31 березня 2025 року м. Київ №320/25478/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження за позовною заявою Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ АННИ КИЇВСЬКОЇ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з позовом до ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ АННИ КИЇВСЬКОЇ", у якому просить суд стягнути адміністративно-господарські санкцій у розмірі 1 663 290,62 грн та пеню у розмірі 117 095,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2022 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме не працевлаштовано 3 осіб з інвалідністю. Тому, враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», позивач визначив відповідачу суму адміністративно-господарської санкції та пені у загальному розмірі 1 780 386,06 грн. Оскільки суми адміністративно-господарської санкції відповідач самостійно не сплатив, позивач звернувся до суду.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позову та зазначає, що ним було дотримано норми ст. 19 Законом № 875-ХІІ, чисельність працівників, які є особами з інвалідністю, у 2022 році складала 2 осіб. Відповідач також зауважив щодо помилковості розрахунків адміністративно-господарських санкцій.
Таким чином розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік містить невірні дані.
Від відповідача надійшло до суду також клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає таке.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Водночас, зміст клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не дає підстав стверджувати, що повне та всебічне з'ясування усіх обставин у справі потребує проведення судового засідання чи заслуховування пояснень сторін.
Більш того, відповідач у клопотанні не зазначив, встановлення яких обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень та вимагає проведення судового засідання.
Дослідивши клопотання відповідача, матеріали справи, беручи до уваги предмет та підстави позову, обставини, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги та заперечення, характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд не вбачає обґрунтованих підстав для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та приходить до висновку, що в задоволенні клопотання має бути відмовлено.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування 2 особи, якій встановлено інвалідність.
Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у загальному розмірі 1 780 386,06 грн, з яких 1 663 290,62 грн - сума адміністративно-господарської санкції та пеня у розмірі 117 095,44 грн, що розрахована станом на 14.07.2023.
З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 року № 129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Таким чином, позивач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Частиною першою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно частиною третьою статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України".
Згідно статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.
Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України".
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) (частина третя статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні").
Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до частин першої та другої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб'єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
Згідно пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов'язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу").
Формою № 3-ПН, згідно з Порядком № 827-22, заповнюється та подається роботодавцем із дня виникнення в нього потреби в доборі працівників та/або з дати відкриття вакансії.
При цьому, судом встановлено, що такої потреби у відповідача не виникало, оскільки ним виконувався норматив працевлаштування осіб з інвалідністю з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2022 році у ТОВ “Французький ліцей імені Анни Київської» працювало дві особи з інвалідністю: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 3 групи інвалідності та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 2 група інвалідності.
Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за №1442/11722, затверджено Інструкцію зі статистики кількості працівників (далі - Інструкція №286).
Пунктом 2.1 Інструкції № 286 встановлено, що в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
Згідно пункту 2.4 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722 до облікової кількості включаються штатні працівники, які: фактично з'явилися на роботу, включаючи тих, які не працювали з причин простою; прийняті на роботу з випробувальним терміном; прийняті або переведені за ініціативою адміністрації на роботу на неповний робочий день або неповний робочий тиждень. В обліковій кількості ці працівники враховуються за кожний календарний день як цілі одиниці, включаючи неробочі дні тижня, що обумовлені при зарахуванні на роботу. До працівників, прийнятих та переведених на роботу на неповний робочий день (тиждень), не належать ті категорії працівників, яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, зокрема: працівники, молодші 18 років; зайняті на роботах зі шкідливими умовами праці; жінки, яким надані додаткові перерви у роботі для годування дитини, інші категорії працівників; перебувають у службових відрядженнях, включаючи закордонні; уклали трудовий договір з підприємством про виконання роботи вдома особистою працею (надомники). До облікової кількості штатних працівників надомники включаються за кожний календарний день як цілі одиниці; прийняті для заміщення працівників, які тимчасово відсутні (через хворобу, відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею віку, встановленого чинним законодавством або колективним договором, та з інших причин); працюють згідно з договорами (розпорядженнями, наказами) за межами підприємства; направлені для виконання робіт вахтовим методом; прийняті на постійну роботу за направленням державної служби зайнятості згідно з договором з роботодавцем про надання дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; іноземні громадяни, якщо вони оформлені згідно з національним законодавством та одержують заробітну плату; студе
Пунктом 2.5 Інструкції № 286 визначено, що в облікову кількість працівників включаються також працівники, які були тимчасово відсутні з таких причин:
2.5.1 не з'явились на роботу через хворобу (протягом всього періоду захворювання до повернення на роботу відповідно до листків непрацездатності або до вибуття через інвалідність);
2.5.2 у зв'язку з виконанням державних або громадських обов'язків;
2.5.3 тимчасово переведені на роботу на інше підприємство на підставі договорів між суб'єктами господарювання;
2.5.4 направлені з відривом від виробництва до навчальних закладів для підвищення кваліфікації або оволодіння новою професією (спеціальністю), перепідготовки та стажування на інші підприємства або за кордон;
2.5.5 навчаються у навчальних закладах, аспірантурах, та перебувають у відпустках у зв'язку з навчанням, вступом до навчальних закладів або які не з'явилися на роботу в надані їм додаткові вільні дні, незалежно від їхньої оплати;
2.5.6 перебувають у щорічних основних та додаткових, творчих відпустках, що надані відповідно до законодавства, колективного договору та трудового договору (контракту);
2.5.7 перебувають у відпустках без збереження заробітної плати за згодою сторін та в інших випадках, передбачених законодавством, а також у відпустках з ініціативи адміністрації;
2.5.8 перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами;
2.5.9 перебувають у відпустках для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку;
2.5.10 мають вихідний день згідно з графіком роботи підприємства;
2.5.11 одержали день відпочинку за роботу у вихідні та святкові і неробочі дні;
2.5.12 беруть участь у страйках;
2.5.13 здійснили прогули;
2.5.14 відсторонені від виконання повноважень;
2.5.15 перебувають під слідством до рішення суду.
Отже, перелік категорій працівників, які включаються до облікової кількості, міститься в пп. 2.4 і 2.5, а тих, які не включаються, - в п. 2.6 Інструкції № 286 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників» Державного комітету статистики.
Разом з тим, підпунктом 2.4.3 пункту 2.4 Інструкції № 286 визначено окремі особливості віднесення до облікової кількості штатних працівників певних категорій, а саме: працівники, які прийняті або переведені за ініціативою адміністрації на неповний робочий час (день або робочий тиждень) в обліковій кількості враховуються за кожний календарний день як цілі одиниці.
Таким чином, оскільки працівники приймались на роботу до відповідача на неповний робочий час (день) не за ініціативою адміністрації, а за власним бажанням, вказані особи, які є поза кількістю штатного розпису, протиправно включені позивачем до облікової кількості під час здійснення розрахунку середньооблікової чисельності штатних працівників відповідача у 2022 році, всупереч положенням п. 2.4.3 Інструкції № 286.
Судом встановлено, що кількість працівників згідно штатного розпису за місяцями 2022 року була наступною : з січня по березень - 61 особа окремо за кожен місяць; з квітня по червень - 60,5 осіб окремо за кожен місяць; в липні - 52 особи окремо за кожен місяць; в серпні - 51 особа окремо за кожен місяць; з вересня по листопад - 39,5 осіб окремо за кожен місяць; в грудні - 39 осіб окремо за кожен місяць.
При цьому, судом з'ясовано, що середньооблікова чисельність штатного персоналу у 2022 році складає 52, 08 особи (625 : 12). А тому, кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно до 4 % нормативу, штатних працівників є наступним : 52,08 * 0,04 % (вимога нормативу) = 2 особи (до округлення - 2,08).
Так, вказані обставини свідчать про помилковість розрахунку адміністративно-господарських санкцій, долученого позивачем.
Отже, суд враховує, що протягом 2022 року відповідач створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю (у 2022 році працевлаштовано 2 осіб з інвалідністю у відповідності до нормативу).
Відповідачем було виконано вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що у 2022 році ТОВ "ФРАНЦУЗЬКИЙ ЛІЦЕЙ ІМЕНІ АННИ КИЇВСЬКОЇ" було дотримано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування осіб з інвалідністю та організацію їх заповнення (у межах наданих прав та покладених обов?язків), а тому суд не встановив порушення з боку відповідача щодо виконання нормативу із працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.
Відтак, судом не встановлено, а позивачем не доведено наявність правових підстав для нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені у загальному розмірі 1 780 386,06 грн, з яких 1 663 290,62 грн - сума адміністративно-господарської санкції та пеня у розмірі 117 095,44 грн, внаслідок невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.
Частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд враховує правову позицію, викладену у пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (VastbergataxiAktiebolagandVulic v. Sweden №36985/97), де Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то судові витрати у цій справі покладаються на позивача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.