2014 був засновником ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», - визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України із призначенням покарання у вигляді штрафу у 8500 грн.
Зазначеним вироком встановлено, що у квітні 2014 року ОСОБА_1 , знаходячись у м. Нікополь, домовився з невстановленими особами про реєстрацію на його ім'я в органах державної влади за винагороду суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ПП «Євро Агро Дістреб'юшн» без справжнього наміру здійснювати господарську діяльність, з метою пособництва при прикритті незаконної діяльності невстановлених осіб. ОСОБА_1 з невстановленими слідством особами домовились про підписання останнім статутних та інших документів щодо реєстрації на його ім'я ПП «Євро Агро Дістреб'юшн», при цьому невстановлені особи повідомили ОСОБА_1 про те, що до діяльності вказаного підприємства він не буде мати ніякого відношення, а лише буде рахуватись власником, директором, контроль за фінансово-господарською діяльністю ПП «Євро Агро Дістреб'юшн» будуть здійснювати інші особи. Обвинувачений свою вину у скоєному злочині визнав у повному обсязі, підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті.
На підтвердження здійснення контрагентом позивача господарської діяльності подано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2017 у справі №904/907/17 (роздруковане з Єдиного державного реєстру судових рішень), яким позов контрагента позивача ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» (код ЄДРПОУ 39192703) задоволено частково, стягнуто з двох контрагентів такого підприємства суму передплати за договором поставки (т.1 а.с.1-6); а також рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2017 у справі №904/938/17 (роздруковане з Єдиного державного реєстру судових рішень) про часткове задоволення позову ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» до ТОВ «Фідлайф» і ПП «Файні корми», та стягнення на його користь заборгованості за договором поставки (т.1 а.с.7-11).
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 26.07.2018 № 0022401411, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів враховує наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (Податковий кодекс, Кодекс, ПК України).
Згідно приписів пункту 109.1 статті 109 Кодексу податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
У відповідності із пунктом 109.2 статті 109 Податкового кодексу порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
За нормами статті 112 Кодексу особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення.
У пункті 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно приписів підпункту 75.1.2. пункту 75.1 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Як закріплено у підпункті 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.
За визначенням у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
За приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.
До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України (пункт 198.1 статті 198 ПК України).
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК).
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).
За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК).
За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За визначенням у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію; а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
За нормами частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. При цьому, вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу.
Частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Щодо висновків суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з судом та зазначає, що податковий орган не обґрунтував проведення перевірки за період, який уже перевірявся, зокрема, і у частині правильності визначення податку на додану вартість по взаємовідносинам із ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», що вбачається з довідки від 18.04.2018 №307/10-36-14-11/30830919 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПСП «Гейсиське» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 (т.1 а.с.175-225).
Так, за результатами первинної перевірки не виявлено і завищення або заниження податкового кредиту, зокрема, і по взаємовідносини позивача з ПП «Євро Агро Дістріб'юшн» (додаток №1 до довідки «Реєстр суб'єктів господарювання, з якими ПСП «Гейсиське» перебувало у господарських відносинах (у розрізі договорів)» (т.1 а.с.208).
Крім того, судом вірно враховано, що відповідач не надав пояснень та обґрунтувань проведення перевірки після надання відповіді на запит та витребовуваних документів; не вказав, яких документів не подано, яких пояснень не зазначено.
Стосовно зауважень податкового органу до товарно-транспортних накладних у досліджуваному випадку, то судом надано вірну оцінку та не спростовано відповідачем, що такі документи містять такі відомості: дату, номер, номерний знак автомобіля і причепу, автомобільного перевізника, відомості про водія, замовника перевезення, вантажовідправника, вантажоодержувача, пункт навантаження, пункт розвантаження, кількість, масу вантажу, перелік супровідних документів на вантаж; відомості у товарно-транспортних накладних співпадають із даними у видаткових накладних, рахунках, податкових накладних.
При цьому за змістом абзаців двадцять п'ятого та двадцять шостого розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568 (Правила № 363), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи; вона є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
У пункті 1.1 Правил № 363 передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортну накладну суб'єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.
Документи, передбачені Правилами № 363, у тому числі товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують придбання та/або продаж товарно-матеріальних цінностей (товару). Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.
В даному випадку в товарно-транспортних накладних наявна інформація, яка дозволяє їх оформлення без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до Правил № 363.
Щодо зауважень податкового органу до посвідчення якості (сертифікатів), колегя суддів вважає, що такі документи не є первинними, на підставі яких формуються дані податкового обліку; з них не вбачається зміст господарської операції; певні недоліки у їх оформленні не є безумовною підставою визнання операцій нереальними. До того ж, претензій до оформлення таких документів при перевірці у квітні 2018 року за той самий період - податковий орган не висловив.
Водночас позивачем надані суду докази на підтвердження реальності господарських операцій у спірних відносинах, які у своїй сукупності свідчать, що за результатами цих операцій відбулись зміни в структурі активів та зобов'язань підприємства; первинні документи відповідають вимогам чинного законодавства; придбання та використання у процесі господарської діяльності отриманих товарів (макухи і шрота) документально підтверджується; відображені в податковому обліку обcяги податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідають наданим первинним документам та вимогам чинного законодавства; операції відображені у бухгалтерському обліку; транспортування та приймання товару підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.
Судом першої інстанції зауважено, що підтвердженням господарської операції є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.
При цьому при первинній перевірці, яка проводилась у квітні 2018 року, зауважень як до первинних документів, так і до товарно-транспортних накладних і посвідчень якості податковим органом не висловлювалося.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та виходить з того, що навіть використання юридичної особи у процесі скоєння кримінальних правопорушень, передбачених статтею 205 Кримінального кодексу України «Фіктивне підприємництво», не виключає можливості реального здійснення окремих господарських операцій такою юридичною особою.
Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду у справі № 820/6322/17 у постанові від 10.01.2024, де зазначено таке: «При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача».
Тобто, як враховано в рішенні, суд повинен дослідити, чи встановлені у вироку відомості, які б свідчили про здійснення платником, щодо якого винесено вирок, нереальної господарської діяльності у правовідносинах з конкретним контрагентом.
Проте, як вбачається із вироку щодо ОСОБА_1 , він не містить відомостей, які б свідчили про здійснення платником, щодо якого винесено вирок, нереальної господарської діяльності у правовідносинах з контрагентом ПСП «Гейсиське».
З огляду на посилання відповідача на обвинувальний вирок слід зазначити, що самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є беззаперечним доказом обізнаності платника податків з дефектами у правовому статусі контрагента, адже відповідні пояснення можуть надаватись, у тому числі, з метою уникнення кримінальної відповідальності взагалі або більш суворого покарання.
При цьому, встановлення факту фіктивного підприємництва контрагента платника Податковий кодекс України не визначає як самостійну підставу для позбавлення права добросовісного платника на формування податкового кредиту та витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові КАС ВС від 03.03.2020 по справі №520/3580/19
У постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 813/1974/17 вказано на те, що не можна враховувати висновки суду, викладені у вироках, не враховуючи того, якого саме суб'єкта вони стосувалися, оцінка діяльності керівника підприємства у згаданому вироку не надавалась, а тому використати його положення неможливо.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 27.02.2018 року у справі № 802/1853/16-а, вказавши, що у вироках зафіксована об'єктивна сторона складу злочину, а обставини, які б свідчили про здійснення господарських операцій саме з позивачем, не встановлені, мова йде про неможливість безпідставного поширення судом висновку про фіктивність підприємства на відносини з усіма контрагентами.
В постанові Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №826/5750/18 вказано, що платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або інші суб'єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту. При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Щодо тверджень у акті перевірки про неподання за 2016 рік фінансового звіту контрагентом позивача, відсутність у такого контрагента достатньої кількості працівників, неподанням таким же суб'єктом господарювання відомостей про об'єкти оподаткування за формою 20-ОПП, відсутність власних і орендованих фондів; то колегія суддів погоджується з позивачем, що відсутність у контрагента позивача матеріальних і трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарських операцій і не свідчить про отримання необгрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Така позиція викладена і у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 року у справі №805/528/17-а.
Водночас судом враховано наявність рішень господарських судів у справах, де позивачем виступав контрагент позивача у цій справі - ПП «Євро Агро Дістріб'юшн», за результатами розгляду господарських справ на користь останнього стягувалась заборгованість за поставлені товари, у ході розгляду господарських справ констатувалось виконання зобов'язань такого підприємства по поставкам, відповідні рішення прийняті після винесення вироку.
Отже, твердження ДПС про відсутність фактичного здійснення господарської діяльності таким суб'єктом господарювання не узгоджується із з'ясованими господарськими судами обставинами.
На підставі вищенаведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 1 ч. 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. ч. 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 статті 134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року.
В той же час, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Водночас, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджується наступними документами: Свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю Смоляк О.А., копією ордеру, Договором про надання правничої допомоги №1-ПСПГ-О-фо від 28.02.2025, Рахуноком на оплату №131-03-2025 від 10.03.2025, Актом прийому передачі наданих послуг №114-03-2025 від 10.03.2025.
Отже, позивачем у відповідності до вимог КАС України були надані всі встановлені та необхідні документи для стягнення витрат на правову допомогу.
Разом з тим, розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.6 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 статті 134 КАС України).
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому, за позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 листопада 2019 року по справі № 826/15063/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Також при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
Судом проаналізовано зміст наданих позивачем документів щодо підтвердження обґрунтованості заявленого розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та визначено, що надані докази свідчать про невідповідність заявленої до стягнення суми витрат встановленим ч. 5 статті 134 КАС України критеріям з огляду на складність та об'єм виконаної роботи.
Зокрема, судом враховано, що справа розглядалася в порядку письмового провадження, тобто, представник позивача до суду не з'являвся, при складанні представником відзиву на апеляційну скаргу, ним було повторно досліджено обставини справи, проаналізовано зміст рішення суду першої інстанції та наведено практику Верховного суду, яку він вже зазначав в позовній заяві.
При цьому такі послуги як ознайомлення з матеріалами справи, вивчення судової практики є наслідком складання відзиву на апеляційну скаргу, подання якого без ознайомлення з текстом апеляційної скарги або матеріалами справи є неможливим, відтак, на думку колегії суддів, зазначені послуги входять до процесу складення відзиву на апеляційну скаргу, які є взаємозалежними та не виключають одна одну, а тому витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відшкодовані.
Таким чином, враховуючи категорію складності даної справи, незначний час, витрачений адвокатом на підготовку відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на правову допомогу, які позивач просить компенсувати, не є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, у зв'язку з чим вважає, що присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київській області підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Стягнути на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Гейсиське» (код ЄДРПОУ: 30830919; місцезнаходження: 09441, Україна, Київська область, Ставищенський район (зараз - Білоцерківський), село Гейсиха, вулиця Радянська, будинок 42) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ ВП: 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд. 5, корпус «А»).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 01 квітня 2025 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев