02 квітня 2025 року № 640/9509/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної охорони України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління державної охорони України (далі також - УДО України, відповідач) щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у запас Служби безпеки України;
- стягнути з УДО України на користь позивача середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (з 21.05.2019) по день фактичного розрахунку (03.06.2022) у сумі 1 387 322, 40 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9509/22 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2022 провадження у справі зупинено на період воєнного стану.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2022 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2022, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції
На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
Ухвалою суду від 02.03.2023 прийнято справу до провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на безпідставну затримку відповідачем виконання рішення суду щодо виплати на його користь грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач вказав, що у межах спірних правовідносин він діяв у межах та у спосіб, визначений законом.
У судовому засіданні 09.01.2024 суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на службі в управлінні Державної охорони України з 09.10.1995 по 20.05.2019. Наказом УДО України від 20.05.2019 № 327-ос/дск «Щодо особового складу» полковника ОСОБА_1 було звільнено у запас Служби безпеки України. Загальна вислуга років ОСОБА_1 складає: 37 років 05 місяців 09 днів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2022 у справі № 640/14123/20, з урахуванням ухвал Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2022 та 14.04.2022:
- визнано протиправною бездіяльність Управління Державної охорони України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 та 2016 роки.
- зобов'язано Управління Державної охорони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2014 та 2016 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
- позовну вимогу про стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи із середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - судом визнано передчасною, оскільки фактичний розрахунок на дату ухвалення рішення суду відповідачем не був проведений.
Під час розгляду справи № 640/14123/20 було встановлено, що згідно довідки УДО України від 18.05.2020 року про надання відпусток ОСОБА_1 з 2008 року по 2019 рік та згідно відповіді УДО України на адвокатський запит лист УДО України № 2/6-435 від 18.05.2020 року - ОСОБА_1 за час служби з 2008 року по 2019 рік не використав 121 днів щорічної основної відпустки з яких за 80 днів щорічної основної відпустки за 2018-2019 роки виплачена грошова компенсація під час звільнення ОСОБА_1 а за 41 днів невикористаної щорічної основної відпустки грошова (11 днів за 2014 рік та 30 днів за 2016 рік) компенсація ОСОБА_1 під час звільнення не була виплачена.
Окрім цього, згідно службової записки Головного бухгалтера - начальника Служби фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку УДО України полковника ОСОБА_2 , що адресована начальнику Служби правового забезпечення УДО України полковнику юстиції Бондаренку Л. від 15.07.2020: розмір грошової компенсації ОСОБА_1 за 41 день щорічної основної невикористаної відпустки за 2014 та 2016 роки складає 58 484, 15 грн., виходячи з середньоденного грошового забезпечення у розмірі 1 405, 87 грн. (у місяці де 31 календарний день), у розмірі 1 452. 73 грн (у місяці де 30 календарних днів).
На виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.01.2022 у справі № 640/14123/20 видано виконавчий лист.
11.05.2022 представником позивача була складена та подана засобами електронної пошти до УДО України заява з банківськими реквізитами позивача по справі, додатково зазначена заява була направлена засобами Укрпошти на адресу відповідача.
03.06.2022 УДО України перерахувало на банківський рахунок ОСОБА_1 грошову компенсацію за 41 (сорок один) день невикористаної щорічної основної відпустки у 2014 та 2016 роках у розмірі 56 776, 06 грн.
Дата фактичного розрахунку з позивачем по справі за 41 день невикористаної основної щорічної відпустки, на підставі рішення суду від 20.01.2022, відбулася 03.06.2022, Тобто через 1110 днів після звільнення позивача зі служби.
10.06.2022 представник позивача письмово звернувся до УДО України з проханням виплатити ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку під час звільнення за період з 21.05.2019 по 03.06.2022, проте така вимога відповідачем задоволена не була.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.
Згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів (стаття 1-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (стаття 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Відповідно до статті 21 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» осадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування, винні в порушенні цього Закону, несуть відповідальність згідно із законом.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України_ на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому розмірі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі №826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 03.06.2020 у справі № 806/298/17.
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо непоширення дії вимог статей 116, 117 КЗпП України на спірні правовідносини.
Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Зазначений висновок аналогічний висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 05.03.2021 у справі № 120/32 76/19-а.
Як вже зазначалось, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.01.2022 (з урахуванням ухвал Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.02.2022 та від 14.04.2022 у справі № 640/14123/20) встановлено протиправну бездіяльність УДО України щодо не нарахування та невиплати позивачу при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2014 та 2016 роки. А тому, позовну вимогу задоволено в повному обсязі: зобов'язано УДО України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 41 день невикористаної щорічної основної відпустки за 2014 та 2016 роки, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Встановлена вина відповідача щодо не проведення з працівником (позивачем по справі) у зазначені законом строки (стаття 116 КЗпП України) повного розрахунку при звільненні.
Таким чином, задовольняючи відповідну позовну вимогу, суд у справі №640/14123/20 встановив факт порушення прав позивача на день звільнення та встановив вину відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за 41 день невикористаної щорічної відпустки за період за 2014 та 2016роки.
При цьому, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені статтею 116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки (прострочення) виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення складає 1110 днів (з 21.05.2019 по 03.06.2022).
Згідно пункту 1 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Управління державної охорони України, затвердженого наказом УДО України від 27.07.2018 №295/дск, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за № 944/32396, цей порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям в органах, підрозділах, установах, організаціях та навчальних закладах УДО України та членам сімей військовослужбовців у визначених законодавством випадках.
Середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата, (пункт 7 Розділ І Порядку №295/ДСК).
Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку № 295/ДСК за виконання службових обов'язків понад установлений службовий час, дні відпочинку, у вихідні святкові та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100)
Пунктом 2, абз. 3 Порядку № 100 визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно грошового атестата № 19-24 від 20.05.2019 на день виключення зі списків особового складу УДО України (20.05.2019) ОСОБА_1 розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 складав 43 582, 00 грн.
Згідно довідки про доходи № 110 від 22.04.2020, розмір місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 за березень 2019 року складав 38 110, 00 грн, за квітень 2019 року складав 38 110,00 грн.
Згідно відповіді УДО України № 1/20-1306 від 01.06.2022 та довідки УДО України № 88 від 01.06.2022 кількість календарних днів прослужених ОСОБА_1 складає: у березні 2019 року - 31 день, у квітні 2019 року - 30 день. Розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2019 по 30 квітня 2019 року складає: березень - 1 229,35 грн. серпень - 1 270,33 грн.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1 249, 84 грн. (1229, 35 + 1270, 33 = 2499, 68 грн : 2 місяці) = 1249,84 грн.).
Відповідно, сума середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за 1110 календарних дні становить - 1 387 322, 40 грн. (1249, 84 грн. х 1110 днів), яка і підлягає стягненню з відповідача на його користь.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної бездіяльності на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки оскаржувана бездіяльність не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
Щодо питання розподілу судових витрат, необхідно зазначити наступне.
Так, до позовної заяви було додано договір № 12 від 23.02.2022, додаткову угоду до нього, акт-рахунок наданих послуг, прибутковий касовий ордер, які підтверджують сплату позивачем 30 000, 00 грн за послуги з правничої допомоги, надані йому під час розгляду даної справи.
Відповідно до вимог статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Виходячи з системного тлумачення наведеного правового положення вбачається, що судовими витратами є виключно ті витрати сторони, які безпосередньо пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до статі 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Беручи до уваги наведене вбачається наявність підстав для стягнення з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000, 00 грн.
Враховуючи зазначене, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 30 000, 00 грн (витрати на професійну правничу допомогу) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято протиправне оскаржуване рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління Державної охорони України (01024, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 8; код ЄДРПОУ 00037478) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління державної охорони України щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби у запас Служби безпеки України.
Стягнути з Управління державної охорони України на користь ОСОБА_1 середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби (з 21.05.2019) по день фактичного розрахунку (03.06.2022) у розмірі 1 387 322, 40 грн (один мільйон триста вісімдесят сім тисяч триста двадцять дві гривні сорок копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної охорони України на користь ОСОБА_1 понесені останнім судові витрати у розмірі 30 000, 00 грн (тридцять тисяч гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.