Справа № 420/8946/25
01 квітня 2025 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бутенко А.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військова частина НОМЕР_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати мені середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити мені середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме виплати індексації грошового забезпечення відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 року у справі №420/28538/23, з 12.10.2021 по день фактичного розрахунку.
Частиною 1 ст. 171 КАС України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, відповідає заява вимогам, встановленим ст.ст.160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши зміст позовної заяви та доданих до неї матеріалів, суддя встановив наявність підстав для залишення позову без руху, оскільки позов поданий із порушенням вимог встановлених ст.ст.106-161 КАС України.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Втім, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Офіційне тлумачення положення вищевказаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
За правилами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз норм чинного законодавства свідчить, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16.
Таким чином, законодавством встановлено обмеження певним строком права особи на звернення до суду з адміністративним позовом про зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав у подібних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 сформувала висновки, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Таким чином, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №300/1906/21.
Суддя зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.10.2023 року у справі №420/28538/23, яка зумовила звернення позивача до суду із позовом про нарахування і виплату середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні, надійшла на його рахунок 01.08.2024 року. Отже, останнім днем на звернення до суду є 01.09.2024.
Проте, позивач звернувся до суду лише 27.03.2025 року.
Заяви про поновлення строку звернення до суду, матеріали справи не містять.
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною другою статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відтак, суддя вважає, що позивачем пропущено строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Таким чином, позивачу слід надати заяву про поновлення строків, оформлену відповідно до вимог статті 167 КАС України, вказавши поважні підстави для поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Суддею встановлено, що позивачем не надано до суду документу про сплату судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Так, пункт 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" закріплює дві категорії справ, за позовні вимоги у яких позивачі звільняються від сплати судового збору: про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
При цьому законодавство не звільняє особу від обов'язку щодо сплати судового збору в справах за іншими позовними вимогами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18) дійшла висновку, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2019 року по справі № 607/14495/16-ц.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, позивач просить суд зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 12.10.2021 року по день фактичного розрахунку.
Таким чином, позивачем заявлено позовні вимоги майнового характеру.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання позову до адміністративного суду майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем підлягає сплаті в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб - 3028 гривні.
Отже, позивач повинен сплатити судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Відтак, проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та дослідивши позовну заяву, судом з'ясовано, що при подачі адміністративного позову позивачем не було виконано вимог, передбачених статтями 160,161 КАС України.
Згідно зі ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, якій не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали.
У разі неотримання документів на виконання ухвали суду з урахуванням встановлених нормативів та відсутності повідомлень іншими засобами зв'язку, судом буде вирішене питання про повернення позову у вказані строки.
Керуючись ст. ст. 161, 169, 171, 241-243 КАС України, суддя,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність у термін протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення адміністративного позову без руху усунути недоліки та роз'яснити, що у разі не усунення у визначений судом термін недоліків, позов буде повернуто позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Бутенко