про забезпечення позову
01 квітня 2025 р. № 400/1839/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Величка А.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,
26.02.2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 про:
- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не виключення з військового обліку ОСОБА_1 ;
- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо не виключення з військового обліку ОСОБА_1 ;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 03.03.2025 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.
05.03.2025 року через канцелярію суду від позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків разом із доказами доплати судового збору.
Ухвалою від 10.03.2025 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі №400/1839/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у відповідності до ст. 262 КАС України.
31 березня 2025 року від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснювати виклики ОСОБА_1 шляхом надсилання або вручення йому повісток, а також заборонити його мобілізацію на час розгляду адміністративної справи.
В обґрунтування цієї заяви зазначено, що ОСОБА_1 перебував на обліку, як внутрішньо-переміщена особа, у ІНФОРМАЦІЯ_6 з 12.03.2022 року. 14.03.2022 року медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 заявника визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку за гр. ІІ ст. 30А, 31А Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 року, відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 2732 від 14.03.2022 року, про що поставлено відповідну відмітку у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 . Разом з тим, згідно витягу із застосунку «Резерв+» позивач досі перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 . 24.03.2025 року позивачем отримано повістку № 2972037 для проходження медичного огляду. Зазначив, що відповідач вчиняє протиправні дії спрямовані на мобілізацію та подальше направлення позивача у військову частину з метою проходження військової служби, хоча має у розпорядженні завірені копії паперових документів щодо виключення позивача з військового обліку у 2022 році. Заявник зазначає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову призведе до ускладнення чи унеможливить виконання судового рішення, а захист та поновлення порушених прав та інтересів заявника, за якими він планує звернувся до суду, не буде вже ефективним, оскільки відносно останнього може бути прийняте рішення про мобілізацію.
Відповідно до частин першої - третьої статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
Відповідно, розгляд заяви про забезпечення позову у судовому засіданні є правом суду, яким він може скористатись у випадку, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви без повідомлення учасників справи.
Оскільки суд дійшов висновку про достатність наданих заявником пояснень та доказів для розгляду заяви та про відсутність, у зв'язку з цим, необхідності виклику заявника, розгляд заяви відбувся без повідомлення сторін.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд виходить з наступного.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За приписами ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4 забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Частина 2 ст. 151 КАС України передбачає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Статтею 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Суддя також зазначає, що забезпечення позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивачів.
Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.
Таким чином, із цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд згідно ч. 1 ст. 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував на обліку, як внутрішньо-переміщена особа, у ІНФОРМАЦІЯ_6 з 12.03.2022 року.
14.03.2022 року медичною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 заявника визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку за гр. ІІ ст. 30А, 31А Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 року, відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 2732 від 14.03.2022 року, про що поставлено відповідну відмітку у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 .
Разом з тим, згідно витягу із застосунку «Резерв+» позивач досі перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Предметом позову є бездіяльність відповідачів щодо не виключення з військового обліку ОСОБА_1 .
Окрім того, ІНФОРМАЦІЯ_8 складено повістку від 22.03.2025 року №2972037 про необхідність ОСОБА_1 07.04.2025 року о 09:00 год. з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з метою проходження медичного огляду.
При цьому, відповідно до частини 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм вбачається, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 р. № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України (ч.5 ст.5 Закону № 1951-VIII).
За змістом ст.6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів. До службових даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про виконання військового обов'язку; відомості про результати проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи); відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»; відомості про участь у бойових діях.
Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною (ч.3 ст.14 Закону № 1951-VIII).
Виходячи з вищенаведених норм, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов'язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 було затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок).
У відповідності до пункту 54 Порядку, під час перевірки військово-облікового документа:
уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язаний назвати своє прізвище, власне ім'я та по батькові (за наявності), посаду, а також пред'явити службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, разом з паспортом громадянина України (посвідченням офіцера, військовим квитком);
поліцейські та представники органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби відрекомендовуються у порядку, визначеному наказами керівників Національної поліції та Держприкордонслужби відповідно.
У ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов'язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Із зазначеною метою представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (Офіційний вісник України, 2023 р., № 5, ст. 409), або Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів старший групи оповіщення пропонує резервісту або військовозобов'язаному (крім резервістів та військовозобов'язаних СБУ та розвідувальних органів) прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів. Із зазначеною метою громадянину оформляється та вручається повістка.
У разі відмови резервіста або військовозобов'язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.
Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.
Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
У разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суд зауважує, що позивача визнано непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку за гр. ІІ ст. 30А, 31А Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 року, відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 2732 від 14.03.2022 року, про що поставлено відповідну відмітку у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 . Однак, станом на день подання заяви про забезпечення позову, в застосунку «Резерв+», він перебуває на військовому обліку.
Позивач звертався до відповідачів з метою виправлення вказаної інформації, однак його заяви були залишені без розгляду.
Тобто, у військово-обліковому документі позивача та відомостях в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів містяться розбіжності.
Таким чином, у разі виключення позивача з військового обліку як такого, що непридатний до військової служби, а також його призову на військову службу, то у нього зміниться правовий статус з військовозобов'язаного на військовослужбовця.
Окрім того, рішення про призов позивача на військову службу по мобілізації може бути визнане протиправним, і це може мати наслідком звільнення його з військової служби.
Як наслідок, за період проходження позивачем військової служби державою будуть витрачені кошти на його грошове, речове та інші види забезпечення до прийняття рішення відповідним суб'єктом владних повноважень про його звільнення з військової служби.
Відтак негативні наслідки від вжиття відповідних заходів забезпечення позову є явно неспівмірними з негативними наслідками, які можуть настати в разі призову позивача на військову службу за наявності у нього права на виключення з військового обліку.
З огляду на вищезазначене суд прийшов до висновку, що захід забезпечення позову, спрямований виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті та не має на меті вирішення спору по суті.
Водночас суд звертає увагу на те, що вжиті заходи забезпечення позову не позбавляють позивача від виконання обов'язків військовозобов'язаного, встановлених Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, зокрема та невиключно, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ним документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях), проходити медичний огляд тощо.
Суд також наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Водночас, суд зауважує, що забезпечення мобілізації в Україні є надважливим завданням у воєнний час, однак, у даному випадку, мобілізація має становити баланс між приватним інтересом мобілізованого та публічним інтересом держави. Віднайти такий баланс можливо лише після розгляду справи по суті та прийняття судового рішення.
При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких він звернувся до суду з позовом, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку про часткове задоволення заяви.
Керуючись ст.ст. 120, 150, 151, 154, 241, 243, 256, 294 КАС України, суд, -
1. Заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову від 31.03.2025 року - задовольнити частково.
2. Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_9 вчиняти будь-які дії щодо оформлення процедури мобілізації (в тому числі: видачі мобілізаційного розпорядження, відправлення до військових частин) ОСОБА_1 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №400/1839/25.
3. В іншій частині заяви відмовити.
4. Ухвала набрала законної сили в порядку ст. 256 КАС України.
5. Відповідно до ч. 8 ст. 154 КАС України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
6. Ухвала може бути оскаржена до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Суддя Андрій Володимирович Величко