01 квітня 2025 року №320/6743/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 з вимогою:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 , (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 2 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 2 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» ОСОБА_1 , як здобувачу вищої освіти за денною формою навчання та видати довідку за встановленою формою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ч. 2 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.02.2024 відкрито провадження в даній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що він звернувся до відповідача для отримання відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації у зв'язку з навчанням на денній формі навчання у Київському університеті інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія». Проте відповідач протиправно відмовив у наданні відстрочки, з підстав не долучення відомостей щодо проходження ним військово-лікарської комісії.
Від відповідача надійшов відзив, в якому заперечено проти задоволення позовних вимог та вказано, що предметному розгляду питання наявності у військовозобов'язаного передбачених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законних підстав для надання відстрочки передує процедура уточнення облікових даних, як складова загального питання військового обліку. А тому, наявність підстав для відстрочки не звільняє військовозобов'язаного від проходження військово-лікарської комісії (ВЛК), оскільки вона є частиною військового обліку.
Позивачем подано заперечення на відзив, в якому наголошено, що відповідно до відмітки у військово-обліковому документі ОСОБА_2 , а саме тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_2 від 08.02.2022, він проходив військову лікарську комісію щодо придатності до військової служби за станом здоров'я та визнаний придатним, про що видана довідка ВЛК №326 від 01.06.2021, а також зазначено, що повторному медичному пересвідченню ОСОБА_3 підлягає в 2026 році.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 від 08.02.2022 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відповідно наказу Міністерства оборони України №531 від 29.10.2021, ОСОБА_4 присвоєно військове звання молодшого лейтенанта (ВОС - 340002).
Відповідно до пройденого огляду військово-лікарської комісії від 01.06.2021, ОСОБА_3 визнаний придатним до військової служби за станом здоров?я та підлягає повторному медичному пересвідченню 2026 року.
У 2023 році позивач вступив до аспірантури Київського університету інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія».
Судом встановлено, що 10.10.2023 ОСОБА_1 отримав довідку №2/2451 від 10 жовтня 2023 року видану ректором Київського університету інтелектуальної власності та права Національного університету «Одеська юридична академія», що підтверджує його навчання на 1 курсі денної форми здобуття освіти.
12.10.202 ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 направлена заява про надання відстрочки від призову за мобілізацією відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У відповідь, 20.10.2023 за вих. №5053 позивачу надійшла відповідь у якій йому відмовлено у надані відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з тим, що відповідно до вимог абзацу 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби Безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати зокрема за викликом для оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду тощо.
Позивач вважає, що відмову у наданні відстрочки викладену у листі протиправною звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 1 Закону № 2232 захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає, зокрема: прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби.
За змістом частини десятої статті 1 Закону № 2232 громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Згідно з абзацами першим-другим частини першої статті 39 Закону № 2232 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Статтею 23 Закону № 3543 передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно із абзацом 2 частини 2 статті 23 Закону №3543 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (далі Порядок № 1487), визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно з підпунктом восьмим пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (Додаток 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже, військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно з абзацом 2 частини 2 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у зв'язку із здобуттям фахової передвищої/вищої освіти за денною формою здобуття освіти.
До заяви позивач долучив такі документи: копію паспорту, копію ідентифікаційного коду, довідку про навчання, копію військово-облікового документу.
Водночас, у направленому листі від 20.10.2023 №5053 відповідачем зазначено, що відстрочка від призову на військову службу надається військовозобов'язаним лише за місцем перебування військовозобов'язаного на військовому обліку після проходження медичного огляду.
Дослідивши зміст вказаного листа, судом вбачаєтеся, що на думку відповідача лише після проходження ОСОБА_1 медичного огляду та наявності військово-облікових документів, відповідачем буде здійснено розгляд питання щодо наявності в позивача права на відстрочку на військову службу по мобілізації відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо необхідності проходження позивачем військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби перед вирішенням питання щодо надання відстрочки, суд зазначає наступне.
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).
Відповідно до пунктів 1.1.-1.2. глави 1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів
Відповідно до пункту 1.1. глави 1 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний та воєнний час.
Главою 3 розділу ІІ Положення №402 встановлено порядок проведення медичного огляду військовозобов'язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період.
Повторний медичний огляд військовозобов'язаних проводиться один раз на 5 років ВЛК районних, міських ТЦК та СП. Офіцери запасу підлягають повторному медичному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу - у разі зміни призначення.
Поряд з цим відповідно до пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487 (далі - Правила військового обліку в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема:
проходити медичний огляд та лікування в закладах охорони здоров'я згідно з рішеннями комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я СБУ, а у Службі зовнішньої розвідки - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки;
особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, згідно з пунктом 3 Правил військового обліку призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що придатність до військової служби визначається для можливості виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час. Медичний огляд на предмет визначення придатності до військової служби проводиться на підставі рішень комісій з питань приписки, призовних комісій або військово-лікарських комісій районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Доказів того, що відносно позивача було прийняте відповідне рішення про проходження медичного огляду з метою визначення ступеня придатності до військової служби, відповідач суду не надав.
При цьому, як встановлюється з матеріалів справи, відповідно до відмітки у військово-обліковому документі ОСОБА_5 , а саме Тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного №П/706 від 08.02.2022, він проходив військову лікарську комісію щодо придатності до військової служби за станом здоров'я та визнаний придатним, про що видана довідка ВЛК №326 від 01.06.2021, а також зазначено, що повторному медичному пересвідченню ОСОБА_3 підлягає в 2026 році.
Суд зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин чинне законодавство не передбачало обов'язок військовозобов'язаного пройти медичний огляд перед вирішенням питання про надання відстрочки від військової служби.
З огляду на мету проведення медичного огляду (визначення придатності до військової служби) його проходження військовозобов'язаним не є необхідним та доцільним у разі наявності права на відстрочку від призову на військову службу відповідно до закону.
На користь такого висновку суду свідчить той факт, що постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, яким врегульовано питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації і пунктом 63 якого визначено, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач , як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви та відповідних документів повинен був розглянути таку заяву без попереднього проходження ОСОБА_1 військово-лікарської комісії та уточнення військово-облікових даних.
Натомість, за наслідком розгляду заяви позивача відповідне рішення про надання відстрочки чи вмотивованої відмови у її наданні прийнято не було. Лист від 20.10.2023 №5053 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, який породжує певні юридичні наслідки.
Суд наголошує, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Відповідач не надав доказів розгляду заяви позивача по суті. Відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивованої відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Суд відзначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Враховуючи викладене, на переконання суду в межах спірних правовідносин мала місце протиправна бездіяльність відповідача, яка виразилась у нерозгляді заяви позивача від 12.10.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу другого частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» разом з доданими до неї документами.
Оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, яке б породжувало для позивача юридичні наслідки, то суд в контексті спірних правовідносин може лише зобов'язати відповідача розглянути по суті заяву позивача, за результатом чого прийняти відповідне рішення.
За цих обставин суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у спірній ситуації є зобов'язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.10.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу другого частини другої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції чинній на момент звернення до відповідача із заявою, прийнявши за результатами її розгляду обґрунтоване рішення про надання або про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
При цьому, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Суд наголошує, що відповідно до частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн., зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 536,80 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 від 12.10.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.10.2023 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти відповідне рішення з даного питання, з урахуванням висновків суду.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
5.. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.