01 квітня 2025 року м. Київ №620/6550/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернгівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо не зарахування вислуги років за час проходження служби ОСОБА_2 а в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві з 22.07.1999 до 28.07.2010 до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки;
зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 вислугу років за час проходження ним служби в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві з 22.07.1999 до 28.07.2010 до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки.
В обґрунтування позову позивач вказує, що 22.07.1999 до 28.07.2010 він проходив службу в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві. Проте, Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України до стажу служби в поліції не зараховано періоди роботи позивача в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві з 22.07.1999 до 28.07.2010. Звернувшись до відповідача із відповідною заявою про зарахування до стажу в службі поліції період його служби на різних посадах в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві, отримав відмову. Вважає дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо відмови зарахувати період проходження служби на посадах в Управлінні Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві з 22.07.1999 по 28.07.2010 до його стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки протиправними.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17.05.2024 справу передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2024 позовну заяву розподілено судді Жуковій Є.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року відкрито провадження у справі №620/6550/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
Відповідно до довідок про доставку електронного листа, документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного провадження без проведення судового засідання» від 11 листопада 2024 року по справі №620/6550/24 доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Кашуби М.О. та Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України 18 листопада 2024 року.
26 листопада 2024 року до відділу документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярію) Київського окружного адміністративного суду від Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України надійшов відзив на позовну заяву.
Відповідач у відзиві зазначає, що до вислуги років для виплати поліцейським надбавки за стаж служби зараховуються періоди, які визначені частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію». Частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» чітко встановлено, що служба в податковій міліції не зараховується до стажу служби в поліції, що дає право для виплати поліцейському надбавки за стаж служби в поліції, надання додаткової оплачуваної відпустки.
При вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки слід застосовувати приписи частиною другою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію», якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції. У даному переліку відсутня служба в податковій міліції. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 у період з 22.07.1999 по 19.06.2004 проходив навчання в Військовому інституті Київського національного університету ім. Т. Шевченка (курсант), у подальшому з 23.06.2004 по 28.07.2010 позивач проходив службу у підрозділах: Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві на різних (атестованих) посадах.
30.10.2006 позивача було звільнено у запас Збройних Сил України з органів кримінальної виконавчої системи за статтею 64 «ж» (за власним бажанням) «Положення про проходження служби рядового і начальницького складу ОВС УРСР» у спеціальному званні «лейтенант внутрішньої служби» з 01.11.2006.
В органах податкової міліції позивач проходив службу з 23.04.2007 по 28.07.2010 та був звільнений на підставі статті 64 «ж» (за власним бажанням) «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС України» у спеціальному званні «рядовий міліції».
Листом від 26.04.2024 №5237-2024 Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України повідомлено про встановлений стаж служби в поліції з у рахуванням положень статті 78 Закону України «Про національну поліцію» .
Позивач вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII), згідно із частинами першою та другою статті 59 якого служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 78 Закону №580-VIII встановлено, що стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
Частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII встановлено, що до стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Отже, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.
Пунктом 5 Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 № 1129-IV було передбачено, що до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статтями 22 і 23 Закону України "Про міліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Спеціальним Законом, який визначає правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження, є Закон України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (надалі Закон № 2713-IV), що набрав чинності 20.07.2005.
У попередніх редакціях частини п'ятої статті 23 цього Закону (до змін від 10.11.2015 та від 06.12.2016) було передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників органів внутрішніх справ, які не мають спеціальних звань.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII частину п'яту статті 23 Закону № 2713-IV викладено в наступній редакції: «на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України».
У постанові від 20.10.2022 у справі № 160/11127/20 Верховний Суд зазначив, що системний аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що фактично законодавець поширив дію усіх норм, які врегульовують порядок і умови проходження служби працівниками органів внутрішніх справ, а в подальшому поліцейськими, на працівників кримінально-виконавчої служби.
Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначені Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 №3460-IV.
Згідно з преамбулою зазначеного Статуту його дія поширюється на осіб начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України та податкової міліції, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Крім того, частиною першою статті 6 Закону № 2713-IV закріплено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Аналізуючи повноваження, завдання та функції відповідних органів, суд дійшов висновку, що всі обов'язки, обмеження служби в органах внутрішніх справ та поліції, її специфічні умови, порядок та підстави дисциплінарної відповідальності визнані законодавцем тотожними умовам проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань. А отже служба в органах Державної кримінально-виконавчої служби України (Державної пенітенціарної служби) має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу та підлягає зарахуванню до стажу до стажу служби в поліції.
Щодо посилання відповідача на те, що період служби в органах Державної пенітенціарної служби України не належить до визначеного частиною другою статті 78 Закону № 580-VIII переліку посад (видів служби), які зараховуються до стажу служби в поліції, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 01.08.2023 у справі №240/30024/21 дійшов висновку про помилковість такої позиції.
В свою чергу, суд, виходячи із норм частини п'ятої статті 242 КАС України, не вбачає підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, висловлених у вказаній справі.
Щодо зарахування стажу роботи в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки суд зазначає наступне.
Суд встановив, що у період з 23.04.2007 до 28.07.2010 позивач проходив службу на різних посадах в органах податкової міліції, що не заперечується відповідачем.
Проте, стаж проходження служби у податковій міліції не був зарахований до стажу служби в поліції, з посиланням на те, що у частині другій статті 78 № 580-VIII відсутня «служба в підрозділах податкової міліції».
Як вже зазначалось, згідно зі статтею 78 Закону №580-VIII, до служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України, та відсутнє пряме посилання на зарахування служби в податковій міліції.
Приписами статей 353, 356 ПК України (в редакції чинної на час проходження позивачем служби в податковій міліції), визначено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, та на цих осіб поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України "Про Національну поліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Відповідно до Розділу ІХ «Соціальних захист поліцейських» Закону № 580-VIII, до соціального захисту відноситься й грошове забезпечення поліцейських.
Відповідно до частини першої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Системний аналіз наведених норм права доводить, що служба в податковій міліції та служба в органах внутрішніх справ проходить у одному законодавчому порядку та особи, які проходять службу в податковій поліції та органах внутрішніх справ мають ті самі гарантії соціального і правового захисту, а отже такий аналіз норм права надає можливість зробити висновок, що служба у податковій міліції прирівняна до служби в органах внутрішніх справ.
Тому, суд погоджується з доводами позивача, що служба в податковій міліції відноситься до служби в органах внутрішніх справ України, а, відповідно до частини другої статті 78 Закону № 580-VIII, належить до зарахуванню до стажу в службі в поліції.
Такий правовий висновок узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 07.10.2020 у справі № 826/16143/18 та від 22.12.2022 у справі № 380/8659/20.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Водночас, згідно частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням встановлених судом обставин, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
У зв'язку із допущенням суб'єктом владних повноважень тривалої бездіяльності суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо не зарахування вислуги років за час проходження служби ОСОБА_1 в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві з 22.07.1999 до 28.07.2010 до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки.
3. Зобов'язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України зарахувати ОСОБА_1 вислугу років за час проходження ним служби в підрозділах Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в м. Києві та в податковій міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві з 22.07.1999 до 28.07.2010 до стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, а також для нарахування додаткової оплачуваної відпустки.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.