Справа № 420/39996/24
01 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді -Юхтенко Л.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського відділу Головного управління Державної міграційної України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місце проживання: 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Військової Слави, 25), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду 25 грудня 2024 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського відділу Головного управління Державної міграційної України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місце проживання: 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Військової Слави, 25), в який позивач просить:
визнати протиправну відмову відповідача у видачі паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
зобов'язати відповідача видати паспорт громадянина України у формі книжечки позивачу.
Ухвалою від 27 грудня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку ч. 5 ст. 262 КАС України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку з непридатністю паспорта громадянина України для користування, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо отримання нового паспорта громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року.
Однак листом від 10.12.2024 року позивачу було відмовлено.
Позивач вважає таку відмову протиправною, посилаючись на те, що до спірних правовідносин має бути застосовано Положення № 2503-ХІІ, та позивач не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя.
Позивач посилається на порушення принципу поваги до приватного життя шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає.
Позивач зазначає, що Верховним Судом була виражена правова позиція з приводу аналогічних правовідносин у постанові Великої Палати від 19.09.2018 року по зразковій справі № 806/3265/17.
З наведених підстав позивач просить задовольнити позовні вимоги.
У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву (вхід. №3672/25 від 13.01.2025 року), в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що відповідач не є належним відповідачем у справі та належним відповідачем є Головне управління ДМС України в Одеській області.
У свою чергу ГУ ДМС в Одеській області позовні вимоги не визнає, вважає їх протиправними та такими, що підлягають відхиленню, оскільки Закон не передбачає підстави та право вимагати видалення з Реєстру даних, а унікальний номер запису в Реєстрі не може бути видалений, якщо особа отримувала документи із застосуванням засобів Реєстру.
Представник відповідача зазначив, що позивач вже неодноразово отримувала паспорт для виїзду за кордон та надавала згоду на обробку її персональних даних та внесення інформації до ЄДДР.
Представник відповідача звертає увагу, що унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним, який формується автоматично після проведення ідентифікації особи у разі, якщо інформацію про особу вносять до Реєстру вперше.
При цьому позивачем не наведено підстав вважати, що персональні дані обробляються з порушенням законодавства України.
Відповідач зазначає, що позивач самостійно звернувся до відповідача та надав згоду на обробку своїх персональних даних.
Отже, представник відповідача звертає увагу, що використання позивачем раніше паспорту для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиний, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та не є втручанням у його приватне життя.
Крім того, представник відповідача звертає увагу, що позивач при зверненні до Білгород-Дністровського відділу із заявою, не зазначив про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої суспільної групи, що зумовлювало би необхідність видачі паспорта із безконтактним носієм інформації.
З наведених підстав представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою від 22 січня 2025 року залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місце знаходження: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44).
Розгляд справи № 420/39996/24 розпочато спочатку. Запропоновано відповідачу -Головному управлінню Державної міграційної служби України в Одеській області протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали, у разі необхідності, надати суду відзив на позовну заяву і всі докази, якими можуть бути підтверджені заперечення проти позову та надіслати копію відзиву та доданих до нього документів позивачу.
Своєю чергою позивач надав до суду відповідь на відзив (вхід. № 28444/25 від 27.03.2025 року), відповідно до якої наполягав на задоволенні позовних вимог.
Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, докази, якими вони підтверджуються, судом у справі встановлені такі факти та обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серія НОМЕР_2 , у формі книжечки зразка 1994 року.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач подала до Білгород-Дністровського відділу Головного управління Державної міграційної України в Одеській області заяву про видачу їй паспорту громадянина України у формі книжечки з підстав непридатності користування документованим паспортом згідно &49 Українського правопису.
До заяви позивач додав заяву про видачу паспорта у вигляді книжечки, дві фотокартки 35х45 мм, платіжний документ про сплату державного мита та обґрунтування до повідомлення.
Суд встановив, що листом від 10.12.2024 року Білгород-Дністровський відділ ГУ ДМС в Одеській області повідомив позивача, що позивач вже документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон, дата видачі 06.01.2023, орган видачі 5118, строк дії до 06.01.2033, та при оформленні зазначеного паспорта нею було надано згоду на обробку персональних даних. Також повідомлено, що їй вже присвоєно унікальний номер в ЄДДР, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, та не повідомлено, що її персональні дані обробляються з порушенням законодавства України.
Відповідно до наказу МВСУ України від 06.06.2019 № 456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» для оформлення паспорта замість втраченого чи викраденого заявник серед інших документів подає рішення суду.
Проаналізувавши положення чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не належать задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон 5492-VI).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону 5492-VI Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до частин 1-2 статті 14 Закону 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно з частин 1-2 статті 21 Закону 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частина 4 вказаної статті Закону 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Водночас, за змістом пункту 3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII (далі Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Відповідно до пункту 17 Положення № 2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм.
Пунктами 1-2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (далі - Порядок № 302), визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Пункт 6 Порядку № 302 визначає, що обмін паспорта здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням); 3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта; 4) закінчення строку дії паспорта; 5) непридатності паспорта для подальшого використання; 6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток; 7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Відповідно до п.п. 1 пункту 7 Порядку № 302 оформлення, обмін та видача паспорта здійснюються на підставі заяви-анкети, поданої особою особисто.
Таким чином, сукупний аналіз наведених норм права доводить, що законодавством чітко передбачено підстави за умови яких у особи зберігається право на паспорт громадянина України зразка 1994 року та чітко передбачено, що у разі обміну паспорту у вигляді книжечки, заявнику вже видається паспорт у формі картки.
Повертаючись до обставин у цій справі, суд зазначає, що позивач звернулась до Білгород-Дністровського відділу Головного управління Державної міграційної України в Одеській області із заявою про видачу їй паспорту громадянина України у формі книжечки з підстав непридатності користування документованим паспортом згідно &49 Українського правопису.
При цьому ані у заяві, ані у подальшому у позовній заяві, позивач не зазначила про наявність релігійних переконань або належності до окремої суспільної групи, щоб перешкоджало їй у отриманні паспорта із безконтактним носієм інформації.
Водночас у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що позивач вже неодноразово була документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон, надававши згоду на обробку своїх персональних даних.
А отже, позивачу вже присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, і це свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та не є протиправним втручанням у його приватне життя.
Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у своїй постанові від 08.06.2023 року по справі № 380/5977/21.
Враховуючи вищевикладені встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що відмовляючи, у видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки внаслідок обміну, відповідач діяв правомірно.
Посилання позивача на застосування до спірних правовідносин постанови Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 є помилковими, оскільки у справі №806/3265/17 спір стосувався інших правовідносин - право позивача на виготовлення паспорта у формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.
Разом з цим у розглядаємій справі позивач не посилається на релігійні переконання і встановлено, що позивач вже зверталась за оформленням біометричних документів.
З урахуванням вище встановлених судом обставин, суд доходить висновку, що вказані позовні вимоги є безпідставними, недоведеними, а тому у їх задоволенні слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, заперечуючи проти позову довів, з посиланням на відповідні докази правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги не належать задоволенню.
Щодо судового збору, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, сплачений позивачем судовий збір поверненню не підлягає.
У зв'язку з тим, що судові витрати пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз в цій справі відсутні, жодні судові витрати не належать стягненню з позивача на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -
У задоволенні позовних вимог за позовною заявою ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Білгород-Дністровського відділу Головного управління Державної міграційної України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місце проживання: 67701, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Військової Слави, 25), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295, 297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч.1 Перехідних положень КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя Л.Р. Юхтенко
.