Справа № 420/35107/24
31 березня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ'ЯКОВОЇ, розглянувшши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К» до Одеської митниці про визнання протиправними та скасування рішення, картки відмови, -
До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К» (далі - позивач) до Одеської митниці (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
визнати противоправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000555/2 від 02.11.2024 року;
визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/001126 від 02.11.2024 року;
стягнути з Одеської митниці на користь ТОВ «Атаман і К» судові витрати: судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу та інші витрати.
Позов мотивовано тим, що позивач за наявності усіх необхідних документів звернувся до митного органу для здійснення митного оформлення імпортованого товару. При визначенні митної вартості товару декларантом було обрано перший метод - за ціною договору. Сторона позивача стверджує, що відповідачем протиправно, в порушення норм статті 57 Митного кодексу України та за наявності усіх документів, які підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару, здійснено визначення митної вартості товару, який ввозиться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту за другорядним методом - резервним. Внаслідок цього було прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів. Вважає, що відповідач безпідставно поставив під сумнів весь поданий йому пакет документів і необґрунтовано витребував додаткові документи, оскільки митним органом не доведено обставин, які б свідчили про існування у нього достатніх підстав для виникнення обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення позивачем числового значення митної вартості імпортованого товару. Застосування резервного методу для визначенні митної вартості товару є протиправним та необґрунтованим. За сукупністю наведених обставин, просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою від 15.11.2024 відкрито спрощене провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи без виклику представників сторін.
Одеська митниця (далі - відповідач) проти позову заперечує, просить відмовити в задоволенні позову. Вказує про те, що Одеська митниця під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийнятті рішення про коригування митної вартості товару № UA500500/2024/000555/2 від 02.11.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/001126 від 02.11.2024 року діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К». В обґрунтування заперечень посилається на те, що при проведенні у відповідності до положень статті 54 Митного кодексу України контролю правильності визначення декларантом митної вартості товарів, заявлених до митного оформлення позивачем, митницею встановлено наявність в документах розбіжностей та неточностей. За таких підстав та відповідно до вимог Митного кодексу України, посадовою особою відповідача було направлено позивачу електронну вимогу, щодо надання додаткових документів з метою підтвердження заявлених відомостей у митній декларації. Сторона відповідача доводить, що у повній відповідності з частиною п'ятою статті 54 Митного кодексу України та за результатом проведеної процедури консультації з декларантом, митним органом обґрунтовано та правомірно було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів. Стверджує, що митну вартість імпортованого товару було визначено на підставі раніше визнаної митницею митної вартості. За наведеного сторона відповідача доводить, що оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів є таким, що прийнято митним органом в межах повноважень та на підставі чинного законодавства України. З огляду на це, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
02.11.2024 року ТОВ «ОТОМАН» (далі - Брокерська компанія, Декларант), діючи в інтересах ТОВ «АТАМАН І К» (далі - Позивач) на підставі Договору № 20/04-20 від 20.04.2020 року, звернулось до відповідача - Одеської митниці, у зв'язку із імпортуванням на територію України товару (митна декларація № 24UA500500037332U0 від 02.11.2024 року, а саме: Апельсин свіжий, сорту FUKUMOTO, вагою 20 100,00 кг (нетто), країна виробництва - Туреччина (далі - Товар), постачальник - YAVASLAR NARENCIYE SANAYI VE TICARET LIMITED SIRKETI (далі - Постачальник). Товар поставлявся позивачу постачальником на підставі контракту на поставку № 01/24 від 06.02.2024 року.
Після подання декларантом митної декларації, відповідачем було відправлено повідомлення декларантові наступного змісту: «РОЗДІЛ ІІІ. МИТНА ВАРТІСТЬ ТОВАРІВ ТА МЕТОДИ ЇЇ ВИЗНАЧЕННЯ, глави 8, 9, ст.49-64 МКУ, наказ Держмитслужби від 01.07.2021 №476 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України», інші нормативно-правові акти з питань митної справи. До митного оформлення для підтвердження митної вартості товарів були подані наступні документи: зовнішньоекономічний договір (контракт) від 06.02.2024 № 01/24 та рахунок-фактура (інвойс) від 28.10.2024 № YVS2024000000194 та інші документи. Згідно частини 5 статті 54 Митного кодексу України (далі - МКУ) митний орган має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості та письмово запитувати у декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 МКУ додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Відповідно до ч. 1 ст. 337 Митного кодексу (далі - Кодекс) перевірка документів та відомостей, які подаються митному органу під час переміщення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення форматологічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені Кодексом. Згідно п.2 ст.52 МКУ декларант зобов'язаний подавати митному органу достовірні відомості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Так у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності, а саме: відповідно зовнішньоекономічний договору (контракту) від 06.02.2024 № 01/24 (далі-Контракт), та комерційного інвойсу від 28.10.2024 № YVS2024000000194 поставка товару здійснюється на умовах CPT Odessa. Вказані умови поставки CPT (фрахт/перевезення оплачені до) передбачають, що продавець доставить товар названому перевізнику. Крім цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики, втрати чи пошкодження товару, які інші витрати передачі товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику. Однак в документах, що надані до митного оформлення відсутні відомості щодо витрат на транспортування, що унеможливлює проведення перевірки включення необхідних складових митної вартості та обчислення митної вартості товарів відповідно до вказаної умови поставки в повному обсязі. Згідно до п.8 Контракту виробник зобов'язаний надати дистриб'ютору коносамент або авіанакладну, проте зазначені до митного оформлення не надавалися. Враховуючи вищезазначене, відповідно до частини 3 статті 53 МКУ зобов'язуємо протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) виписку з бухгалтерської документації; 2) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 3) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини У відповідності до частини 6 статті 53 МКУ декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару».
У відповідь декларантом надіслано лист № 02/11-24-1 від 02.11.2024, разом з яким було надано додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості: прейскурант (прайс-лист) виробника товару № б/н від 25.10.2024 року, висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією № 20-69/10-2024 від 02.11.2024 року, розрахунок ціни (калькуляція) № б/н від 28.10.2024 року та копія митної декларації країни відправлення № 24330100EX00205182 від 28.10.2024.
02.11.2024 року декларантом отримано від відповідача рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000555/2 від 02.11.2024 року, та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/001126 від 02.11.2024 року.
Відповідно до рішення про коригування, митна вартість товару була відкоригована відповідачем в бік збільшення її розміру, а саме: митну вартість товару збільшено до USD 22130,10, у порівнянні із заявленою декларантом митною вартістю - USD 12 060,00.
Таке коригування митної вартості товару в бік збільшення спричинило необхідність для позивача сплатити митні платежі в більшому розмірі, ніж це було передбачено виходячи із заявленої декларантом митної вартості. Таким чином, позивачем було доплачено: ПДВ - 83 016,70 грн.
У рішенні про коригування в якості підстави для витребування додаткових документів, збільшення митної вартості та щодо додатково отриманих документів відповідачем зазначено таке: «Відповідно зовнішньоекономічний договору (контракту) від 06.02.2024 № 01/24 (далі-Контракт), та комерційного інвойсу від 28.10.2024 № YVS2024000000194 поставка товару здійснюється на умовах CPT Odessa. Вказані умови поставки CPT (фрахт/ перевезення оплачені до) передбачають, що продавець доставить товар названому перевізнику. Крім цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики, втрати чи пошкодження товару, які інші витрати передачі товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику. Однак в документах, що надані до митного оформлення відсутні відомості щодо витрат на транспортування, що унеможливлює проведення перевірки включення необхідних складових митної вартості та обчислення митної вартості товарів відповідно до вказаної умови поставки в повному обсязі. Згідно до п.8 Контракту виробник зобов'язаний надати дистриб'ютору коносамент або авіанакладну, проте зазначені до митного оформлення не надавалися». Відповідачем щодо додатково отриманих документів зазначено таке: « 02.11.2024 декларантом ТОВ "АТАМАН І К" надіслано: прайс лист, висновок експерта, калькуляцію, копію митної декларації країни відправлення (без перекладу на українську мову згідно ст.254 МКУ), та лист ТОВ "АТАМАН І К" від 02.11.2024 № 02/11-24-1, яким повідомлено що інших документів надано не буде. У додатково наданому висновку експерта щодо ціни на товар від зазначено, що інформація, у висновку взята з незалежних джерел, але експерт не проводив спеціальної перевірки її достовірності. вищезазначений висновок носить виключно інформаційний характер і не можуть бути визначальними при здійснені контролю за правильністю визначення митної вартості товарів. В додатково наданій копії митної декларації країни відправлення від наявне посилання на наявне посилання на Faturа Y, яка до митного оформлення не надавалася. У калькуляції не зазначається вартість навантажувально - розвантажувальних робіт. Отже, декларантом не подані усі документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 МКУ, розбіжності не спростовано».
Відповідачем було прийнято картку відмови, відповідно до якої причини відмови у митному оформленні полягали у наступному: «РОЗДІЛ ІІІ. МИТНА ВАРТІСТЬ ТОВАРІВ ТА МЕТОДИ ЇЇ ВИЗНАЧЕННЯ, глава 9, ст.52-55 МКУ. У зв'язку з тим, що митну вартість товарів не можна визначити шляхом послідовного використання методів зазначених у ст. 58,59,60,61,62,63 МКУ, митна вартість оцінюваних товарів, буде визначена з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі (GATT), другорядним методом - резервним. Митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості UA500500/2024/000555/2 від 02.11.2024, Рішення про відмову у митному оформлення може бути оскаржено у порядку передбаченому гл. 4 Закону України від 13/03/2012 № 4496-VІ " ПРО МИТНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ».
Позивач вважає, що рішення про коригування та картка відмови є протиправними та підлягають скасуванню, тому звернувся до суду з даним позовом.
Положеннями частини другої статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) встановлено, що відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Згідно до пункту 24 частини першої статті 4 МК України митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів Україні, укладених у встановленому законом порядку.
Митний контроль здійснюється виключно митними органами відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Згідно з ч. 1 ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частиною першою статті 51, частиною першою статті 52 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Пунктом 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України встановлено, що декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Згідно з частинами першою, другою статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, зокрема, є:
декларація митної вартості та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
якщо рахунок сплачено - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару,
транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Саме в рамках приписів частини другої статті 53 Митного кодексу України отримує свою безпосередню формалізацію перелік основних документів для підтвердження належності: а) визначення митної вартості товарів; б) обрання методу визначення митної вартості товарів.
Згідно з ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Згідно з ч. 6 ст. 53 МК України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні, у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Водночас, частиною третьою статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Саме в рамках частини третьої статті 53 МК України отримує свою безпосередню формалізацію система додаткових документів, які можуть запитуватися контролюючим органом (факультативний перелік додаткових документів - у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, визначається частиною четвертою статті 53 Митного кодексу України). При цьому, витребування додаткових документів має субсидіарний характер. Всі документи, як основні, так і додаткові, повинні оцінюватися системно. Контролюючий орган не може формулювати власну позицію на одному конкретному документі, при цьому безпідставно не враховуючи інші.
Отже, митним органом можуть бути витребувані додаткові документи: 1) у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки; 2) якщо такі документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; 3) якщо такі документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Із системного аналізу приписів Розділу ІІІ ("Митна вартість товарів та методи її визначення") МК України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.
Згідно з положеннями пункту третього частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Згідно зі статтею 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Приписами ч.5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості;
3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів;
4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску;
5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості;
6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другої та третьої статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини першої статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
При цьому, пріоритетним до застосування є саме основний метод. Це у свою чергу обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару. Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами пункту другого частини першої статті 57 Митного кодексу України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів. Про субсидіарний характер застосування другорядних методів свідчить зміст положень частини третьої статті 58 Митного кодексу України.
Відповідно до положень частини першої статті 58 МК України, основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. При цьому важливо відмітити, що основний метод, не застосовується у наступних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні (відповідно до частини другої статті 58 Митного кодексу України). Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо правомірності винесення контролюючим органом рішення про коригування митної вартості за другорядним методом (за ціною щодо подібних (аналогічних) товарів.
Щодо відсутності інформації про витрати на транспортування товару в наданих до митного оформлення документах.
Відповідно до розділу А.3 умов CРТ Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс, продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям.
Відповідно до п. 4.2 Контракту Постачальник може здійснювати поставку за цим Контрактом на наступних умовах «Інкотермс 2020»: CPT - «ФРАХТ/ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО» (місце / порт відправлення / призначення вказується в інвойсі) - термін «фрахт/перевезення оплачено до ...» означає, що Постачальник здійснює поставку Товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, Постачальник зобов'язаний оплатити витрати перевезення Товару до названого місця призначення.
Це означає, що Покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки Товару у вищезазначений спосіб. Під словом «перевізник» розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення Товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту. У випадку здійснення перевезення в узгоджений пункт призначення декількома перевізниками, перехід ризику відбувається в момент передачі товару першому з них. Термін CPT зобов'язує Постачальника здійснити митне очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися незалежно виду транспорту, включаючи мультимодальні (змішані) перевезення.
Таким чином, відповідно до умов Контракту та правил тлумачення терміну СРТ обов'язок оплатити витрати на перевезення Товару до названого місця призначення покладається на Постачальника Товару, та при поставці Товару такі витрати закладалися Постачальником самостійно до вартості Товару і додатковому відшкодуванню з боку Позивача не підлягали. Тобто у даному випадку витрати на перевезення Товару не є витратами, які понесені покупцем, у зв'язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість Товару, а відтак, у інвойсі та інших товаросупровідних документах правомірно не зазначено окремо вартість перевезення, оскільки їх вартість входить до вартості товару та є її складовою.
Згідно зовнішньоекономічного договору ціна імпортованого позивачем Товару вже включає в себе вартість його транспортування, Позивачем жодних витрат на транспортування Товару понесено не було, а тому за правилами ч. 10 ст. 58 МК України ці складові не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та вони не можуть вплинути на правильність визначення позивачем митної вартості.
Відповідачу до митного оформлення надавалася Калькуляція, в якій зазначено, що Постачальником до ціни Товару додано таку складову, як транспортування Товару.
Щодо ненадання коносаменту та авіанакладної.
Відповідач в рішенні зазначив таке: «Згідно до п.8 Контракту виробник зобов'язаний надати дистриб'ютору коносамент або авіанакладну, проте зазначені до митного оформлення не надавалися».
В Контракті відсутній пункт під номером 8, тому не є зрозумілим, на яке положення Контракту посилається відповідач.
Відповідачу до митного оформлення надавалася вантажна накладна (CMR), в який зазначено, що пункт відправлення Товару - Mersin, Turkey, а місце доставки - м. Одеса, Україна. Перевезення здійснювалося одним вантажним автомобілем (фурою), номери якої вказані у відповідній графі вантажної накладної. Отже, з наведених даних можна зробити висновок, що перевезення здійснювалося одним транспортним засобом по маршруту Mersin, Turkey - Одеса, Україна, що говорить про те, що авіанакладна та коносамент не могли бути надані відповідачу з об'єктивних причин - Товар не перевозився за допомогою авіаційного або водного транспорту.
Щодо зауважень відповідача до висновку експерта.
Посилання Відповідача про не проведення експертом перевірки достовірності незалежних джерел, на які йде посилання у висновку, є необґрунтованим. Роблячи такий висновок у рішенні про коригування, відповідач фактично презумує наявність обов'язку експертів здійснювати купівлю товарів, пропозиції щодо яких ним вивчалися на ринку, оскільки іншого способу перевірки достовірності цінових пропозицій аналогічного товару, окрім як реального придбання такого товару, не існує. Оскільки до обов'язків експерта при здійсненні товарознавчої експертизи не входить укладення договорів купівлі-продажу товару за кожною з пропозицій, що ним досліджена, зауваження відповідача з цього питання є безпідставними.
Посилання відповідача на те, що висновок експерта має інформаційний характер, як на підставу залишення його поза увагою, суд зазначаає:
- кожен документ сам по собі має інформаційний характер, оскільки є джерелом інформації;
- враховуючи, що всі документи мають інформаційний характер, Відповідачем не зазначено об'єктивних підстав, за яких саме надані Позивачем висновки не могли бути прийняті до уваги під час перевірки правильності визначення митної вартості;
- якщо «інформаційність» документа є підставою для залишення його поза увагою, тоді невідомо, які саме експертні висновки має отримати Відповідач для визнання такого висновку таким, що підтверджує митну вартість, якщо такий висновок в будь-якому випадку буде містити певну інформацію, а отже буде «інформаційним».
Щодо ненадання ще одного рахунка-фактури, що зазначений в експортній митній декларації.
В експортній декларації зазначено номер рахунку-фактури (E-Fatura) №24243160110886038713752/1 від 28.10.2024 року, але це не ще один рахунок-фактура, а той самий інвойс, який був наданий до митного оформлення відповідачу. Номер 24243160110886038713752/1 - це ідентифікаційний номер інвойсу, який було йому присвоєно на «Порталі експортних рахунків (інвойсів)» (https://efatura.gtb.gov.tr/) як електронному документу згідно з турецьким митним законодавством програмним забезпеченням для митного оформлення, що є аналогом української Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), яка об'єднує в собі всі програмно-технічні складові, необхідні для автоматизації процесів митного оформлення та контролю. Правила заповнення експортної митної декларації Туреччини регулюються турецьким законодавством, та позивач жодним чином на це впливати не може.
Отже, позивачем було надано до митного оформлення всі необхідні та наявні в нього документи, що стосуються товару, в тому числі один єдиний інвойс.
Щодо не включення постачальником до калькуляції витрат на навантажувально-розвантажувальні роботи.
Калькуляція - це документ, який складається постачальником, та позивач не має впливу на його зміст. Тобто, постачальник самостійно вирішую, які саме витрати включити до калькуляції виходячи з фактично понесених ним видатків у зв'язку з поставкою товару позивачу. Відповідно до п. 4.5 Контракту обов'язок та витрати з навантаження / вивантаження Товару, що пов'язані з транспортуванням такого Товару до порту або іншого місця ввезення на митну територію України покладаються на Постачальника та такі витрати самостійно закладаються Постачальником до ціни Товару та додатковому відшкодуванню з боку Покупця не підлягають.
Таким чином, факт того, що Постачальником в складеній ним Калькуляції не зазначено витрати на завантаження та розвантаження вантажу під час транспортування, жодним чином не впливає на визначення митної вартості Товару Декларантом, адже відповідно до Контракту та за правилами ч. 10 ст. 58 МК України ці складові не підлягають додаванню Декларантом з метою визначення митної вартості Товару тому, що вони вже включені до вартості Товару.
Щодо вимоги відповідача надати додаткові документи.
Частиною третьої статті 53 МКУ передбачено виключно три підстави витребування додаткових документів у декларанта: 1) наявність розбіжностей у документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознак підробки документів; 3) відсутність у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Виключно висновки, що ґрунтуються на дослідженні документів, доданих до митної декларації, можуть бути підставою для витребування додаткових документів. Витребування додаткових документів у позивача було обґрунтовано формальними підставами. Відповідачем не було зазначено яких саме відомостей не вистачає, не зазначено конкретних розбіжностей щодо числових значень складових митної вартості імпортованих товарів.
Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 р. у справі № 804/15600/15 наголосив, що витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.
У цій поставної Верховний Суд звернув увагу, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитися в правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України.
Верховний Суд у постанові від 14.04.2021 р. у справі № 820/4849/16 назвав вимоги до запиту додаткових документів, відповідно до яких митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Щодо обрання відповідачем резервного методу визначення митної вартості.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 55 МКУ прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів повинно містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію, у тому числі щодо митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, яка призвела до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом. При коригуванні митної вартості товарів за другорядними методами, передбаченими статями 59, 60 та 64 цього Кодексу, у рішенні обов'язково зазначаються номер та дата митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів (пункту 2.1 розділу II Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 2012 року № 598).
При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19 червня 2018 року в справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).
Проте, як видно з гр. 33 оскаржуваного Рішення, коригувань на обсяг партії товарів, умови поставки, комерційних умов тощо, відповідачем не здійснювалось.
Частиною 1 ст. 57 МК встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
При цьому частинами 2, 3, 6 ст.57 передбачено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У ч.8 ст.57 МК України, зазначено, що лише у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Відповідач неправомірно застосував резервний метод при визначенні митної вартості Товару. Відповідач в порушення п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів не зазначив в Рішенні про коригування чітку послідовність застосування методів визначення митної вартості та аргументованих причин, що відповідають дійсності, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом, хоча об'єктивна можливість застосування попередніх методів існувала.
Посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з довідкової інформації не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару.
Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) Держмитслужби України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості довести задекларовану митну вартість. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС Держмитслужби України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено.
Аналогічна правова позиція викладена в Рішенні Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17.
Згідно з ч. 4 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Недоліки, на які вказав відповідач у рішенні про коригування митної вартості, не впливають на числові значення складових митної вартості товарів і не позбавляють товариство права на застосування методу визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, з врахуванням того, що позивачем використані відомості, які повністю підтверджені документально. Відповідачем не доведена правомірність застосування другорядного методу при визначенні митної вартості відповідно. Витребування документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, та повинно бути конкретизованим вказівкою на документи в загальному переліку, які є дійсно необхідними.
Згідно з ч. 5 ст. 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Також суд вважає, що митницею не надано доказів, на підставі яких визначено митну вартість товару в оскаржуваних рішеннях, не надано доказів в підтвердження неможливості застосування усіх попередніх методів визначення митної вартості згідно з вимогами ст.57 МК України, у зв'язку з чим суд доходить до висновку, що відповідачем не обґрунтовано застосування методу визначення митної вартості товару за ціною подібних (аналогічних) товарів.
Відповідач не довів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у недостовірності наданої інформації. Відповідач не повідомив декларанта про те, які саме обставини та/або числові показники потребують додаткового підтвердження. Неподання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Митний орган зобов'язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В спірному рішенні про коригування митної вартості сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Суд вважає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів у відповідності до переліку, закріпленого ч. 2 ст. 53 МК України. При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Ні в рішенні, ні у картці відмови обґрунтовано, в чому полягали об'єктивні сумніви у митній вартості, заявленій позивачем, неточності у визначеній митній вартості. Обов'язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований в постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №809/278/17.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судом обставин, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку, що контролюючий орган приймаючи рішення про коригування митної вартості № UA500500/2024/000555/2 від 02.11.2024 року діяв всупереч та не у відповідності до вимог чинного законодавства, тому суд визнає його протиправним та скасовує.
Скасовуючи рішення про коригування митної вартості товарів, суд тим самим підтверджує факт відсутності неправильності визначення декларантом митної вартості товарів. Відсутність цієї обставини свідчить про відсутність підстав для відмови у прийнятті митної декларації. Відмову, учинену органом доходів і зборів за відсутності цієї обставини, слід вважати необґрунтованою, а необґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень з огляду на п.3 ч.3 ст.2 КАС є підставою для скасування такого рішення. Отже, скасування судом рішення органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів є підставою для скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/001126 від 02.11.2024 року.
Щодо стягнення з Одеської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К» витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн., суд зазначає наступне.
На підтвердження заявлених до стягнення витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, представник позивача додав копію договору про надання юридичних послуг № 0104-24/АІК від 01.04.2024 року; копію акту наданих послуг №2-24UA500500037347U0 від 11.11.2024 року; копію додатку №1 до договору про надання юридичних послуг № 0104-24/АІК від 01.04.2024 року; копію додаткової угоди №2-24UA500500037347U0 від 11.11.2024 року; копію замовлення №24UA500500037347U0; докази направлення заяви відповідачу.
Ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено що розмір витрат, яка сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
На підтвердження здійснення витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи представником позивача надано до суду: копію договору про надання юридичних послуг № 0104-24/АІК від 01.04.2024 року; копію акту наданих послуг №2-24UA500500037347U0 від 11.11.2024 року; копію додатку №1 до договору про надання юридичних послуг № 0104-24/АІК від 01.04.2024 року; копію додаткової угоди №2-24UA500500037347U0 від 11.11.2024 року; копію замовлення №24UA500500037347U0; докази направлення заяви відповідачу.
Згідно копії акту наданих послуг №2-24UA500500037347U0 від 11.11.2024 року, вартість наданих виконавцем послуг становить 5000 грн. (підготовка та подання позовної заяви).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Європейським судом з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд звертає увагу на те, що дана категорія справи відноситься до справ незначної складності, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ, розглядалась справа в письмовому провадженні. Тобто з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи. Крім того, вимогу про стягнення судових витрат з доказами їх понесення позивач мав можливість включити до позовної заяви, а не подавати окремо. Відтак, з огляду на обсяг наданих адвокатами послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 3000,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи висновки суду про задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп.
Керуючись ст. ст. 7, 9, 77, 132, 137, 139, 243-246, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд -
Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К».
Визнати противоправним та скасувати рішення Одеської митниці про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000555/2 від 02.11.2024 року.
Визнати противоправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/001126 від 02.11.2024 року, прийняту Одеською митницею.
Стягнути з Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атаман і К» (код ЄДРПОУ 41277430) 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Вікторія ХОМ'ЯКОВА