Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 квітня 2025 року Справа№200/1047/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (письмове проваадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, буд. 175),
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , через свого представника адвоката Єрьоміну В.А., звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 січня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення) включно за весь час затримки виплати;
- зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 січня 2025 року (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення) включно за весь час затримки виплати.
18 лютого 2025 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
06 березня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області та на цей час позивача звільнено зі служби, при цьому, за період з 01.03.2018 р. до 25.04.2021 року йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.
24 січня 2025 року на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі 200/7200/24 на розрахунковий рахунок позивача була нарахована індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим сторона позивача просить стягнути на користь позивача з відповідача втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01.03.2018 року 24.01.2025 року.
Відповідач - Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (84313, Донецька область, Краматорський район, м. Краматорськ, вул. Тихого Олекси, буд. 10-І, код ЄДРПОУ 38652962).
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечив та зазначив, що статтею 3 Закону № 2050-III від 19.10.2000 визначено період, за який здійснюється обчислення суми компенсації, а саме - «період невиплати доходу» Позивачу є період з 01.03.2018 до 25.04.2021, тобто період перебування на службі цивільного захисту в Головному управлінні. Отже, обчислення періоду суми компенсації втрати частини доходів має бути саме вищезазначений період - з 01.03.2018 до 25.04.2021. Однак, представник Позивача необґрунтовано та всупереч ст. 3 Закону № 2050-III від 19.10.2000 збільшив період невиплати до 24.01.2025.
Покликаючись на висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц відповідач зазначає, що як позивач має право на компенсаційні виплати, так і відповідач має право на їх зменшення. Відповідач вважає, що до позовних вимог ОСОБА_1 мають бути застосовані принцип справедливості та співмірності, а також визначені Великою Палатою Верховного Суду критерії зменшення розмірів відшкодування. Поряд із цим, відповідач зазначив, що представник позивача не надав суду жодних доказів щодо понесених витрат чи збитків, яких би не було за вчасної сплати індексації відповідачем.
Дослідивши докази наявні у матеріалах справи суд установив наступне.
Згідно Витягу з наказу начальника ГУ ДСНС у Донецькій області (з особового складу) від 22.04.2021 року № 96 о/с, позивача звільнено зі служби.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 200/7200/24, яке набрало законної сили 17.02.2025 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 до 25.04.2021 із застосуванням абз. 4-6 п. 5 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 № 1078; зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.03.2018 по 25.04.2021 із застосуванням абз. 4-6 п. 5 Постанови КМУ «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» від 17 липня 2003 № 1078, виходячи із розрахунку 3777,56 грн на місяць у загальній сумі 142917,69 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Згідно скріншоту з мобільного застосунку інтернет-банкінгу 24.01.2025 року на банківський рахунок позивача від відповідача зараховані грошові кошти у розмірі 115010,86 грн, коментар до платежу: індексація грошового забезпечення згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.12.2024 року № 200/7200/24.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, факт невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення одночасно із виплатою заборгованості не спростовано відповідачем та підтверджено відповідними доказами, тому це не викликає у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до ст. 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: […] заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян […].
Відповідно до ст.ст. 3, 4, 7 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Пунктом 1 Порядком № 159 установлено, що дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до п.п. 2, 3, 4 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: сума індексації грошових доходів громадян […].
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Пунктами 5, 7 Порядку № 159 установлено, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме: коштів відповідного бюджету - підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету […].
Поряд із цим, п. 8 Порядку № 159 установлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Відтак, виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі №755/15005/23 та багато інших).
Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.
Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації.
Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд, серед інших постанов, у постанові від 29 квітня 2021 року в справі №240/6583/20.
Ураховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 липня 2024 року в справі №480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі №200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу, тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов також у постанові від 25.01.2025 року у справі № 380/1607/24.
Заборгованість за судовим рішенням у справі № 200/7200/24 відповідач виплатив позивачу 24.01.2025 року, проте нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків їх виплати відповідач не здійснив.
Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
Ураховуючи викладене, матеріалами адміністративної справи підтверджено, що на момент виплати 24.01.2025 заборгованості з індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 січня 2025 року має місце порушення строків виплати грошового забезпечення нарахованого на виконання рішення суду у наслідок визнання протиправною бездіяльності відповідача.
Також суд звертає увагу позивача на помилковість ототожнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, і як наслідок, незастосовність висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц та інших щодо застосування принципів співмірності та пропорційності.
Поряд із цим, індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція застосована у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі N 638/9697/17, від 30.09.2019 у справі N 750/9785/16-а, від 20.11.2019 у справі N 522/11257/16-а.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ураховуючи встановлені обставини спірних правовідносин у розрізі нормативно-правових актів, якими їх врегульовано, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював дефініцію «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Ураховуючи викладене, беручи до уваги адміністративний позов, відзив на позовну заяву, встановлені судом обставини спірних правовідносин, а також необхідності застосування найбільш ефективного способу відновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області (84313, Донецька область, Краматорський район, м. Краматорськ, вул. Тихого Олекси, буд. 10-І, код ЄДРПОУ 38652962), про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області відносно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 січня 2025 року включно за весь час затримки виплати.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 24 січня 2025 року включно за весь час затримки виплати.
Повний текст рішення складено та підписано 02 квітня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко