ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"02" квітня 2025 р. справа № 300/542/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Куций Олександр Степанович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), в інтересах якого діє представник Куций Олександр Степанович, звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити та перерахувати ОСОБА_1 пенсію за віком згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у застосуванні ОСОБА_1 показника середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за пенсією в 2024 році;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області застосувати з 11.11.2024 при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком показник середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення (2021, 2022, 2023 роки), який у 2024 році був встановлений у розмірі 13559,41 грн згідно зі ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснити виплату пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Адміністративний позов обґрунтований тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Надалі позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати у середньому на одну особу в цілому в Україні за 2021-2023 роки. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 09.12.2024 відмовило у призначенні такої пенсії, посилаючись на недоцільність призначення такого виду пенсії. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, оскільки особі, яка має право одночасно на різні види пенсії, призначається один із таких видів пенсії за вибором. Вказує, що у випадку, якщо особа, яка отримує пенсію за одним законом, виявила бажання отримувати пенсію, право на яку визначене іншим законом, має місце саме призначення пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно із ч. 3 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а повинен бути врахований показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії. Відтак, просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
20.02.2025 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому представниця відповідача заперечила щодо задоволення позовних вимог. Зазначила, що з 22.09.2010 позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». 11.11.2024 від позивача надійшло звернення про переведення на інший вид пенсії. Розглянувши заяву позивача та додані до неї документи, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області листом від 09.12.2024 повідомило, що Законом України «Про звернення громадян» проведення перерахунку пенсії не передбачено. Також повідомлено про необхідність звернутися до пенсійного органу із відповідною заявою та оригіналами документів, або подати відповідну заяву через особистий кабінет на Вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Однак, ОСОБА_1 не звертався до пенсійного органу із заявою, передбаченою Порядком №22-1, відповідно, рішення про відмову в перерахунку пенсії відповідачем не приймалося. Зазначено, що лист відповідача від 09.12.2024 №9881-8504/В-02/8-0900/24 носить інформаційний характер та не є рішенням про відмову у проведенні перерахунку пенсії. Окрім того, представниця відповідача вважає вимоги щодо застосування при призначенні показників середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують зверненню, передчасними, оскільки такі повинні вирішуватися після вирішення питання про переведення з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. Щодо витрат на правову допомогу вказує, що такі є завищеними та неспівмірними з реальним обсягом наданих послуг, часом, витраченим на надання таких послуг, із критерієм реальності таких витрат, у зв'язку із чим підлягають зменшенню.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує з 22.09.2010 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що підтверджується матеріалами справи.
11.11.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення (2021, 2022, 2023 роки) (а.с.12).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області листом від 09.12.2024 №9881-8504/В-02/8-0900/24 повідомило, що для проведення перерахунку пенсії позивачу слід звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідною заявою та оригіналами документів або подати відповідну заяву через особистий кабінет на Вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду за допомогою кваліфікованого електронного підпису. Зазначено, що Законом України «Про звернення громадян» проведення перерахунку пенсії не передбачено. Також додатково вказано, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії (а.с.13-14).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 9 Закону №1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788- XII (далі - Закон № 1788-XII), за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 43 Закону № 1058-ІV перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону. При цьому, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до частини другої статті 40 цього Закону із застосуванням середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за 2002 рік.
Згідно з положеннями статті 10 Закону № 1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсій за її вибором.
Частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Системний аналіз наведених положень дає змогу дійти висновку, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV встановлено порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший, а відтак показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 348/2271/16-а.
Згідно з абз. 2 пункту 2.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, пенсії за вислугу років призначаються у разі звільнення з роботи, що дає право на цей вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсії припиняється і поновлюється з дня, що слідує за днем звільнення з роботи.
Із матеріалів справи судом встановлено, що позивачу з 22.09.2010 була призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». По досягненню пенсійного віку, протягом строку, встановленого Законом, ним було подано заяву щодо призначення/перерахунку пенсії, в якій ОСОБА_1 просив призначити пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, за призначенням пенсії відповідно до Закону № 1058-ІV позивач звернувся вперше.
Отже, ОСОБА_1 , звертаючись після досягнення пенсійного віку, визначеного ст. 26 Закону №1058-ІV, до пенсійного органу із заявою про перехід з пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» на пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набув право не на переведення з одного виду пенсії на інший на підставі статті 45 Закону №1058-IV, а на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням у відповідності до приписів ст. 40 Закону №1058-IV, оскільки за таким призначенням звернувся вперше.
Тож позивач, в разі наявності необхідного страхового стажу, має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV.
З приводу твердження відповідача про те, що, відмовляючи у розгляді заяви, поданої з порушенням Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, (далі - Порядок № 22-1), він діяв відповідно до законодавства та не порушував прав та інтересів позивача, суд зазначає таке.
Суд встановив, що 11.11.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою, в якій просив призначити пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки.
За наслідками поданої позивачем заяви ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надало йому відповідь листом від 09.12.2024 № 9881-8504/В-02/8-0900/24, в якому повідомило, що Законом України "Про звернення громадян" проведення перерахунку пенсії не передбачено. При цьому вказало про можливість застосування показника середньої заробітної плати за три попередні роки при переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком.
Разом з тим жодного рішення (про перерахунок пенсії або про відмову у проведенні такого перерахунку) за результатами розгляду цієї заяви ні ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, ні будь-який інший територіальний орган Пенсійного фонду України не приймав.
Верховний Суд, вирішуючи питання правомірності не розгляду пенсійним органом заяви, форма якої не відповідає тій, яка встановлена Порядком № 22-1, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 748/696/17 вказав, що важливим при вирішенні спірних правовідносин є зміст зазначеної заяви, який очевидно дає змогу оцінити намір заявника, а також долучення позивачем до заяви документів, які подаються саме при призначенні пенсії.
На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність пенсійного органу і вказав, що відмовивши позивачу в розгляді його заяви по суті, відповідач допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (соціальної групи населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій у частині соціального захисту).
Аналогічний підхід до вирішення подібних правовідносин застосований Верховним Судом у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 537/3480/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 748/696/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 541/543/17-а, від 16 грудня 2021 року у справі № 500/1879/20 та від 09 серпня 2023 року у справі № 520/5045/2020, від 23 вересня 2024 року у справі № 620/2027/23.
Зміст заяви від 11.11.2024 дозволяв пенсійному органу однозначно встановити намір заявника та оформити результат її розгляду розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі рішення (розпорядження) органу, що призначає пенсію, про перерахунок пенсії або відмову у перерахунку пенсії із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Верховний Суд в постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 620/2027/23 наголосив, що доступ до соціальних прав є важливим аспектом забезпечення гідного життя громадян; у цьому контексті можливість подання заяви у довільній формі є ключовим елементом, що спрощує процес отримання пенсійного забезпечення та сприяє реалізації такого конституційного права.
З наведених вище мотивів суд не бере до уваги заперечення відповідача, які полягають у тому, що, відмовляючи у розгляді заяви, поданої з порушенням Порядку № 22-1, він діяв відповідно до законодавства та не порушував прав та інтересів позивача.
Відсутність належним чином оформленого рішення про призначення/перерахунок пенсії або про мотивовану відмову в такому призначенні/перерахунку, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
При цьому протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Також відповідно до п.4 ч.2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною 2 ст.9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у визначений строк, з урахуванням приписів ч.2 ст. 9 КАС України, належним способом захисту прав позивача є зобов'язання Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, з огляду на його дискреційні повноваження, розглянути заяву позивача від 11.11.2024 та прийняти відповідне рішення за результатами розгляду заяви про призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому суд зауважує, що оскільки питання призначення позивачу пенсії за віком ще не вирішувалось відповідачем, то позовні вимоги в частині зобов'язання застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в середньому на одну застраховану особу в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення (2021, 2022, 2023 роки), який у 2024 році був встановлений у розмірі 13559,41 грн згідно зі ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та здійснення виплати з урахуванням виплачених сум, на думку суду, є передчасними.
За вказаних обставин, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд висновує, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить до часткового задоволення.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат, відповідно до частини 1 якої, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 Кодексу. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З урахуванням частин 6, 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання. Слід зауважити, що на сторону, яка подає клопотання про зменшення витрат, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат.
За змістом частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 04.08.2020 у справі №810/3213/16.
З огляду практики Європейського суду з прав людини, як то у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" слідує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Серед матеріалів справи наявні: ордер №1091079 від 14.01.2025, договір №007 про надання правової допомоги від 14.01.2025, попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат від 14.01.2025, акт №1 від 22.01.2025, квитанція про сплату грошових коштів від 22.01.2025 №001/2025 на суму 5000 грн (а.с.15-19).
Як слідує зі змісту акту здачі-приймання виконаних робіт від 14.01.2025 позивачу, зокрема надаються послуги щодо вивчення законодавства України, судової практики та консультація клієнта з приводу визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії (призначення пенсії за віком та застосування показника середньої заробітної плати) - 1000 грн, складання позовної заяви -4000 грн.
Оцінюючи надані представником позивача документи у взаємозв'язку з фактичними обставинами цієї справи, суд враховує, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, надміру великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо. Навпаки, стосовно питання розгляду подібних справ судами України напрацьовано сталу судову практику.
Написання заяв по суті справи, які здебільшого містять цитовані норми законодавчих актів, не вимагало значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребувало тривалого часу та надмірних зусиль адвоката. Участь у судових засіданнях адвокат не брав, оскільки справа розглядається в письмовому провадженні, з матеріалами справи окремо не ознайомлювався. Крім того, суд зауважує, що такі послуги як вивчення законодавства України, судової практики та консультації клієнта з приводу визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії (призначення пенсії за віком та застосування показника середньої заробітної плати) охоплюються розділом - складання позовної заяви.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на вищенаведені обставини, на думку суду, розмір правничої допомоги дещо завищений у співвідношенні до складності справи та обсягу наданих позивачу послуг.
Відтак, ураховуючи позицію відповідача, суд доходить висновку, що відшкодуванню підлягають судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, оскільки такий розмір витрат є цілком обґрунтованим, а також співмірним з виконаною адвокатом роботою та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України)
Отже, до стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, за рахунок бюджетних асигнувань, на користь ОСОБА_1 належать судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн (50%), понесення яких підтверджується квитанцією від 22.01.2025, яка міститься серед матеріалів справи.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно зі ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) від 11.11.2024 про призначення пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 605,60 (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн (одна тисяча гривень).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Гомельчук С.В.