31 березня 2025 року м. Київ №640/17145/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 за позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 16.02.2021 (дати подачі заяви про призначення пенсії);
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 16.02.2021 (дати подачі заяви про призначення пенсії).
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач відмовив у призначенні пенсії, оскільки пільговий стаж відсутній, оскільки не надано уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 12 серпня 1993 р. №637.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2021 суд витребував у Дочірнього підприємства "Будівельне управління №143" (61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Дарвіна, 7; код ЄДРПОУ: 01380619) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська архівна компанія-Архів" (01001, м. Київ, вул. Прорізна, 9, літ. А, прим. 20; код ЄДРПОУ: 38322218) засвідчені копії наступних документів:
- пільгову довідку ДП "Будівельне управління №143" за період з 21.07.1983 по 14.01.2009р., що підтверджує період роботи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на посаді муляра, які зараховуються до спеціального стажу, оформлену у відповідності з додатком №5 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 12.08.1993р. №637;
- картку П-2 щодо ОСОБА_1 ;
- довідку про заробітну плату за період роботи ОСОБА_1 на посаді муляра у ДП "Будівельне управління №143" з 21.07.1983р. по 14.01.2009р.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2022 адміністративну справу було прийнято до провадження судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
Законом України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 (далі по тексту - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX, з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
На адресу Київського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа №640/17145/21, яка відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Пановій Г.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 справу №640/17145/21 прийнято до провадження судді Панової Г.В.
У відзиві на позов відповідач вказав, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність необхідного стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, крім того первинними документами не підтверджено зайнятість в бригадах мулярів і в спеціалізованих ланках мулярів комплексних бригад.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 працював на посаді муляра (каменщика) 3-4 розряду у Дочірньому підприємстві «Будівельне управління №143» у період з 21.07.1983 по 14.01.2009, що підтверджується копією трудової книжки.
Наказами ДП «Будівельне управління №143» ВАТ тресту «Південзахідтрансбуд» від 18.10.1995 №114 «Про підсумки атестації робочих місць в підрозділах БУ-143 ВАТ тресту «Південзахідтрансбуд», від 28.12.1999 №87-к «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці в підрозділах ДП «БУ-143» ВАТ «ПЗТБ», від 09.12.2005 №107-к «Про підсумки атестації робочих місць за умовами праці» на підставі проведених лабораторних замірів і карт умов праці, рішенням атестаційної комісії затверджено робочі місця, в т. ч. і посада муляра, що містяться в трудовій книжці позивача.
Позивачем при зверненні щодо призначення пільгового пенсійного забезпечення було подано заяву про призначення пенсії та заяву про підтвердження стажу роботи, додатками до яких додано: копія паспорту та ідентифікаційного коду; копія трудової книжки; копії наказів про результати атестації робочих місць: копія довідки про заробітну плату; копії документів, виданих архівними установами.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листами від 11.03.2021 №2600-0303-8/40623 та від 29.04.2021 №2600-0204-8/72309, а також Департамент пенсійного забезпечення листом від 19.05.2021 №15726-12723/Д-03/8-2800/21 відмовили позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, оскільки не надано довідки, яка підтверджує стаж з шкідливими умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Не погоджуючись з правомірністю таких дій відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є Закон України №1058-IV, який був прийнятий на зміну положенням Закону України №1788-ХІІ.
Отже, оскільки і Закон України № 1058-IV, і Закон України №1788-ХІІ регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону №1058-IV як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України №1788-ХІІ підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України №1058-IV.
Згідно з пунктом "б" частини першої статті 13 Закону України №1788-ХІІ (в редакції до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VІІІ, далі - Закону України №213-VІІІ) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
Пунктом "б" статті 13 Закону України №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України № 213- VІІІ, визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України №1788-ХІІ. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20% з наступним збільшенням її щороку на 10% до 100% розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів "в" - "е" та "ж" статті 13 Закону України №1788-ХІІ, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2015 - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України №1058-IV правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом "б" статті 13 Закону України №1788-ХІІ.
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України №2148 (11.10.2017), яким текст Закону України №1058-IV був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому Законом України №2148 у новій редакції був викладений пункт 2 розділу XV Закону України №1058-IV, де вказувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України №1058-IV у редакції Закону України №2148 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону №1788 у редакції Закону № 213 та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058 у редакції Закону №2148.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу І, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону №213.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом №213, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом №213 для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам".
Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону №1788 у редакції до прийняття Закону №213 та частина 2 статті 114 Закону №1058 у редакції Закону №2148.
Таким чином, вимоги вищевказаних законів містять розбіжність відносно позивача щодо загального страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, який складає 30 років за пунктом "б" статті 13 Закону №1788 у редакції до прийняття Закону №213 та 25 років за пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058 у редакції Закону №2148.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20, в якій вказано, що оскільки норми Закону України №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020, та Закону України № 1058-ІV регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону України №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Отже, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1/-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 - 16.02.2021, позивачу виповнилось 55 років.
При цьому, згідно копії рішення пенсійного органу №262140004755 від 17.02.2021 вбачається, що станом на момент звернення за призначенням пенсії загальний страховий стаж складає 36 років 07 місяців 10 днів, а пільговий стаж Списком №2 відсутній.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач, зокрема, у період з 21.07.1983 по 14.01.2009 працював у Дочірньому підприємстві "Будівельне управління №143" на посаді муляра, що підтверджується копією трудової книжки позивача та наказами про атестацію робочих місць, наявними у справі.
Вказаний період не було зараховано відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2 при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, так як уточнюючі довідки щодо підтвердження періодів роботи на посадах, що визначають право на пенсію на пільгових умовах заявником не надано, також відсутня інформація про ліквідацію чи про правонаступника вказаного підприємства, що підтверджується змістом копії рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії.
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальним працівником підприємства, на якому позивач працював.
Разом з тим, судом враховується те, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У спірні періоди роботи позивача діяли Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях Державного комітету СРСР по труду та соціальним питанням від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція №162) та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №162 та пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2. Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.14 Інструкції №58 визначено, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Згідно з п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, судом враховується і те, що доказів того, що посада, яку займав позивач у спірний період - «муляр», не належить до Списку №2 та не дає позивачеві права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.
За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача від про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах по Списку №2, яким відмовлено у призначенні пільгової пенсії за Списком №2 позивачеві.
З наведеного слідує, що відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 17.02.2021 №262140004755 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до пільгового стажу його роботи за Списком №2 періоди роботи з 21.07.1983 по 14.01.2009, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачу такої пенсії у зв'язку із не зарахуванням наведеного періоду, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 (остаточне) у справі "Кечко проти України" зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до пільгового стажу її роботи за Списком №2 періоди роботи 21.07.1983 по 14.01.2009, є належним способом захисту порушеного права позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача призначити з 16.02.2021 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача необхідного пільгового стажу за Списком №2, передбаченого ст.114 Закону №1058, є підставою для призначення останній пенсії за віком на пільгових умовах, при цьому, за нормами Закону №1058 повноваження щодо обчислення стажу, зокрема і пільгового, є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати пільговий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 17.02.2021 №262140004755 про відмову у призначенні пенсії, а також і зобов'язання відповідача зарахувати позивачеві до пільгового стажу її роботи за Списком №2 періоди роботи 21.07.1983 по 14.01.2009, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 від 16.02.2021 згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанціями наявними в матеріалах справи.
Відтак, вказана сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.02.2021 №262140004755 про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах, яким відмовлено у призначенні пільгової пенсії за Списком №2 ОСОБА_1 .
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу його роботи за Списком №2 періоди роботи 21.07.1983 по 14.01.2009.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 від 16.02.2021 згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім грн) 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код: 42098368, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.