01 квітня 2025 року справа №320/54775/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,
до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Офісу Генерального прокурора (Офіс ГП).
Просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2021, звернутого до негайного виконання, зміненого в частині постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021, що залишена без змін постановою Верховного Суду від 08.03.2023, у справі № 320/5210/21, за період затримки з 22.07.2021 по 31.10.2024 включно у сумі 1865024,40 грн., з утриманням із цієї суми податків та зборів, встановлених законодавством України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 13.01.2025 провадження у справі відкрито, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що був незаконно звільнений з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України із подальшим скасуванням у судовому порядку відповідного звільнення і поновленням на роботі. Наголошував, що Офіс ГП мав виконати рішення судів у справі №320/6916/19 шляхом скасування протиправного наказу про звільнення позивача, що призвело б до поновлення становища, яке існувало до видання протиправного наказу - фактичного поновлення позивача на посаді; а також у справі №320/5210/21 - поновити позивача на займаній посаді, а не писати позивачу листи, чекати на накладення стягнення державним виконавцем за невиконання рішення суду в межах виконавчого провадження. Звертав увагу, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов'язком, який не є похідним від дій особи, яку поновлено на роботі. Наголосив на позиції Верховного Суду про те, що відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, згідно якого проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, настає незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Вказав, що період з 22.07.2021 по 31.10.2024 є періодом затримки виконання рішення суду, що обумовлює його право на виплату середнього заробітку за такий час.
Відповідач у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі; а право на поновлення на роботі не може бути реалізоване без волевиявлення працівника. Вказали, що Офісом Генерального прокурора 13.12.2022 та 27.07.2023 було скеровано листи позивачу із пропозицією прибути до кадрового відділу стосовно виконання рішень у справах №320/6919/19 і №320/5210/21, реакції від позивача на які не було. Звернули увагу і на ту обставину, що у спірний період ОСОБА_1 був працевлаштованим, тому вважають, що підстави для виплати середнього заробітку у зв'язку із несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі - відсутні. Також зазначили, що на прокурора поширюється обмеження стосовно сумісництва і суміщення з іншими видами діяльності і те, що при розрахунку суми виплат за час невиконання рішення про поновлення на роботі зараховується заробіток за місцем нової роботи. Звертали увагу, що поновлення звільнених за неподання заяви або неуспішне проходження атестації прокурорів Генеральної прокуратури України в Офіс Генерального прокурора без проходження ними атестації суперечитиме вимогам чинного законодавства України, створюватиме дискримінаційні умови щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію та нівелюватиме результати реформи органів прокуратури.
У відповіді на відзив позивач вказав на помилковість позиції Офісу Генерального прокурора. Підкреслював, що ним вжито усіх дій з метою поновлення на роботі, оскільки багаторазово звертався до відповідача із заявами, запитами і скаргами стосовно поновлення на роботі, тому його волевиявлення виконати рішення суду і поновитися на посаді було однозначним і чітким. Наголошував, що саме зволікання відповідача з невиконання рішення суду призвело до ситуації, коли він мав шукати нову роботу. Вказав і на хибність доводу Офісу ГП про неможливість його поновлення на посаді без проходження атестації. Підкреслив і те, що виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем; у зв'язку з цим виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, не можуть вважатися заробітною платою та не витікають із трудового договору, вони не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 у справі №320/6916/19 визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії №1 Генеральної прокуратури України від 04.11.2019 №246 про неуспішне проходження ОСОБА_1 іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; також визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1521ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органів прокуратури відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 20.11.2019.
Постановою Верховного Суду від 25.11.2022 названу постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2020 змінено в частині мотивів, виклавши їх у редакції цієї постанови; у решті постанову - залишено без змін.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 у справі №320/5210/21 позивача поновлено на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 20.11.2019.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.11.2019 по день прийняття рішення у справі у розмірі 4 231 922 грн. 86 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Офісу Генерального прокурора з 20.11.2019 та в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць, з вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 змінено, викладено абзац другий та абзац третій резолютивної частини рішення наступного змісту:
«Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 листопада 2019 року.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 листопада 2019 року по 21 липня 2021 року у розмірі 941 609,88 грн.
В решті рішення суду залишити без змін».
Постановою Верховного Суду від 08.03.2023 у справі №320/5210/21 рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року в частині, яка не змінена постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 320/5210/21, - залишено без змін.
У матеріалах справи наявні численні заяви і запити позивача до відповідача, датовані періодом, починаючи з листопада 2020 року стосовно виконання рішення суду про скасування наказу про звільнення і поновлення його на роботі (а.23-29,32-39).
30.09.2024 у Департаменті державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зареєстровано заяву ОСОБА_1 про примусове виконання судового рішення у справі №320/5210/21 (а.с.60).
03.10.2024 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №76202537 із виконання виконавчого листа №320/5210/21 від 01.11.2021 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України з 20 листопада 2019 року (а.с.63).
24.10.2024 головним державним виконавцем прийнято постанову про накладення штрафу у виконавчому провадженні №76202537 за невиконання рішення суду та законних вимог державного виконавця (а.с.64).
Наказом виконувача обов'язків Генерального прокурора від 01.11.2024 №1388ц скасовано наказ Генерального прокурора від 15.11.2019 №1521ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органів прокуратури; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України та органах прокуратури з 21.11.2019 (а.с.65).
Позивача ознайомлено із таким наказом 06.11.2024, що вбачається з відмітки про ознайомлення (а.с.65-65зв.).
15.11.2024 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №76202537 у зв'язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с.66).
07.11.2024 ОСОБА_1 направив на адресу Офісу ГП заяву-звернення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу через незаконну бездіяльність відповідача по невиконанню судового рішення із поновлення на роботі; додав довідку про банківські реквізити позивача (а.с.67-68).
Також із матеріалів справи вбачається, що з 04.01.2022 ОСОБА_1 призначено на посаду державної служби в Управлінні Державної міграційної служби в Житомирській області; з 12.03.2022 - у Центральному міжрегіональному управлінні Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області; з 06.11.2024 - звільнений із займаної посади за угодою сторін відповідно до частини другої статті 86 Закону України «Про державну службу».
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.
За нормами статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У статті 129 Конституції України обов'язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства.
За приписами статті 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
За нормами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
За змістом статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 370 Кодексу адміністративного судочинства України).
За правилами пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. У відповідності до частини другої цієї ж статті судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до частини восьмої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно із статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
У силу частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
У пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Таким чином, чинне законодавство України передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. Така правова позиція міститься і у постанові Верховного Суду від 05.02.2022 у справі №280/4402/21.
Усталеною є і позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 Кодексу законів про працю України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов'язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).
Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду у справі №460/15639/21 від 08.11.2022, у відповідності до якого для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Тут же зазначено, що затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин; також наголошено, що існування зазначеного судового рішення породжувало у відповідача обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу негайно після його проголошення.
Окрім того, суд звертає увагу і на висновки Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі №460/600/22 про те, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов'язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов'язання щодо поновлення працівника на посаді.
У постанові від 18.12.2023 у справі №640/27278/21 Верховний Суд резюмував, що право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі. Твердження ж про те, що позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні.
Тобто, законодавством України не передбачено обов'язку звернення працівника до роботодавця із заявою про поновлення його на роботі, оскільки судове рішення про поновлення позивача на роботі мало виконуватися негайно без прив'язки до вчинення будь-яких дій з боку позивача, зокрема і безвідносно на реагування на листи (дзвінки).
Стосовно працевлаштування ОСОБА_1 у спірний період в органах Державної міграційної служби України (з 04.02.2022 по 06.11.2024), то суд враховує наступну правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 09.01.2024 у справі №460/15639/21 та від 05.05.2022 у справі N 280/4402/21: «Аналізуючи наведені норми права у контексті ст. 235 КЗпП України та ст. 370-372 КАС України, Верховний Суд зазначає, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові».
До того ж, у постанові від 05.10.2023 у справі №340/693/22 Верховний Суд зазначив, що самостійне працевлаштування позивача у період невиконання відповідачем обов'язку щодо виконання рішення суду про поновлення його на попередній роботі не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності.
Суд зважає і на рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де резюмовано, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
За наведеного, суд приходить до висновку про наявність обов'язку у відповідача по поновленню на роботі позивача, який не залежить від дій позивача, і невиконання якого тягне за собою для відповідача негативні наслідки у вигляді виплати середнього заробітку за час невиконання рішення про поновлення на роботі.
Отже, у випадку, який розглядається, позивач правомірно розраховує на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Стосовно обрахунку середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, суд враховує наступне.
Середній заробіток працівника визначається у відповідності до статті 27 Закону «Про оплату праці» №108/95-ВР за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (Порядок №100).
За приписами пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, що передували звільненню, складає 2274,42 грн., що встановлено у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021 у справі №320/5210/21 (а.с.43-47).
Позивач вказав, що період, за який підлягає стягненню середній заробіток, - з 22.07.2021 по 31.10.2024.
Відповідач у відзиві зазначав, що у разі задоволення позову першим днем для обрахунку середнього заробітку є 20.10.2021 (наступний день після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції).
Разом із тим, суд погоджується із позивачем, що початковою датою для відповідного обрахунку є саме 22.07.2021 - наступний день після прийняття рішення Київським окружним адміністративним судом, зокрема, і про поновлення ОСОБА_1 на роботі, яке підлягало негайному виконанню і яке не виконувалося.
Суд враховує також і те, що за змістом частини шостої статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (Закон набрав чинності 24.03.2022) у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».
Тобто, починаючи з 24.03.2022 не застосовуються, зокрема, такі норми: частина третя статті 67 КЗпП України (у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого); стаття 73 КЗпП України (святкові і неробочі дні).
У зв'язку із цим, у такий період, що не було враховано позивачем, через що і вказано неправильну кількість робочих днів, судом з'ясовано, що кількість робочих днів за період невиконання відповідного рішення складала - 850.
Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період із 22.07.2021 по 31.10.2024 у сумі 1 933 257 грн. (2274,42 грн. * 850 = 1 933 257).
За змістом частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини другої цієї ж статті 77 в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 15 140, 00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №176 від 12.12.2024 (а.с.83).
Суд, керуючись статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачці 15 140, 00 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 22.07.2021 по 31.10.2024 у розмірі 1 933 257 (один мільйон дев'ятсот тридцять три тисячі двісті п'ятдесят сім гривень) грн.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 15 140, 00 грн. (п'ятнадцять тисяч сто сорок гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Скрипка І.М.