02 квітня 2025 року Справа № 280/2331/25 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Кисіль Р.В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (с. Зоряне, Пологівський район, Запорізька область, 70301), в особі представника - адвоката Орел Інни Вікторівни (вул. Шота Руставелі, 32, оф. 2, м. Київ, 01019), до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
28.03.2025 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника - адвоката Орел Інни Вікторівни, до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань показника розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення за період служби: з 15.04.2021 року по 31.12.2021 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2021 року; за період служби з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2022 року; за період служби з 01.01.2023 по 20.04.2023 із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» станом на 01 січня 2023 року, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів;
зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за періоди служби: з 15.042021 року по 31.12.2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2021, за період служби з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2022, за період служби з 01.01.2023 року по 20.04.2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет України» на 01.01.2023, шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням проведених виплат та з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів.
Крім того, до позову додана заява про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Необхідно звернути увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач оспорює розмір грошового забезпечення, яке йому виплачувалось відповідачем з 15.04.2021 по 20.04.2023 під час проходження військової служби, яка є різновидом публічної служби, в складі особового складу Військової частини НОМЕР_2 , тобто спір виник у зв'язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу під час проходження ним публічної служби грошового забезпечення у неналежному розмірі.
Додана до позову заява про поновлення строку звернення до суду обґрунтована необізнаністю позивача з порушенням своїх прав до січня 2025 року.
Слід зазначити, що розмір грошового забезпечення відомий його отримувачу під час отримання відповідної виплати, отже саме з моменту не отримання грошового забезпечення у неналежному розмірі позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
Приписами ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України №2352-IX від 01.07.2022 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.233 КЗпП України.
Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви), працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відповідно до позиції Верховного суду України у постанові від 25.04.2023 №380/15245/22 до 19 липня 2022 р. КЗпП України не обмежував будь яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належності йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».
Отже, щодо період з 15.04.2021 по 19.07.2022 строк звернення до суду з даним позовом не обмежується, проте за період з 20.07.2022 по 20.04.2023 підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.
Також слід врахувати висновки про те, що на підставі пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20.05.2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22.07.2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 09.12.2020 №1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами), з 12.03.2020 по 30.06.2023 на території України було встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Застосовуючи наведений підхід Верховного Суду до обставин даної справи, та враховуючи дію карантину до 30.06.2023, позивач міг звернутись до суду з даним позовом щодо періоду з 20.07.2022 по 20.04.2023 у строк до 01.10.2023.
З матеріалів позову вбачається, що позивач проходив службу в особовому складі Військової частини НОМЕР_2 в період з 15.04.2021 по 20.04.2023.
Суддя зазначає, що до позову не додано жодного доказу на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду із цим позовом в частині періоду з 20.07.2022 по 20.04.2023.
Разом з тим, за приписами ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Зазначеною нормою на позивача покладений обов'язок надати суду докази поважності причин пропуску строку звернення до суду, при цьому судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях за відсутності належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Отже, в даному випадку позивачем недодержані вимоги ч. 6 ст. 161 КАС України.
В даному випадку позивачем пропущено визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк щодо періоду з 20.07.2022 по 20.04.2023, оскільки позов надісланий до суду лише 28.03.2025.
Щодо посилань представника позивача на судове рішення Першого апеляційного адміністративного суду у справі №360/1203/24 суддя зазначає про відсутність у Запорізького окружного адміністративного суду обов'язку врахування висновків зазначеного суду у справі, яка територіально підсудна іншому суду.
Щодо посилання представника на концепцію «триваюче правопорушення» суддя зазначає, що правовідносини позивача з військовою частиною, в якій він проходив військову службу, припинились 20.04.2023 у зв'язку зі звільненням позивача з військової служби. Станом на дату звільнення позивача з військової служби законодавство України містило чіткі часові межі реалізації особою права звернення до суду за захистом порушеного права (три місяці у справах щодо оплати праці). Відповідно, з врахуванням значного проміжку часу між датою звільнення позивача з військової служби та датою надходження до суду цього позову незастосування судом приписів законодавства щодо строку звернення до суду порушуватиме принцип юридичної визначеності. Тому суддя відхиляє посилання представника позивача на концепцію «триваючого правопорушення».
Щодо посилань представника позивача на правові позиції Верховного Суду, які були актуальними до дати внесення змін до ст. 233 КЗпП України, суддя зазначає про їх незастосовність до спірних правовідносин у зв'язку зі зміною правового регулювання.
Також суддя зазначає про те, що в даному провадженні позивачем не заявляються вимоги щодо його соціальних прав, а заявлені вимоги щодо розміру грошового забезпечення (спір щодо проходження публічної служби).
Суддя зауважує, що учасники справи зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про намір добросовісної реалізації права на звернення до суду.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Окрім того, наявність законодавчо встановленого строку на звернення до суду не потрібно розглядати як обмеження права на судовий захист - законодавець в такий спосіб лише встановлює часові межі реалізації такого права.
Виходячи із системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами пропущення процесуального строку слід розуміти неможливість особи подати заяву у визначений законом строк у зв'язку з такими обставинами, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, пов'язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними фактичними даними.
Зі змісту наведених правових норм також убачається, що законодавець не передбачив обов'язку суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність і непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі “Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05, пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі “Меньшакова проти України», заява №377/02).
Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії», (“Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), заява №28090/95).
Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року “Осман проти Сполученого Королівства», (“Osman v. the United Kingdom»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року “Круз проти Польщі», (“Kreuz v. Poland»), заява №28249/95).
У рішенні ЄСПЛ у справі “Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Відповідно до ч.1 ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, суддя зазначає про невідповідність позову вимогам п. 2 ч.5 ст. 160 КАС України в частині зазначення адреси та поштового індексу відповідача (зміст доданої до позову відповіді відповідача на адвокатський запит дозволяє встановити адресу та поштовий індекс відповідача).
Також в обґрунтування підстав звільнення позивача від сплати судового збору представник позивача посилається на наявність у позивача статусу учасника бойових дій, проте з доданої до позову копії посвідчення серії НОМЕР_3 вбачається наявність у позивача статусу ветерана військової служби, а не учасника бойових дій. Суддя зазначає, що статус ветерана військової служби регламентований Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998 №203/98-ВР, а статус учасника бойових дій регламентований Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII.
Відповідно, позивачем не додержані вимоги ч. 3 ст. 161 КАС України.
Згідно до ч.1 ст.4 Закону України “Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі - Закон №3674-VI), судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до приписів п.3 ч.2 ст.4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем судовий збір складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 Закону №3674-VI, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Відповідно до положень статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» було встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3028,00 грн.
Так, до матеріалів позову позивачем не надано підтвердження сплати судового збору у розмірі 968,96 грн., як передбачено Законом України “Про судовий збір» за подання даної позовної заяви, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору в гривнях:
Отримувач коштів - ГУК у Зап.обл/м.Зап. Дніпров./22030101
Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37941997
Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.)
Код банку отримувача (МФО) - 899998
Рахунок отримувача - UA538999980313131206084008512
Код класифікації доходів бюджету 22030101
Призначення платежу *;101;__________(реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ___________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Запорізький окружний адміністративний суд.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
За таких обставин позов підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248 КАС України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 (с. Зоряне, Пологівський район, Запорізька область, 70301), в особі представника - адвоката Орел Інни Вікторівни (вул. Шота Руставелі, 32, оф. 2, м. Київ, 01019), до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - залишити без руху.
Встановити строк для усунення недоліків позовної заяви терміном 10 календарних днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивачу необхідно у встановлений судом строк для усунення недоліків позовної заяви подати до канцелярії Запорізького окружного адміністративного суду:
оформлену з додержанням вимог ст. ст. 160, 161 КАС України позовну заяву, в якій, крім іншого, навести адресу відповідача його поштовий індекс;
документ про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн. або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону;
заяву, із зазначенням у ній причин пропуску строку звернення до суду із позовом в частині періоду з 20.07.2022 по 20.04.2023 або обґрунтувань за яких позивач вважає, що строк звернення до суду ним не пропущений разом із відповідними доказами.
Рекомендувати позивачу визначитися із необхідністю залучення до участі в справі в якості відповідача (співвідповідача або другого відповідача) військової частини, в якій позивач проходив військову службу.
Копію ухвали надіслати представнику позивача засобами системи «Електронний суд».
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Р.В. Кисіль