26 березня 2025 рокуСправа №160/878/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Чернівецькій області від 29.08.2024 року № 045550024620 щодо відмови зарахувати до її страхового стажу період роботи з 30.10.1995 року по 28.02.1997 року, з 04.03.1997 року по 16.12.1997 року, з 26.01.1999 року по 30.07.1999 року, з 02.08.1999 року по 29.10.1999 року, а також періоди здійснення підприємницької діяльності з 02.11.1999 року по 30.06.2002 року, з 01.01.2003 року по 30.06.2003 року, та призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV, починаючи з 21.08.2024 року;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до її страхового стажу період роботи з 30.10.1995 року по 28.02.1997 року, з 04.03.1997 року по 16.12.1997 року, з 26.01.1999 року по 30.07.1999 року, з 02.08.1999 року по 29.10.1999 року, а також періоди здійснення підприємницької діяльності з 02.11.1999 року по 30.06.2002 року, з 01.01.2003 року по 30.06.2003 року та призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV, починаючи з 21.08.2024 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що позивач 21.08.2024 року звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління ПФУ в Чернівецькій області №045550024620 від 29.08.2024 року їй було відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Позивач зазначає, що прийняте рішення є необґрунтованим та таким, що позбавляє її права на пенсійне забезпечення, оскільки нею надано достатньо підтверджуючих документів про наявний трудовий стаж у спірний період. Її трудова книжка серії НОМЕР_1 місить необхідні записи за спірні періоди роботи, а саме: з 30.10.1995 року по 28.02.1997 року, з 04.03.1997 року по 16.12.1997 року, з 26.01.1999 року по 30.07.1999 року, з 02.08.1999 року по 29.10.1999 року, а тому немає необхідності підтверджувати період роботи додатковими довідками. Крім того, відповідачем-2 не враховано до страхового стажу періоди здійснення нею підприємницької діяльності з 02.11.1999 року по 30.06.2002 року, з 01.01.2003 року по 30.06.2003 року, без обґрунтування причин такого неврахування. Також позивач зазначає, що працівник не може нести відповідальність за неправильність внесення записів до трудової книжки, а отже спірні періоди мають бути враховані пенсійним органом до страхового стажу, що й стало підставою для звернення з позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 року суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
На виконання вимог ухвали суду 04.02.2025 року до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що 21.08.2024 р. позивач звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-ІV. За принципом екстериторіальності заява від 21.08.2024 р. про призначення пенсії позивачу була передана на розгляд до Головного управління ПФУ в Чернівецькій області. За результатами розгляду заяви про призначення пенсії, 29.08.2024 р. Головним управлінням ПФУ в Чернівецькій області прийнято рішення № 045550024620 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю у неї необхідного страхового стажу. При опрацюванні наявних документів страховий стаж позивача становить 26 років 5 місяців 20 днів, вік при зверненні 60 років. Необхідний страховий стаж становить 31 рік. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 30.10.1995 р. по 28.02.1997 р., оскільки запис не засвідчено підписом відповідальної особи, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок; з 04.03.1997 р. по 16.12.1997 р., оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення; з 26.01.1999 р. по 30.07.1999 р. та 02.08.1999 р. по 29.10.1999 р., оскільки відсутня назва організації куди прийнято. Враховуючи вищенаведені факти та норми чинного законодавства Головним управлінням ПФУ в Чернівецькій області проведено розрахунок стажу згідно із вимогами чинного законодавства. Оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж - 31 рік, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Відповідачу-1 позовна заява з додатками та ухвала суду від 20.01.2025 року доставлені до його електронного кабінету 14 та 20 січня 2025 року, що підтверджується відповідними довідками наявними матеріалах справи. Але відзиву на позовну заяву чи будь-яких документів, що стосуються даного предмету спору, відповідач-1 до теперішнього часу на адресу суду не надіслав.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену в позовній заяви, позицію відповідача-2, викладену у відзиві на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що 21.08.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності заяву про призначення пенсії позивача розглянуто Головним управлінням ПФУ в Чернівецькій області та прийнято рішення № 045550024620 від 29.08.2024 року про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Спірним рішення № 045550024620 від 29.08.2024 року встановлено, що страховий стаж позивача станом на день звернення за призначенням пенсії становив 26 років 05 місяців 20 днів. За результатами розгляду документів доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 : з 30.10.1995 р. по 28.02.1997 р., оскільки запис не засвідчено підписом відповідальної особи, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок; з 04.03.1997 р. по 16.12.1997 р., оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення; з 26.01.1999 р. по 30.07.1999 р. та з 02.08.1999 р. по 29.10.1999 р., оскільки відсутня назва організації куди прийнято заявницю.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Згідно із ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із даним Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності даним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
В силу статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова КМУ від 12.08.1993 року № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 постанови КМУ від 12.08.1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637.
Так, із трудової книжки позивача від 10.09.1982 року серії НОМЕР_1 встановлено, що вона містить записи на підтвердження спірного періоду, а саме:
- запис № 21 - 30.10.1995 року прийнята секретарем. Наказ №6к від 30.10.1995 р.;
- запис № 22 - 28.02.1997 року звільнена за переведенням в ДПФТД "МАРКЕТ-груп", п.5 ст.36 КЗпП України. Наказ № 28к від 28.02.1997 р.;
- запис № 23 - 04.03.1997 року прийнято товарознавцем у порядку переведення із ЗАТ фірми "Логос". Наказ №3к від 04.03.1997 р.;
- запис № 24 - 16.12.1997 року звільнена за власним бажанням ст.38 КЗпП України. Наказ № 28к від 16.12.1997 р.;
- запис № 27 - 26.01.1999 року прийнята на посаду менеджера. Наказ №5-к від 01.01.1999 р.;
- запис № 28 - 30.07.1999 року звільнена за власним бажанням ст.38 КЗпП України. Наказ № 9-к від 130.07.1999 р.;
- запис № 29 - 02.08.1999 року прийнята на посаду товарознавця. Наказ №24-к від 02.08.1999 р.;
- запис № 30 - 29.10.1999 року звільнена за власним бажанням ст.38 КЗпП України. Наказ №26-к від 29.10.1999 р.
Відповідачем-2 не зараховано періоди роботи з 30.10.1995 р. по 28.02.1997 р., оскільки запис не засвідчено підписом відповідальної особи, що є порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок; з 04.03.1997 р. по 16.12.1997 р., оскільки наявне необумовлене виправлення в даті наказу про звільнення; з 26.01.1999 р. по 30.07.1999 р. та 02.08.1999 р. по 29.10.1999 р., оскільки відсутня назва організації куди прийнято позивача.
Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. №58, зареєстрованої Міністерством юстиції України 17.08.1993 року (далі - Інструкція №58), до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження: відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення: відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України: відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з ним винагороди.
В силу п.2.15 Інструкції №58, якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться відповідний запис.
Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Аналіз вищезазначених положень законодавства свідчить про те, що записи до трудової книжки вноситься виключно власником або уповноваженим ним органом, у зв'язку з чим власнику трудової книжки не може ставитися в провину наявність неправильно занесених записів до трудової книжки.
Окрім того, Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, не передбачає наслідків для особи щодо якої вона складена, порушення порядку ведення трудової книжки.
Відповідно до п.4 постанови КМУ від 27.04.1993 р. №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 р. по справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).
Таким чином, позивач яка у даному випадку була працівником, не може нести відповідальність за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та у свою чергу затвердження печатки із неправильною організаційно-правовою формою з вини адміністрації підприємства.
Невиконання підприємством вимоги пункту 2.15 Інструкції №58 не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а, підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Тобто, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи в останню вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, а недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду викладеної у постановах від 28.02.2018 р. у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 р. у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 р. у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 р. у справі №548/2056/6-а, у яких останній зазначив про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Так, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд також зазначає, що не зарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №1-25/2010 від 29.06.2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.
Враховуючи вищевикладене, періоди роботи позивача з 30.10.1995 року по 28.02.1997 року, з 04.03.1997 року по 16.12.1997 року, з 26.01.1999 року по 30.07.1999 року, з 02.08.1999 року по 29.10.1999 року, відповідно до трудової книжки від 10.09.1982 року серії НОМЕР_1 , підлягають врахуванню до її страхового стажу.
За таких обставин, суд вважає, що рішення Головного управління ПФУ в Чернівецькій області №045550024620 від 29.08.2024 року є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Стосовно зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 02.11.1999 року по 30.06.2002 року, з 01.01.2003 року по 30.06.2003 року, суд зазначає, що такі періоди не були предметом розгляду при вирішенні питання призначення пенсії за заявою позивача від 21.08.2024 року та не зазначалися відповідачем-2, як підстава для відмови у призначенні їй пенсії за віком.
Відтак, суд позбавлений можливості перевірити правильність його зарахування/незарахування, а тому в задоволенні цієї частини позовних вимог слід позивачу відмовити.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача-1 зарахувати до позивача страхового стажу період роботи та призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-ІV, починаючи з 21.08.2024 року, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р. кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.03.2019 р. у справі № 817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вирішуючи питання щодо органу Пенсійного фонду, який має обов'язок щодо поновлення порушеного права позивача, суд зазначає, що пунктом 4.2 Порядку № 22-1 визначено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З огляду на приписи розділу ІV Порядку № 22-1 належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління ПФУ в Чернівецькій області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення пенсії та прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу. В свою чергу Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області здійснило лише повідомлення позивача про прийняте рішення відповідачем-2.
Таким чином, саме Головне управління ПФУ в Чернівецькій області зобов'язано прийняти рішення про призначення пенсії позивачу.
За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області, оскільки зазначеним управлінням не вчинялось будь-яких дій та не приймалось яких-небудь рішень пов'язаних з розглядом заяви позивача від 21.08.2024 р., а отже права останньої відповідачем-1 не порушені.
З огляду на висновки суду про протиправність рішення відповідача-2, враховуючи обставини того, що у даному випадку позивачу було відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 30.10.1995 року по 28.02.1997 року, з 04.03.1997 року по 16.12.1997 року, з 26.01.1999 року по 30.07.1999 року; з 02.08.1999 року по 29.10.1999 року та відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, суд доходить висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 21.08.2024 року, зарахувавши до страхового стажу періоду роботи з 30.10.1995 року по 28.02.1997 року, з 04.03.1997 року по 16.12.1997 року, з 26.01.1999 року по 30.07.1999 року, з 02.08.1999 року по 29.10.1999 року, та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог позивачу слід відмовити.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Згідно із ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС України, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 суму сплаченого судового збору розмірі 484,48 грн. (968,96 грн. : 2).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 29.08.2024 року № 045550024620 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2024 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоду роботи з 30.10.1995 року по 28.02.1997 року, з 04.03.1997 року по 16.12.1997 року, з 26.01.1999 року по 30.07.1999 року, з 02.08.1999 року по 29.10.1999 року, та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (пл.Центральна, буд.3, м.Чернівці, 58002, код ЄДРПОУ 40329345) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма