ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" квітня 2025 р. справа № 300/118/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Боршовського Т.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування наказу про мобілізацію від 10.12.2024, -
Стислий виклад позицій сторін. Процесуальні дії суду.
Саюк Назар Володимирович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 про мобілізацію ОСОБА_1 від 10.12.2024.
Позовні вимоги мотивовані тим, що після закінчення 09.11.2024 строку наданої позивачу відстрочки від призову під час мобілізації, ОСОБА_1 звернувся 19.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому перебуває на військовому обліку, із заявою про надання відстрочки у зв'язку з продовженням наявності підстав для відстрочки, передбаченої абзацом 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». 11.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 прийняв рішення про продовження відстрочки ОСОБА_1 , однак день перед цим - 10.12.2024 позивача було затримано та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , направлено на ВЛК та прийнято наказ про мобілізацію ОСОБА_1 від 10.12.2024. Представник позивача зазначив, що відповідно до пункту 60 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 “Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», ОСОБА_1 не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до ухвалення комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 рішення про надання відстрочки або відмови у наданні такої відстрочки. При цьому, позивач повідомив працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 про подану ним заяву від 19.11.2024 про продовження відстрочки, однак такі зауваження ОСОБА_1 залишилися поза увагою працівників відповідача. На думку представника позивача, внаслідок таких протиправних дій ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 безпідставно призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період.
До позовної заяви представник позивача долучив клопотання від 06.01.2025 про витребування доказів, згідно якого просив суд витребувати в ІНФОРМАЦІЯ_1 документи щодо взяття на військовий облік, проходження військово-лікарської комісії, мобілізації та наказ про мобілізацію ОСОБА_1 .
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.01.2025 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними в справі матеріалами та відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача від 06.01.2025 про витребування доказів.
28.01.2025 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.01.2025 № 321 на позовну заяву. Представник відповідача зазначив, що довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.08.2024 № 9/1124 ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк з 16.08.2024 до 09.11.2024. Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.12.2024 № 25/4084 ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на строк з 11.12.2024 до 07.02.2025. Так, під час проведення мобілізаційних заходів 10.12.2024 позивачу не було продовжено відстрочку. При цьому, ОСОБА_1 завчасно не скористався своїм правом на продовження та отримання відстрочки. Також в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивач повідомив відповідача про факт звернення про надання відстрочки до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, на думку представника позивача, наказ про призов ОСОБА_1 виданий правомірно, оскільки позивач підлягав мобілізації в спірний період на загальних підставах. Окрім цього, рішення про мобілізацію та призов є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Представник відповідача заперечив щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які не підтверджені жодними банківськими документами про фактичну оплату послуг. Представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову (а.с. 61-68).
До відзиву від 23.01.2025 № 321 на позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_2 долучив копію витягу з начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.12.2024 № 386-од “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації».
21.02.2025 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла відповідь представника позивача від 21.02.2025 на відзив. Так, представник позивача зазначив, що відповідно до пункту 60 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 “Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», ОСОБА_1 не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до ухвалення комісією при ІНФОРМАЦІЯ_4 рішення про надання відстрочки або відмови у наданні такої відстрочки. При цьому, підстави для відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період не змінилися, що підтверджується фактом продовження такої відстрочки згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.12.2024 № 25/4084. Також, на думку представника позивача, є безпідставними доводи представника відповідача про обов'язок позивача підтвердити документально подачу заяви на відстрочку, оскільки законодавством не передбачено обов'язку військовозобов'язаного носити з собою копію заяви про відстрочку або інші документи, що підтверджують подачу такої заяви до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Окрім цього, представник позивача зазначив, що якщо акт індивідуальної дії був прийнятий з порушенням норм права, такий акт може бути скасований навіть після його реалізації. Незважаючи на те, що мобілізація позивача вже відбулася, це не виключає можливості скасування незаконного рішення, яке порушує права позивача (а.с. 72-82).
Встановлені судом обставини справи та відповідні правовідносини:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , громадянин України, згідно тимчасового посвідчення військовозобов'язаного за № НОМЕР_1 від 19.01.2024 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 29-30).
16.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_6 ) видав позивачу довідку за № 9/1124 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підстава: має одного із своїх батьків з інвалідністю І-ІІ групи. Відстрочка надана на строк до 09.11.2024 (а.с. 37).
ОСОБА_1 направив до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву від 19.11.2024 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Згідно відтиску штампу вхідної кореспонденції, така заява позивача від 19.11.2024 отримана ІНФОРМАЦІЯ_6 29.11.2024 за № 30690 (а.с. 38).
10.12.2024 начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняв наказ № 386-од “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації», згідно пункту 1.1 якого ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час загальної мобілізації в складі команди № НОМЕР_2 (а.с. 65).
11.12.2024 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.11.2024 про надання відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_6 видав позивачу довідку за № 25/4084 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підстава: має одного із своїх батьків з інвалідністю І-ІІ групи. Відстрочка надана на строк до 07.02.2025 (а.с. 36).
Вважаючи протиправним наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про мобілізацію ОСОБА_1 від 10.12.2024, представник позивача звернувся з цим позовом до суду, в якому просить суд скасувати такий наказ.
При прийнятті рішення у цій справі суд керується такими мотивами. Висновки суду.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України “Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).
Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із частинами шостою, тринадцятою, чотирнадцятою статті 2 Закону № 2232-ХІІ, одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно з абзацом першим частини першої статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами Україна “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів, встановлює Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 23 Закону № 3543-XII визначено категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов'язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов'язаних за вибором такої особи з інвалідністю.
Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Частиною восьмою статті 23 Закону № 3543-XII визначено, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною дев'ятою статті 23 Закону № 3543-XII єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов'язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті.
Повноваження територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки щодо перевірки підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, передбачено також Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154).
Так, згідно з пунктом 1 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Частиною восьмою статті 23 Закону № 3543-XII визначено, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 560).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 560 цей Порядок, серед іншого, визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Згідно з пунктом 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Пунктом 57 Порядку № 560 визначено, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов'язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.
Питання надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації заброньованим на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, за підприємствами, установами і організаціями, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, комісією не розглядаються.
Відповідно до пункту 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а також посадовим (службовим) особам, зазначеним у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Відповідні органи, в яких працюють посадові (службові) особи, зазначені у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надсилають завірену копію довідки про надання таким особам відстрочки (додаток 6) до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, у якому така особа перебуває на військовому обліку.
Згідно з пунктом 59 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відстрочка посадовим (службовим) особам, зазначеним в підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, надається на строк їх перебування на відповідній посаді територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, зазначеним в абзаці другому пункту 58 цього Порядку. У разі звільнення зазначених посадових (службових) осіб чи переведення на посаду, не зазначену в підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, відповідний орган державної влади, інший державний орган в одноденний строк інформує шляхом надсилання листа відповідний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, який оформив військовозобов'язаному відстрочку, для її анулювання, а також територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління або регіональний орган СБУ або відповідний підрозділ розвідувальних органів, у яких така особа перебуває на військовому обліку.
Для продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язаний з виданням Указу Президента України про продовження строку проведення мобілізації подає (надсилає) на розгляд комісії заяву у паперовій або електронній формі, зокрема, у разі технічної реалізації засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста.
У разі неможливості провести перевірку у військовозобов'язаного підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів територіальний центр комплектування та соціальної підтримки повідомляє про необхідність надання відповідних підтвердних документів.
Згідно з пунктом 63 Порядку № 560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом.
Відповідно до пункту 64 Порядку № 560 заяви військовозобов'язаних про надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та підтвердні документи зберігаються у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки протягом п'яти років.
Пунктом 65 Порядку № 560 визначено, що у разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.
Отже, Порядком № 560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов'язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в процесі надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку.
Судом встановлено, що 16.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_6 видав позивачу довідку за № 9/1124 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підстава: має одного із своїх батьків з інвалідністю І-ІІ групи. Відстрочка надана на строк до 09.11.2024 (а.с. 37).
З метою продовження строку дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, ОСОБА_1 направив до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву від 19.11.2024 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Згідно відтиску штампу вхідної кореспонденції, така заява позивача від 19.11.2024 отримана ІНФОРМАЦІЯ_6 29.11.2024 за № 30690 (а.с. 38).
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 01.10.2024 у справі № 160/10728/23, від 01.10.2024 у справі № 200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23.
В спірному випадку, направлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяви від 19.11.2024 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», є проявом активних дій позивача для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому такі дії ОСОБА_1 вчинив завчасно - за двадцять днів до винесення спірного наказу від 10.12.2024 ІНФОРМАЦІЯ_8 , а не після початку вчинення мобілізаційних дій щодо ОСОБА_1 .
Так, направивши до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяву від 19.11.2024 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 розпочав процес реалізації права на продовження строку наданої позивачу відстрочки. При цьому, зважаючи на незмінність підстав такої відстрочки станом на час направлення заяви від 19.11.2024 (мати позивача - ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, потребує постійного стороннього догляду, опікуном якої є ОСОБА_1 ), позивач мав легітимні очікування на завершення такого процесу - прийняття ІНФОРМАЦІЯ_6 протягом семи днів з дати надходження заяви від 19.11.2024 (тобто з 29.11.2024) рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 1-2/2016).
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (Справа "Михайлюк та Петров проти України" (Заява N 11932/02), пункт 25, "Полторацький проти України" N 38812/97, пункт 155).
Верховний Суд в постанові від 18.01.2023 у справі № 580/1300/22 визначив підходи щодо застосування принципу «легітимних очікувань» (legitimate expectations):
«… 75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання.
76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов'язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права…».
В спірному випадку, після направлення до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяви від 19.11.2024 з додатками про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ОСОБА_1 мав легітимні очікування не лише щодо вчасного прийняття ІНФОРМАЦІЯ_6 за результатом розгляду заяви від 19.11.2024 рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (в семиденний строк з дня отримання заяви про відстрочку), але й щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком № 560 заборон на направлення позивача для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та його призову до прийняття такого рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 за результатом розгляду заяви від 19.11.2024.
Судом встановлено, що 11.12.2024 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 19.11.2024 про надання відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_6 видав позивачу довідку за № 25/4084 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підстава: має одного із своїх батьків з інвалідністю І-ІІ групи. Відстрочка надана на строк до 07.02.2025 (а.с. 36).
Водночас, за день до видачі ІНФОРМАЦІЯ_6 довідки № 25/4084 від 11.12.2024, начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняв 10.12.2024 наказ № 386-од “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації», згідно пункту 1.1 якого ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби під час загальної мобілізації в складі команди № НОМЕР_2 (а.с. 65).
Таким чином, наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.12.2024 № 386-од виданий в період розгляду ІНФОРМАЦІЯ_6 заяви ОСОБА_1 від 19.11.2024 про надання відстрочки, тобто в період існування встановленої Порядком № 560 заборони щодо направлення військовозобов'язаного, який подав заяву на відстрочку від проходження військової служби, для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та його призову на військову службу.
Що стосується доводів представника відповідача про те, що ОСОБА_1 не повідомив працівників ІНФОРМАЦІЯ_2 про факт звернення до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою про надання відстрочки, то суд звертає увагу на таке.
ОСОБА_1 згідно тимчасового посвідчення військовозобов'язаного за № НОМЕР_1 від 19.01.2024 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 , який надав позивачу 16.08.2024 довідку за № 9/1124 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», підстава: має одного із своїх батьків з інвалідністю І-ІІ групи. Відстрочка надана на строк до 09.11.2024 (а.с. 37).
Отже, саме ІНФОРМАЦІЯ_6 як територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, в якому перебуває на військовому обліку ОСОБА_1 , здійснював розгляд заяви позивача від 19.11.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (а.с. 38).
Пунктом 11 Положення № 154 передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, серед іншого: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань призову громадян на строкову військову службу, службу у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від призову на строкову військову службу, службу у військовому резерві; оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
При цьому відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону № 2232-XII призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку призовників, військовозобов'язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду на останніх покладено обов'язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Отже, право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов'язком призовників, військовозобов'язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку.
Факт перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 та надання таким територіальний центр комплектування та соціальної підтримки відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - 16.08.2024 згідно довідки за № 9/1124 та 11.12.2024 згідно довідки за № 25/4084, свідчать про виконання позивачем обов'язків військовозобов'язаного з дотриманням правил військового обліку, зокрема щодо повідомлення органу про наявність передбачених абзацом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема:
- ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб";
- оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам.
Відповідно до пункту 1 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа».
Згідно з пунктом 3 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559, відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, він вважається недійсним.
Відповідність відомостей, зазначених у військово-обліковому документі на бланку, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, перевіряється через:
електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ (орган СБУ, розвідувальний орган).
Пунктом 10 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 559 передбачено, що відомості про сформований військово-обліковий документ в електронній формі відображаються у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
При цьому, згідно з пунктом 59 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Отже, з вказаних вище приписів можна виснувати, що з'ясування обставин наявності у військовозобов'язаного передбачених абзацом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, відноситься до повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Такі повноваження суб'єкт владних повноважень здійснює під час заходів з мобілізації військовозобов'язаного з використанням інформації, яка наявна в районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу, а також має право на подання запитів до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів, зокрема Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Водночас, з огляду на обставини, що мали місце 10.12.2024 щодо затримання ОСОБА_1 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 , доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 (територіально знаходиться в іншій області - Волинській), проходження ВЛК та видачу наказу від 10.12.2024 № 386-од про призов ОСОБА_1 на військову службу під час загальної мобілізації, суд зауважує, що позивач перебував в нерівноправних умовах і, очевидно, міг мати перешкоди в наданні (доведенні її достовірності) інформації про направлення до ІНФОРМАЦІЯ_7 заяви від 19.11.2024 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі абзацу 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що ОСОБА_1 не надав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_2 доказів звернення до ІНФОРМАЦІЯ_7 із заявою про надання відстрочки, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень не повинен перекладати тягар доказування обставин перебування позивача як військовозобов'язаного, який подав заяву про відстрочку, в процедурі її розгляду, з усіма пов'язаними законодавством на час такого розгляду обмеженнями на мобілізацію позивача на військову службу.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд пам'ятає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, з врахуванням приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Зважаючи на встановлені обставини в цій справі та наведені висновки, суд дійшов висновку, що відповідач при прийняті наказу від 10.12.2024 № 386-од “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації», в частині, що стосується ОСОБА_1 , діяв не на підставі та не в спосіб, визначені законами України, а також необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим такий наказ є протиправним та підлягає скасуванню у відповідній частині.
Отже, позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат у справі:
До позовної заяви представник позивача долучив квитанцію від 06.01.2025 про сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. (а.с. 14).
Суд вважає, що вказаний судовий збір сплачено позивачем помилково, оскільки в цій категорії справ на позивача поширюються пільги щодо сплати судового збору, встановлені пунктом 12 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір».
За таких обставин сплачений позивачем судовий збір може бути повернутий судом за заявою позивача, поданою суду на підставі статті 7 Закону України “Про судовий збір».
Щодо витрат на правову допомогу.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною сьомою цієї Статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Пунктом 1 частини третьої зазначеної статті 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В позовній заяві представник позивача зазначив про загальну суму витрат ОСОБА_1 на правову допомогу 30000,00 грн.
До позовної заяви представник позивача долучив: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ № 001087 від 12.08.2016 (а.с. 7); ордер на надання правничої допомоги серії АТ № 1069061 від 06.01.2025 (а.с. 8); договір № 113/2024 від 23.12.2024 про надання правової допомоги (а.с. 9-12); додаток № 1 до договору № 113/2024 від 23.12.2024 про надання правової допомоги (а.с. 13); попередній (орієнтовний) розрахунок витрат від 06.01.2025 (а.с. 15); довідка про сплату вартості правничої допомоги згідно договору № 113/2024 від 23.12.2024 про надання правової допомоги (а.с. 16); акт здачі-прийняття наданих послуг від 06.01.2025 (а.с. 17).
Так, відповідно до акт здачі-прийняття наданих послуг від 06.01.2025, адвокатом Саюком Н.В. надані ОСОБА_1 такі види правової допомоги: надання консультації та розробка правової позиції (витрачено 5 год., вартість 6000,00 грн.); підготовка позовної заяви (витрачено 5 год., вартість 10000,00 грн.); вивчення та аналіз судової практики (витрачено 5 год., вартість 4000,00 грн.); підготовка інших процесуальних документів по справі (витрачено 5 год., вартість 10000,00 грн.). Загальна вартість наданих послуг 30000,00 грн.
Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід-Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, потребують дослідження на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорію складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в сумі 30000 грн. є завищеним, оскільки є неспівмірним зі складністю справи. Такий висновок суд зробив з огляду на зміст та незначну кількість та складність в опрацюванні документів, долучених до позовної заяви. Підготовка такої позовної заяви не потребувала значного часу і не мала завдати значних клопотів для адвоката. Окрім цього, відповідач заперечив щодо такого розміру витрат на правничу допомогу.
Суд визнає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат. З огляду на вищевказані обставини, суд вважає справедливим відшкодування позивачу судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3634 грн., тобто в розмірі трьох ставок судового збору (1211,20 грн. * 3) за подання та розгляд цього позову встановленим законом професійним суддею, що буде співмірним зі складністю цієї справи та обсягом наданих адвокатом юридичних послуг.
За вказаних обставин, позивачу належить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 3634 грн. судових витрат по сплаті витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 386-од від 10.12.2024 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час загальної мобілізації.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3634 (три тисячі шістсот тридцять чотири) гривні.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .
Суддя /підпис/ Боршовський Т.І.